№595, 6 жовтня 2011 року

Резонанс

Рідна держава - зла мачуха?


Прочитала надрукований у «Рівненському діалозі» проект Концепції соціалістів. І вкотре подумала: чому ж ми так погано живемо, коли всі ідеї, які потрібні для того, аби удосконалити наше життя, начебто лежать просто на поверхні.

Все правильно – і про приватизацію, яка «розгулялася» в країні так, що вже все народне добро вхопили у свою власність олігархи, і про заходи для порятунку нашої економіки.

Справді, чому ж багаті мають жити у хоромах, збудованих за народні гроші, далі наживаючи добра? Правильно, нехай хоч заплатять податок до народної казни. Хоча, відверто кажучи, я б взагалі виселила всіх, як одного чиновників, і з державних дач, і з тих приватних будинків-замків за височенними заборами. Нехай би прийняли закон, у якому б йшлося про те, що державний чиновник не може витрачати на життя більше, аніж він офіційно одержує. І ніяких переписувань бізнесу на дружин, коханок, дітей. Може, тоді б у депутати рвалися ті, у кого є такі ідеї, як у соціалістів, і ті, хто справді щиро хоче щось зробити для цієї стражденної держави. А то перекуповують місця у списках за мільйони, а ми, дурні, голосуємо… Як же гидко дивитися зараз сюжет по телевізору, де ті народні обранці, засмаглі і з відвислими щоками та животами говорять про свій літній відпочинок. «Конечно отдыхал в Греции, конечно там все дорого». Цікаво, на які «шиші»? Але цього депутати нам не скажуть. Бо ми для них – як ті мурахи, на яких наступають, навіть не дивлячись, є вони під ногами чи нема.

Я завжди розуміла поняття «держава» так: це - інститут, який має бути, наче дбайлива мама. Тобто держава мала б і лікувати, і вчити, і захищати. А ми, її громадяни, мали б пишатися такою державою і віддячувати їй продуктивною працею заради покращення загального життя її громадян. Проте ось вже двадцять років живемо у рідній країні, яка чомусь ставиться до нас, наче вередлива мачуха, з казки про Попелюшку. Скільки ж можна все це терпіти?

Тому закликаю всіх вчитуватися в такі документи, як згадана концепція, і на наступних виборах підтримувати депутатів і партії не за гарне обличчя чи твердий авторитет, а за те, що люди реально хочуть і можуть змінити на краще наше з вами життя, а не лише своє особисте.

Оксана ТИХОНЧУК, м.Рівне

Думки з приводу

Потрібен один пенсійний закон, і квит


Програмні дії СПУ, які були опубліковані в «Рівненському діалозі», підтримую беззастережно. Я не так давно вийшов на заслужений відпочинок. Але бачу, що відпочивати мені зовсім не доведеться. І не тому, що я лежень, а через те, що для заслуженого відпочинку людина повинна мати хоч якісь засоби.

А з моєю пенсією, призначеною майже за тридцять п'ять років роботи, мені доведеться щодня думати про хліб насущний, тобто й далі крутитися, як та білка в колесі. Ото призначили на все про все близько 900 гривень, і ти живи на них, як хочеш. Але ж тільки за газ в опалювальний сезон потрібно щомісяця віддавати 600 гривень.

Звісно, добре, що маємо субсидію. Але навіщо мені та субсидія, - дайте мені натомість гідну пенсію, щоб я почувався людиною. До того ж, якби кілька років не пропрацював на рівненському «Азоті», то, певно, й цієї пенсії не бачив би.

Найбільше мені до душі пропозиція СПУ про те, щоб запровадити один пенсійний закон – простий і прозорий. А то чиновники думають тільки про своє благополуччя, прийнявши, здається, майже чотири десятки пенсійних спецзаконів «під себе».

І ще одне. Як на мене, то цинічним є обґрунтування підстав для залишення в силі захмарних пенсій сучасним можновладцям. Бачите, Конституція забороняє зменшувати вже призначені пільги та пенсії. А хіба таж Конституція мовчить щодо належних доплат дітям війни, чорнобильцям, афганцям тощо. Виходить, влада ділить народ на білих і чорних громадян. Одним пенсії по кілька десятків тисяч гривень, а решті, вибачайте, дулю з маком. А за той мак, дожилися вже, ще й можуть посадити.

Ось і виходить, як не крути, що ця пенсійна реформа несправедлива. Ганьбою є те, що максимальний розмір пенсії не може перевищувати 10 прожиткових мінімумів. Щоправда, спершу йшлося про 12 «мінімумів». Горе – реформатори вирішили трішки поступитися, запровадивши «курс» справедливості - 1 до 10. Але в європейських країнах справедливість у державному пенсійному забезпеченні встановлюється коефіцієнтом 5.

