Видатні постаті тернопільщини

Видатні постаті

 

НАУКОВЦІ. ДЕРЖАВНІ, ГРОМАДСЬКІ ТА КУЛЬТУРНІ ДІЯЧІ. ДУХОВЕНСТВО.

 

БАБИН МИКОЛА (роки народження і смерті невідомі) 
Історик , географ. Народився в Гадинківцях. Рік народження і смерті невідомі. Сотник австрійської армії до 1918 року. В 1918 році, щоб не дати більшовикам представляти на мирних переговорах Україні під час підписання угоди в Брест – Литовську, Центральна Рада вирядила до Бреста власну делегацію. В складі цієї делегації і був наш земляк Микола Бабин.


БАЙРАК ГРИГОРІЙ (1896 – 1983) 
Вчитель і громадський діяч. Народився 16 жовтня 1896 року в Гадинківцях. Закінчив українську гімназію в Тернополі, воював в УПА. В еміграції в Канаді організував Братство Святого Миколая, був співорганізатором Братства Українців – Католиків Канади, головою його Альтбертського відділення. Довголітній провідник “гетьманської Січі”, управитель “Українських вістей”. Помер 28 липня 1983 року.
 

БАЙРАК МИХАЙЛО ( 1909 – рік смерті невідомий ) 
Громадський діяч і меценат. Народився 20 травня 1909 року в Гадинківцях. Закінчивши школу в Гадинківцях, навчався в Копичинській гімназії. В 1918 році був призваний до австрійського війська. Потім зголосився до УГА, де закінчив підстаршинський курс книговодів (1918рік). Тут прослужив до 1920 року. В 1928 році прибув до Канади, де в 1931 році прийняв громадянство. Співвласник підприємства “Гом Міт Маркет” в Едмонтоні ( 1940 – 1969).
 

БАЙРАК ПАВЛО (рік народження 1912 ) 
Церковний і народний діяч. Народився в Гадинківцях 19 грудня 1912 року. Навчався у рідному селі та українській гімназії в Чорткові “Рідна школа”. З 1928 року в Канаді. Займав різні виборні пости в гетьманських організаціях Едмонтона. Поширював “Листи до братів – хліборобів” В.Липинського та їздив з доповідями. В 1940 році перебрався до м. Калгари. Тут був співзасновником відділу Комітету Українців Канади (КУК), “Клюбу УПП”. З 1979 року в м. Ванкувер працював в Комітеті 1000- ліття християнства на Україні, в раді українських організаціях за патріархат, “Клюбі УПП” та ін.
 

БЕГЕЛЯЙЗЕН ГЕНРІХ ( 1855 – 1934) 
Польський вчений – літературознавець і народознавець. Народився 24 жовтня 1855 року в Товстому. Навчався у гімназіях Тернополя і Бережан. У 1876 – 1880 роках навчався на філологічному факультеті Львівського університету. В 1882 році здобув ступінь доктора філології.
Дослліджував головним чином історію польської літератури 18 –19 ст. Автор біля 200 наукових праць, зокрема “Ілюстрованої історії літератури” в 5 – ти томах (1898 – 1906), “Нарисів історії польської літератури” (1922), монографій про Я.Кохановського, Ю.Словацького, А.Міцкевича, Т.Ленартовича, А.Федра та ін. Видав з власною передмовою твори А.Міцкевича в 4- х томах (1893). Написав народознавчу працю “Завдання і методи етнології”. Редагував “Бібліотеку польської книгарні” у Львові (1893 – 1898). Зі студентських років підтримував дружні зв’язки з І.Франком, залишив про нього спогади (опубліковані українською мовою в 1927 році).
 

Борисекевич Іван ( 1815 – 1892) 
Правник. Громадський і культурний діяч. Народився 1815 року в Увислі. Навчався у Бережанській гімназії. Закінчив правничий факультет Львівського університету ( 1839). Працював в адвокатській конторі у Львові. З 1842 року проживав в Увислі. Активний учасник революційних подій 1848 – 1849 років у Львові. 2 грудня 1848 року обраний заступником голови Руської Ради – першої української політичної організації в Галичині. Розробив її статут , програму та інші документи, учасник Словянського Конгресу у Празі(1848 року) , на якому виступив українською мовою. Організатор собору руських вчених у Львові 9 жовтень 1848р), його учасник і керівник правничої секції. Активно виступав за виділення Східної Галичини, Буковини і Закарпаття в окрему автономну Українську провінцію в складі Австро – Угорської держави.
У 1894 році на власні кошти видав повість Г.Квітки – Основ’яненка « Маруся», тим самим спричинився до зв’язків українців Галичини і Східної України. Пізніше видав « Звірословіє», був одним з фундаторів « Галицько – Руської матиці» - торжества для просвітньої та культурно – видавничої діяльності.
Сприяв розвитку Товариства « Просвіта» на Гусятинщині. Член і засновник « Просвіти» в 1868 році, згодом почесний член товариства.
Влітку 1883 року в Увислі зустрічався з Франком. Свою бібліотеку передав НТШ у Львові. ! 1890 році виїхав до Відня на лікування хвороби очей, де і помер 30 січня 1892 року.
 

Бродович Мацей Юзеф (1790 – 1885) 
Польський вчений, медик, педагог. Народився в Гримайлові 24 лютого 1790 року. Навчався в гімназіях Збаража і Бережан, потім у Львівському та Віденському університетах. Працював асистентом у терапевтичній клініці у Відні. У 1817 році здобув ступінь доктора медицини, з 1823 року – професора патології, терапії Ягеллонському університеті, згодом комісар наукових закладів Кракова. 1840 – 1847 роках – ректор Ягеллонського університету. У 1840 році удостоєний Почесного диплому.
Автор спеціальних праць з медицини: « Анатомія і психологія» ( 1817), « Загальний огляд мого лікарського і вчительського фаху» ( 1871); інших загальнонаукових праць.
Автор поетичної збірки « Польові квіти» (1871).
Помер 22 січня 1885 року у Кракові.
 

Бачинський Дмитро ( 1913 – 1983) 
Доктор філософії. Народився 9 квітня 1913 року в Трибухівцях. У 1993 році закінчив українську гімназію « Рідна школа» в Чорткові. В процесі навчання був одним з кращих учнів. У 1948 році в Українському Вільному університеті в Мюнхені на основі дисертації
« Філософська думка у Шевченка» одержав ступінь доктора філософії. В 1949 році переїжджає до Мадрида. Тут плідно працює як журналіст українського радіомовлення. З-під його пера вийшло понад тисячу нарисів українською мовою та 180 іспанською мовою про Україну. Влаштовував виставки української книги в національному музеї Мадрида.
Помер 4 лютого 1983 року в Мадриді.
 

Гайдукевич Євген ( 1885 – 1919) 
Доктор медицини, громадський діяч. Народився в селі Постолівка. Закінчив Українську академічну гімназію у Львові, медичний факультет Львівського університету. Лікарську практику розпочав у Чернівцях. З початком Першої світової війни був мобілізований до австрійської армії. Згодом працював у Державному військовому секретаріаті ЗУНР, в управлінні військового санітарного лікаря. Пішов добровольцем на фронт, брав участь у походах і боях УГА. Працював у санітарній службі командування УГА.
Помер 1919 року в Америці.
 

Заплітний Антін (1890 – 1963) 
Адвокат, громадський, освітній і кооперативний діяч. Народився в Глібові. Закінчив гімназію в Тернополі. Правничі студії відбув у Львові та Відні. З 1917 року працював адвокатом в Тернополі. Брав участь у листопадових подіях 1818 року. У 1919 – 1920 роках – заступник повітового комісара у Староконстянтинові на Волині. Адвокатську практику мав у Тернополі в канцелярії Степана Барана ( 1922 – 1926), після чого відкрив свою власну практику в Теребовлі (1927 – 1939).
Був членом управ всіх українських установ в Теребовлі, з 1934 року очолював повітовий комітет УНДО, член надзірної Ради місцевих економічних товариств, голова гуртка « Рідна школа», Товариствіа Охорони Військових Могил та ін.. З 1949 року на еміграції у Канаді
( м.Детройт). Тут і помер в 1963 році.
 

