Історія школи

Федюківка розташована на вододілі рік Гнилого та Гірського Тікича. На місці нинішнього  села на початку XVII ст. був густий дубовий ліс. Не витримавши тяжкої праці в пана, кріпак Федір Мороз втік далеко в ліс і там, біля річки Безіменної, залишився жити. Тече річка невеличка поміж високими деревами, а неподалік будує Федір свою хатину, садить біля неї калину. Так утворився хутір Федора Мороза. З часом поселення отримало назву Федюківка.

У 1768 році у селі діяла дерев’яна Свято-Михайлівська церква. У XVIIIXIX ст. Федюківка переходить від одного власника до іншого. Поблизу села існував Савранів хутір, назва якого збереглася донині.

Далекий 1902 рік... Федюківські землі в графині Браницької купляє пан Іван Данилович Яневський. Через два роки він тяжко захворів на туберкульоз і вирішує побудувати в селі об’єкт, щоб люди про нього пам’ятали, так він заявив на сходці села. Всі просили, щоб побудував на місці розібраної дерев’яної церкви нову. Він сказав: „Я подумаю”. На другій сходці оголосив, що будує школу. За розпорядженням пана Яневського дванадцять  навколишніх сіл розпочали будівництво школи на панській землі. Всі витрати, пов’язані з будівництвом, взяв на себе пан Яневський. Цеглу виготовляли з місцевої федюківської глини.

В цей час у земстві, в Києві, постановили побудувати за одним проектом дві двокласові Алексєєвські технічні школи в Київській губернії. В цих школах потрібно було вчитись 6 років (6 класів), потім ще 3 роки навчатись у технічних класах.

У вересні 1907 року у Федюківці було відкрито двокласну школу, в якій було 8 учителів і отець Лев Павловський, що був законоучителем і наставником.

Яневський Іван Данилович, хоча і був предводителем дворянства, школу в Федюківці побудував за свої кошти. Цікавим є такий епізод. Коли школа була побудована і уже два роки проводилось навчання, з земства повідомили, що виїхала комісія для приймання приміщення. Пан вислав до Ставища два фаетони, запряжені по четверо коней. Коли комісія приїхала, він запросив усіх до покоїв, де вони відпочили і помилися з дороги, а потім пішли приймати приміщення школи. Оглянули достеменно все: саме приміщення, де стояли верстати, квартири для вчителів, криницю і т.д., тоді прийшли до пана із заявою, що фундамент під школою складений з поганого каменю і його слід замінити. (До речі, школа стоїть 100 років на тому фундаменті, який так не сподобався київським перевіряючим.)

За свідченням панського прикажчика, Іван Данилович розсердився і вигнав їх з двору зі словами: „Геть, п’янюги! Щоб я вас не бачив! Земля моя і школа моя! Я побудував її і хай діти учаться на здоров’я.” Членам комісії не було чого іншого робити, як тікати. Вони найняли підводу у місцевого жителя і поїхали назад  в Ставище.

У школі навчалися діти заможних батьків з навколишніх сіл: з Винограду, Ріпок, Станіславчика, Гейсихи, Чапаївки. Перший урок розпочинався з молитви. В 1909 році випустилися перші 73 учні. Лише одиниці продовжували навчання, більшість ішла працювати в економію до пана Яневського. Той, хто гарно навчався, а це були одиниці, продовжували навчання, яке оплачував сам Іван Данилович. Ці учні потім стали учителями, агрономами (один з перших агрономів села був Савчук Трохим Іванович).

За 100 років школу закінчили багато відомих нині людей. Серед них – письменник Савчук Олексій Іванович. Є в школі рояль, який пам’ятає руки українського композитора, етнографа Порфирія Демуцького, який часто бував у пана та в школі, де з жителів села організував фольклорний колектив, що славився своїм виконанням українських народних пісень. З 1916 по 1923 рік в школі навчався уродженець села Федюківка, відомий вчений в галузі електрохімії, доктор технічних наук, професор, педагог, громадський діяч Андрущенко Федір Кузьмович.

У 1921 – 1923 р.р. у Федюківці було відкрито професійно-технічну школу, в 1925 р. школа стала семирічною агрономізованою. Завідуючим був досвідчений і працьовитий учитель П. М. Береговий.

