2012 рік‎ > ‎

РівнеДІАЛОГ, №11

Святкування

Україні потрібні оновлені ліві сили

1 травня в Києві в парку біля пам’ятника Тарасу Шевченку зібралися кілька сотень активістів партії «Об’єднані ліві і селяни» на чолі із лідером партії Станіславом Ніколаєнком.
Об’єднані ліві вшанували пам’ять Великого Кобзаря та провели мітинг.
Виступаючи перед партійним активом, голова партії Станіслав Ніколаєнко акцентував увагу на відродженні лівої ідеї в Україні, навів приклад президентських виборів у Франції, де більшість населення підтримала представника соціалістів. Він закликав громадян об’єднуватися навколо ідей соціальної справедливості, рівності та демократії.
Журналістів цікавило, чому об’єднані ліві обрали місцем проведення першотравневих заходів парк імені Шевченка. На це запитання Станіслав Ніколаєнко відповів, що об’єднані ліві розділяють Тарасову ідею національної незалежності і вважають, що вона повинна бути невід’ємною від незалежності соціальної. Сьогодні актуальним для українців є гасло «За Україну без жебраків і олігархів!»
Урочистою колоною, яку очолили голова партії Станіслав Ніколаєнко, заступник голови Йосип Вінський, член Політвиконкому Олександр Кондратюк, об’єднані ліві вирушили до пам’ятника першому президенту України Михайлові Грушевському, де вшанували його пам’ять. Як відомо, Грушевський був прихильником соціалістичної ідеї.
Лідер об’єднаних лівих Станіслав Ніколаєнко привітав актив партії, громадян України з Міжнародним днем солідарності трудящих – 1 Травня. Він побажав творчої наснаги, сили, витримки у всіх починаннях.
Прес-служба партії «Об’єднані ліві і селяни»



Позиція

Травневі свята під канонаду дніпропетровських вибухів

Вперше в Україні здійснено теракти з пораненням великої кількості громадян. Це велика біда і нещастя для постраждалих, їхніх родичів, серйозний удар по іміджу держави. Версій цих подій багато: від участі в них влади, опозиції, до кримінальних розбірок та провокацій тих, хто хоче зірвати ЄВРО-2012. Стати на бік тієї чи іншої думки було б не правильним. Хай над цим працюють правоохоронці. А кон’юнктурні політики будуть витаскувати карту з політичної колоди, яка їм вигідна.
Зрозуміло одне. Без сильної, чесної, справедливої, послідовної, патріотичної влади Україна не будується! І скільки б не співали прихильники ринкового лібералізму про те, що все саме по собі врегулюється, попит народить пропозицію, національна і соціальна безпека країни все більше і більше є під загрозою. Терористи добрались тільки до урн із сміттям, а завтра, не дай Боже, доберуться до мостів, ГЕС чи АЕС. Низька боєготовність військ, невдоволення правоохоронців і військових своїм благополуччям погіршує в рази ситуацію.
Країна є сильною не силовими структурами чи великою кількістю чиновництва, а довірою громадян до своєї політики, до очільників країни. Тоді і правоохоронці, владці, опираючись на прихильне, патріотичне населення, зможуть тримати всю ситуацію під контролем.
Нині влада зосередилась на битві з минулим, весь час терзає та штурхає в потилицю опозицію, зробила з її лідерів національних страждальців, якщо вже не героїв. І люди сьогодні звертають більшу увагу на колір синців політичної бранки, а не на проблеми життя краю чи всієї країни. Можливо, така й задумка, можливо це й потрібно ідеологам дніпропетровської трагедії. Але зрозуміло одне – ввійшовши в раж політичного протистояння, ведучи війну з опозицією, інакомислячими від столиці до райцентру чи простого села, втягуючи правоохоронців, податківців, митників в ці процеси, активно готуючись до місцевих, а тепер парламентських виборів, влада забула про свої основні обов’язки. А це – дотримання Закону, правопорядку, зовнішньої безпеки, контролю за екологічно небезпечним виробництвом, соціальних функцій - організації освіти, медицини, соціального захисту. Свідченням тому є постійні гучні вбивства, бандитські розбірки, рекет, рейдерські захоплення підприємств, масове невдоволення людей, пікети, страйки. Знову і знову випирає проблема місцевого самоврядування, його дедалі сильніше приниження, фактичне підпорядкування обласним і районним державним адміністраціям, які нині невдало виконують функції колишніх обкомів і райкомів.
На цьому тлі є під великою загрозою національна безпека країни. Ослаблення обороноздатності держави, наростаюча міжнародна напруга, протистояння із Євросоюзом, США і, навіть, Росією ведуть до серйозних загроз, послаблення економічних підвалин країни, погіршення експортного потенціалу.
Тривожним є соціальний чинник. Наявність великого числа безробітних (1,7 мільйона осіб), низькі зарплати, ріст цін, відсутність надійних соціальних ліфтів поглиблюють напругу в суспільстві. Темпи росту економіки за І квартал є мінімальними, втричі нижчими минулорічних. Соціальні ініціативи президента є під загрозою, або такими, які не дадуть очікуваного ефекту. Без подолання безробіття, кричущої нерівності, формування внутрішнього ринку країна не вийде з кризи.
У травні громадяни України традиційно дають оцінку владцям, говорять про солідарність, справедливість, роботу, зарплату. Святкують і хочуть перемогти. Та, на жаль, Велика Перемога залишилася в історії, а як хочеться людям цих перемог сьогодні, в реальному житті.
Політикам всіх таборів, найперше провладного, слід виходити з клінчу, подивитись на себе з боку. Взаємопоборювання не приведе до успіху. Криза наростатиме. Потрібен суспільний діалог, серйозні політичні, конституційні зміни. Країна потребує не тільки свободи, демократії і соціального захисту, але й коригування економічного, зовнішньополітичного курсу. Він не може прокладатись лише в інтересах кількох фінансово-промислових груп, він мусить слугувати всій державі. Мільярдер в уряді думатиме тільки про себе і свою імперію, а не про Україну.
І, звичайно, треба зупиняти цей абсурд із заточенням опонентів до тюрми. Треба шукати інші шляхи виходу із кризи. Не через утиски і постійну демонстрацію сили, а через розум і совість. Вихід є. Він у примиренні, розумінні того, що без цього втратимо всі, втратимо державу. Не зробимо таких кроків, Україну будуть чекати нові потрясіння, а нам потрібні не вони, а єдина велика, справедлива і благополучна Україна.
Голова партії «Об’єднані ліві і селяни» Станіслав НІКОЛАЄНКО


