Герой свого часу


1 (602x700, 234Kb)

1 (420x291, 18Kb)

1814-1841



"А он, мятежный, просит бури,
Как будто в бурях есть покой!"
                                        М.Лермонтов

До 200-річчя від дня народження
М.Ю. Лермонтова, поета, прозаїка, драматурга, художника
        Михайло Юрійович Лермонтов - геніальний російський поет, прозаїк, друматург, художник. Непересічний та яскравий ліричний герой свого часу  М.Лермонтов залишив визначний слід у світовій літературі. Він починав творчий шлях, коли у повну силу розквіт талант О.Пушкіна, сформувався творчий шлях М.Гоголя, розпочав критичну діяльність В.Бєлінський. Усі вони жили та працювали в нелегкий період жорстокого  жандармського режиму царя Миколи І, коли громадське та літературне життя не припиняло свого існування, не дивлячись на заслання, репресії та страти.
        Народився майбутній класик 15 жовтня 1814 року у Москві, у дворянській родині, через 2 роки після Вітчизняної війни проти наполеонівського війська.
plm073.jpg
                                                                                               Е. А. Арсеньева, бабушка поэта.
                                                                           Портрет неизвестного художника. Масло. Начало XIX в.

          Батько Михайла походив з не дуже заможної родини, мати ж, Марія Арсеньєва, навпаки, народилася та зросла в надзвичайно багатій та знатній сім'ї, що належала до роду Столипіних, серед її близьких родичів були найзаможніші та найвпливовіші люди Росії. Родина  дівчини була проти такого мезальянсу, та все ж молоді побралися. Невдовзі після одруження стосунки в сім'ї розладилися, навіть народження сина їх не покращило. Хлопчикові не було й трьох років, коли його мати померла, а невтішна бабуся, Є.Арсеньєва, яка ненавиділа зятя, забрала Мишка на виховання до себе, позбавивши батька спілкування з дитиною. Ю.Лермонтов намагався відстояти своє право на виховання сина, та бабуся вважала, що небагатий батько не зможе дати хлопчикові гарної освіти та забезпечити достойний рівень життя, і попередила, що позбавить онука спадку, якщо батько наполягатиме на своєму. Останній, бажаючи синові добра, змушений був відступитися. Хоча хлопчик залишився з бабусею й бачився з батьком дуже рідко. Він важко переживав розлад між найближчими йому людьми, ідеалізував батька. вважаючи його жертвою переслідувань і несправедливих звинувачень.Сімейна драма вплинула на мотиви ранньої лірики поета, його настрої.

        Після смерті доньки Є.Арсеньєва перенесла всю нерозтрачену любов та ніжність на єдиного онука. Дитинство та юність Михайла пройшли в бабусиному маєтку Тархани Пензенської губернії, де він рос серед численних кузенів та друзів-ровесників, дітей з дворянських родин, що жили по сусідству. За спогадами родича по материнській лінії А.Шан-Гірея, у будинку завжди було багато народу і жилося там дуже весело. Сама бабуся, хоч і ніколи  не знімала траурного вбрання та була сумною, ставилася до всіх з надзвичайною любов'ю і теплотою, їй дуже подобалося, коли молодь веселилася, влаштовувала танці, спектаклі та різні ігри.
        У ранньому дитинстві  М.Лермонтов переніс тяжку хворобу, яка надовго прикувала його до ліжка та наклала відбиток на усе його подальше життя. Самотність, на яку зазвичай приречені хворі, зробила хлопчика мрійником та неабияким фантазером. Оскільки він був позбавлений можливостей грати й розважатися так, як це роблять звичайні здорові діти, Михайлик почав шукати розваг у самому собі, бурхлива уява стала для нього головною іграшкою... Хвороба  онука була причиною частих поїздок на Кавказ, який з дитячих років став другою батьківщиною поета, саме з нього він пізніше черпав натхнення для своїх творів.
         Першими вчителями юного М.Лермонтова були гувернери-французи, а восени 1827 р., коли родина переїхала до Москви, бабуся, яка не шкодувала грошей для свого улюбленця, зайнялася його грунтівнішою освітою, оскільки хотіла влаштувати онука до пансіону при Московському університеті. Для підготовки до іспитів до Мішеля запросили викладача вищезгаданого пансіону з російської мови та латини О.Зінов'єва, також із хлопцем постійно займалися вчителі французької та англійської мов.
         У 1828 році М.Лермонтов вступив до четвертого класу одного з найкращих та найпередовіших навчальних закладів того часу, заснованому в другій половині XVIII ст. Найбільше уваги тут приділяли літературному напряму у навчанні та розвиткові своїх вихованців. У пансіоні ще збереглася пам'ять про його колишніх випускників, що брали участь у повстанні декабристів 1825 р., зокрема була добре відомою творчість поета-декабриста К.Рилєєва, яка дуже вплинула на розвиток політичних поглядів молодого Лермонтова та його товаришів. Під час навчання Михайло захопився творчістю О.Пушкіна, читав багато творів світової літератури, цікавився народною поезією. Був знайомий юнакові й український фольклор, оскільки одним із викладачів у пансіоні був видатний діяч української культури М.Максимович, автор збірника українських пісень. Навчання давалося хлопцеві легко, усі науки, що їх викладали в пансіоні, він засвоював швидко, багато читав, почав писати вірші, саме тут створив поему "Кавказский пленник".
                                                                                                 Фото

         У Москві родина Лермонтових не була самотньою, оскільки тут мешкало багато їхніх знатних родичів та знайомих - Столипіни, Лопухіни, Бахметєви, Верещагіни. Мишко з бабусею часто відвідували різноманітні прийоми, світські раути, музичні вечори, особливо близьким було спілкування з родиною Лопухіних - з батьком та трьома доньками. Пізніше одна з них, Варвара, стала першим та справжнім коханням хлопця, це почуття М.Лермонтов, незважаючи на свої численні романи, проніс через усе життя.