Лисий Володимир (1892-1966) 
Адвокат, публіцист, громадсько-політичний діяч. Народився 1892 року в Копичинцях. Працював адвокатом в Тернополі, заступником голови Української Радикальної партії, був співавтором виборчої ординації до сойму ЗОУНР та коментаря до неї. Автор правничих розвідок і коментарів.
Помер 1966 року в США.
 

Ломацький Михайло (1886-1968) 
Вчитель, географ, етнограф. Народився 23 листопада 1886 року в Суходолі. Навчався в учительській семінарії в Тернополі, а закінчив її в 1906 році в Заліщиках. Учительську працю розпочав на Покутті в селах Снятинського повіту.
Постійні переслідування і арешти в роки Другої світової війни завела українського вчителя до Австрії, відтак він опиився в переселенських таборах, де проводив значну пропагандистську діяльність. Під кінець війни М.Ломацький віїхав до Західної Німеччини, де й прожив до 1968 року.
24 квітня 1968 року помер в будинку для перестарілих у горах Шварцвальду. Похований на українському цвинтарі в Мюнхені..
М.Ломацький досліджував проблеми національної школи, свідомості, галицької еміграції, української культури, тощо.
 

Мудрий Василь (1893-1966) 
Один з найвидатніших українських суспільних і культурних діячів в Західній Україні і на еміграції, журналіст, дійсний член НТШ. Народився 19 березня 1893 року у Вікні. Науку здобув у Тернопільській гімназії. Закінчивши гімназію, вступив на філософський відділ Львівського університету.
В 1933 році В. Мудрий очолив комітет порятунку України, завданням якого була допомога жертвам сталінського голодомору.
У 1945-1949 роках В. Мудрий проживає у Баварії. Восени 1949 року В. Мудрий переїжджає до США. Активно працював у Науковому товаристві ім..Шевченка, восени 1957 року обраний його дійсним членом.
19 березня 1966 року о четвертій годині по полудні Василя Мудрого не стало.
 

Петрицький Михайло (1865-1921) 
Редактор, видавець, державний і громадський діяч. Народився 1865 року в Копичинцях. З 1902 по 1904 рік працював редактором часопису «Гайдамаки» у Львові. Займаючись видавничою діяльністю, видав ряд українських книг. Близький до представників «Молодої Музи», до якої належали Богдан Лепкий, Петро Карманський, Василь Пачовський. Видає поезії цих поетів. У 1918 році – депутат до Української Національної Ради ЗУНР у Станіславові. У 1911 році приймав активну участь у відзначенні 50-річчя з дня смерті Т.Г.Шевченка в Гусятині.
З переходом уряду ЗУНР за лінію Збруча М.Петрицький теж подається за Збруч. Більшовики заарештовують його і вивозять до Харкова, де і був закатований у в’язниці «Холодна гора» в лютому 1921 року.
 

Пулюй Іван (1845-1918) 
Іван Павлович Пулюй – великий природознавець, винахідник, педагог, письменник, перекладач і громадський діяч. Народився майбутній вчений і творець україномовної Біблії в Гримай лові 2 лютого 1845 року. Початкову освіту здобув у рідному селищі, а з 1856 року навчався у Тернопільській польській гімназії. В 1869 році закінчив теологічний факультет Віденського університету. В 1872 році закінчив філософський факультет цього ж університету.
В 1884 році І.Пулюй зайняв посаду професора експериментальної і технічної фізики у Празькій німецькій технічній вищій школі, де працював до виходу не пенсію. У 1902 році став першим деканом першого в Європі електротехнічного факультету.
Професор Пулюй опублікував понад 50 наукових праць.
І.Пулюй дружив і листувався з М.Лисенком, С.Крушельницькою, А.Шептицьким, М.Чайковським, сестрою Л.Українки – О. Косач-Кривенюк та багатьма іншими письменниками, науковцями та митцями.
Помер у Празі 31 січня 1918 року і похований там на Мальвазінках.
 

Сімович Василь (1880-1944) 
Відомий мовознавець і педагог. Народився 9 березня 1880 року в Гадинківцях. Після закінчення Станіславської класичної гімназії навчався на філософському факультеті Чернівецького університету. У 1913 році отримав науковий ступінь доктора філософських наук.
З 1923 року В.Сімович – дійсний член НТШ. У 1914-1918 роках – співробітник «Союзу Визволення України». З часу переїзду до Львова (1933) працює у товаристві «Просвіта» як редактор її науково-популярних видань.
Помер В.Сімович 3 березня 1944 року у Львові..
 

Соневицький Михайло (1892-1975) 
Доктор філософії, дійсний член НТШ, професор Українського католицького університету в Римі. Народився 1892 року в Гадинківцях. Закінчив Віденський університет. Викладач української гімназії в Галичині, греко-католицької Богословської академії (1934-1944) і Львівського університету (1939-1941). З 1944 року – в еміграції в Німеччині, а з 1950 року – в США.
М.Соневицький співавтор історико-мемуарного збірника «Чортківська округа».
Помер в Нью-Йорку 1975 року.
 

Федорович Володислав ( 1845 – 1917) 
Власник великого земельного маєтку у селі Вікно, меценат і громадський діяч народився 25 травня 1845 року в невеличкому селі Білинівка. Дитинство його проходило в родинному маєтку батька у Вікні. З 1866 року навчається у Віденському університеті..
В 1871 році, після смерті батька, став спадкоємцем значної і добре загосподареної земельної власності, до якої прикупляє маєтки в деяких селах Гусятинського, Збаразького і Тернопільського повітів.
Як член Крайової Комісії розвитку ремесел у Східній Галичині, в роки посілості у Вікні, організовує ткацьку майстерню, де, крім килимів, ткали також верети, пояси, крайки.
Будучи високоосвіченою людиною, В.Федорович дбав про збереження для нащадків історичної і культурної спадщини рідного краю. У своєму палаці він створив багатющий музей, у збірці якого налічувалось близько 200 зразків килимів, предмети старовини та інші цінності нашої історії.
4 квітня 1883 року за рекомендацією К.Устияновича В.Федорович для написання автобіографії свого батька та опрацювання родинних архівів запрошує до Вікна вже зрілого в літературі Івана Франка.
Чимало уваги В.Федорович приділяє львівській « Просвіті» з часів його заснування. Член головного відділу.
Чимало прикростей пережив В. Федорович в часі Першої світової війни, зокрема в 1917 році. Здеморалізовані російські солдати, що повертали з фронту додому, вдерлись у палац, повністю пограбували його, а з старовинних книг і грамот розпалювали багаття. 27 липня солдати підпалили палац, який в результаті пожежі згорів дотла, а з ним пішла з димом: бібліотека, архів, картини та інші культурні цінності, які рід Федоровичів збирав протягом століття.
Після пожежі В.Федорович перебрався до Скалата, а відтак через Київ до Петербурга. Під час жовтневого перевороту він повертається до Києва, тут занедужав і 22 грудня 1917 року помер.
 

Йоаникій Шимонович ( 1885 – 1939) 
Видатний вчений економіст і статистик, професор, історик – культуролог Й. Шимонович народився у Гусятині 17 листопада 1885 року в селянській родині. Тут закінчив сільську школу, після чого був листоношею. Усупереч волі батька поїхав до Києва до своєї сестри, чоловік якої служив в армії фельдфебелем. При їхній підтримці закінчив екстерном середню школу й поступив навчатися в Київський економічний інститут. Успішно закінчив його в 1914 році.
Одночасно із діяльністю в галузі налагодження зв’язку молодої української держави – УНР – Шимонович веде в Києві активну педагогічну діяльність: викладає в економічному адміністративному інституті, завідує відділом статистики сільськогосподарського кооперативного центру.
Наприкінці 1921 року, рятуючись від переслідувань більшовицької влади разом з дружиною і дочкою Галиною, переїхав до Львова, де продовжував займатися педагогічною і науковою діяльністю в руслі українських національно-визвольних потреб.
На протязі 1920 – 30 рр. вчений написав наукові дослідження – « Українська промисловість» (1920), «Історія політичної економіки: Підручник» (1923), «Зелений клин – нова Україна» (1923), «Західна Україна. Територія і населення» (1926), «Галичина. Економічно-статистична розвідка» (1928), «Рух сільськогосподарських колективів на Україні» (1928), «Колгоспи Татарії» (1930).
Він був приречений комуністичним режимом на загибель.
 