Ми всі - діти тієї війни

Усі, хто вчився у Рівному в радянські часи, добре пам’ятають, як відбувалося свято Перемоги у нашому обласному центрі. Святково вдягнені студенти та учні вишиковувались вздовж вулиці Ленінської з квітами у руках. А проїжджою частиною рухалися колони ветеранів - їх тоді було багато, крокували вони гордими та щасливими, адже були справжніми переможцями. Переможцями з великої літери. І неабияким підтвердженням цьому був дзвін медалей на грудях колишніх солдат, який лунав від центру міста до Меморіалу слави на Дубенському кладовищі. Містом йшли захисники Вітчизни - справжня гордість нації, нації, котра йменувалася радянський народ. Для когось це був народ великої імперії, а для всіх тих, хто розумівся на справжніх цінностях мирного життя, це була дружна сім’я будівничих.
Їх, ветеранів-пер
еможців, тоді було багато, тому і дзвін нагород мав справжню силу та реальний вплив на наше життя та життя наших дітей та онуків.
Сьогодні лише наша пам’ять спроможна відтворити велич та трагізм людської долі у період війни.
Завдяки героїзму радянських воїнів-визволителів Європа ось уже 67 років не знає війни. Завдяки їм, врешті решт, за останні 20 років в Україні не було кровопролиття, незважаючи на всі політичні протистояння.
А тому ми всі, незалежно від поглядів, діти тієї війни. І якщо ми забудемо про буремні воєнні роки, і згасне наша пам’ять про справжній подвиг радянських воїнів-визволителів, то ми нічого не варті.


Партія «Об’єднані ліві і селяни» вітає з Днем Великої Перемоги!


Дорогі ветерани, діти війни, шановні співвітчизники!


9 травня ми згадуємо сторінки минулого, щоб ще раз усвідомити, кому зобов`язані мирним небом над головою. Цей день відлунює радість і печаль, адже за роки Великої Вітчизняної війни Україна віддала майже сім мільйонів життів своїх синів і дочок. Герої, які полягли на полях битв, а також сотні тисяч мирного населення не побачили Великої Перемоги. Уже, на жаль, немає і багатьох тих, хто, виборовши свободу і мир, повернулися на післявоєнні території та відновили зруйновані міста і селища. Пам`ять про цих героїчних людей житиме вічно.
У день Великої Перемоги ми схиляємо голови перед живими героями, хто здолав фашизм, врятувавши свою Батьківщину і весь світ. Ми у вічному боргу перед Вами, за обірвану війною юність, за Вашу самопожертву. Саме Вам ми завдячуємо мирним небом, свободою, можливістю ростити дітей, радіти сонцю. Ваш величний подвиг назавжди залишиться джерелом патріотизму, вірного служіння своєму народу та Батьківщині.
Нині українському народу, як повітря, потрібні нові здобутки і перемоги. Героїчний приклад наших батьків і дідів мусить надихати нас на захист конституційних прав і свобод, на відстоювання права кожного громадянина на достойне життя. Тому свято Перемоги – це не лише данина історичній пам‘яті визволителів людства від фашистської чуми, а і час для глибоких роздумів про наше сьогодення. Зупинення вимирання українського народу, подолання соціальної нерівності, боротьба з бідністю, відстоювання справедливості, рівності, демократії є актуальними сьогодні як ніколи. Тому вітаючи весь український народ з Днем Великої Перемоги, партія «Об’єднані ліві і селяни» бажає миру, щастя, добра і твердої волі у встановленні справедливого ладу.
Світла пам'ять переможцям! Честь і слава героям!
      З повагою, голова партії «Об’єднані ліві і селяни»,     народний депутат чотирьох скликань Станіслав НІКОЛАЄНКО.


Актуально

Морозу обрали заміну

Головою Соціалістичної партії України обрано Петра Устенка. Таке рішення було ухвалено у суботу на з’їзді СПУ в Києві. За Устенка проголосували 267 делегатів з’їзду із 342 зареєстрованих. Також на пост голови партії пропонувалася кандидатура Валентини Семенюк-Самсоненко, за яку віддали свої голоси лише 70 делегатів з’їзду.
"На посаду голови партії я вніс кандидатуру Петра Устенка. Сьогодні він - перший заступник голови партії, керівник виборчого штабу", - сказав журналістам під час перерви у роботі з’їзду екс-голова СПУ Олександр Мороз.
Він наголосив, що попередніми двома з’їздами партія підтвердила рішення про те, що депутати Верховної Ради України від СПУ попередніх каденцій будуть балотуватися до парламенту лише у мажоритарних округах.
За словами Мороза, у цьогорічний виборчий список СПУ у єдиному загальнодержавному окрузі увійдуть інші представники цієї політичної сили. Раніше Мороз повідомив журналістам, що СПУ піде на вибори до Верховної Ради самостійно, а сам він балотуватиметься до парламенту в мажоритарному окрузі у Миронівському районі Київської області.

