№ 537

№43, 4 червня 2010

Європейцям і не снилося…

Що свідчать про заробітки українців цифри і факти?

Днями обласне управління статистики оприлюднило втішну інформацію про те, що середньомісячна номінальна заробітна плата штатного працівника у січні-березні 2010 року становила 1729 гривень.

А хто ж її отримує?

При цьому справи сягнули таких оптимістичних височин, що ця середня зарплатня ще й вдвічі перевищила прожитковий мінімум для працездатної особи, котрий, як відомо, на сьогодні становить 884 гривні

Безперечно, у левової частки мешканців нашої області після ознайомлення з вищевказаними цифрами явно виникло доречне запитання про те, як же вдалося шановним статистам нарахувати такі доволі приємні цифри. Ні, звісно, з офіційною інформацією ми не сперечаємося… Однак чомусь здається, що до цих самих «середньомісячних» цифр більшість нашого середньостатистичного люду явно не дотягує.

Але повернімося до оптимізму. Спеціалісти підрахували, що у порівнянні з відповідним періодом 2009 року номінальна заробітна плата збільшилась на 19,4%, або на 281 гривню. Щоправда, реальна заробітна плата (це якщо врахувати шалений ріст споживчих цін) збільшилася на 10,9%.

Тим часом в Україні найкраще живуть традиційно кияни, котрі в місяць заробляють по 3368 грн., мешканці Київської області отримують в середньому 2138 грн., на Донеччині середня зарплатня становить 2364 грн., а на Дніпропетровщині – 2226 грн. Цілком зрозуміло, що на Заході країни ситуація є куди гіршою, а до киян нам з вами взагалі – ого-го… При цьому загалом в Україні середня заробітна плата станом на 1 квітня складала 2109 гривень, що є найнижчим показником у Європі. Тобто навіть якби щомісяця кожен з нас приносив у гаманці рівно 2109 гривень, говорити про нормальний, за європейськими мірками, рівень життя не доводилося б. Але ж приносимо ми в основному традиційно «мінімалку».

Щоправда, і тут без поліпшення не обійшлося. Мало того, що з 1 квітня 2010 року мінімальна зарплатня в Україні зросла до 884 гривень, то з недавніх часів вона ще й зрівнялася з офіційно визначеним у державі прожитковим мінімумом. Звісно, що повноцінно існувати на той прожитковий мінімум не зумів би навіть ну дуже економний українець. До того ж треба зауважити, що після всіх необхідних відрахувань з куцої мінімалки працівник принесе додому у гаманці ще більш куцу суму, яка до прожиткового мінімуму знову не дотягне. Проте представники влади тішаться, що таке зростання позитивно вплине на наповнення бюджету, адже автоматом підприємства та підприємці змушені будуть ставити зарплати не нижчі ніж це визначено законом, та сплачувати податків не менше, ніж передбачено законом.

Хто там, за межею?

Тим часом розумні експерти кажуть, що зростити наші доходи не будуть, доки не почне рости вітчизняний ВВП. Як наслідок, кількість українців, які існують за межею бідності, на кінець 2009-го року зросла з 11 до 17 відсотків - підрахували ті ж соціологи. Що знову-таки видається малоймовірним, бо людину, котра заробляє ту ж саму мінімальну зарплатню, життя автоматично запроторює далеко за межу бідності.

До того ж інші оприлюднені цифри знову-таки попередню статистику чомусь не підтримують. За інформацією Державного комітету з питань регуляторної політики і підприємництва нині в Україні налічується 5 мільйонів безробітних, а ще 2,5 мільйонів людей отримують мінімальні зарплати або працюють на півставки, одержуючи зарплату в конвертах. Так що в результаті за поріг бідності у нас потрапляє куди більше українських родин.

Щоправда, з зарплатами у конвертах нинішній уряд пообіцяв нещадно боротися, ледве взявшись до державних справ. Нині, за даними Державної податкової адміністрації, в Україні 50% зарплат виплачується в конвертах. Цю боротьбу вже потроху почали відчувати місцеві підприємці, котрі відмічають помітний сплеск активності серед органів контролю. Щоправда, для чималої кількості дрібних бізнесменів така «нещадна боротьба», вочевидь, може завершитися тим, що вони також поповнять лави безробітних. Адже за нинішнього законодавства для багатьох представників малого бізнесу вихід «з тіні» автоматично означає крах.

Зате в області потроху скорочуються борги щодо виплати заробітної плати.

Загальна сума заборгованості з виплати заробітної плати на Рівненщині станом на 1 травня 2010 року становить майже 18 мільйонів гривень. Відрадно, що на початок червня вона скоротилась на 3,1 мільйона гривень. А до кінця року обласна влада має намір знизити цей показник на 60%. Нині для вирішення цієї проблеми працює комісія, яка заслуховує звіти керівників підприємств-боржників. Прокуратурою щодо недобросовісних керівників порушено близько 18 кримінальних справ.

Так що нам з вами лишається тішитися тим, що принаймні чесно зароблені гроші можна буде отримати. А межа бідності – це ще не вирок. Якось же досі живемо…

Ольга БОЛОНСЬКА



А тим часом:


Хліб знову подорожчає?

Українські пекарі прогнозують навесні-влітку цього року зростання цін до 5% на свої вироби. Про це повідомляє «ЛігаБізнесІнформ» з посиланням на Всеукраїнську профспілку працівників харчової, переробної промисловості та суміжних галузей.