ДУХОВЕНСТВО
 

БАХТАЛОВСЬКИЙ СТЕПАН-ЙОСИФ (1989-1984) 
Священик, педагог. Народився 7 січня 1889 року в Яблунові. Навчався в Станіславі та Римі. З 1922 року – в Канаді. Був ігуменом в різних монастирях, директором і професором Малої семінарії в Йорктоні, парохом у різних містах України та Канади. Упорядник молитовника «З нами Бог», автор книги «Біографії єпископів, владик-страдників», статей.
Помер 29 листопада 1984 року в Саскатун, похоронений в Йорктоні.
 

ВОЛЯНСЬКИЙ ІВАН (1857-1926) 
Перший український греко-католицький священик в ЗДА, куди приїхав з Галичини з дорученням митрополита Сильвестра Сембратовича 1884 року; душпастир в Шенандоа в Пенсільванії (до 1889 року); збудував першу ЗДА греко-католицьку церкву; заснував допомогове братство св. Миколая і український тижневик «Америка» (1887).
Після відкликання його (1889) до Галичини о.Волянський душпастирює. У 1896 -1898рр відвідав українських поселенців у Бразилії; з 1918 року – місіонер на Холмщині.
Народився о.Волянський в Яблуневі 1857 оку. Помер в 1926 році.
 

Карпінський Платон (1873 1937) 
Відомий богослов, філософ, душпастир, проповідник, член НТШ. Народився 8 січня 1873 року в Красному. Закінчив гімназію в Бережанах. Студіював у Львові філософію і богослов’я. Душпастирював на Бережанщині і Тереболянщині. Проводив велику проповідницьку діяльність та громадську роботу. Заклав понад 40 читалень у Підгаєцькому, Теребовлянському і Тернопільському повітах. Видав книгами свої проповіді, а також переклади проповідей з чеської мови.
 

Кушнір Василь ( 1893 – 1979) 
Релігійний і громадський діяч. Народився 17 вересня 1893 року у Вікні. Навчався у гімназіях Тернополя і Львова. Студіював богослов’я у Львові та Інсбруці. Скоро став доктором теології (1927). З 1934 року – в Канаді. Працював священиком в селі Добромірка на Збаражчині. В духовній семінарії у Станіславові. Канцлер Єпархії У Вінніпезі. Згодом генеральний вікарій, член – засновник Комітету Українців Канади, його президент (1940 -1952, 1957 – 1971), в 1971 році став почесним президентом. Засновник і голова панамериканської української конференції, член Канадської Ради народного мистецтва, голова і перший президент світового конгресу вільних українців. Автор багатьох статей. Нагороджений Шевченківською медаллю.
Помер і похований у Вінніпезі в 1979 році.
 

Малицький Олександр ( 1879 – 19530)
Народився 8 травня 1879 року в селі Вікно. Навчався у Тернопільській гімназії та греко – католицькій духовній семінарії, яку закінчив в 1904 році. У 1921 році переїхав у Шляхтянці, де став парохом місцевої церкви Пресвятої Трійці. Отець Малицький був шамбеляном його Святості, радником Митрополичої Консисторії ( Львів), а в Тернопільському деканаті - Ординариятським шкільним комісаром.
Після горезвісного лжесобору у Львові ( 8 – 10 березня 1946 року) о. Малицький категорично відмовився перейти на православ’я. Проти нього було застосовано репресивні заходи. Йому категорично заборонили відправляти служби у церквах, надавати мирянам душпастирські потреби – під загрозою ув’язнення, передачі під суд або депортації. Церкви в його селах були закриті.
Помер 3 травня 1953 року. Похований на сільському цвинтарі.
 

Мохнацький Степан ( 1876 – рік смерті невідомий) 
Душпастир, декан, просвітницький діяч. Народився в Саджівках 1876 року. Відомий діяч галицької «Просвіти». Член головних управлінь Товариства « Просвіта» 91912 – 1939) і повітового комітету УНДО в Теребовлі, член Українського Педагогічного товариства і управи товариства «Українська бесіда», голова філії «Просвіта», Член – добродій НТШ у Львові. Перед Другою світовою війною емігрував до Німеччини, де був парохом і деканом українських католиків у Мюнхені. У 1950 році виїхав до США, де і помер.
 

Наливайко Дем’ян (п.п.ХYІ ст.. – 1627) 
Народився в Гусятині в родині кушніра, що мав невеличкий маєток. Початкову освіту здобув у Гусятині і продовжив навчання в Острозькій українській школі вищого рівня. Після її закінчення став викладачем цього навчального закладу, а також настоятелем церкви св. Миколая. Був активним членом Острозького наукового гуртка. Учасник Брестського собору 1596 року.
Брав участь у антифеодальному повстанні 1594 – 1596 років під проводом свого рідного брата Северина Наливайка.
Дем’ян Наливайко відомий як поет, перекладач і редактор. Тривалий час працював в Острозькій та Германській друкарнях. Він автор передмов до багатьох оригінальних книг того часу.
Помер Д.Наливайко 1627 року, похований у Германському монастирі на Рівненщині.
 

Хомишин Григорій (1867 -1945) 
Кардинал греко – католицької церкви, преосвященний Владика. Народився 25 березня 1867 року в Гадинківцях. В 1888 році закінчив гімназію в Тернополі, поступив до Львівської Духовної семінарії. Після її закінчення 18 листопада 1893 року Григорія було висвячено на священика і назначено третім сот рудником при Кафедральному соборі у Станіславові. Для поглиблення богословських наук був направлений на навчання до Відня. Звідти він повернувся уже доктором і став другим Кафедральним сотрудником, а з 23 грудня 1899 року першим катехитом у школах Станіславова. В 1902 році о. Григорія забрав до Львова Митрополит Львівський Кир Андрей на посаду ректора Української Духовної Семінарії. В 1904 році відбулась інтронізація о. Григорія на єпископа Станіславова в соборі св. Юрія.
1939 року, під час кампанії знищення Української греко-католицької церкви, повезли Владику до будинку магістрату, де розміщалось НКВС.. В квітні 1945 року його вдруге заарештовано.
28 грудня 1945 року у в’язниці НКВС віддав Богові душу син українського селянина, ідейний Велетень Української греко-католицької церкви, мученик за Христову віру, патріот України, Єпископ Станіславської єпархії Преосвященний Кир Григорій Хомишин.
 

Мистці Гусятинщини. 
 

Базиликут Богдан ( рік народження 1938) 
Оперний співак і педагог. Народився в Гадинківцях. У 1555-1960 роках навчався у Львівському (з 1960 р. – Дрогобицькому) педагогічному інституті ім.. І.Франка на музично – педагогічному факультеті. Після закінчення викладав вокал. У Дрогобицькому педагогічному інституті. Протягом 1966 – 1971 років продовжував навчання у Львівській консерваторії ім.. М. Лисенка на вокальному факультеті. З1971 року – доцент Дрогобицького педагогічного інституту. Оперні партії співаки: Андрій («Запорожець за Дунаєм» С. Гулака-Артемовського) – дебют, Альфред («Травіата» Дж.Верді), Піркентон («Чіо-Чіо-Сан» Дж.Пуччіні), Голіцин («Хованщина» М.Мусоргського), Ленський («Євгеній Онєгін» П.Чайковського). Співав на гастролях в Польщі, Угорщині, Кубі, Югославії, Бельгії, Данії. Народний артист України з 1992 року.
 