Від редакції. Дії Мороза свідчать лише про одне, Олександр Олександрович не вірить власній партії, не вірить у її спроможність під його керівництвом подолати виборчий бар’єр на виборах до Верховної Ради України.
Окрім того, чи природною виглядає передача повноважень очільника партії невідомій широкому загалу українців людині напередодні виборів? Якщо ти не віриш у власний авторитет на чолі партії, то чому це повинно спрацювати на мажоритарному окрузі?
Усе це виглядає змовою, мета якої одна - послаблення та контрольованість дій СПУ, а взамін - зелене світло Морозу на проходження до Верховної Ради України по мажоритарному округу.
На думку спадає лише одне - радісний вигук ведучого аукціону, який лунає наприкінці всього дійства: «Продано!!!». Ось вам і роль особистості в історії…


Справи партійні

Об’єднані ліві Західної України обговорили стратегію підготовки до виборів 2012 року

25 квітня у Тернополі відбулася нарада керівників обласних організацій партії “Об’єднані ліві і селяни” Західної України. У нараді взяли участь керівники Рівненської, Волинської, Тернопільської, Івано-Франківської та Львівської областей, а також члени Політвиконкому партії Олександр Баранівський та Леонтій Самчук, відповідальний за роботу партії у західному регіоні країни.
На нараді були обговоренні проблеми становлення партійних осередків в областях та вироблена стратегія підготовки щодо проведення виборів до Верховної Ради України. У ході дискусії була надана можливість кожному учаснику висловити свою думку щодо порушених питань. Голова Львівської обласної організації партії Вадим Гуменюк повідомив про стан справ у регіоні, активізацію осередків щодо підбору кандидатур у виборчі комісії. Ігор Волошенюк, голова Волинської обласної організації, розповів про заходи, присвячені Міжнародному дню солідарності трудящих, які запланували провести об’єднані ліві області. Леонтій Самчук, голова рівненських об’єднаних лівих наголосив, що завершення процесу легалізації районних партосередків є необхідною умовою якісної підготовки до участі партії у виборах до Верховної Ради.
Олександр Баранівський акцентував увагу учасників наради на необхідності підбору кандидатів у депутати. Під час пошуку кандидатур слід зважати на моральні, ділові якості людини.
Голова Тернопільської організації партії Роман Пітворак підкреслив важливість не лише роботи на мажоритарних округах, а якість формування партійного списку та здатність активу партії організувати голосування прихильників лівої ідеології за партію.
За підсумками наради у робочому порядку будуть підготовлені рекомендації як для обласнимх осередків, так і для Політради та Політвиконкому партії.
Член Політради партії “Об’єднані ліві і селяни” Олег ТОРКУНОВ.




З Днем Перемоги!

Дорогі наші ветерани та учасники Великої Вітчизняної війни, шановні краяни!
Від усієї душі вітаємо вас  з Днем Перемоги у Великій Вітчизняній Війні!
Скільки б років не минуло з тих буремних часів, та ми розуміємо, що подвиг воїнів-переможців непідвладний часу. З роками не зменшується і наша безмежна вдячність всім, хто боровся за Батьківщину, виявив незламність духу та волю до перемоги.
 Саме завдяки Вам, шановні ветерани, ми отримали найдорожче – мирне небо. Земний уклін усім тим, хто витримав роки окупації, хто піднімав з руїн і відбудовував рідні міста і села, хто у дитячі роки не боявся важкої праці та наслідків лихоліття війни. Мужності Вам, здоров’я, витримки, довголіття, терпіння, злагоди, добра і благополуччя. Нехай щастя і радість завжди панує у Ваших оселях.
З повагою, Голова РООП "Об’єднані ліві і селяни" Леонтій САМЧУК,
виконком Рівненської обласної організації партії "Об’єднані ліві і селяни",
 колектив редакції газети "Рівне Діалог".


Свідок історії                    

  Фронтові мемуари підполковника Моісеєнка

Підполковника у відставці Андрія Моісеєнка  у нашому місті знають, як справжнього ветерана-визволителя.
Ще б пак, адже він пройшов фронтовий шлях Великої Вітчизняної війни від Тули до Праги. За випадком долі історія двічі пов’язала його з нашим містом. Вперше, коли він у 1944-му році звільняв Рівне від фашистських окупантів, вдруге,  коли він тут оселився і прожив багато років. Понад 60 років Андрій Костянтинович крім бойових нагород носить ще одну пам’ятку страшної війни – залізний осколок, що залишився у грудях. Кожного року, напередодні свята Перемоги,  колишній командир мінометного взводу гортає сторінки своїх фронтових мемуарів.

