2012 рік‎ > ‎

Рівненсьий діалог, №610

Війна без переможців


Виповнилося 23 роки з дня виводу радянських військ з Афганістану

Війна в Афганістані — збройний конфлікт за участю Радянського Союзу на території Афганістану. Він розпочався у грудні 1979 році і тривав до 15 лютого 1989 року.

Афганістан завжди був однією з найбідніших країн світу. Це було зумовлено насамперед географічним розташуванням країни, рельєфом місцевості (80 % території — гори та безводні пустелі), а також особливостями релігійної свідомості афганських племен. Афганці здавна сповідували іслам ханіфістського напрямку, особливістю якого є аскетизм і консерватизм повсякденного життя. Традиційно панівною елітою в афганському суспільстві були вожді пуштунських племен, верхівка духовенства, багаті землевласники, купці та нечисленний офіцерський корпус. Значна роль військовиків в Афганістані була звичною для азіатської країни.

Рішення про введення радянських військ до Афганістану ухвалили 12 грудня 1979 року на засіданні Політбюро ЦК КПРС і оформили секретною ухвалою ЦК КПРС. Офіційною метою введення було запобігання загрозі іноземного військового втручання. Як формальну підставу Політбюро ЦК КПРС використовувало неодноразові прохання керівництва Афганістану.

У конфлікті брали участь збройні сили уряду Демократичної Республіки Афганістан з одного боку і озброєна опозиція (моджахеди, або «душмани») — з іншого. Боротьба велася за повний політичний контроль над територією Афганістану. Моджахедам в ході конфлікту підтримку надавали військові фахівці США, ряду європейських країн-членів НАТО, а також пакистанські спецслужби.

25 грудня 1979 року почалося введення радянських військ в ДРА по трьох напрямах: КушкаШиндандКандагар, ТермезКундузКабул, ХорогФайзабад. Десант висаджувався на аеродромах Кабул, Баграм, Кандагар.

До складу радянського контингенту входили: управління 40‑ї армії з частинами забезпечення і обслуговування, чотири дивізії, п'ять окремих бригад, чотири окремі полки, чотири полки бойової авіації, три вертолітні полки, одна трубопровідна бригада, одна бригада матеріального забезпечення і деякі інші частини і установи.

Афганська війна продовжувалася 3340 днів.Вона жорстоко зачепила усіх її учасників, і особливо їх сім’ї. Це незагоєна рана, невідступний біль. Загальні незворотні втрати 40-ї армії, частин, підрозділів КДБ, МВС, прикордонних військ та інших відомств склали 14751 особу, 298 зникли без вісті. Війна залишила тяжкі наслідки для України. Не повернулися додому 3360 її синів, з яких 3280 загинули, а 80 пропали безвісті та потрапили в полон. Більш як 200 тисяч солдатів і офіцерів були нагороджені бойовими орденами та медалями, а 87 стали Героями Радянського Союзу.

На жаль, війна – є війна, і без втрат вона не буває. На сьогодні в Україні мешкає близько 150 тисяч учасників війни в Афганістані. З них було поранено понад 8000, і 3560 стали інвалідами. Залишились без підтримки синів 1982 батька і 2729 матерів здебільшого пенсійного віку. Стали вдовами 505 жінок і сиротами — 711 дітей. Серед загиблих у цій кровопролитній боротьбі були і представники Рівненської області. Так, Рівненщина втратила 105 чоловік, двоє пропало безвісти, а 195 осіб залишилося інвалідами. Загинуло на війні і 15 рівнян. Після війни від ран та захворювань померло втричі більше, ніж під час проведення бойових дій. Земля їм пухом та вічна пам’ять...

15 травня 1988 року, відповідно до Женевської угоди, почався перший етап виводу військ із Афганістану. Останній, закінчився 15 лютого 1989 року. Отже, 23 роки тому радянські війська вийшли з Афганістану. Щороку 15 лютого їх пам'ять вшановують рідні та бойові побратими.

Пам'ятний знак загиблим у локальних війнах з'явився у нашому обласному центрі 1999 року. З того часу о десятій ранку від Будинку офіцерів традиційно розпочинається почесна хода центральною вулицею міста у напрямку пам’ятника, де вже не один рік проходить мітинг. Сотні ветеранів афганської війни, батьки тих, хто так і не повернувся додому, збираються біля Меморіалу воїнам-інтернаціоналістам. Попри стрімкі зміни у суспільстві повага до тих, хто обпалив своє молоде життя афганськими подіями, залишається непохитною. Про це говорили під час мітингу і під час зустрічей воїнів-афганців з керівниками області. Після офіційної церемонії пам'ятник опиняється в морі людей і квітів. Цього дня тут обійми і сльози, розмови про сувору дійсність і спогади про минуле.