БАРДАЧЕВСЬКИЙ ВАСИЛЬ (рік народження 1950) 
Відомий за межами України майстер кераміки, член Спілки Народних Митців України. Народився 1 січня 1950 року в Товстому. Закінчив Косівський технікум народних промислів (відділ художньої кераміки). Служив у війську. Працював у Тернопільському художньому виробничому комбінаті, в майстерні Гусятина, художником РБК, а з 1987 року керівником Товстенької дитячої зразкової студіях художньої кераміки. Його витвори отримували найвищі оцінки на обласній та республіканській виставках. Його задуми широкі і величні. Останнім часом майстер захопився сюжетним розписом посуду. Декоративно-ужитковий посуд: горшки, миски, тарелі, ринки, вази, підсвічники, баклаги зберігаються в Гусятинському та Тернопільському краєзнавчих музеях, в музеї Т.Шевченка в Палермо (Канада), приватних колекціях.
Учасник виставок: м.Тернопіль (1988, 1989,1990, 1991, 1992, 1993), м.Київ (1988, 1990, 1991).
 

ВШЕЛЯЧИНСЬКИЙ В’ЯЧЕСЛАВ (1847 – 1896) 
Український і польський піаніст, композитор, диригент, педагог. Народився 1847 року в Копичинцях. Музики навчався у Зибальда в Тернополі, потім в консерваторії Галицького музичного товариства у Львові. З 1987 по 1896 роки – професор цієї консерваторії. В 1876 – 1887 роках – засновник, директор і диригент симфонічного оркестру та хору польського товариства «друзів музики», з 1878 року працює в музичній школі Тернополя. Автор фортепіанних творів, солоспівів, есе «Про життя і творчість Фредерика Шопена» (1885), «Адам Міцкевич у музиці» (1888). Серед учнів Вшелячинського і наш великий композитор Денис Січинський.
Помер 12 листопада 1896 року.
 

ГАЛЬКА ГНАТ (1824 – 1903) 
Український фольклорист та етнограф. Народився 1 лютого 1824 року в Зарваниці на Теребовлянщині. Закінчив Львівську духовну семінарію (81850). Був священ23иком і наглядачем шкіл у Тернополі і на Гусятинщині. Видав фольклорно-етнографічний збірник «Народні звичаї і обичаї над Збручем» у двох частинах (ч.1. Весілля, гаївки (1860), ч.2. Веснянки. Вечориці, колядки, щедрівки, купальські пісні, обжинки, приказки (1862)), окремі етнографічні праці «Народний празник Купала» (1861), «Приказки» (1874), «З народних казок» «Народні звичаї на галицькому березі ріки Збруч» (1893), «Народні притчі і римовки» (1894), «Названня місяців».
Друкував статті на етнографічні та аграрні теми у львівських журналах «Наука» (1873-86), «Ластівка» (1874-75), «Учитель» (1880), «Неділя» (1881) та ін.
Помер і похований в селі Дубківцях 26 квітня 1903року.
 

ГЛАДІЙ ГРИГОРІЙ (рік народження 1954) 
Актор, режисер театру, кіно. Народився 1954 року в Хоросткові. Навчався в Київському театральному інституті в класі Стадницького. Після закінчення працював у театрах Харкова, Вільнюса, Києва, Москви.
Працює в театрі-школі драматичного мистецтва в Москві. Ставить, як режисер, «Идиота» Достоєвського, де зіграв роль Рогожина.
Головна тема його робіт: смерть, ностальгія. У своїх виставах завжди намагається використати українські пісні і танці. У виставі за твором Кафки використав ігровий момент з «Гопака», якого танцювали в Монреалі аматори з Терн опілля.
В Америці знімався у режисера Антмана «Міс Паркер і круглі столи».Знявся в п’яти фільмах.
Зараз запрошений у Санки-Петербург зніматися у фільмі «Злочин і кара».
Одружений, має дочку.
 

ГОРОДИСКІ ФРАНЦІШЕК (1871 – 1935) 
Польський живописець. Народився 1871 року в Товстому. Після закінчення Домініканської гімназії в Тернополі, студіював право в Ягеллонському університеті (1889). У 1891-1898 роках навчався у Мюнхенській Академії Мистецтв у Ф. Ленбаха і С. Грохольського. Прожив послідовно у Відні (1908-1912), Трибухівцях біля Бучача, Львові, Закопаному (1915-1918). З 1918 року поселився у Львові. Приймав участь у виставах – Мюнхен (1895), Берлін (1896), Варшава (1908,1932),Львів (1913,1916-18,1921,1927,1933). Краків (1917). У творчому доробку митця – близько 200 портретів, творив також жанрові картини, пейзажі та ін.
Помер в 1935 році.
 

Журила Євген ( 1882 – 1961) 
Відомий скрипаль, композитор, диригент, священнослужитель. Народився 1882 року в селі Увисла. Навчався у Бережанській гімназії, духовній семінарії і консерваторії у Львові. З 1923 року проживав у Канаді. Тут організував незалежний хор «Канада», поставив опери « Барон циганів», « Сон на судний день», « ой не ходи , Грицю».
Професор, автор багатьох творів для скрипки, фортепіано, оркестру, хорів, дуетів,музичних вистав, а також статей на музичні теми і оповідання « До Зарваниці».
Грав оркестрах опер у Варшаві. В час відпусток на батьківщині в 1935 році влаштував благодійні концерти в Хоросткові та рідній Увислі.
Помер 3 грудня 1961 року у Вінніпезі, де й похований.
 

Заремська Марія ( рік народження 1939) 
Відома вишивальниця . Народилася в 1939 році в Копичинцях. Навчалася в Чортківському педагогічному училищі та Львівському університеті на філологічному факультеті. Працювала вожатою в Копичинській СШ вчителем російськоі мови і літератури в школах Ялти і Тернополя. Нині проживае в Киеві. Скатертини, серветки, доріжки, рушники, чоловічі сорочки , жіночі блузки і плаття майстрині експонувалися на багатьох виставках декоративно-ужиткового мистецтва. В Тернопільській картинній галереї у жовтні-грудні 1985 року проводилася виставка 75 вишивок і зразків одягу, а 19 грудня – зустріч Тернополян з автором. Наступний вернісаж відбувся у 1990 році.
 

Клим-Перейма Ака (рік народження 1927) 
Мистець в галузі малярства, скульптури, кераміки. Народилася 30 вересня 1927 року в Копичинцях. Дитячі роки провела в Польщі, але влітку перебувала в родинному місті.
В час Другої світової війни проживала в Мюнхені ( Німеччина). З 1950 року прожива. В США. В 1957 – 1964 роках студіював на відділі скульптури в інституті мистецтв в м. Хайтон і Чикаго. Техніку електрозварювання металу вивчали в Мистецькій школі м. Трой. Починаючи з 1966 року щорічно проводить персональні виставки, учасниця багатьох групових виставок у США. У вересні 1991 року на Бієнале українського образотворчого мистецтва « Львів -91 – Відродження експонувалася її акварель « Олень». У листопаді цього ж року в залах Музею етнографії та художнього промислу проходила індивідуальна виставка А.Перейми. В 1991 – 1993 роках її твори вперше були показані на пересувній виставці в Україні – Львів, Київ, Коломия, Канів, Чернівці, Вінниця, Одеса, Суми. Виставка творів А.Перейми і Т.Осадци експонувалися в Тернополі(квітень 1992).
 