- Я народився та жив  на Кубані, - розповідає Андрій Костянтинович. - Повістку на фронт отримав у жовтні 1941-го, у день свого народження. А перше бойове хрещення прийняв одразу ж, як тільки закінчив військове училище, де готували командирів мінометних взводів. Отримавши звання лейтенанта, ми з товаришем добирався в військову частину в районі міста Бельов. Дорогою нас обстріляли німецькі винищувачі.  А вже на другий день після прибуття до частини трапився ще один епізод, який не дає спокою досі. Ми з командиром , який очолював роту стрілків, якраз були  біля відвойованого у німців бліндажа. В ньому ми розмістили двох своїх зв’язківців-телефоністів. Усе було тихо, але раптом пролунав гул снаряду який влучив далі від укріплення. Згодом пролунав другий постріл, цього разу перед бліндажем. Я, як мінометник, зрозумів, що це пристрілка, хотів вже бігти до зв’язківців, але лейтенант мене не пустив. Не знаю, чи встиг би я допомогти хлопцям. Але з третього разу німецька пушка розбомбила споруду, бійці загинули. Страшні спогади…
Андрій Мойсеєнко брав безпосередню участь  у визволені Рівного від фашистів. Нині ж він живе саме у тому місті на вулиці Соборній саме в тому районі, яке у дні визволення  обстрілювали з мінометів.
- За визволення Рівного я отримав орден Червоної зірки, - розповідає Андрій Мойсеєнко про боротьбу за тепер уже рідне місто. -  Наша дивізія була у складі 13-ї Армії Українського фронту, я командував мінометним взводом. На Луцько-Рівненський напрямок нас перекинули з білоруського фронту, довелось робити тривалий піший перехід з Гомеля аж до Коростеня. Для фашистів Рівне було важливою стратегічною точкою, адже тут були вузлові автомобільні та залізничні шляхи. До міста ми наближалися зі сторони Костополя, мусили форсувати річку Горинь. До околиць Рівного ми добралися 1 лютого та одразу зайняли дуже вигідну позицію на пагорбі, де тоді було єврейське кладовище. Місто з цієї точки дуже гарно проглядалося, але ми вирішили провести розвідку, чи немає поруч німців. Спустилися з пагорбу в район,  де зараз розташований будинок облдержадміністрації, в крайній хаті дізналися, що німців поблизу немає. Уранці ми приготували міномети до бою, та добре замаскувалися. Заздалегідь я визначив об’єкти, де була дислокація фашистів, і як тільки розвиднилося, ми відкрили мінометний вогонь. Відступ німцям обмежували болота, яки були в районі нинішнього торгового ринку Дикого. За містом розбиті німецькі частини намагалися об’єднатися, але цього їм не дозволили тувинські кавалеристи. Кіннота, озброєна шаблями, була дуже швидкою та мобільною, швидко настигала німецьку піхоту. Коли тувинські кавалеристи скакали на конях, фашисти справді впадали у паніку. А наша дивізія далі рухалася у напрямку Луцька.
На фронті Андрій Костянтинович був мінометником, проте доводилося  зіштовхуватися з ворогом і віч-на-віч і втрапляти до небезпечних ситуацій.
- Перед визволенням міста Орел мені довелося неодноразово ходити в розвідку, - продовжує ветеран. - Ходив у розвідку 12 разів, бували різні випадки. Лінія фронту, як правило, була замінованою, тому доводилося іти слід в слід. Якось весною ми переходили по льоду річку, яка була замінованою. Перед тим сапери перевірили наш шлях міношукачами, ніхто мін не виявив. Але, на жаль наші бійці підірвалися на деревинній міні, яку прилади не виявляли...
А німецький осколок, котрій уже більше шістдесяти років захований у грудях ветерана, втрапив у його тіло під час форсування річки Одер у Німеччині

- Ми готували вогневу позицію на березі річки, усе було тихо. Але з іншого берега велося спостереження і як тільки німці побачили на березі мене в офіцерський формі, то  одразу ж почувся вистріл. Після вибуху снаряду я відчув удар у бік, це був уламок снаряду. Осколок пронизав ліву легеню, і це спричинило внутрішню кровотечу, Тоді мені робили переливання крові, яку взяли у жінки-москвички. Отже, після цього вважаю себе частково ще й москвичем. 
Вже не один десяток років Андрій Мойсеєнко пише військові мемуари, маючи на меті залишити свої спогади для нащадків.
- Окрім власних спогадів збираю матеріали, яки стосуються історії нашої дивізії, - каже ветеран. – Йдеться там і про перемогу. Тоді, наприкінці війни, шлях до Німеччини пролягав через Польщу де ми визволяли такі міста як Жешув, Ченстохов. У Німеччині форсували річку Одер, і в квітні 45-го попрямували на Берлін. Але на початку травня у Празі сталося повстання місцевого населення проти фашистських окупантів, і ми отримали команду йти на допомогу чехам. Кнцевою точкою мого бойового шляху було чеське місто Карлові Вари. А вже після перемоги зворотній шлях нашої дивізії проходив тим самим знайомим маршрутом, яким ми наступали у дні війни. Тому одразу після війни, коли у серпні 46-го нашу дивізію розформували я опинився на Рівненщині.
Андрій Мойсеєнко одружився уже після війни. Проте історія його  кохання почалася ще задовго до кінця буремних років.
- На початку війни я працював помічником комбайнера і тоді до нас на Кубань прибули евакуйована з Києва дівчина, розповідає нам ветеран війни. - Якось після роботи мій наставник повідав, що  по сусідству мешкає дуже гарна дівчина Марійка з Київщини, яка працює у бібліотеці. На фронт окрім батьків мене проводжала вона. Але, на жаль, після того як брат Марії загинув на фронті вона теж пішла воювати, тому зв'язок з нею я втратив. Уже після перемоги я розшукав її в Києві,  і в серпні 46-го ми побралися. На жаль, моя дружина хворіла на серцеву хворобу,  і померла ще у 1984-му році. Але у шлюбі у нас народилося двоє  синів, на жаль, один з них теж уже пішов з життя. Але я маю чотирьох внуків, заради яких і живу. Як можу, намагаюся їм допомагати фінансово. А щоб не нудьгувати, спілкуюся з колегами з ветеранської організації, з нетерпінням чекаю усіх свят, які пов’язані з військовими роками. Вагому частину часу займає робота з моїми спогадами про війну, які постійно доповнюю, переробляю. До речі, завдяки художній спостережливості багато років тримаю у голові вираз обличчя німецького пілота, який розстрілював мене. Він зробив настільки низький захід над землею, що я навіть роздивився риси його обличчя….
Нині ветеран живе тими ж проблемами, що й тисячі його співвітчизників, переймаючись побутом та здоров’ям.  
-    Знаєте, напередодні свята Перемоги у мене виникла проблема: відключили у квартирі газ. Сталося так, що я хворів і нікому не відчиняв дверей. Сусіди відчули десь запах газу, та вирішили, що, можливо, це я його увімкнув. А двері ж у мене замкнені…  Тому  довелося навіть плитку електричну придбати, щоб їсти готувати, адже я мешкаю сам. А щоб підключити газ знову, треба пройти чимало кабінетів і пережити бюрократичну тяганину. Ось 3 травня пішов з невісткою до міськвиконкому та написав заяву, щоб поновили газопостачання, тепер чекаю. Ось таки казуси бувають, коли хворієш. Тому виходить, що основна проблема - це наше здоров’я.
Ми ж щиро бажаємо міцного здоров’я шановному ветеранові Великої Вітчизняної війни ще на довгі роки. І нехай його життя буде яскравим та щасливим.