Як завжди, афганці отримують порцію уваги, почесні грамоти та чергові запевнення у тому, що до їхніх проблем прислухатимуться. Як буде насправді, сказати важко. Адже останнім часом надзвичайно гостро стоїть ряд питань щодо соціального забезпечення цієї категорії громадян.

Позаду чергова, 23-а річниця виводу військ з Афганістану, час спливає дуже швидко, проте з пам’яті ветеранів не стираються ті важкі хвилини, які їм довелося пережити.

Ми схиляємо голови перед світлою пам’яттю загиблих та щиро бажаємо щастя, здоров’я, добробуту, довголіття і радості всім тим, хто виконуючи військовий обов'язок, живим повернувся на рідну землю.

Юрій РАЧКОВСЬКИЙ


З перших вуст

Станіслав НІКОЛАЄНКО - про об’єднавчі процеси в партії, політичну корупцію, взаємовідносини з Росією, холоднечу в Україні та майбутні вибори


- Станіславе Миколайовичу, скажіть, будь ласка, яка ситуація в партії? Чи виправдовує себе об’єднання?

- Скажу прямо, об’єднання п’яти лівоцентристських партій було об’єктивною необхідністю. Шкода, що це відбулося не на початку, а наприкінці 2011 року. Звичайно, є протистояння людських характерів, амбіцій, але все це відступає перед великою метою – побудови в Україні суспільства соціальної справедливості.

Після об’єднавчого з’їзду 17 грудня 2011 року минуло майже два місяці. За цей період проведено об’єднавчі конференції у всіх областях, Криму, містах Києві та Севастополі. Станом на 14 лютого Політвиконкомом спільно із регіональними партійними організаціями підібрано майже 400 керівників районних та міських організацій. Більше ніж у 150 районах та містах відбулись об’єднавчі конференції. Думаю, що до середини березня цього року ми завершимо ці процеси. Це супер важливе завдання для партійних організацій адже входити у виборчий процес до парламенту України неорганізовано, ми просто не маємо права.

На засіданні Політвиконкому партії 14 лютого ми ретельно обговорили цю ситуацію. Там, де керівники не справляються з поставленими завданнями – будемо змушені робити організаційні висновки. Як кажуть у народі, взявся за гуж, не кажи, що не дюж! Проте мені здається, що при бажанні всі наші товариші здатні досягти поставлених цілей.

- Станіславе Миколайовичу, Україну буквально струсонув скандал щодо політичної корупції в парламенті. Як до цього ставиться партія? Про що це свідчить?

- Відверто кажучи, це велика ганьба для країни. Це підтвердження моєї думки, що деолігархізацію країни слід розпочати з політичних партій. Країна, у якій політичні партії, політики живуть на крадені гроші олігархів, приречена на відсталість та безпросвітність. За часів Кучми в Україні стало правилом шляхом погроз, тиску, шантажу «переконувати» депутатів переходити із фракції у фракцію, «правильно» голосувати і таке інше. Останнім часом з’явилося і «ноу-хау» - підкуп, перекуп депутатів, плата за голосування і таке інше. Все це наслідки олігархічного панування, перетворення партій в інструменти олігархічного впливу. Нещодавно на сторінках «Української правди» з моєї ініціативи була проведена дискусія щодо деолігархізації партій. Повинні бути визначені прозорі способи фінансування партій – членські внески, спонсорська допомога та бюджетне фінансування. Закриті партійні списки, відірваність верхівки парламентських партій від партійців, регулярний підкуп виборців, підкуп ЗМІ - привели до цих ганебних явищ. Нам треба так орієнтувати суспільство, щоб воно давало жорстку оцінку підкупу, і люди ніколи не голосували за всілякі «тушки».

- Станіславе Миколайовичу, чим викликане, на Вашу думку, нинішнє загострення відносин між Україною та Росією? Адже ще 2 роки тому регіонали критикували помаранчевих за протистояння у відносинах із північним сусідом?