У 1938 р. школа стала середньою.

Під час Великої Вітчизняної війни з 1941 по січень 1944 року школа припиняє свою навчальну роботу. Учні старших класів пішли захищати свою Батьківщину, багато з них не повернулися в рідну домівку. Ще чути було вибухи бомб і гуркіт гармат, біля школи скрізь валялися закривавлені бинти (під час війни в школі був госпіталь), а школа гостинно відчинила двері для учнів.

На території школи знаходиться Братська могила. В ній знайшли спочинок 114 воїнів і кілька десятків з них невідомих, без прізвища та імені, воїни різних національностей. В грізні дні 1944 року, коли наші війська знищували Корсунь-Шевченківське угрупування фашистів, солдати стояли на смерть. Старожили понині пам’ятають кровопролитні бої, передають з уст в уста легенди про безсмертя воїнів.

Але хто вони – невідомі герої? Час зітер їхні імена і прізвища.

Хто родичі месників? Чи знають вони, що ми і нині бережемо спомин про їхніх синів, братів, батьків?

...Січень-лютий 1944 року. Зима, сильні хуртовини, мороз. Лінія переднього краю фронту знаходилась на півдні, на відстані 2 км. від Вотилівки. В нашому с. Федюківка був тил, стояли артилерія, запасні підрозділи та польовий госпіталь, що знаходився в школі. Прямо з фронту привозили перев’язаних. Смертельно поранені помирали, їх тут же ховали. Спочатку могили були по всій території Федюківки. Як тільки зійшов сніг, навесні 1944 р., останки загиблих червоноармійців перенесли в одну братську могилу на території школи. Ховало воїнів все село. В 1955 р. місце поховання обнесли металевою загорожею і поставили пам’ятник.

З тих пір минуло більше 60 років. Кожен рік на 9 травня на могилу приїжджають рідні, але і нині триває пошукова робота по встановленню імен загиблих. Люди старшого покоління з вдячністю пригадують вчителя школи Прокопенка Віктора Васильовича, який доклав багато зусиль щодо встановлення прізвищ захоронених в братській могилі. З архівних документів школи відомо, що одного разу, весною     1966 р.,  діти полізли на шкільне горище, де було багато різних паперів, зошитів. Хтось скинув з горища перев’язаний стос зошитів. Мотузка не витримала, розірвалася. Подивились один із зошитів, а там записані номери могил і прізвища похованих воїнів. На трьох сторінках учнівського зошита зареєстровано 31 могилу, бо хтось з місцевих жителів старанно чорнилом записував тих, кого ховали біля школи. Так стало відомо, що в братській могилі знайшли свій спочинок 2 Герої Радянського Союзу: Новак Василь Лукич з Сумської області, який в боях під с. Вотилівкою був поранений і 26 січня 1944 р. в госпіталі помер та Мереняшев Андрій Іванович, росіянин, житель Пензенської області, розвідник, брав участь у  визволенні с. Павлівка, Жашківського р-ну, де разом з товаришами попав в засаду. Всі отримали тяжкі  поранення та 25 січня померли: Аладін Павло Федорович, Свічинський Іван Михайлович. Їм було лише по 19 – 22 роки.

Перший випуск 10 класу при Федюківській середній школі відбувся в 1948 році. В 10 класі тоді було 19 учнів.

Летять і летять роки. Летять і летять, мов журавлині ключі, в далекий вирій. Летять і відлітають у вічність.

Минає все, помирають і народжуються люди, а школа стоїть на високому пагорбі в селі ось уже 100 років. Нині це Федюківська загальноосвітня школа І – ІІІ ступенів, в якій навчаються сільські хлопчики та дівчатка. Кожен учень пам’ятає прізвище людини, яка побудувала цю школу. За 100 років замінили лише покрівлю, донині збереглися два корпуси школи, криниця, приміщення для вчителів. Саме приміщення школи має висоту 5,50 м., світлі та просторі класні кімнати.

Школа – це історія села. У ній працювала і працює велика педагогічна сім’я, люди, які віддають нам розум, серце, душу і здоров’я. Яскравою зіркою світила школа на життєвому небосхилі багатьох поколінь і яскравість її світла ніколи не згасне.

Comments