Історія‎ > ‎

Євген Миколайович Савченко (1909-1994)

12 липня 2009 р. виповнилося 100 років від дня народження Євгена Миколайовича САВЧЕНКА — одного з найвідоміших в усьому світі українських ентомологів, фахівця з систематики типулоїдних двокрилих (родини комарів-довгоногів — Tipulidae, лимоніїд —  Limoniidae, педиціїд — Pediciidae).

 
         Євген Миколайович з дитинства цікавився ентомологією. Після закінчення у 1926 р. школи і деякого часу роботи чорноробом на будівництві його зарахували 1930 р. до Зоологічного музею Всеукраїнської академії наук як волонтера. Після закінчення 1935 р. екстерном біологічного факультету Київського університету (нині Київський національний університет імені Тараса Григоровича Шевченка), отримав посаду асистента в Українському інституті цукрових буряків. 1937 р. відбувся захист дисертації, і з 1938 року кандидат сільськогосподарських наук Є.М. Савченко розробляє хімічні методи захисту рослин і вивчає пластинчастовусих жуків (листорожців) України, публікує кілька фауністичних статей.
 
        У вересні 1941 р. Євген Миколайович не зміг евакуюватися і залишився в Києві, окупованому військами нацистської Німеччини. З березня 1942 по жовтень 1943 р. Є. М. Cавченко очолював Київський інститут захисту рослин. На відміну від колег-ентомологів С.Я. Парамонова, Л.А. Шелюжка, М.С. Образцова та Н.С. Павлицької, — Є.М. Савченко не поїхав з Києва разом з німецькими військами, що відступали восени 1943 р., а знову залишився у Києві. У 1944 р. діяльність Інституту цукрових буряків було поновлено, і Євген Миколайович повернувся на попередню роботу. З 1947 по 1961 р. Є.М. Савченко працює в УкрНДІ соціалістичного землеробства (нині Інститут захисту рослин НААН України) старшим науковцем і потім — завідувачем відділу захисту рослин. Водночас із розробкою хімічних заходів боротьби із шкідниками сільськогосподарських культур вивчає комарів-довгоногів фауни Радянського Союзу. Ця величезна територія лишалася по суті «terra incognita» до того, як Євген Миколайович розпочав цілеспрямоване вивчення комарів-довгоногів. Лише фауна Півночі, Північного Заходу і Далекого Сходу Росії були почасти опрацьовані такими фахівцями, як П. Лакшевіц, Ч.П. Александер і О.О. Штакельберг. З 1949 по 1988 р. Євген Миколайович вичерпно вивчив Tipulidae більшої частини Палеарктики, видав 4 монографії в серії «Фауна СССР». Є.М. Савченко започаткував глибоке систематичне вивчення Limoniidae (включаючи Pediciidae) регіональних фаун публікацією серії монографій з фауни України, Південного Примор’я, Південних Курил і Південного Сахаліну та оглядової монографії з фауни СРСР.
 
        З родини Tipulidae Є.М. Савченко описав один рід, чотири подроди, 132 види й 28 підвидів, з родини Pediciidae — один рід, 22 види, 5 підвидів, з родини Limoniidae — два роди, 11 підродів, 178 видів, 20 підвидів. Хоч Євген Миколайович цікавився, у першу чергу, питаннями таксономії, у своїх монографіях він приділяв увагу екології, зоогеографії та філогенії, а також морфології личинок довгоногів.
 
        З 1961 по 1988 р. Євген Миколайович Савченко працював на посаді старшого науковця Інституту зоології АН УРСР (нині Інститут зоології ім. І.І. Шмальгаузена НАН України). Це був найпродуктивніший період його життя, цілковито присвячений вивченню тіпулоїдей (перш за все, лимоніїд), позначений численними експедиціями у гори Кавказу, Середньої Азії та на Далекий Схід Росії, публікацією численних статей та монографій, і завершений виходом у світ останньої великої праці — розділу з Limoniidae в каталозі палеарктичних двокрилих.
 
        В доробку Євгена Миколайовича Савченка близько 285 праць, з яких тіпулоїдним двокрилим присвячено 12 монографій і 9 розділів у 4 колективних монографіях, що свідчать про його вміння працювати у будь-якій ситуації, педантичну точність та вичерпну лапідарність його наукового стилю. Крім того, Є.М. Савченко був редактором багатьох монографій у серії «Фауна України»; завдяки його вимогливій, коректній і водночас доброзичливій критиці українська ентомологія отримала відшліфовані до досконалості монографічні огляди з багатьох важливих у науковому та економічному відношенні груп. Важко відшукати в українській ентомології іншого вченого, який би настільки ж бездоганно відповідав високому академічному стилю, як Євген Миколайович. І сьогодні він лишається, мабуть, найвідомішим в усьому світі українським ентомологом-систематиком, чиї статті і монографії неодмінно цитуються в нинішніх працях з систематики і екології двокрилих комах.
 
        Всупереч видимій успішності, праці Є.М. Савченка не було оцінено по заслузі ні званнями, ні урядовими нагородами. Швидше за все, причиною тому був окупаційний період в біографії Євгена Миколайовича. Ніхто з керівників інституту не бажав підставити себе під імовірний удар, висунувши його на якусь премію або надавши можливість створити власну наукову школу. Двоє аспірантів, котрими керував Євген Миколайович, успішно захистили дисертації з захисту рослин, проте в Інституті зоології всі його прохання про підготовку хоч одного аспіранта, наступника у вивченні типулоідей, так і залишилися без відповіді; і як результат, вивчення цієї величезної систематичної групи в Україні, на жаль, не отримало свого продовження.
 
        Дітей у Євгена Миколайовича не було; його дружина, Євгенія Миколаївна Мокржецька, також в минулому співробітник Інституту цукрових буряків, померла наприкінці 1970-х рр. Останні 7 років життя Є.М. Савченко вже не працював в інституті, жив на самоті, яку розраджували хіба що прогулянки з невгамовним псом-боксером на прізвисько Ларик та нечасті відвідини небагатьох колег, серед яких найчастіше у нього бувала Євгенія Михайлівна Терезникова. В ніч з 8 на 9 січня 1994 р. Євген Миколайович Савченко помер від серцевого нападу. За заповітом прах його було розвіяно в заплаві річки Ірпінь, де він із самого дитинства любив збирати комах.
 
        Автори цієї статті на самому початку свого наукового шляху мали щастя зустрітися з цією скромною і чуйною людиною, працювати у вузькому «пеналі», відгородженому шафами з колекцією, проводити вечори у його квартирі в напівпідвальному поверсі старого будинку на вулиці Овруцькій, під важкою бронзовою люстрою, що низько спускалася над зеленою скатертиною круглого столу і отримати від нього в дар любов до систематики, до точності і місткості науки диптерології. Ми мали б за честь вважати себе учнями Євгена Миколайовича Савченка, проте це право ще потрібно заслужити своїм життям.
 
В. Корнєєв, В. Ланцов