- Знаєте, цей парадокс пояснити не легко. Але природа і минулих, і нинішніх конфліктів, по суті, є однією і тією ж. Російські і українські олігархи не можуть ніяк розділити сфери впливу, йде неприкрита боротьба за свої інтереси. У процес втягуються політики, уряди, президенти країн. Тут, звичайно, присутній і геополітичний аспект. Росія хоче посилити свій вплив у регіоні. Це цілком зрозуміло. Але навіщо тиснути, для чого викручувати руки. Потрібно домовлятися і співпрацювати. Як на мою думку, є і суб’єктивні фактори. Скажімо, особиста позиція Володимира Путіна стосовно України. Згадаймо лише його висловлювання щодо ролі України в перемозі у Великій Вітчизняній війні? Інколи здається, що ВВП взагалі не вважає Україну державою, вона йому ніби заважає. Тут необхідно згадати і те, як сприйняли керівники Росії судове невизнання газових угод, арешт Тимошенко. Звідси захмарна ціна на газ, сирна та карамельна війни, обмеження на ввезення арматури, труб… Ситуацію також підігрівають і президентські вибори в Росії. Путіну потрібні перемоги, демонстрація сили, що й показують Україні.

Але, як кажуть у народі, немає диму без вогню. Усім відомо, що на внутрішньому ринку в українському маслі, сирах справді присутні пальмові масла, які шкодять здоров’ю людини. Наші нувориші, що хочеш домішують у продукти, навіть, у дитяче харчування. Росіяни знають про це. Тому з одного боку є політичний тиск на Україну, а з іншого – є безсоромна діяльність окремих наших підприємців. Для української влади є серйозний привід навести лад із харчуванням у середині держави. Заради об’єктивності скажу, що ми виступаємо за рівноправні, ділові стосунки між Україною і Росією. Вони можливі, коли влада в обох країнах буде належати справжнім соціально відповідальним представникам народу.

- Станіславе Миколайовичу, у назві партії присутнє слово «селяни». Як погодні умови вплинули на наше сільське господарство, що буде із селом, майбутнім врожаєм?

- Кожний третій українець проживає в селі. Від стану аграрного сектору залежить майбутнє України. Мені свого часу довелося очолювати великий аграрний заклад, сільськогосподарський район. Тому про проблеми села знаю не з підручників. Тривога в мене велика. На жаль, в Уряді я її не бачу. Південь України – Крим, Херсонська, Миколаївська, Запорізька, Дніпропетровська, Одеська, Кіровоградська та інші області восени посіяли хліб у суху землю. Щось зійшло на полях, але в багатьох районах морози вдарили на голу землю, знищивши всі сподівання селян. Вимерзли не лише сотні тисяч, мільйони гектарів озимини, а й виноградники та молоді сади. Це справжня біда. Збитки, на думку Олександра Баранівського, Василя Сухого та інших фахівців складають десятки мільярдів гривень. Лише в Криму і на Херсонщині доведеться пересівати один мільйон гектарів зернових. Уряду потрібно негайно шукати засоби, як допомогти селянам, фермерам. Це повинні бути страхові виплати, натуральні позички, безвідсоткові кредити, допомога насіннєвим матеріалом, добривами. Слід потурбуватись про відновлення садів, виноградників. Потрібно надати безповоротну допомогу селянам не менше 500 гривень на кожний гектар, інакше залишимось без хліба. Слід задіяти із державних резервів запаси паливно-мастильних матеріалів. Тому ми готуємо відповідну заяву партії з цього приводу, будемо будити владу, інформувати суспільство.

- Станіславе Миколайовичу, що чекаєте від наступних виборів, як іде підготовка і які перспективи партії?

- Питання не в брову, а в око. На даному етапі Політвиконком сконцентрував свою увагу на організаційних моментах. Як я вже зазначав, першочергове завдання – до середини березня завершити об’єднавчі процеси, провести видачу партійних квитків, приступити до створення партійних осередків на виборчих дільницях, провести підбір агітаторів, спостерігачів. Дуже важливо підібрати стійких, чесних членів виборчих комісій. Якщо хтось думає, що вибори персонально його не стосуються, ніби це проблеми кандидатів в депутати, керівництва партії, то він глибоко помиляється. Олігархічна політика дістала і дістане кожного. Будемо чухатись і там де не свербить. Та буде вже запізно! Соціологічні дослідження на початку січня продемонстрували, що об’єднані ліві мають рейтинг 1,5-1,8%. Це більше ніж, наприклад, у соціалістів - 0,8%, але ще замало для перемоги.

Дивіться – ми виготовили півмільйона примірників газет, 100 тисяч календарів. Усе це було доставлено в регіони 23 січня. Минув майже місяць. Газети, станом на 15 лютого дійшли до 170 районів і міст із 780. Активно тут спрацювали в Миколаївській області, де не лише розповсюдили газети, а й випустили свою газету накладом 50 тисяч примірників. Рівненські «Об’єднані ліві і селяни» випустили черговий випуск газети «Рівненський діалог», який має свій аналог в інтернеті. У Запорізькій області керівник обласної організації Василь Хотлубей презентує програму партії щотижневими 10 хвилинними випусками на обласному телебаченні. У Житомирі, Херсоні, Білій Церкві, Миколаєві встановили біг-борди з партійною агітацією. Вінницька, Миколаївська, Херсонська, Запорізька, Тернопільська обласні організації створили свої власні інтернет-сайти. Кримська республіканська організація активізувала роботу в соціальних мережах. Багато роблять і в інших областях. Проте не скрізь. То ж звідки буде результат?