Ось і вір після цього, що новітні реформатори в першу чергу прагнуть підвищити рівень життя громадян, а найперше – малозабезпечених. Ні, з такими «реформаторами» простим людям вже точно не по дорозі.

Юрій ПОЛЮХОВИЧ, Сарненський район

На часі

Жити так далі неможливо


Продовжується обговорення Проекту Концепції програмних дій СПУ. Щономера на шпальтах «Рівненського діалогу» друкуються відгуки наших земляків, думки з приводу та пропозиції, зауваження щодо положень Концепції.

Така активність дописувачів виразно свідчить, що запропонований соціалістами аналіз пройденого шляху українським суспільством із часу проголошення Незалежності, а також бачення подальшого курсу державного будівництва загалом позитивно сприймаються нашими краянами. Особливо ті розділи «Концепції», які стосуються соціальної справедливості, прав і свобод громадян.

Водночас не бракує критики, подекуди гострої й дошкульної, що, переконані, свідчить про зацікавленість людей, гостре усвідомлення ними необхідності кардинальних перемін у нашому суспільстві. Справді, жити так далі неможливо.

А ще, як це видно навіть із редакції пошти, потреба консолідації лівоцентристських та лівих політичних сил, створення потужного лівого руху на засадах соціал-демократії, нині гостро затребувана. Вона, як мовиться, на часі.

Своїми міркування ділиться другий секретар Корецького райкому Соціалістичної партії Віктор ДМИТРУК.

Перш ніж викласти свою думку про проект Концепції програмних дій СПУ, гадаю, не зайвим було б пригадати відомі постулати, як ось, що повинна робити партія, щоб прості громадяни почули пропоновані нею ідеї. Така партія повинна прямо звертатися до громадян України. Коротко і зрозуміло подати бачення основних проблем і шляхів їх подолання. А ми що маємо?

Так, проект опубліковано, але його автори, очевидно, забули, що тепер суспільство в основному не читає. Це ж факт. То хто ж може осилити такий обсяг політичного матеріалу, хай навіть актуального й потрібного.

А тепер по суті. У мене таке враження, що документ для обговорення готувався поспіхом, а тому містить низку суперечливих, навіть доволі сумнівних положень. Наприклад, така теза: «заборона в Україні будь якого використання валюти». Даруйте, але це ж якась фантазія, коли бажане видають за дійсне. Неважко спрогнозувати, яку «підтримку» викличе вона в суспільстві.

Не на часі й теза про монетизацію пільг. Це настільки дражливе, неоднозначне питання, що спершу потрібно сім разів відміряти… Приклад Росії виразно показав, чим може обернутися та монетизація для пільговиків, більшість з яких живуть на межі чи за межею бідності.

А «запровадження єдиних податкових норм для фізичних та юридичних осіб» узагалі не витримує критики. Можливо, автори думали про одне, а на папір лягло інше, але ж справді, хіба можна рівняти олігархічний капітал, дрібний бізнес, найманих працівників тощо.

А як розуміти «посилення статусу органів місцевого самоврядування»? Якби я не був соціалістом, то подумав би, що йдеться про збереження влади бюрократії – цього основного джерела корупції та загнивання нашої держави. Мабуть, не заполітизований пересічний читач так і сприйме.

Та, навпаки, бюрократів усіх рівнів потрібно скорочувати, «роздержавлювати» від влади.

До речі, трохи дивно, що про таке суспільне зло як корупція в Концепції чомусь не йдеться. А ось про те, що СПУ за посилення (зміцнення) статусів міст і сіл, навпаки, потрібно чітко зазначити.

Як на мене, то тезу про «забезпечення самоуправління в сфері правопорядку і законності» узагалі варто вилучити, як таку, що, м’яко кажучи, грішить явним непрофесіоналізмом. Хіба ж закони для того, щоб ними управляли чи, може, дотримувалися?!

Ми, соціалісти, звертаючись до громадян, повинні говорити ясно й без «напівтонів». Тим більше, що демагоги й балакуни з правлячих олігархічних партій свою роботу добре знають. Обов’язок СПУ - сказати суспільству на весь голос про те, що за 20 років Незалежності в Україні так і не побудовано(!) демократичного соціалізму. За демократією, соціальною справедливістю стоїть усе – добробут, права людини, влада, яку народ насправді призначає-обирає, контролює. Сьогодні влада в Україні загалом народові непідконтрольна.

А що ми, натомість, маємо? Я би визначив нинішній порядок як «комуноімперіалізм». Бо КПРС концентрувала всю владу в своїх руках, а буржуї, де б вони не були, привласнюють народне добро.

