Пам'ятаймо!

Невідомий Голодомор: селяни-повстанці чинили опір колективізації

Щороку в останню суботу листопада ми згадуємо жертв Голодоморів, невинно закатованих окупантами у 1921-1923, 1932-1933 і 1946-1947 роках. Проте ця трагічна сторінка нашої історії має і мужні моменти.

Мало хто знає, але голодні українці, чинили з останніх сил відчайдушний опір більшовикам. Селяни, котрі пережили Перші визвольні змагання, нарешті усвідомили, чим був насправді більшовицький режим. Водночас окупанти хотіли винищити українців, яких вважали "класовим ворогом, що заважає будувати комунізм".

Оголошення сталінською диктатурою закону "про п'ять колосків" стало останньою краплею. Селяни-повстанці, озброєні хто чим міг, здійснювали напади на каральні загони чекістів з ОГПУ, котрі не тільки конфіскували продукти та майно, але й здійснювали розстріли українців за вияв непослуху. Особливо гострим народне невдоволення восени 1932 року було у степовому Приазов'ї, де окрім повсюдних репресій відчувався неврожай.

Звісно, що голодні та безсилі селяни не могли довго чинити спротив добре підготовленим загонам, так званим "буксирним бригадам". До початку 1933 року народне повстання було придушене, а звістка про нього довгий час була схована якомога далі від людських очей під грифом "цілком таємно". Окупанти як могли намагалися витерти з пам'яті українців ті злочини, що вони вчинили над нашими пращурами в Центральній Україні, на Запоріжжі, Донбасі, Слобожанщині та Наддніпрянщині.

Нещодавно до нашої бібліотеки надійшла книга сучасної української письменниці Світлани Талан «Розколоте небо», яку видавці Міжнародного літературного конкурсу романів, кіносценаріїв, п’єс, пісенної лірики та творів для дітей «Коронація слова» вибрали для друку, тим самим дали життя цьому роману про Великий Голод в Україні та боротьбу селян за своє життя і життя своїх дітей, онуків.

Це саме та історія, яку не можливо читати без брому. І саме та, яку не можливо не читати, яку мусить читати кожен українець. Хай кажуть: невчасно, досить жалів і трагедій, давайте про світле й оптимістичне… Але це те, що не можна забувати. Те, що не можна конденсувати до одного рядка в підручнику історії. Те, що докорінно змінило всіх нас… Відгомони голоду є в кожному з нас, у кожному нащадкові тих, хто вижив.

Пам’ятаймо!

Ми продовжуємо тему Великого Голоду в Україні, про що були наші попередні дописи.

Голод 1932-1933 років. Україна і український народ були пограбовані до нитки, в ярках, на цвинтарях, в погребах поховано мільйони людей, ще мільйони перебували на висилках і концтаборах, блудили по чужих краях в пошуках рятунку.

Ось яку картину змалював у листі до Сталіна «комсомолець», секретар осередку, член бюро РКМ» з с.Полонисте Пастушенко. Лист цей виявлений в архівах ЦК КПУ у 1989 році, зареєстрований у секретному відділі комітету Всесоюзної Комуністичної партії (більшовиків) 10 лютого 1932 року: «Добрий день, шановний секретар ВКП(б) товаришу Сталін. Пишу листа з України – з глухого закутка села. Візьміть військову карту і знайдіть село на річці Ятрань, зветься Полонисте, на Уманьщині, Бабанського району (тепер Голованівського району Кіровоградської області)…Зараз буксир над буксиром-бригада 86 осіб ходить три місяці, нічого не роблять, день у день ходять під кожну хату. Від початку компанії уже перенишпорили разів 60 кожну хату. Забрали до фунта всю городину, у колгоспників на душу два пуди картоплі, а всю до фунта – в заготівлю.

Ніякого передбачення на весняний посів насіння, ні фунта ніякої культури, ні картоплі, ні квасолі, ні віки, ні сочевиці, ні гороху, ні гречки, ні проса, ні ячменю, ні вівса, ні сої. Все до фунта – і буряки, і капусту квашену, і забирають курей. І здають селяни, бо нічим годувати, йде забій кролів. Оце таке, товаришу Сталін! Трудодень обійшовся 37 копійок, пара чобіт- 36 карбованців, який був торік 25. Розумієте, тов .Сталін, сто днів на одну пару чобіт. Зрівняйлівка. Довела влада Рад, керують робітниками й селянами (поміщики і буржуї), тому, що робітник не буде висмоктувати останньої крові із серця, тому, що він розуміє голод і холод».

Подібне міг написати будь-хто і з будь-якого українського села.

Пам’ятаймо!

Вчитуючись у сотні і тисячі спогадів свідків Голодомору, мимоволі ловиш себе на думці, що основний їхній масив – це дитячі спогади, дитячі враження, дитячі рефлексії. Пронесені в душі через десятки років, вистраждані, переосмислені, але – дитячі! Бо старшим людям Великий Голод наклав на вуста печать мовчання. А радянська влада до кінця 80-х тримала цю тему під жорстким табу.

Пам’ятаймо!

Сьогодні, підтримуючи інформаційну кампанію Українського інституту національної пам'яті, з'ясуємо що таке Голодомор та звідки походить ця назва?

Слово "Голодомор" означає масове вбивство - мор голодом, від якого не було порятунку. Цим словом українці називають свою Національну катастрофу та геноцид 1932-1933 рр.

Перші відомі згадки вживання цього слова датуються 1960-ми роками. Зокрема, вперше його було вжито у передмові Василя Барки до його роману "Жовтий князь".

Пам'ятаймо!

1 вересня 2018 року в Києві стартувала Міжнародна акція "Запалімо свічку пам'яті", присвячена 85-тим роковинам Голодомору. А вже 2 вересня символічна Свіча пам'яті запалала за кордоном.

Протягом цієї Акції пам'ять убитих Голодом українців вшанують у 85-ти куточках світу.