Ми 21 січня на засіданні Політвиконкому за участю керівників обласних організацій затвердили стратегію виборчої кампанії, яку презентував Йосип Вінський, а 1 лютого – відповідальних за її реалізацію. Нині ведемо підбір кандидатів у мажоритарних округах. Їх маємо близько 120 осіб. Продовжується робота над ідеологічним супроводом кампанії. Під керівництвом Дмитра Вороніна завершена розробка партійної символіки, готуємо значки, прапори, іншу партійну атрибутику.

Ведемо роботу над фінансово-матеріальним забезпеченням кампанії. Тут слід усім напружуватися – і в центрі і на місцях. Тому що під лежачий камінь вода не тече! Зверніть увагу - в церкву людина ходить щотижня, без примусу, ще й гроші туди несе. Сектанти цілу десятину несуть своїх доходів, а ми внески розміром в 1% від заробітної плати не можемо чи не здатні зібрати. Якби ми це зробили, тоді не було б і питання з оплатою оренди, телефону чи випуску листівки.

Ми, без сумніву, будемо допомагати регіональним партійним організаціям, організовано проводити виборчу кампанію, але це проблема всіх, а не лише Політвиконкому. Ми – ідеологічна, опозиційна партія. У нас є що сказати людям. І це нас вигідно вирізняє в порівнянні з іншими політичними силами. Наше гасло «Україна без жебраків і олігархів» чудово сприймається людьми. І якби на сьогодні кожен партієць із 80 тисяч взяв би 5 газет і розповів би десяти людям про цілі і мету партії, то ми б давно мали б п’яти відсотковий рейтинг. І ми його мусимо мати на початок літа! Нині готуються зміни до Закону «Про вибори народних депутатів України». Мова йде про зниження прохідного бар’єру, участь блоків політичних партій і таке інше. Це нам не зашкодить.

Треба заявляти про нашу партію на весь голос у кожному регіоні. Негайно створити свій партійний сайт. Підключити до цього молодь, студентів. Вимога часу – готувати політичні заяви, акції, виступи в пресі. Виступати на боці людей найманої праці і населення регіону. Тоді люди потягнуться до нас, з’являться і спонсори. А якщо сидіти, як миша під віником, то про тебе ніхто ніколи і не дізнається.

Бачимо, що ситуація нині така, що партія влади поступово втрачає свої позиції. Її реальний рейтинг не більше 12%. Опозиція в особі КОДу, а також УДАР, Свобода не сприймаються всіма людьми як альтернатива нинішньому курсу. Їхній сумарний рейтинг не більше 30%. КПУ тримається на старому багажі і якщо людям розказати всю правду, то ми можемо мати переконливі 7-8% на виборах. Сформувати фракцію у 25-30 депутатів, у тому числі провести мажоритарників для цього в нас є потужні ресурси і хороші люди. Ми разом обов’язково переможемо!

На місцях

Депутатам Рівнеради – 135 тисяч грн., на харчі хворим - по 1,95


Цього року представницька гілка влади в обласному центрі обійдеться платникам податків в 135 тисяч гривень. Таку суму депутати Рівнеради передбачили в міському бюджеті на свої потреби. Власне, воно не так вже й багато, кожному з 54 наших обранців виходить по 2500 гривень.

Отож, на «матеріальну частину» для депутатів із міської скарбниці витратять 69 тисяч гривень, дещо менше на «організаційне забезпечення» - 62 тисячі.

Виходить, що кошторис на забезпечення депутатської діяльності в Рівнераді для міської громади зовсім не обтяжливий. Це вам не та капуста, яку міське управління освіти торік купувало втридорога для харчування рівненських діток у садочках. Щоправда, коли вибухнув скандал, то переплачені кошти до бюджету швидко повернули, але чиновника - відповідального за тендерні закупівлі овочів по нечуваних цінах таки перевели на іншу посаду.

Формально ніяких порушень законодавства не трапилося, - позаяк «золота» капуста смакує всім, але з того часу такі торги проводять настільки відкрито, що запрошують на них навіть журналістів.