                                                                                                        Олексій ПОТЯНОК
 

На часі

Ветеранам увага потрібна завжди

Літа біжать так нестримно, що наймолодшому ветеранові-фронтовику в нашій області виповнилося вже 85 років. Зайве казати, у таких літах наші рятівники потребують не лише душевної уваги, але й доброго, а головне – постійного медичного та соціального догляду. Чимало ветеранів є одинокими, не можуть самостійно пересуватися. Таким допомога потрібна щонайперше. Тож про вдячність фронтовикам маємо говорити не лише у День Перемоги, а повсякчас, тому що Україна та її народ живуть під мирним повоєнним небом завдяки подвигу солдат тієї найлютішої за всю історію людства війни. За це й схиляємося перед ветеранами в земному поклоні.
У Рівненській області тепер проживає  майже 3 тисячі учасників бойових дій, 4 тисячі вдів загиблих на фронті. Загалом учасників війни в нашому краї нараховується 32 тисячі чоловік. Переважна більшість із них належать до обласної організації ветеранів Великої Вітчизняної війни, інших локальних війн і воєнних конфліктів (учасників бойових дій, інвалідів, учасників війни). Не так давно це авторитетне в області громадське об’єднання відзначило 25-річний ювілей.

Гадаємо, варто зазначити, що нині серед членів Рівненської обласної ради ветеранів є 14 Героїв соціалістичної праці, 5 кавалерів ордена Трудової слави.
Звичайно, уваги з боку органів влади до ветеранів ніколи не бракувало. Скажімо, останнім часом для них майже втричі було підвищено грошові норми на харчування та придбання ліків. Неповносправних ветеранів, які не можуть самостійно рухатися, забезпечують навіть стільниковими телефонами. Але попри ці зусилля рівень медичного та соціального забезпечення наших ветеранів залишається все ще доволі низьким. Особливо дошкульною є проблема забезпечення ветеранів автомобільним транспортом.
У ці святкові травневі дні не можна не згадати й про ставлення діючої влади до такої категорії наших земляків як діти війни. У нашій області таких людей майже 80 тисяч чоловік. На жаль, їхні соціальний статус, конституційні гарантії законних прав дітей війни  впродовж двох останніх років владними структурами було грубо й цинічно розтоптано. Правлячі нині парламентські партії не тільки не виконали своїх перередвиборних обіцянок, які вони давали дітям війни, але й фактично схвалили рішення виконавчої влади щодо незаконного обмеження пенсійних доплат цим громадянам. На жаль, Конституційний Суд «освятив» своїм рішенням таку ганебну практику. Ось воно справжнє, а не позірне ставлення держави й діючої влади до наших громадян.
Василь ЛУК’ЯНЧУК


Гроші

Пенсійний мізер

Рівень соціального розшарування в Україні найвищий серед європейських країн. Отож, фінансові ініціативи Президента начебто ставлять за мету бодай хоч трохи відновити соціальну справедливість. Але чи ж так воно буде на ділі?
У Рівненській області на «осучаснення» пенсій можуть розраховувати 230 тисяч чоловік. Стосується це тих, кому пенсії було призначено до 2008 року. І хоча середній розмір пенсії зросте загалом на 103 гривні, зрозуміло, в кожного така надбавка буде індивідуальною.
Одначе про відновлення соціальної справедливості в цьому випадку зовсім не йдеться. У жовтні будуть вибори до Верховної Ради, оcь і вирішила правляча партія підкинути виборцям сотню гривень. Причому, зауважте, найбіднішій категорії наших громадян. Виглядає це, наче кістка-подачка з панського столу.
Судіть самі. Для прикладу, в Рівному проживає майже 55 тисяч пенсіонерів. Так-ось, більше 7 тисяч чоловік одержують нині голий «мінімум», якихось 784 гривні. Це так, щоб могли люди звести кінці з кінцями. Ще 26 тисяч пенсіонерів мають розмір пенсії по 1000 гривень. Теж не густо! Але біда, ще не встигнуть пенсіонери потримати в руках «подяку» від держави за свою звитяжну працю, як ціни, тарифи, інші платежі пошматують ту пенсію навсібіч. Що ж залишається літній людині на прожитковий «кошик»? Суща мізерія!
Максим ЗАПОРОЖЕЦЬ


Це було

Першотравень з архіву

Про свято трудівників і шашликів у Рівному нагадали цікавою виставкою
Найперші травневі вихідні наш люд традиційно використовує або на нагальні городні справи, або ж на веселі маївки з шашликами, де солідарність трудящих проявляється у синхронному наливанні та випиванні спиртного. А оcь про справжню суть цих днів, на жаль, згадують, не так уже й багато наших співвітчизників. Хоча відстоювати права людей праці зараз актуально, як ніколи.
Напередодні цьогорічного першотравня те, як святкували ці дні у часи Радянського Союзу, продемонструвала виставка архівних документів «З історії свята 1 Травня на Рівненщині. 1920 – 1990-і роки», яку відкрили у читальному залі Державного архіву Рівненської області.

День міжнародної солідарності трудящих був у Радянському Союзі одним з найголовніших свят. Про це можна дізнатися з численних листівок, плакатів, які вивішувалися та розповсюджувалися у населених пунктах Рівненщини в 1930-х роках, газетних статей різних років. Про перший першотравень на Рівненщині після встановлення тут радянської влади розповідають представлені на виставці протоколи засідань райвиконкомів. Багато матеріалів присвячено святкуванню 1 Травня на Рівненщині після війни та незадовго до проголошення незалежності України – рішення виконкомів про підготовку до святкових заходів, статті з місцевих газет, багаточисельні фотографії.
- У Російській імперії Першотравень як день міжнародної солідарності вперше відзначили в 1890 році у Варшаві проведенням страйку 10 тисяч робітників. З 1897 року маївки стали носити політичний характер і супроводжувалися масовими демонстраціями, - розповідає начальник відділу держархіву Рівненської області Людмила Леонова. - На першотравневі страйки і демонстрації 1912-1914 років виходило понад 400 тис. робітників. У 1917 році, після Лютневої революції, Першотравень вперше відсвяткували відкрито: мільйони робітників вийшли на вулиці з гаслами «Геть міністрів-капіталістів», «Вся влада Радам», «Геть імперіалістичну війну».Уже після здобуття Україною незалежності, у 1992 році свято було перейменовано в «Свято весни і праці».

