НЕПОТЕНКО КИРИЛ КСЕНОФОНТІЙОВИЧ

Post date: Feb 28, 2012 11:18:52 AM

засновник села Манжурка

Кирило Ксенофонтійович був одним із тих солдатів, яким пощастило вижити, під час нищівної поразки Російської імперії на Далекому Сході і по закінченні Японської кампанії він повертається до рідного містечка Голованівськ. В 1905 році йому було не більше 25-ти років. Ще були живі батьки, а брати та сестри починали власне господарювання. Взявся до справи і молодий Кирило. Разом із іншими героями Маньчжурських сопок отримав від уряду гарний наділ землі на полях неподалік Красногірки, де згодом постало село Манжурка. Перша його дружина народила йому трьох чудових діток: Ганну, Палажку та Данила. Останній з’явився на світ саме тоді, коли Кирило Ксенофонтійович воював на німецькому фронті. На жаль, Марія померла ще змолоду і йому випало залишитись самому з дітьми. На той час найстаршій Ганні було 12 років.

Під час громадянської війни Непотенко тримався осторонь будь-яких політичних уподобань, всі сили віддавав господарству. Але політика сама прийшла до нього і не з добром. Нова більшовицька імперія потребувала нових героїв, тому не звертала уваги на старі заслуги перед «Отєчєством», обдирала до нитки ветеранів двох, і

навіть трьох воєн. Під час розкуркулювання молоді комунари добре поживились з його обійстя. Забрали до колгоспу всю худобу, весь сільськогосподарський реманент. Добре, що хоч самого залишили в рідному селі, навіть згодом записали до колгоспу.

Навряд чи згадували десь радянські літописці - «спартакознавці» той факт, що легендарна красногірська комуністка, в минулому голова колгоспу Марія Іванівна Мала, котра за їх твердженням очолила «нескорений Спартак», була другою дружиною героя імперіалістичних воєн Кирила Непотенко. А саме так воно і було. Саме при ньому її підступно викликали з хати місцеві поліцаї, серед яких був її небіж Гриша Луценко, син рідної сестри Ілини. Саме після її жорстокої страти Кирило овдовів вдруге.

Після війни він знову одружився на молодшій від себе Вірі, котра була з роду польських переселенців Цихмейструків. Кирилові нащадки згадують її як чуйну і добру людину, яка постійно піклувалася про них та щиро любила. Баба Віра померла в 1956 році від сухот і похована на польському цвинтарі в Голованівську. А Кирило Ксенофонтійович доживав свого віку серед дітей та внуків від першого шлюбу. До пізнього віку працював у колгоспі на різних роботах. Любив душевну компанію і особливо, щоб з народною піснею, бо мав гарний голос і любив співати. По святах ходив до церкви і завжди читав, дивом збережене, в шкіряній оправі старе Євангеліє. Певно був в очах тогочасної комсомольсько-атеїстичної молоді таким собі архаїчним осколком старовини, пережитком темного дореволюційного минулого.

Помер один із засновників Манжурки в 1963 році, забравши з собою особисті подробиці тих подій, які колись відбувалися в дні заснування села.