За «бюджет» Рівнеради, як і за бюджет Рівного на 2012 рік проголосувала більшість депутатів. Міський бюджет складний для виконання, і це не викликає жодних сумнівів. Звичайно, його абсолютні показники зростають, як і, за словами наших можновладців, щорічний рівень нашого життя. Насправді з року в рік Уряд забирає в місцевих громад дедалі більше коштів. Адже грошей у Державному бюджеті катастрофічно не вистачає. Потрібно ж збільшувати видатки на сите утримання Верховної Ради, Секретаріату Президента, Генеральної прокуратури та МВС тощо. Скажімо, минулого року на делеговані державою повноваження, виконання яких здійснюється за кошти Державного бюджету, місто Рівне витратило зі своєї кишені 27 мільйонів гривень. Цього року, за словами міського голови, в територіальної громади обласного центру таким способом викачають ще 34 мільйони.

Але не все так погано. А що ж добре? Хоча б те, що депутати Рівнеради, наприклад, перестануть сваритися між собою під час встановлення результатів голосування. Дуже скоро в міській сесійній залі запрацює система для голосування схожа до тієї, що в Верховній Раді.

На цю електронну «машинерію» з бюджету міста виділено майже 240 тисяч гривень. Але самі витрати на річне обслуговування системи «Рада» просто нікчемні – якихось 6 тисяч гривень.

Чого не скажеш про деякі інші видатки, затверджені Рівнерадою на цей рік. Мабуть, наші представники вирішили втішити своїх виборців, коли проголосували за переобладнання центрального входу на кладовище «Нове». Навіть 600 тисяч гривень на таку справу депутатам не шкода. Чи, бува, не якусь меморіальну споруду вивершать?

Наступного року завдяки депутатам Рівнеради в Рівному з’явиться ще одна нова дорога – від бульвару Богдана Хмельницького до мікрорайону №62. Орієнтовно прокладання путівця обійдеться міській скарбниці в 400 тисяч гривень. Справді, тамтешні жителі – небідні власники люксових особняків рівноправні члени територіальної громади. Щоправда, більшість депутатів Рівнеради, голосуючи за таке ґрунтовне вкладання коштів, чомусь не побажала взяти до уваги той факт, що забудовники мікрорайону №62, отримавши безкоштовно земельні ділянки для зведення своїх ошатних обійсть, підписували інвестиційні угоди, в яких вони зобов'язувалися подбати про комунікації і т.п.

З усього видно, що в затишних умовах сесійної зали Рівнеради наші депутати ухвалюють непрості рішення. Тож мусять подбати про створення належних умов для роботи. На каву, чай, цукор, мінеральну воду тощо наші обранці запланували 12 тисяч гривень. Ну що тут скажеш, цілком нормальні людські потреби. Це ж не буфет у Верховній Раді утримувати, де ціни на всі делікатеси ну просто смішні.

Однак за тими буденними клопотами про «забезпечення депутатської діяльності в 2012 році» наші обранці чомусь забули про своїх ближніх, тих рівнян, які шукають здоров’я в міських лікарнях. Так видатки на харчування хворих у міських лікарнях залишаються на торішньому рівні – 1 гривня 95 копійок у день.

Максим ЗАПОРОЖЕЦЬ


Отакої

Бюджет-2012: влада – в шоколаді, пенсіонери – з діркою у кишені


Минулого тижня Кабінет Міністрів України своєю постановою № 69 затвердив бюджет Пенсійного фонду на 2012 рік. Попри минулорічні позитивні прогнози, які направо і наліво роздавала чинна влада, цей документ нічого приємного не приніс. Урядовці вже вкотре не спромоглися подолати нестачу пенсійної казни, яка цього року складатиме 9,7 мільярдів гривень. Цей дефіцит доведеться покривати за рахунок коштів Державного бюджету.

Але хотілося б зупинитися не на самих цифрах, а безпосередньо на причинах їх виникнення. Відповідно до загальновизнаного правила, дефіцит Пенсійного фонду означає, що внесків працівників бракує для виплати всіх пенсій. За таких обставин логічними кроками влади для виправлення ситуації мають бути створення нових робочих місць, стимулювання підприємницької діяльності та надходження інвестицій. Проте попередні ініціативи можновладців мають протилежний вектор – інакше як зумисне погіршення економічної ситуації в країні їх потрактувати не виходить. Так, минулого року чинна влада прийняла Податковий кодекс, від якого ще й досі більшість підприємців не встигла оговтатися. Результат цієї реформи - третина підприємств або перейшли в тінь, або взагалі припинили свою діяльність. Але можновладці рапортують протилежне: мовляв, у країні спостерігається стабільне зростання кількості робочих місць та зниження безробіття. Після такого звітування виникає цілком логічне запитання: чому ж тоді ми маємо Пенсійний фонд із «діркою» майже в 10 мільярдів? Відповідь напрошується сама - ніякого зростання немає, а так звані «позитивні зрушення» - звичайне окозамилювання.