Нині День міжнародної солідарності трудящих (Першотравень, День праці, День весни, Свято весни і праці в Росії) відзначають у 142 країнах світу. Проте у нашій країні таки варто було б відродити непогану традицію: нехай би люди праці у ці гарні весняні дні щоразу масово нагадували про себе тим, хто живе за рахунок їхньої щоденної нелегкої роботи. А тоді вже й можна на шашлики.
Ольга БОЛОНСЬКА


Наболіле

Щоб ви так жили!

Не раджу своїм побратимам-чорнобильцям дуже уповати на обіцянки влади, так щедро приурочені до Дня чорнобильської пам’яті. Члени цього олігархічного Уряду навіть не соромляться отримувати матеріальну допомогу, а ми, чорнобильці, мусимо виживати, стягуючись на дороге медичне лікування.
Маємо в Рівному чудовий обласний спеціалізований диспансер радіологічного захисту населення. Так і має бути, адже в області, наскільки нам відомо, ще, дяка Богові, живе 4500 учасників ліквідації катастрофи на ЧАЕС. До пацієнтів у «нашому» диспансері медичний персонал ставиться чуйно та уважно. До того ж, диспансер навіть має кошти на невідкладну медичну допомогу. Однак результати лікування чорнобильців в диспансері сьогодні в першу чергу прямо залежать від платоспроможності кожного «ліквідатора», його родини. Пишу про це з сумом.
Скажіть, ну як можна зарадити тій хворобі, коли на лікування одного хворого чорнобильця з бюджету виділяють всього-на-всього 7 гривень у день?! Та це ж прямий шлях у могилу. Відтак не секрет, що багато чорнобильців, які хотіли б підлікуватися, поправити своє здоров’я, не можуть цього зробити через нестачу коштів.
Не так давно, мій добрий знайомий, який переніс інфаркт, урятував собі життя тим, що заплатив за операцію на серці понад 35 тисяч гривень. (Для простих людей це просто непід’ємна сума). Напозичався він по саму зав’язку, тепер замість реабілітації думає, де взяти гроші, щоб повернути людям.
Можливо, хтось мені закине, що чорнобильці-ліквідатори отримують ліки за безоплатними рецептами. Так, є таке діло. Але то суцільна дурниця, в місяць виходить не більше 40 гривень на душу. Які ж ліки сьогодні можна придбати за такі копійки, тим паче, коли людина перебуває в стаціонарі?!
Володимир ГОРУК,
м. Рівне.


На часі

Євроочікування і єврореалії

Чого нам чекати від футбольного чемпіонату?
Днями добрий знайомий, затятий футбольний вболівальник, поділився втішною для нього новиною: він таки відвідає хоч один матч на «Євро-2012». Завдяки чималим зусиллям друзів-знайомих йому вдалося дістати квиток на матч «Німеччина-Португалія» у Львові «усього» за 150 євро.
Можна лише порадіти за тих небайдужих до футболу українців, яким сімейний бюджет дозволяє викласти принаймні таку суму задля дев’яноста хвилин приєднання до загальноєвропейського футбольного загалу. Маю підозру, що таких серед простих громадян набереться небагато. Зрозуміло, що до початку настільки престижного чемпіонату нашим відповідальним за футбольне Євро чиновникам довелося постаратися, набудувати шалено дорогих стадіонів, і тепер вони чекають не менш шаленої віддачі…
Але ж, питається, чому на чемпіонат, який проходить у нашій країні один раз за невідомо скільки років, закрита дорога нам, звичайним та небагатим? Ні, всі ми чудово розуміємо, що дешевим квиток на чемпіонат такого рівня просто не може бути… Проте якось образливо, чи що.

Щоб переконатися в тому, що до відвідування євроматчів, як до неба, заходимо на один із сайтів, які пропонують омріяні для багатьох квитки. Читаємо: квиток третьої категорії на один з проміжних матчів на львівському стадіоні коштує… 395 євро. А щоб потрапити на основний фінальний матч чемпіонату у Києві, потрібно «відвалити» уже 1700 євро. Переконавшись у недосяжності квитків, футбольні вболівальники ідуть геть. Тож можна сміливо припустити, що Євро-2012 суттєво поповнить гаманці власників спортивних барів та пабів, тому що саме там і дислокуватимуться фанати, які бажають вболівати колективно, а ось на стадіони – зась.
До слова, підприємці, які займаються реалізацією продуктів харчування, стверджують, що відпускні ціни на солодощі та пиво нині зростають практично кожного дня. Причому, реалізатори цього краму попереджають, що подорожчання пов’язане саме з єврочемпіонатом - мовляв, чого б не заробити на приїжджих фанатах?
Проте значно цікавіше, скільки збирається заробити на футболі наша країна в цілому. Нещодавно Віктор Янукович прохопився, про те, що Чемпіонат Європи з футболу 2012 року не буде для України прибутковим. Мовляв, на будівництво інфраструктури до Євро-2012 Україна вже витратила 35 млрд. грн., що навряд чи окупиться лише за рахунок футбольного чемпіонату. Однак побудована інфраструктура служитиме не одному поколінню, оптимістично констатував президент.
Експерти припускають, що Євро-2012 збільшить потік туристів в Україну на 30-40%, при цьому, додаткові надходження до України в результаті проведення Чемпіонату Європи з футболу 2012 року можуть скласти до 1 млрд. дол. Тому цифра, витрачена на шалено дорогі стадіони та інші приготування, видається просто астрономічною.
На цьому тлі виникає ще одне доволі цікаве запитання. Відгримить чемпіонат, щасливі і не зовсім вболівальники, вволю напившись українського пива і прикупивши на згадку по вишиванці, вирушать додому. І що далі? Кожного року на обслуговування новозбудованої інфраструктури будуть витрачатися немалі гроші. А надія на те, що через кілька років в Україні знову проведуть яку-небудь спортивну подію світового чи хоча б європейського масштабу, вельми примарні. Хоча б з огляду на те, що навколо нинішнього Євро коїться стільки перипетій, що, схоже, спортивні функціонери вже давно не раді, що обрали для проведення чемпіонату саме нашу країну з дивними порядками і не менш дивною владою.
І на євростадіонах потроху виростатиме висока трава, тим часом, як у містечках на кшталт Рівного розвалюватимуться останні залишки стадіонів та спорткомплексів, до яких Євро так і не добралося.
Проте поживемо – побачимо. Чекати залишилося якийсь місяць, і ми з вами нарешті зможемо оцінити, наскільки готові українці до зустрічі настільки очікуваної події. Звісно, що сидячи за пивом у барі, а не на стадіоні під час футболу.
Ольга БОЛОНСЬКА
 