Ласовська Євгенія ( 1906 – 1967) 
Професійна оперна співачка. Народилася в Копичинцях, в сім’ї урядовця – залізничника. Батько Константин Лісовський відзначався чудовою музикальністю, керував церковним хором в Копичинцях. Цю любов до музики передав дочкам Ользі та Євгенії.
Комісією « Звйонзек артистів сцен Польських» у Варшаві була ангажована як примадонна до оперного і опереного театру у Бидгощі, де співала головні ролі в « Осінних маневрах», « Бал в опері», « Вікторія і Цезар».
В1931 – 1933 роках виступає в театрі Вільно в головних ролях оперет « Ясноволосий циган»
«Країна успіху», «Царевич», «Чар вальса Паганіні», «Гарна Олена» та ін. У 1941 році вийшла заміж за великого співака Скала-Старицького і виїхала до Відня. Тут повністю присвячує себе чоловікові.
Померла в 1967 році.
 

ЛЕВИЦЬКИЙ ІВАН (1875-1938) 
Педагог, диригент, скрипаль і композитор. Народився 16 листопада 1875 року в селі Мала Лука в родині вчителя. Навчався у Тернопільській першій гімназії, де грав у струнному ансамблі та співав у хорі.
У 1910 році склав державний екзамен на вчителя співу та музики середніх шкіл у Львові під головуванням Мечислава Солтиса. У 1903-1012 роках працював учителем співу та музики Тернопільської української гімназії. З 1904 року веде практичний клас-факультатив учнів-скрипалів.
Згодом працював педагогом музики та диригентом учнівського хору в Українській жіночій семінарії у Львові (1913-1914, 1919-1934).
Був мобілізований до австрійської армії, поранений опинився у Відні, де працював педагогом на вчительських курсах.
Найкраще виявився талант композитора в написанні інструментальних творів для скрипки, як і досі використовуються як педагогічний репертуар у музичних школах.
Помер І. Левицький 8 квітня 1938 року у Львові.
 

ЛИПИНСЬКИЙ ПЕТРО (1888-1975) 
Видатний український іконописець. Народився 1888 року в Гадинківцях. Навчався спочатку у парафіяльній іконній малярні в Гусятині, а потім удосконалювався у Почаївській Лаврі. Малював ікони в стилі класицизму для церков нинішньої Тернопільської області.
Після Першої світової війни переїхав до Канади. Протягом 50 –ти років мистецької праці П. Липинський виконував іконостаси, малював окремі ікони та настінні композиції для сорока українських греко – католицьких і православних храмів, побудованих у степових провінціях Канади – Альберті, Саскочевані і Манітобі.
Петро Липинський виконував стінописи та ікони на високому професійному рівні. Ретельно вивчав іконографію. Кожний образ, композицію і деталь опрацьовував у ескізах. До сьогодні збереглись підготовчі ескізи і проекти, що складають цілий архів. Їх зібрав і впорядкував мистецтвознавець і етнограф Радомир Білаш в музеї – заповіднику « Село української культурної спадщини» біля Едмонтона в Канаді.
Помер Петро Липинський в Канаді 1975 року.
 

МАЦІЄВСЬКИЙ МИХАЙЛО ЙОСИПОВИЧ (народився 4.10.1957року) 
Народився у селі Чагарі. Голова правління ЗАТ»Житлово-будівельний комплекс»Митець». Директор муніципального хору «Хрещатик». Провідний майстер сцени, лауреат міжнародних конкурсів, провідний соліст і співак чоловічого гурту «Лемки Києва».Голова товариства «Лемківщина» у Києві. Дійсний член Міжнародної асоціації забудовників житла. Сьогодні-відомий меценат.
 

Магола Богдан ( рік народження 1951). 
Відомий архітектор. Народився в 1951 році в Зеленому. Навчався у Львівському політехнічному інституті на архітектурному факультеті. Працював у Луганську ( 1974 – 1977). З 1977 року – в Тернопільському філіалі проектного інституту « Дніпроцивільпромбуд». На Луганщині залишив роботи: проект обласної поліклініки ( 1976), адмінбудинок у Слав’яносербську ( 1979). Споруди і роботи а галузі містобудування у Тернополі: обласна дитяча лікарня (1981), зал – аудиторія другої міської лікарні ( 1985), молодіжний житловий комплекс ( 1990), конкурсний проект планування і забудови центральної частини міста ( у колективі 1991), проект забудови вулиць Карпенка – Об’їздна та Надзбручанської ( 1983), проект будинків відділень Державного банку в Під волочиську, Зборові і Збаражі, адміністративного будинку в Шумську, райвійськкомату у Зборові ( 1985).
 

Машковські Ян ( 1793 – 1865). 
Польський живописець. Народився в 1793 році в Хоросткові. У 1815 році закінчив Віденську Академію Мистецтв, де навчався у Фюгера і Лампі. Згодом студіював у Римській Академії. Після повернення тривалий час проживав на Волині. У 1835 – 1844 роках навчав малюнка у Становій школі при Львівському університеті. Його учнями були: А. Гроттгер, К. Дзюбинські, Коссак, Люнда, Рачинські, Тепа, син Марцевій.
Помер у 1865 році в селі Боровичі на Львівщині.
Малював портрети, жанрові та історичні картини: « Автопортрет», портрети синів художника – Марцелія ( 1856) і Рафаїла ( 1859), « Забава в Софіївці» ( 1849), « Батьки благословляють молоду пару».
 

Мокрицький Ювеналій ( рік народження 1911) 
Мистець-ієромонах. Народився в 1911 році в Хлопівці. Студіював малярство у Василя Дядинюка, емалі в Марії Дольницької у Львові в 30-х роках. Продовжував студії в Академії Мистецтв у Відні (1944-1947) у професора Андерсена й Айгенбергера.
З початку творчої діяльності визначився в іконографії. Перші праці були пов’язані з Львівщиною: іконостас у церкві св. Йоанна Богослова в селі Слові та біля Нева, стінопис монастирської церкві в Уневі. Після Другої світової війни перебував в Німеччині, де засвоїв техніку мозаїки в Крефельді та намалював ікони для каплиці монастиря в Буке. Розмалювував іконостаси для церкви о.Василіяна (1952-1954) і Собору св. Софіі (1970-1979) в Римі. Молитов ниці сестер Венедиктинок (1953-1954), в церквах Бельгіі та Австраліі намалював плащаниці, відновив церкву св.Апостолів Петра і Павла (1957) у США.
 

Осадца Таня ( рік народження 1926 ) 
Мистець української писанки. Народилася 31 січня 1926 року в Копичинцях. Дитячі роки провела в Польщі, але влітку перебувала в родинному місті. Під час Другої світової війни проживала в Німеччині. В 1959 році емігрувала в США (м.Трой).Досліджуе мистецтво української традиційноі писанки. Автор біля двох тисяч писанок.
Учасник багатьох групових виставок. В 1991-1993 роках іі твори вперше були показані на пересувній виставці на Украіні.
Виставка творів А.Перейми та Т.Осадци експонувалися в Тернополі (квітень 1992). В 1992 та 1993 роках Т.Осадца була учасником світового Конгресу писанкарів у Киеві.
 

Пилипчук Ростислав (рік народження 1936) 
Театрознавець і педагог. Народився 1936 року в Оришківцях. У селі закінчив семирічну школу (1950). В 1950-53 роках навчався в Копичинській середній школі №1, а потім на філологічному факультеті Чернівецького університету ( 1953-1958), відтак в аспірантурі при інституті мистецтвознавства, фольклору та етнографії ім..М.Т.Рильського АН УРСР з спеціальності «театральне мистецтво» (1960-1963). У 1958 році працював науковим співробітником Літературного музею Юрія Федьковича в Чернівцях. З 1958 по 1960 роки- учитель української літератури в середній школі робітничої молоді №3 в м.Чернівцях. З 1960 по 1963 роки-аспірант із спеціальності «театральне мистецтво» в інституті мистецтвознавства, фольклору та етнографії АН УРСР у Києві. 1963-1969 роки-молодший науковий співробітник відділу театрознавства інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографіі АН УРСР.
1967-1972 – учений секретар секції пам’яток музики, театру і кіно українського товариства охорони пам’яток історії та культури.1971-74- учений секретар інституту мистецтвознавства АН.1974-1977- старший науковий співробітник відділу театрознавства інституту театрознавства АН. У 1989 році йому присвоєно звання ( вчене) зв’язків із закордоном. У 1990 році став членом Комітету науки і культури для зв’язків з українцями за кордоном при АН України. У 1991 – 1992 роках – член спеціальної вченої ради при інституті мистецтвознавства, фольклору та етнографії АН України зі спеціальності « театральне мистецтво». У 1993 році обраний академік оман вищої школи України. З 1994 року по сьогодні – член театрознавчої Комісії Наукового Товариства ім.. Шевченка у Львові. З 1994 по 1995 роки – член Міжгалузевої акредитаційної комісії ( МАК) при міністерстві освіти України. З 1996 року – член Державної акредитаційної комісії при міністерстві освіти України.
Упорядник і автор статей у виданнях « Український драматичний театр», « Спогади про Миколу Садовського», « Спогади про Івана Карпенка – Карого».
« Проживши тридцять років у Києві, - згадує вчений, - вважаю себе тут гостем, а рідний мій дім – в Оришківцях».
 