Не можна не згадати у цій ситуації минулорічну пенсійну реформу, у результаті якої були прийняті поетапне збільшення пенсійного віку для жінок та збільшення мінімального страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком. Досить революційне рішення, після прийняття якого можновладці пообіцяли поступове покращення ситуації з наповненням бюджету Пенсійного фонду. Тільки ось що ми маємо станом на сьогодні: реформа вже діє, а замість обіцяного покращення – ще більша дірка у бюджеті. Ось тут і вилізли справжні обличчя та мотиви «горе реформаторів», які замість того, щоб регулярно та планово проводити кропітку роботу для наповнення Пенсійного фонду, вирішили зекономити власні сили та час і просто збільшити пенсійний вік.

Проте давайте повернемося до цифр. 9,7 мільярдів гривень дефіциту Пенсійного фонду покриватимуться за рахунок коштів Державного бюджету. Тут виникає інше запитання: де чиновники вишукуватимуть необхідні для цього резерви? Бюджет, як відомо, не гумовий, але з року в рік дефіцитний. Найреальніше зекономити як раз на фінансуванні владних структур. Проте такий вчинок чинної влади заради інтересів народу – з області фантастики. Адже можновладці економлять на всьому, окрім себе самих. Так, фінансування Державного управління справами при Президенті України в 2012 році у порівняння з минулим роком було збільшено на 15 мільйонів гривень. А витрати на МВС, цього року зросли на 596 мільйонів. Генеральна прокуратура взагалі побила всі рекорди – на її діяльність у 2012 році передбачено 2,5 мільярди гривень, тобто на 207 мільйонів більше, ніж у минулому році.

Тож, у цьому році економити будуть, як завжди, на пенсіонерах, фінансуванні освіти, охороні здоров'я та соціальному захисті чорнобильців. Окрім того, як показує практика, не обійдеться і без чергового «сюрпризу» в рамках бюджету 2012 року. Зазвичай ця роль закріплена за щорічними держзакупівлями, які щоразу дивують своїм відвертим марнотратством. Тому залишається лише здогадуватися, які нові «першочергові» товари включать можновладці цього року до переліку держзакупівлі, аби вже в сотий раз поповнити власні кишені. Немає жодних сумнівів, що якраз у цьому питанні вони проявлять неабияку фантазію, щоб на зміну минулорічним євротуалетам за 400 тисяч гривень за штуку та статуеткам по 25 тисяч гривень вигадати щось нове та оригінальне.

Павло ПЕТРЕНКО, «Кореспондент»


На часі

Нас порятують ДАІшники?


Це раніше бідою були дороги та дурні. Тепер усе інакше. Дурнів тепер немає. Нині всі надто розумні і метикуваті – уміють і відзвітувати, і списати, і винних знайти. А ось дороги так і залишилися суцільним лихом…

Особливо ж шокує те, що нині коїться на зимових шляхах. Для такого висновку варто лише з’їхати з траси загальнодержавного значення. Усі, хто днями наважився сісти за кермо і виїхав на дорогу, мав чудову нагоду вдосталь потренуватися в екстремальному водінні. Лід, сніг, затори і аварії на сьогодні звичне явище. Тому збавляйте швидкість і готуйтеся до пригод. І добре, якщо ті пригоди обмежаться лише дружнім випиханням автомобіля з снігових заметів.

На жаль, легким переляком обмежуються не завжди. Один невірний рух керма – і досі родини загиблих не можуть повірити у те, що сталось, а потерпілі ще довго заліковуватимуть травми. Вочевидь, офіційно про винуватців резонансної автопригоди, яка трапилася під Рівним на Водохреща, ми дізнаємося ще не скоро. Адже справа набула розголосу, розслідування проводять аж у столиці, а місцеві керівники створюють видимість бурхливої діяльності, проводячи гучні колегії. Однак із великою ймовірністю можна передбачити, що відповідати за скоєне буде лише водій злощасної маршрутки. А дорожні служби, які кожної зими - зима застає зненацька, відбудуться «адміністративним покаранням»…

До слова, про бурхливу діяльність. Нещодавно безпеку руху на дорогах обговорювали цивільні та міліцейські чиновники – їх заради цього зібрали на офіційну колегію РОДА. Представники влади в унісон погоджувалися з тим, що стан доріг у нас кепський, а перевізників контролюють недостатньо. Ще однією причиною високого рівня аварійності визнали… недостатній штат інспекторів ДАІ. Мовляв, сьогодні в області їх працює лише 260, ось і не можуть хлопці зі своєю роботою впоратись. Та й керівництво ДАІшне місяцями на роботу не виходить, бідкався начальник УМВС у Рівненській області Василь Лазутко, - усе на лікарняному та й не лікарняному. То ж на аварійно небезпечні ділянки шляхів немає кого поставити – інспектори ж активно працюють на дорогах у режимі патрулювання.