Житло

З рівненськими гуртожитками майже визначились

Прес-служба Фонду держмайна України повідомляє, що на Рівненщині у комунальну власність залишилося передати менше 10-ї частини від усіх об’єктів житлового фонду, які свого часу залишилися державі. Робота у цьому напрямку особливо активізувалася протягом 2010-11 років. За цей час регіональне відділення ФДМУ по Рівненській області передало до комунальної власності територіальних громад 133 об’єкти житла. Протягом І кварталу 2012 року передано 22 житлових будинки та 1 гуртожиток.
У підсумку проведеної роботи на даний час на Рівненщині у державній власності залишилось ще 70 житлових будинків та 17 гуртожитків. Станом на 1 квітня 2012 року з 920 об'єктів житлового фонду, які свого часу не увійшли до статутних фондів господарських товариств, 833 уже передані в комунальну власність, а це 90,54% від їх загальної кількості.
Найбільше непереданого житла залишилося у Володимирецькому і Дубровицькому районах та у містах Сарни і Рівне. Майже завершено передачу в Здолбунівському, Рівненському районах та в місті Дубно. В Острозі та 9 районах області передача житла у власність територіальних громад області завершена повністю.


Комуналка

Населенню нав’язують газові лічильники

Як повідомила 25 квітня прес-служба уряду, Кабінетом Міністрів було прийнято розпорядження «Деякі питання забезпечення комерційного (приладового) обліку природного газу», розробником якого є Національна комісія, яка здійснює державне регулювання у сфері енергетики.
Відповідно до нього, до 1 липня 2012 року потрібно розробити та затвердити графіки оснащення квартир і приватних будинків, у яких проживає населення, лічильниками газу.
Оснащення лічильниками газу в повному обсязі квартир і приватних будинків, передбачено в два етапи:
- до 1 січня 2016 року - для тих хто використовує природний газ для підігріву води та приготування їжі;
- до 1 січня 2018 року - для тих хто використовує природний газ тільки для приготування їжі.
Окрім цього, документом передбачено проведення роз’яснювальної роботи з питань доцільності та ефективності обліку використаного населенням природного газу із застосуванням лічильників газу із залученням загальнодержавних і місцевих засобів масової інформації. Таке розпорядження прийнято для створення належних умов щодо виконання норм Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу».

Україна стала менше імпортувати і споживати газу

Як повідомляє прес-служба Міністерства енергетики та вугільної промисловості України за 3 місяці 2012 р. порівняно з аналогічним періодом минулого року в Україні знизилися обсяги споживання газу на 1,7% - до 22,915 млрд. куб. м.
Так у березні 2012 р. зменшили обсяги споживання газу на 9,9% - до 6,397 млрд. куб. м. Тоді, як видобуток природного газу в Україні в січні-березні 2012 р. до аналогічного періоду 2011 р. зріс на 0,6% - до 4,9 млрд. куб. м., повідомили з Держстату.
Імпорт природного газу до України в січні-березні 2012 р. скоротився на 52,3% - до 8 млрд. 547 тис. куб. м газу. У березні імпорт газу до України знизився на 57,1% - до 2 млрд. 373,5 тис. куб. м. Потрібно відзначити, що «Нафтогаз» перерахував «Газпрому» 865 млн. дол. за імпортований у березні газ. Ціна газу для України в І кв. 2012 р. складала 416 дол./тис. куб. м. У 2011 р. Україна імпортувала 44,801 млрд. куб. м. газу, що на 22,43% більше обсягу 2010 р. У вартісному вираженні імпорт газу в 2011 р. виріс на 49,5% - до 14,046 млрд. дол.