«У найближчі кілька місяців подорожчають хлібобулочні вироби тих виробників, які ще не встигли підвищити свої відпускні ціни в першому кварталі нинішнього року. Вони будуть змушені це зробити, так як зросли ціни на основні сировинні компоненти, а також на паливо і запасні частини до агрегатів та автомобілів, що значно вплинуло на вартість доставки продукції », - зазначив голова профспілки Анатолій Тельних.

Також, за його словами, одним з факторів, що впливають на зростання цін на хліб в Україні, стало збільшення мінімальної заробітної плати. Разом з тим, А. Тельних запевнив, що прогнозоване зростання цін не торкнеться так званих «соціальних» сортів хліба.


№43, 4 червня 2010

Сумний кінець віковічних дубів

На Костопільшині вирубують сторічні дуби

Чимало жителів Костополя та навколишніх до райцентру сіл б’ють тривогу з приводу вирубування 150-річних велетів-дубів, що зростають поблизу приміського  села Корчів’я.
Небайдужі  до природи люди впевнені, що серед білого дня лісівники скоюють справжнісінький злочин, пускаючи під пилку ці могутні дерева.  До того ж цей лісовий масив входить в зелену зону Костополя. А тому вирізання називають неприхованим варварством.  Тим паче, що тепер одне з чудес Рівненщини – знамениті на всю Україну базальтові стовпи в кар’єрах біля села Берестовець без віковічних дубів та сосон залишаться голими-босими.
Однак лісівники вважають зовсім інакше, кажуть, що, навпаки, оздоровлюють природу, позаяк могутні колись дуби нині геть струхлявіли. Комісійний акт, підписаний лісівниками-фахівцями та відповідними інстанціями, що дозволяє рубку, ясна річ, додається.  Підтвердила такий висновок і група спеціалістів з Державного комітету лісового господарства, куди звернулися представники громадськості. Одне слово, дуби пускають під пилку цілком законно та обґрунтовано, бо насадження геть деградували.   
Ну що тут скажеш, хіба ж можна заперечити таким розумним людям, які присвятили себе лісовому господарству. Проте не все так просто, як запевняють нас лісівники. Бо уже кілька років поспіль авторитетні українські вчені виступають проти цього, як вони кажуть, варварського знищення реліктових дубових лісів на Костопільщині. Один із них наш земляк – голова секції природно-заповідних територій Українського товариства охорони природи, доктор біологічних наук, професор Віктор Мельник. До цієї проблеми науковець уже двічі привертав увагу зі шпальт всеукраїнських видань «Голос України» та «Урядовий кур’єр». Професор з гуртом своїх однодумців звертався з цією гострою проблемою в Кабмін, у Верховну Раду, до Президента. Як пише сам  доктор біологічних наук, отримав звідти звичайнісінькі бюрократичні відписки, зроблені майже під кальку, зміст яких зводиться до одного: ніяких порушень закону не виявлено – рубати сосново-дубові ліси потрібно. 
Лісівники запевняють, що наступним  етапом їхньої роботи стане насадження молодих дубків. А як же бути з тим добрим десятком видів рідкісних рослин, що зростають в дубових лісах та  занесені до Червоної книги України?!  Їх потрібно зберегти для нащадків, і це прямий обов’язок лісівників.
Професор Микола Мельник стверджує, що  в лісах та насадженнях, які оточують Костопіль, займають більшу частину території  Мащанського та Костопільського лісництв, заплави річки Замчисько «збереглося все найкраще, що є в лісовому фонді Південного Полісся». Не дивно, що  на цій території ще в радянські часи планували створити ботанічний заказник, однак тоді лісівники виступили проти. Щоправда, в урочищі Замчисько таки було створено два заказники площею  2000 га, де переважають ялинові насадження. Знову ж таки, зроблено це було в 1990 році.  Віковічні дуби такої охорони не діждалися. Натомість лісівники визнали крислаті дерева пошкодженими  шкідниками. Їхні керівники навіть стверджують, що приступати до вирубки дубових насаджень потрібно було вже давно, кільканадцять років тому. Але якщо це правда, то логічно запитати, а чому ж тоді цього не робили вчасно? Невже лісівники Костопільщини, які постійно ходять в передовиках, в ті роки так погано господарювали? Можливо, вся справа в тому, що в радянські часи за такі дії по голівці не погладили б, адже тодішнє законодавство забороняло суцільні вирубки насаджень в природоохоронних, водоохоронних та рекреаційних зонах. А потім, костопільчани в листах до місцевих газет пишуть, що дуби вирубують навіть у ночі, а над ранок вже встигають вивести деревину. Одне слово, питань більше, ніж відповідей.
За словами професора Миколи Мельника, довкілля нашого краю давно зазнає непоправних втрат. Ще 1914 року біля села Гориньград Рівненського району було знищено останній у волинському регіоні буковий ліс, а в середині минулого століття вирубано реліктову липову діброву поблизу села  Боремець, що на Млинівщині. 
В Україні вже давно точиться дискусія фахівців з приводу доцільності наділення Держкомлісгоспу, окрім всього, ще й монопольним правом заготівлі та продажу деревини. Як би там не було, але до такого хазяйнування в столітніх дубових лісах Костопільщини потрібно підходити не лише з відомчими правилами та вимогами, а з обов’язковим залученням до справи науковців і громадськості краю, екологічних організацій.

Василь ЛУК’ЯНЧУК


Comments