Січинський Денис ( 1865 – 1909)

Визначний західноукраїнський композитор, професіональний музикант, талановитий організатор міських і селянських хорів, здібний диригент, щирий педагог і прогресивний культурний діяч.
Народився 2 жовтня 1865 року в Клювинцях в родині урядовця. Початкову освіту здобув у Станіславові, а згодом продовжував вчитися в Тернопільській гімназії. В 1888 році поступив у Львівський університет на юридичний і теологічний факультети. Однак обдарованого юнака більше захоплювала музика. За три роки інтенсивного навчання одержує музичну освіту у Львівській Консерваторії і стає на тяжкий шлях музиканта – професіонала. Починається страдницьке мандрівне життя по містах і селах Західної України.
За час з 1886 – по 1909 роки Д. Січинський написав велику кількість вокальних інструментальних творів і одну оперу. Багато з них не дійшло до наших днів. Великою популярністю ще при житті композитора користувались його кантати « Дніпро реве» та « Лічу в неволі», романси: « Як почуєш вночі», « У гаю, гаю», « У мене був коханий край», в’язанка народних пісень « Було не рубати зеленого дуба».
Значний інтерес має історична опера « Роксолана», яку Д.Січинський написав у селі Лап шині біля Бережан в 1907 -1909 роках.
Багато хорів і солоспівів написані на слова Т. Шевченка, І Франка, Б. Грінченка, Л. Українки.
Денис Січинський підтримував тісні зв’язки з композиторами О Нижанківським, Я. Ярославенком, Я. Лопатинським, з оперним співаком О.Машутою.
Помер наш композитор – земляк в злиднях 26 травня 1909 року в Станіславському готелі.
 

Соневицький Ігор ( рік народження 1926). 
Композитор, музикознавець, диригент і педагог – син філолога і письменника Михайла Соневицького. Народився 1926 року в Гадинківцях. Навчався у Вищому Музичному інституті ім.. Михайла Лисенка у Львові, музичній академії у Відні. У 1950 році закінчив музичну академію у Мюнхені. І виїхав до Америки. У 1952 – 1967 роках – викладач Українського Музичного інституту в Америці, в 1959 – 1961 роках – його ректор. У 1961 році закінчив також Український Вільний Університет у Мюнхені зі ступенем доктора філософії. Надзвичайний професор в Українському Католицькому університеті в Римі. Дійсний член Наукового Товариства ім.. Шевченка та голова його музико логічної секції, член Асоціації Американських композиторів.
Автор опери « Зоря», опери – триптиху « Володимир Великий», балету « Попелюшка».
 

Турула Євген ( 1882 1951) 
Український диригент, педагог, композитор, священник. Народився 1882 року в Хоросткові. Працюючи в 1907 році катехитом Теребовлянської гімназії, неодноразово влаштовував концерти в Хоросткові, на яких виступав як скрипаль. З 1908 року по 1914 роки диригент хорів у Теребовлі, з 1914 по 1918 – в таборах полонених українців в Німеччині. З 1920 по 1923 рр. проживав у Берліні, де впорядкував і видавав збірники українських народних пісень. З 1923 року проживав у Канаді, організовував хори, керував ними, організовував музичну школу у Вінніпезі 9 1951)
Помер в 1951 році.
 

Чапліцкі Роман ( 1881 – 1957) 
Польський живописець, сценограф, оформлювач інтер’єрів. Народився 1881 року в Хоросткові. У 1904 – 1913 роках студіював у Краківській Академії Красних Мистецтв у Ю. Мегоффера, Я. Станіславського, Ю. Панкевіча. Виїжджав для вдосконалення майстерності до Італії і Франції. Протягом двох років навчався у Краківській консерваторії. Мав індивідуальну виставку праць у Кракові ( 1910). В 1920 – 1929 роках працював стенографом у театрі Багате ля в Кракові та міських театрах Бидгоща і томуня, в 1934 році в будинку Жолнежа у Варшаві. Приймав участь у збірній виставці у Лешні Велькопольському (1934). В 1935 році виконав проект оформлення інтер’єрів Малого театру в Ченстохові. Під час Другої світової війни працював у конспіративному театрі в Клімкові. В 1945 – учасник виставки Спілки Професійних Польських живописців і Скульпторів у Кросні. В 1947 році керував реставрацією залу для глядачів і сцени Малого Театру в Болеславі. У 1948 -1949 роках – сценограф Нового Театру в Легніці. Був членом секції архітектури, інтер’єрів та живопису СППЖС Вроцлавського воєводства.
Помер в 1957 році в м. Ополє.
 

ЧІЧКА-АНДРІЄНКО КЛИМ (1885-1967) 
Видатний оперий та камерний співак, педагог, теоретик вокалу. Народився 19 липня 1885 року в Копичинцях в сім’ї діяльного міщанина. Закінчивши навчання в школі рідного містечка, перейшов до вчительської семінарії в Тернополі. Чотири роки вчителював в селі Городниця. Володіючи чудовим голосом, вирішив присвятити себе музиці. Вокальні студії проходив у Вищій Музичній Школі у Відні, а пізніше у Львові та Італії.
З 1928 по 1945 роки – соліст філармонії Берліна, Ротенбурга та інших міст Німеччини. Водночас вів педагогічну роботу.
У 50-70 роки очолював власну музичну школу у Ротенбурзі. Залишив 7 праць, що розглядають голосові проблеми, вт.ч. «Про модерний вишкіл голосу» та книгу «Українські школи в Галичині».
Помер у Ротенбурзі (Німеччина) 5 березня 1967 року.
 

ЧОРНІЙ МСТИСЛАВА (рік народження 1933) 
Мистець і педагог. Народилася в 1933 році в Копичинцях. З 1940 року разом з батьками перебувала на засланні в Сибіру. Згодом виїхала на еміграцію до Німеччини, а в 1960 році – до Австралії. Фахову освіту здобувала у Мистецькій Школі і Західному Педагогічному Коледжі в Аделаїді. Приймала участь у виставках австралійських митців, мала індивідуальні виставки в галереях Аделаїди (1971, 1973, 1974). ЇЇ твори знаходяться в Коледжі Братів-Християн в Аделаїді, Українському Католицькому Університеті в Римі та приватних колекціях.
 

ЯЖИМОВСЬКІ СТЕФАН (1849 – 1898) 
Видатний польський скульптор. Вірогідно народився в Гусятині в 1849 році. Початкові навики різьблення отримав у П.Філіппі у Львові, де також співав у хорі Міського Оперного Театру. В 1868-1872 роках студіював у Краківській Школі Красних Мистецтв. В 1871-1872 роках працював у Ф.Виспянського. Між 1869-1872р.р. служив у іноземному легіоні в Алжирі. В 1872-1874 роках навчався у Мюнхенській Академії Мистецтв. У 1875-1876 роках перебував у Парижі,. Повернувшись до краю, послідовно жив у Варшаві, Кракові і Львові. Різьбив надгробки на Личаківському цвинтарі, працював над декоративною скульптурою для Будинку Галицького сойму (1877-1881). В кінці життя залишив скульптуру, осів в селі під Львовом і займався рільництвом.
Помер 1898 року.
 