Про стан доріг також поговорили – все погано, а що зробиш? Техніки не вистачає – нею забезпечені лише на сорок відсотків, і та поламана. Пального мало, організація роботи кульгає. Зате в якості покарання за бездіяльність цієї зими притягнули до адміністративної відповідальності аж 19 посадових осіб «дорожніх» організацій. Так що, працюємо, як можемо…

Одне слово, поговорили, дійшли висновку, що у останньому ДТП винні усі разом, та й розійшлися. Питається, навіщо ж папір та зусилля на такі колегії витрачати? Кожному зрозуміло, що за дорожню пригоду з десятком загиблих відповість ВИКЛЮЧНО водій. Можна припустити, що термін йому доведеться відсидіти «по повній». Звісно, був би чоловік «мажором», чи хоча б їздив на маршруті, який належить комусь з високопоставлених чиновників, зам’яли б справу тишком-нишком, та й все. Нині ж потрібен цап-відбувайло. Більше того, відповісти йому доведеться ще й за власні переконання. З особистих джерел знаю, що чоловік був принциповим і пильним, інспекторам ДАІ хабарів не давав ВЗАГАЛІ. Як наслідок, мав багаж із купи протоколів, які тепер долучили до справи. Висновок? Порушивши правила, краще залагодити справу сотнею гривень, адже в житті усіляке може бути, навіщо ж зайві протоколи?

Тим паче що варто сподіватися, що після таких міліцейських одкровень штат обласної ДАІ таки доукомплектують. І на дорогах наших нарешті настане мир і спокій…

Власне, якщо вже й проводити таку колегію, то нехай би чиновники принаймні вислухали ті запитання, адекватні відповіді на які ми, ті хто утримує їх за власні кошти, давно хотіли б почути.

Чому влада змінюється, а сніг все одно кожної зими паралізує життя на вулицях? Чому ми справно платимо податки, а у вас завжди поламана техніка, закінчується пісок і немає пального? Чому на Інтернет-форумах протягом тижня активно обговорюють небезпеку нового пішохідного переходу на Макарова в обласному центрі, але на це ніхто не реагує, а через кілька днів там гине молода вагітна жінка? Чому кожен водій добре знає, в яких місцях «пасуться» інспектори ДАІ, і з якої причини вони облюбували саме ці «хлібні» точки? Чому чи не кожен соціальний катаклізм змушує нашу владу робити висновок, що панацеєю стане збільшення штату чергових дармоїдів? І чому ми, живучи у демократичній країні, з начебто демократичною владою так і ніколи не почуємо жодної чесної і неупередженої відповіді - хоча б на одне з цих запитань?

Ольга БОЛОНСЬКА


Соціальний захист

Дітям війни кинули по 7 гривень


Дітям війни чинна влада вказала на двері. Грубо, нахабно, позбавивши мільйони громадян належних їм законних прав. В якій країні ми живемо, яку владу маємо, можна зрозуміти вже з того, що ухвалу про позбавлення дітей доплат до пенсій прийняв Конституційний суд. Більшої компрометації для цієї судової інституції годі придумати.

Виходить, що всупереч Конституції, яку влада вже заходилася перешивати-перелицьовувати, наші громадяни не рівноправні. Одним – можновладцям і далі дозволено мати просто захмарні пенсії, а в решти, переважної більшості громадян, ця влада законні доплати до й так мізерних пенсій відбирає.

Ось у Головному управлінні Пенсійного фонду в Рівненській області (ПФ) називають минулий рік дуже складним. Мовляв, торік його працівники провели 4 загальних перерахунки пенсій та, окрім цього, ще 10 пенсійних обчислень для окремих категорій. Обсяг роботи справді вражаючий, але рівно настільки, наскільки заплутаним та бездарно- нерівноправним є вітчизняне пенсійне законодавство.

Але найбільший головний біль в ПФ викликало навіть не це, а масові походи дітей війни за справедливістю. А ще ж з владою судяться чорнобильці, афганці тощо.