Реалії

Електричну планку знову підняли

В країні знову підвищено тарифи на електроенергію. Цього разу подорожчання стосується населення, але саме тієї його категорії, яка споживає понад 800 кіловат/годин у місяць. З травня міським жителям, якщо вони перевищать встановлений «ліміт»,  доведеться платити за 1 кВт/год 57,72 коп. (з ПДВ), селяни – 50, 58 коп. (з ПДВ). У сільських та міських будинках, обладнаних електроплитами, в разі перевищення норми тариф встановлено однаковий  – 42 коп. (з ПДВ).
«Комісари» з Національної комісії регулювання електроенергетики (НКРЕ) серед кількох головних причин підвищення вартості світла вказують на те, що електрична енергія в Україні найдешевша з-поміж усіх країн колишнього Союзу. Ну той що? Хибна логіка, якась арифметика догори дригом.
Адже вони бояться сказати відверто, що знайшли ще одне джерело для наповнення держбюджету, який тріщить від соціальних ініціатив правлячої партії. Можновладцям потрібні гроші, якнайбільше грошей, щоб задобрити вітчизняного виборця.
До речі, якщо йти за логікою НКРЕ, то варто наголосити про те, що пенсії та заробітні плати пересічних громадян України одні з найнижчих навіть у СНД.
Між тим, цими днями державні високопосадовці багато говорили про Чорнобиль та перспективи розвитку атомної енергетики зокрема. Голова Уряду неодмінно наголошував, що альтернативи цьому немає. Але ж на ділі виходить, що такий напрям розвитку вітчизняного енергогосподарства для простих людей ніякої користі не дає. Обмеження споживання електроенергії через її подорожчання, встановлення нового «ліміту», вигідно в першу чергу газовим товстосумам. Опалюючи помешкання електрикою тощо, люди могли бодай хоч трохи зекономити, позаяк газ сьогодні дорогий. Та й в перспективі блакитне паливо тільки дорожчатиме.
Але й перспективи самої атомної енергетики не такі вже й райдужні, як їх малюють в Уряді. Насамперед через безгосподарність панів міністрів, в яких руки ну ніяк не можуть дійти до нарощення потужностей вітчизняних АЕС. У першу чергу це стосується Рівненської та Хмельницької АЕС.
Енергоблокам-первісткам на цих станціях терміни експлуатації торік подовжили, а зі спорудженням додаткових ліній повітряних електропередач у Кабміні затято зволікають. Ще ж 2007 року Кабінет Міністрів випустив постанову про будівництво лінії «Рівненська АЕС – підстанція «Київська», а справа так і не зрушила з місця. Доки документація «гуляє» урядовими кабінетами, вартість будівництва нової електролінії, зокрема, лише одного розподільчого майданчика РАЕС вже зросла втричі - з 70 мільйонів гривень до 210.
Звісно, нарощування потужностей атомних станцій автоматично призведе до збільшення компенсаційних виплат за ризики для жителів 30-кілометрових зон. Однак з усього видно, що цього року такі перспективи вельми туманні, оскільки партія влади турбується лише про те, як утриматися біля бюджетного «корита».
Антон ВОЛИЦЬКИЙ


Добра справа

Екзотичне дерево для рідної школи

Школа, навколо якої буяє зелень. Саме такою мрія учителів і учнів навчально-виховного комплексу школа-ліцей № 19 Рівного. Задля її втілення міська громадська організація «Екодім», яка діє на базі цього закладу, розробила проект «Озеленення та благоустрій пришкільної території» і виграла грант Міжнародного фонду «Відродження». У рамках його реалізації учні і педагоги висадили голубі і звичайні ялинки, туї, самшит, берізки та яблуні, заклали чудові газони, клумби. І дорослі, і діти ретельно стежать за саджанцями – доглядають, поливають газони, дерева, кущі. Колишні учні школи теж долучилися до цієї доброї справи - випускники класу гувернанток 1997 року не просто подарували рідній школі саджанець гінкго білоба, а й власноруч висадили дерево на шкільному подвір’ї.
- Дізнавшись, що зараз учні і вчителі озеленюють пришкільне подвір’я, ми вирішили долучитися до цієї доброї справи. Тим паче, що цьогоріч  виповнюється 15 років, як ми закінчили школу, - розповідає колишня учениця Анна. - Разом із однокласницями і цьогорічним випускником школи Богданом Кравчуком на території школи посадили гінкго білоба. Воно є екзотичним для нашого краю і дуже корисним, бо містить речовини, котрі розширюють мікрокапіляри у тілі людини і сприяє лікуванню серцевих недуг. До того ж, це найдавніше хвойне дерево на планеті, ровесник епохи динозаврів.
- До цього кроку нас підштовхнули спогади, - доповнює мою співрозмовницю її однокласниця Вікторія. Школу збудували у вісімдесятих роках на околиці міста. Район довкола тільки розбудовувався. Старі дерева викорчували. І замість них на пустирі виростали... панельні багатоповерхівки. Звичайно, працівники школи озеленювали територію. Але ж дерев забагато не буває – територія біля школи велика (більше трьох гектарів). Зараз тут гуляють мами з дітками, літні люди, які живуть у сусідніх будинках. Та й діти багатьох наших однокласниць навчаються у цій школі. А в цьому районі багато автозаправних станцій, їздить багато транспорту, неподалік «димить» «Азот». Тому висаджене нами дерево – дуже доречний подарунок рідній школі.
Тож нехай деревце міцніє і радує усіх – учителів і учнів, дорослих і юних жителів сусідніх будинків, котрі приходять у вихідні на шкільне подвір’я відпочити. А ще колишні учениці сподіваються, що саме «їхнє» дерево започаткує Алею випускників школи різних років.
Маргарита СЕМЕНОВА



Трійко діток і ще дев’ять

Жителька Мексики очікує на дев’ятірню менш ніж за рік після трійні
32-річна мексиканка Карла Перес невдовзі увійде в історію медицини як жінка, яка народила дев’ятірню менш ніж за рік після трійні. На 20-те травня запланований кесарів розтин, пише «The Sun». Наскільки змогли роздивитися лікарі, Карла чекає на шістьох дівчаток і трьох хлопчаків. Судячи з усього, вона завагітніла ними, за два тижні після того, як народила Касандру, Даніелу та Бернардо. Малята також з’явилися на світ шляхом кесаревого розтину. До того ж у жінки є ще й старший чотирирічний син.
Мер міста, де мешкає диво-родина, вже пообіцяв Карлі та її чоловікові допомогти їм з оплатою медичних послуг, зокрема інкубаторів для новонароджених, адже на момент кесаревого розтину дітки будуть 7-місячними та матимуть дуже маленьку вагу.
Дев’ятірню у 1971-му році народила в Сіднеї Джеральдіна Бродрік. На жаль, жоден із чотирьох хлопчиків та п’яти дівчаток не вижив.  П’ятеро хлопчиків та четверо дівчат побачили світ у 1999-му році в Малайзії. Мати, Зуріна Мат Саад, також втратила всіх малюків менш ніж за шість годин.
Справжньою зіркою в США стала "Октомама" - мати-одиначка Надя Сулеман (на фото), яка, в результаті екстракорпорального запліднення, народила вісьмох дітлахів у 2009-му році. Шестеро хлопців та дві дівчинки вижили.





Comments