Отож, на мою думку, СПУ повинна подати програму побудови Української держави - держави для людей. Така програма має бути стислою відповіддю на реальні запити простих людей.

І ще одне. Не варто забувати, що хороші програми є в багатьох партій. Тому програма СПУ з-поміж них повинна виразно виділятися. Тоді й буде з чим йти до виборців.

Підготував Олександр ЗАБРІДНИЙ

Думка

У політиці рахуються з сильними


Приємно, що соціалісти нарешті вийшли з політичного летаргійного сну. У минулому номері «Рівненського діалогу» було надруковано Проект Концепції програмних дій СПУ, який пропонувався до обговорення.

Радує також і те, що «Рівненський діалог» знову почав виходити. Ось я й скористався нагодою висловити свою власну думку на запропоновану соціалістами тематику. Хотів би також додати, що, на превеликий жаль, сьогодні газета має далеко не такий тираж, як, скажімо, в роки боротьби за демократію проти кучмівського режиму. Тоді вона була по-справжньому популярна через свою «зубастість», чесність і толкову прямоту. Коли, на відміну від інших місцевих газет, «Рівненський діалог» служив вірою й правдою своїм читачам – простим людям. Згадаймо, чого лише варті тодішні публікації мужньої журналістки Тетяни Коробової. І хоча вона «лихословила» тодішню шельму-владу на чолі з самим Кучмою, як то кажуть, у хвіст і в гриву, проте, переконаний, з кучмівщиною інакше було не можна. Надто вже одіозним був той режим.

А що ж маємо на сьогодні, чи далеко ми втекли від кучмівщини? Як на мене, то добре, що запропонований вищезгаданий Проект виразно доводить, що зовсім ні, що «дорослі» діти Кучми – усі ці його наступники – президенти і прем’єри, незалежно від того, під якими партійними кольорами вони дурять народ, самі плоть від плоті кучмівщини.

Сутність й наслідки усіх двадцятирічних перетворень у добу Незалежності в Проекті чітко вказані. Причому, доволі відверто. Я би навіть сказав, що цю нашу дійсність можна назвати фантасмагорією, коли замість держави для народу, постала Антидержава. Власне, щоб здолати цю квазімодель державного утворення, соцпартія й пропонує цілком реальний «Проект Концепції програмних дій СПУ».

Так, загалом, як на мене, усе викладено правильно, мудро, по-державницькому, як і належить справжній опозиційній партії лівого толку. Соцпартія, як завжди, вірна своїй ідеології.

До того ж, не забуваймо, що світ, переживши фінансову кризу, дедалі більше усвідомлює згубність так званого ліберального шляху розвитку, а відтак дедалі більше прихильний до лівих ідей, які, загалом, хто б що не казав, ґрунтуються на ідеалах добра й справедливості.

(До речі, про це ясно йдеться в згаданому документі).

Однак, як на моє бачення, Проект подано дещо в’яло, неенергійно, навіть по-бюрократичному. Зрештою, якщо хочете, трохи сумбурно. Вбачається, що його «батьки» просто переписали-переклали загалом непогану діючу Програму СПУ, до того ж виконали завдання незграбно, «викинувши дитя з ночв».

Що маю на увазі? А те що від пресловутого демократичного соціалізму за найкращими європейськими зразками, у цьому Проекті не лишилося й сліду. Натомість вигулькнула на білий світ «модель нового соціалізму з реалізацією економічної програми від капіталістичної до змішаної системи господарювання та політичними перетвореннями в напрямку створення парламентської республіки».

Окрім цього, на мою думку, Проект хибує «старими заслугами» партії, які вітчизняний виборець, як показує досвід, не навчився ще затримувати у свої пам’яті. Ось і виходить, що ці повсякчасні нагадування обернуті в минуле, спонукають більше до споглядання колишнього, тоді справді високого та заслуженого авторитету Соціалістичної партії в нашому суспільстві, ніж звернуті в майбутнє. Навіть отой розділ «Гендерна політика» є цьому прямим підтвердженням.

І ще одне. Даруйте, якщо Проект має на меті, пробачте за дубляж, саме те, що має, то де бодай якийсь натяк про затребуване всім українським суспільством, пресловуте об’єднання лівих та лівоцентристських сил? Чому про це, а ні пари з вуст?! Невже й справді, ліві українські патріоти, як і праві, об’єднуються тільки перед «розстрілом-загибеллю»?

Ніколи не забуваймо, історія доводить, що в політиці рахуються лише з сильними і вона не терпить недомовок. 

Віталій ДЕРМАНСЬКИЙ




Comments