Керівництво головного управління Пенсійного фонду в Рівненській області зауважує той факт, що за останні три роки відомство виплатило понад 50 мільйонів гривень за такими рішеннями судів. На наш погляд, таку позицію слід лише вітати, адже йдеться про соціальну справедливість щодо пільгових категорій наших громадян, якби не одна обставина. У ПФ нарікають, що цієї суми цілком вистачило б для того, аби всім пенсіонерам Рівненщини доплатили по 200 гривень. Зрозуміло, це тонкий арифметичний натяк на грубі обставини, мовляв, одні пенсіонери тягнуть на себе ковдру, вдаючись до судів, а інші, бачте, залишаються ні з чим.

Але ж це справжнісінька мана, облуда. Торік «стабільна» влада підвищила рівень середньої пенсії в Рівненській області всього-на-всього на 90 гривень. Та й ті ціни та інфляція злизали, як корова язиком.

Сумнівна, несправедлива, незаконна логіка, яка нічого спільного з соціальною справедливістю немає. Як і свіже рішення влади про ну дуже «круту» надбавку до пенсій тим громадянам, які мають статус «дитина війни». У Рівненській області таких 80 тисяч чоловік.

Так ось, із початку року Уряд та Верховна Рада зі свого олігархічного столу кинули «дітям війни» навіть не обглодану кістку, ні, а крихти – у вигляді по 7 гривень 74 копійки. При цьому ще й сміються цинічно в очі, обіцяючи чотириразовий перерахунок цієї мізерії упродовж 2012 року.

Торік, під осінь, управлінню Пенсійного фонду було наказано припинити виплату пенсій та інших соціальних доплат за рішенням судів. Влада поставила на коліна дітей війни, чорнобильців, афганців, матерів із дітьми, інвалідів, малозабезпечені сім’ї. Тепер їхні судові митарства вже нічого не варті.

Більше того, місцеві управління Пенсійного фонду, праці та соціального захисту отримали суворі вказівки щодо оскарження судових ухвал, які, зауважте, набрали законної сили.

І лише від нас самих залежить, чи зупинимо ми це пограбування. Принаймні, восени цього року такий шанс у нас з’явиться.

Максим ЗАПОРОЖЕЦЬ


Гроші

Майстри фінансового перешиву


Дбаючи водночас про людей і тварин, депутати Рівнеради вже заходилися перекроювати цьогорічний бюджет. І не від доброго життя. На міську владу тиснуть кредитори, з якими не розрахувалися за виконані торік роботи, надані послуги та придбані товари.

Така тривала затримка бюджетних розрахунків виникає вже третій рік поспіль. Щороку в грудні центральна влада забирає кошти з місцевого самоврядування, незаконно блокуючи розрахунки через казначейство (скарбницю). Причому, таке свавільне керування фінансами місцевих громад аж ніяк не заважає першому міністрові хизуватися на всіх телеекранах фінансово-економічними досягненнями Уряду, демонструючи всій країні свій непересічний фінансовий «геній».

Апетити київських можновладців, як кажуть, ростуть під час їжі. У грудні 2009-го в нашого обласного центру забрали 3 мільйони гривень, позаторік – 6, а минулого року було вилучено одразу 13 мільйонів гривень.

Віддавати місцевим громадам ці борги Уряд навіть і не думає. Відтак, поклавши «під ялинку» новий бюджет Рівного, місцеве керівництво змушене його перекроювати. І чим швидше, тим краще, адже виконавці робіт погрожують бюджетним установам судовими претензіями зі штрафами.

Тож на позачерговій сесії депутати Рівнеради «підкинули» 3 мільйони гривень комунальникам, в основному для погашення зазначених боргів.

Від сесії отримали свою фінансову вигоду й медики та освітяни. Із школами та дошкільними закладами коштами поділилося кладовище «Нове», передавши 200 тисяч гривень на встановлення теплозберігаючих вікон. Проте на задуману реконструкцію центрального входу на цвинтар залишиться не так вже й мало – 400 тисяч гривень.

Не забули депутати Рівнеради про братів наших менших, спрямувавши на спорудження притулку для тварин 200 тисяч гривень. Його повна вартість сягає 1,5 мільйона гривень.

До речі, міський голова заявив, що таку розкіш для бродячих собак та котів міська влада собі не може дозволити, позаяк найперше має дбати про людей. З цього видно, що керманичі обласного центру цілком притомні люди. І цього року вони мають вишукати більше 40 мільйонів гривень для виконання міською владою делегованих із Києва повноважень у сфері освіти, медицини культури, соціального захисту. Адже повноважень у місцевого самоврядування - хоч відбавляй, а коштів із державного бюджету на їхнє виконання катма. Так що шити-перешивати місцеві бюджети цього року будуть ще не один раз.

Антон ВОЛИЦЬКИЙ
Comments