ЛІТЕРАТУРНА ГУСЯТИНЩИНА
 

БАРДЕЦЬКИЙ БОГДАН (рік народження 1960) 
Народився поет в Хоросткові. У 1982 році закінчив художньо-графічний факультет Одеського педагогічного інституту ім..Ушинського і з тих пір викладає в Дубенському педагогічному училищі на Рівенщині. Автор поетичної збірки «Чорна блискавка» (1992 рік).
 

ВАЛЕВСЬКА МАРІЯ (1882 – рік смерті невідомий) 
Польська письменниця і журналістка. Народилася в Суходолі. Літературну діяльність почала з 17 років. Новели, історичні фрагменти, етюди і статті друкувала в галицьких періодичних виданнях, переважно в «Пшегльондзе Львовскім».
 

ГАЛЯБАРДА СТЕПАН (рік народження 1951) 
Поет-пісняр. Народився в Суходолі. Закінчив філологічний факультет Чернівецького університету (1973). Працював у пресі, був на громадській роботі, головним редактором радіостанції «Молода гвардія».
Нині – директор першої в Україні незалежної комерційної радіостанції в Києві. Друкувався в журналах: «Ранок», «Україна», «Дніпро», «Вітчизна», «Тернопіль», автор збірок поезій «Не поверну човен» (1991) та «Догорає калина» (1997). Автор слів пісень: «Не поверну човен», «Біль України», «Чумаки», «На Україну повернусь», «Роксолана», «Дороги», «Душа з тобою воскресає», «Мови чарівної голос» та ін.
Не пориває зв’язку з рідним селом, з Густинським краєм, відгукується на події, що тут відбуваються. Про це свідчать його поезії, зокрема, вірші: «Зустріч», «Скарби дитинства», «Гусятин», «Тернопіль», «У Почаївській лаврі» та ін.
 

ГИКАВИЙ ОНУФРІЙ (1885-1956) 
Український письменник, журналіст і громадський діяч. Народився в Перемилові.
Помер 4 травня 1956 року у Вінніпезі (Канада).
 

ЗАБОРОВСКІ ТИМОН (1799-1828) 
Польський поет. Народився в Личківцях. Навчався у Вищій Волинській гімназії (м.Кременець). Два роки працював у Варшаві. Решту життя прожив у родинному домі. Психічно захворівши, у 1828 році кинувся в річку Тайну.
У дев’ятнадцятирічному віці став відомим після опублікування в журналі «Цьвічення наукове» (Варшава, 1818 рік) уривків до великої поеми з часів польського короля Болеслава Хороброго. Залишені рукописні твори батьки віддали до Пулавської бібліотеки. Це – «Богдан Хмельницький», «Трагедія», «Таємниця, або Мальвіна», драматична поема «Унівід», «Подільські думи з часів турецької неволі». В 1830 році (посмертно) вийшли друком «Подільські думи».
 

КАПІЙ МИРОСЛАВ (1888 -1949) 
Український письменник, перекладач, педагог, збирач фольклору. Народився в Коцюбинцях в Учительській сім’ї. Навчався у Тернопільській гімназії та Львівському університеті. Працював вчителем німецької мови в гімназіях Теребовлі, Лежайська (Польща), Відня і середньої школи м.Косова.
Писати вірші та публікувати їх М.Капій почав ще з часів гімназійних студій.
М.Капій вів широку перекладацьку роботу.
Записав на Тернопільщині ( в селах Іванівна, Костільники) народні пісні, казки, легенди, які зберігаються в історичному Музеї Фольклору та Етнографії ім.. М.Рильського АН України. Деякі з них опубліковані в різних фольклорних збірниках.
Помер М.Капій у м.Косові на Івано-Франківщині.
 

КАЧУРІВСЬКИЙ РОМАН (рік народження 1943) 
Український поет. Народився в Хоросткові у 1943 році. Наступного року з матір’ю і сестрою переїжджає в село Налужжя Теребовлянського району . Закінчив Струсівську середню школу робітничої молоді. Згодом служив в армії, вчився на філологічному і журналістському факультетах Львівського університету. Перші вірші надрукував у Микулинецькій районній газеті «Ленінський клич» в 1959 році.
Останнім часом виступає в жанрі сатири і літературознавства. Підготував до видання двотомний бібліографічний покажчик «Українська поезія 1920-1945 роках».
 

КЛЕМЕРТОВИЧ МИХАЙЛО (1835-1903) 
Український журналіст, видавець. Народився в Гадинківцях, помер у Львові. Навчався у Львівському університеті. В 1861-1887 роках був помічником редактора, а потім редактором газети «Слово», видав газету «Учитель» (1869-1874) з літературним додатком для дітей «Ластівка», що виходив самостійно (1875-1881), редагував «москвофільські» періодичні видання «Временник ставропигийского Института», «Галичанин». У них, поряд з творами Д.Вінцковського, Б.Дідицького, С.Духновича, І.Пасічинського, І.Гушалевича, іноді друкувалися і поезії Т.Шевченка, С.Руданського, фольклорні записи. Клемертович уклав також читанку «Наша хата» для галицьких школярів, був автором переробок кількох дидактичних оповідань Л.Толстого (Львів,1891), ряду біографій галицьких літераторів: «Іван Гушалевич: бібліографічний нарис» (1893) .
Писав оповідання, п’єси, казки, брошури.
 

ЛЕГКИЙ БОГДАН (рік народження 1941) 
Народився поет в Нижбірку. Закінчив факультет журналістики Українського поліграфічного інституту ім..І.Федорова. Працював методистом з образотворчого мистецтва Чортківського відділу культури, старшим редактором редакційно-видавничого відділу обласного управління по пресі, відповідальним секретарем міської організації Товариства «Знання», завідуючим філіалом наукової бібліотеки Львівської залізниці. Нині працює в інституті народного господарства. Друкується в обласній та республіканській пресі.
 

Лепкий Богдан (1872-1941) 
Поет, новеліст, повістяр, літературознавець, перекладач, педагог, громадський діяч. Народився в Крогульцях. Після закінчення Бережанської гімназіі, продовжив навчання у Львівському університеті. Тут активно займався літературною діяльністю: писав поезіі, оповідання. Твори друкував на сторінках «Зорі», «Діла», «Буковини». Закінчивши у 1895 році Львівський університет, повертаеться у Бережанську гімназію, де викладае українську та німецьку мови і літератури, продовжує писати вірші, оповідання, перекладати.
У 1899 році Б.Лепкий переіжджае до Кракова, де в Ягеллонському університеті викладае українську мову і літературу. Одночасно працює у третій гімназіі ім..Собеського і в гімназіі св.Яцека. У цей час Лепкий щорічно видавав збірки поезіі, новел, творів для дітей, історико-літературні праці та переклади. Невдовзі склав екзамени на професора гімназіі і став доцентом «ви ділових курсів» для вдосконалення кваліфіквціі вчителів.
Восени 1915 року переіжджае до Відня, де його мобілізовують до цісарської арміі. Тут п’ять років працював вчителем в українському таборі полонених. Після закінчення війни прибув до Берліна, де став співробітником видавництва «Українське слово». У 1925 році повертаеться до Кракова і стае професором Ягеллонського університету. В цей час напружено працює над творами : «Вадим», «Мазепа», «Марія», «Не вбивай», «Батурин», «Полтава», «Боі», «Сотниківна», «Крутіж», «Казка мого життя».
У 1938 році Б.Лепкого обирають до польського сейму. Після окупаціі Польщі німецькими військами письменник втратив посаду викладача університету.
Богдан Лепкий – видавець і редактор зібрань творів українських класиків, в т.ч. 3-х і 5-ти томного видання творів Т.Шевченка.
Помер і похований у Кракові.
 

