ПОЕЗІЯ/POETRY

     
  © ЕЛЄНА МАРТИНОВА ~ ELENA MARTYNOVA  
     

* * *

Коли я хворію, то ніби зникаю,

Мов хмарка у небі в тумані без краю,

Спиняються мрії у часі гнітючим,

Так дивно, так сумно у тілі болючім.


Лікує природа, надія тримає,

Що прийде весна нескінченна, заграє

Щосили коханням живучим,

І нотки-пігулки із болем розлучать.

(02.2015)

~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~

* * *

Я не хочу втрачати терпіння,

Я не хочу сприймати безглуздість,

Не можливо душ зубожіння,

Потурати і грати в культурність.


Хочу я дивуватися світлу,

І приймати чуттєвість і дружбу,

Обіймать розуміючу теплу,

Вірну, справді споріднену душу..

(12. 2010)

~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~

* * *

Райдужний струмінь думок,

Світлом малює вінок,

Я починаю свій день з зітхання;

Подих теплого вітру,

Знову пробуджує світло,

Ера мені дає натхнення.


Як фламінго в час зорі – колір мрій,

Принесе на крилах відгук,

Творіння доброти,

Для всіх навкруг.


Ховаються в сутінках дні,

Я запалюю вогні,

Відблиски сяючих нот витають;

Я все збираю в акорди,

Вісників теплої погоди,

Все залунало – вони злітають..

(04.2009)

~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~

* * *

Сумую я, що ти не поруч,

Та знов радію – ти зі мною,

Я по думки читаю погляд твій,

Коханий мій.


Я запасаюся терпінням,

Щоб годувати порожнечу,

І не збирати павутиння,

Душі сумління.


Самій і холодно, і страшно,

Та буде день, і буде ніч,

Де я побачу сон про час,

Що донька в нас.


Пробач, я знаю, що даремно,

Турбую твій північний спокій,

Та я в тузі за танцем мрій,

Коханий мій.

(01.2003)

~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~

* * *

Ми ширяли над раєм вогненним

І відкрили примарність блаженства,

Не торкаючись дна пролітали,

Над піднесеною душевністю;


Та не знаю я звідки береться,

Таке вічне поняття НАДІЯ,

І як довго воно зостається,

Не знімаючи одяг у дверях.


Я готова чекати на спокій,

І прожити у щасті до віку,

Аби світ наділив нас любов'ю,

Незгасаючою і незмінною.

Нехай місяць наш сон обігріє,

Промінь сонця підсушить сльозинки,

Нехай дощ назавжди подолає,

Час посухи, біди порошинки;


Навіть піна морська раптово,

Хай укриє нас теплим серпанком,

Адже очі були в нас відкриті,

І закрити не схочемо з ранком.. 

(12.2002)


* * *

Ти прокинулась спляча красуня,

Гидко стало, цілує не свій,

І брудними руками, паскудний,

Все хапає; свій розум гнилий

Демонструє у “кіно-новинах”,

Перетворює люд на лайно,

І з карателів робить невинних,

Ніби швидше сягнуть саме дно.


Де поділи ви душі нещасні,

Люди-вакууми, ниці істоти,

Ви, як лакмус на мозок бездарний,

Без думок же немає й турботи;

Легіони із хомо-совєтікус,

Невгамовні, тупі й недолугі,

Як шкідливі бактерії ширяться,

Перезбуждені від наруги.


Тож прокиньмося, ми ж бо розумні,

Не потрапити б знов до безодні;

Бумеранги завжди повертаються,

До мерзотників, бо не каються.

Ми під захистом Варти Небесної,

Хлопців-Янголів долі чесної;

Їх Оранта зібрала до себе,

Щоб ми всі були в милості Неба.

(04.2014)

~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~

* * *

Безмежна даль

Не ховай душі скарби,

Бо любов, мов кришталь

І несуть її лебеді;

Знайди мене

Біла пташка ангел мій,

Ти зробиш живим примарне,

Часточку від мрій.


Цей дивний світ

Може втратити любов,

Не зривай первоцвіт,
Чисту радість, землі покров;

Моя душа

Відшуковує красу,

Все вічне, що ти лишаєш

Лебеді несуть.


Ти летиш до світла мій птах

На світанку дня грає струмок,

Краплі щастя прокладають шлях

До нових розрад, це - вірності дзвінок.

(02. 2010)

~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~

* * *

Місячним світлом в долонях я пригощу,

І тільки страшний сон долі я відпущу.

Промінь світанку розбудить всі кольори,

І намалює все те, що не скажеш ти..

Мрії збудуться у світі де нам разом бути,

І щаслива пісня моря промовляє Я і Ти.

(12.2008)

~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~

* * *

Я заплуталась у зрадах,

Тих, хто був легкий на подвиг,

Вкрав тендітну частку серця,

Вижав сік і кинув в море.

Хто страждатиме від злості,

Що не зміг пізнати лежачи,

Швидкоплинний запах плоті,

Бо душею б зміг навряд чи.


Хто чекатиме на жалість,

На прощення за подачку,

Що віддав – то на копійку,

Що прийняв – то на удачу.

Хто прощався, не прощаючись,

Без вини, без гри у совість,

Забираючи сміливість,

Залишивши солі пачку.


Стільки часу дарувала,

Билася, чи без причини?

Все без залишку давала,

І згорала, як лучина.

Не могла збагнути підлість,

До останнього падіння,

Все, що я вважала раєм,

Було лише тінню..

(05.2003)

Підсторінки (1): Poetry ( Eng.)
Comments