Лукіянович Денис (1873-1965). 
Український письменник і літературознавець. Народився в с.Городниці. Навчався у гімназіях Львова і Станіслава, університетах Львова і Чернівців. Перші кроки суспільно-політичноі та літературноі діяльності письменника пов’язані з І..Франком та М. Павликом.
Денис Лукіянович – автор багатьох літературознавчих статей та брошур про Т.Шевченка, Ю.Федьковича, І.Франка, О.Кобилянську, М.Коцюбинського, Л.Украінку. Написав багато оповідань, новел, кілька повістей. Найбільшу популярність серед масового читача мають його повісті «За кадильну», «Франко і Беркут».
Значна частина художніх творів, як і його громадська діяльність , пов’язані з Тернопільщиною, з рідним Надзбруччям, де почав свою педагогічну діяльність на посаді приватного вчителя
Сюжети і герої в більшості творів письменника взято із життя рідних йому надзбручанських сіл. Це яскраво проявляеться в повісті «За кадильну», в трилогіі «Під Медоборами», «Перші жертви», «Криваві вибори». Письменник брав активну участь у виборчій компаніі до Галицького крайового сейму 1895 року в Густинському повіті, за що був заарештований. На сучасну тему письменник написав повість про своїх земляків «Золота осінь».
З 1934 по 1939 роки Д.Лукіянович очолював «Товариство наукових викладачів ім..П.Могили». З 1939 року був доцентом Львівського університету.
Помер Д.Лукіянович у Львові, де й похований.
 

МАКОГОН ДМИТРО (1881-1961) 
Письменник, культурно-освітній діяч. Народився в Хоросткові в бідній селянській сім’ї. Після закінчення початкової школи навчався в Тернопільській гімназії, з якої був виключений за участь в таємному учнівському гуртку. В 1902 році екстерном склав іспити в Заліщицькій учительській семінарії.
В 1914 році був призваний до війська і майже чотири роки, аж до розпаду Австро-Угорської імперії, перебував на італійському фронті.
53 роки свого життя Д.Макогон віддав благородній і важкій вчительській праці на теренах Галичини і Буковини.
Свою любов до поетичного слова, до української літератури Д.Макогон передав дочці Одарці – відомій українській письменниці Ірині Вільде (Дарині Полетнюк-Дроб’язко).
Помер в Івано-Франківську, де і поховаий.
 

ОЛІЙНИК МАРІЯ (1912-1987) 
Народилася в м.Сянок на Лемківщині в сім’ї службовця. Початкову школу закінчила в Гримайлові, куди мати переїхала після смерті батька. В 1936 році закінчила Тернопільську українську гімназію «Рідна школа», відтак до 1938 року проживала в Гримайлові, була активним членом «Союзу молодих українок».
В 1938 році виїхала до родини в Польщу, де вийшла заміж за вчителя Петра Олійника, уродженця Львівщини, майбутнього командира загону УПА-Північ, відомого під кличкою «Еней». Деякий час Марія з чоловіком перебувала в підпіллі, а згодом, будучи вагітною, була удало переведена на легальне становище і, виховуючи сина, продовжувала жити в Гримайлові. Спочатку викладала німецьку мову в школі, а з 1948 року працювала на Гримайлівському і Скалатському консервних заводах, пройшовши шлях від касира-рахівника до головного інженера.
М.Олійник – автор багатьох неопублікованих спогадів, а також повісті про події 1944 року «Двоє під синім небом», написаної в 1973-1974 роках..
Померла в Тернополі, похована в Гримайлові.
 

ПАВЧУК ІВАН (1884-1966) 
Літератор. Народився у Вільхівчику. В 1900 році виїхав до Канади. Працював на різних роботах: фермером, ковалем, торгував, був працівником залізниці. З 1908 року почав писати поезії та оповідання. Публікував їх у часописах: «Народна воля», «Український голос» та ін.
Помер в Канаді 1966 року.
 

ПАЙГЕРТ ЮЗЕФ ( роки народження і смерті невідомі) 
Польський поет. Проживав у Сидорові в першій половині ХІХст. Написав твори : «Селяни» (1817), віршовані «Уривки з грецької антології» (1831), «Балади» (1832), «Байки і вірші» (1834-1841), «Помста Ванди» (1846).
 

СКОРУПСЬКИЙ ВОЛОДИМИР (1912-1985) 
Поет. Народився 1912 року на Копичинеччині. Брав участь у визвольній боротьбі. Воював у сотні Зеновія Бахталовського з Яблунева. В 1944 році був змушений емігрувати в Австрію, а в 1948 році – в Канаду. Тут редагував тижневик «Новий шлях», співпрацював з журналами «Назустріч», «Наші дні», «Дорога» та ін.
Видав кілька збірок поезій. Серед них: «Весняний гомін» (1946), «Життя» (1947), «Моя оселя» (1954), «У дорозі» (1957), «Без рідного порога» (1958), «Із джерела» (1961), вінок сонетів «Над могилою» (1963), «Айстри невідцвілі» (1972), «Споконвічні луни», «Легенди» (1977).
Помер В. Скорупський в Канаді 1985 року.
 

ТАРНОВСЬКА МАРІЯ (1892-1975) 
Українська робітнича письменниця в США. Народилася в с.Коцюбинцях. Літературний псевдонім – М.Вірляна. Сестра письменника М. Тарновського. У1909 році иїхала до Америки. Жила в Нью-Йорку. Друкуватися почала в 1919 році. У коротких новелах та оповіданнях показала гірку долю безробітних і наймичок – «Нові теми», «Життя», «Жителі нор», «Орися», « Павуки». Писала також вірші. У 1961 році гостювала в Україні. Побувала в Чернівцях. Член філії «Гарту». Свої твори друкувала в журналі «Робітниця».
Померла в 1975 року.
 

ТАРНОВСЬКИЙ МИКОЛА (1895-1984) 
Український поет. Народився в с.Коцюбинцях. У 1910році виїхав на заробітки до США. Працював робітником на заводах Ною – Йорка та Детройта. Освіту здобув самотужки. Редагував українські прогресивні видання і журнали: « Молот», « Сміх і правда», газети – « Робітник», « Українські щоденні вісті». У 1955 – 1959 роках очолював Лігу американських українців. У 1959 році переїхав в Україну. Проживав у Києві. Працював заступником Голови Товариства культурних зв’язків з українцями за кордоном.
Друкуватися почав в 1915 році. За океаном видав поетичні збірки: « Патріоти», «Шляхом життя», « В коридорах вічності», книги публіцистики « В ярмі окупанта», « Вперед, завжди вперед».
На Україні вийшло понад 15 збірок: « Вітаю тебе, Україно», « Здалекої дороги», « З бурхливих літ», « Мости над океаном» та ін.
Помер М. Тарновський у Києві, де й похований.
 

Швак Володимир (1898 – 1972) 
Народний поет. Народився в Товстому. Шістнадцятирічним юнаком пішов у Січові Стрільці. З 1921 року проживав у селі Кут, був крамарем кооперативу « Згода», дорожним майстром. Брав участь у Другій світовій війні. Після повернення з фронту працював лісотехніком, завідуючим сільським споживчим товариством ,торговельною базою.
Поезії В. Шваба друкувалися у збірнику « Наша радість», львівських часописах, альманахах, календарях, зоокрема, в «Народній справі», « Золотому колесі», « Календарі « Просвіти». Помер в Товстому, де й похований.
 

Шпитко Осип ( 1869 – рік смерті невідомий) 
Поет, актор, журналіст. Народився в Городниці. Нормальну школу закінчив у Говилові Великім. Вчився в Тернопільській учительській семінарії. Працював актором українських і
Польських театрів Галичини, диригував хорами. Вірші писав українською і польською мовами. Друкувався в журналі «Монітор». Писав також музику до власних польських та українських текстів. З 1899 року став співробітником газети «Діло», у Чернівцях редагував «Буковину».
Вірші О.Шпитка друкувалися у книзі «Молода Муза» (1989).
Останні роки прожив у Бразилії.

Comments