        _original (383x600, 65Kb)

      Улітку,під час канікул, Михайло з бабусею переїжджали в Тархани, де разом з численними родичами та друзями юнак дуже весело проводив час, влаштовуючи пікніки, прогулянки верхи, театральні вистави та поетичні й пісенні змагання.
      У 1830 році М.Лермонтов став студентом Московського університету, його однокурсниками були О.Герцен, М.Огарьов, В.Белінський, М.Станкевич, І.Гончаров. Як відомо, наука і взагалі рівень викладання були в тогочасному
 Московському університеті не на найвищому рівні, тому більше за лекції професорів освіті та розвитку студентів сприяли читання, спілкування, обмін думками в аудиторії. М.Лермонтов не відзначався приятельським характером, ні з ким по-справжньому не дружив, у цей час він особливо захоплювався поезією та театром, щотижня відвідував Московське Благородне Зібрання, відоме своїми пишними балами та блискучим світським товариством. Що ж стосується безпосередньо навчання в університеті, то серйозні наслідки мали для Михайла  його сутички з професорами, яких дратувала надзвичайна обізнаність та начитаність юнака. Під час однієї з таких сутичок з професором словесності хлопець показав надзвичайно високий рівень знань (багатший та ширший за рівень професора), при цьому демонстрував його із зухвалістю та певним нахабством. Внаслідок чого під час публічних екзаменів колегія професорів зробила усе можливе, щоб "зрізати" хлопця та поставити йому незадовільні оцінки. Після такої події М.Лермонтову, як і багатьом іншим студентам, запропонували залишитися на другій рік, але ображений юнак відмовився і покинув стіни навчального закладу. Вважаючи викладачів університету людьми відсталими та не дуже освіченими, Михайло написав вірша, що набув неабиякої популярності серед студентів навчального закладу, які з задоволенням передавали його з рук у руки:

Хвала тебе, приют лентяев,
Хвала, ученья дивный храм,
Где цвел наш бурный Полежаев,
Назло завистливым властям.
Хвала и вам, студенты-братья...

       На сімейній раді було вирішено вступити до Петербурзького університету, і М.Лермонтов та Є.Арсеньєва переїхали до столиці. Та все ж Москва назавжди залишилася в серці поета, розлучаючись з містом він писав:

                                                                                                   ...Покуда я живу,
Клянусь, друзья, не разлюбить Москву...
Москва, Москва!.. Люблю тебя, как сын,
Как русский, - сильно, пламенно и нежно!..

    Ще до переїзду поета в Петербург помер його батько. Пізніше М.Лермонтов, для якого розлука з батьком на все життя залишила рану на серці, присвятив йому вірш:
                                                                                                 ...Ужасная судьба отца и сына
Жить розно и в разлуке умереть,
и жребий чуждого изгнанника иметь
на родине с названьем гражданина!
Но ты свершил свой подвиг, мой отец,
постигнут ты желанною кончиной;
Дай бог, чтобы, как твой, спокоен был конец
Того, кто был всех мук твоих причиной!

        Петербург справив на юнака дуже негативне враження. "Многие жители Петербурга, - напише він згодом у "Княгине Лиговской", - проведшие детство в другом климате, подвержены странному влиянию здешнего неба. Какое-то печальное равнодушие, подобное тому, с каким наше северное солнце отворачивается от неблагодарной здешней земли, закрадывается в душу, приводит в оцепенение все жизненные органы. В эту минуту сердце не способно к энтузиазму, ум к размышлению".
         

        Намірам юнака навчатися в Петербурзькому університеті не судилося втілитися. При поданні документів йому відмовилися зарахувати два роки, проведені в Московському університеті, запропонувавши вступити на перший курс. М.Лермонтов обурено відмовився і вирішив обрати інший шлях у житті: почав готуватися до вступу в Школу гвардійських підпрапорщиків та кавалерійських юнкерів, чим надзвичайно порадував бабусю, яка мріяла пров ійськову кар'єру для онука. 10 листопада 1832 року він з успіхом вступив до Школи, де провчився два роки. За спогадами сучасників, Школа дуже змінила Михайла, з домашнього замріяного хлопчика, яким той був навіть під час навчання в університеті, юнак перетворився на справжнього впевненого в собі чоловіка. Саме тут, як не дивно, він ще більше займався літературною творчістю, багато читав, а його поетичний хист тих часів просто вражав яскравістю і силою думки. У школі виходив рукописний ілюстрований журнал "Школьная Заря", у якому юнак був най    першим дописувачем, а також із задоволенням утілював свій талант до малювання, розміщуючи не тільки вірші та гострі епіграми, а й надзвичайно вдалі карикатури. Під час навчання М.Леромнтов багато писав й на серйозні теми, але ці твори, на відміну  від шаржів та епіграм, він майже нікому не показував.
         22 листопада 1834 р. М.Лермонтов закінчив навчання, отримав чин офіцера та призначення до лейб-гвардії Гусарського полку, який знаходився у Царському Селі, але молодий офіцер їздив туди на паради та чергування, а мешкав у Петербурзі, ведучи активне світське життя, часто буваючи на прийомах та балах. Результатом можна вважати драму "Маскарад" (1835), адже світське життя здавалося молодому поетові маскарадом, де люди ховають під масками своє справжнє обличчя.


     Слід зазначити, що на  цей твір значний вплив справила комедія О.Грибоєдова "Горе от ума", п'єса М.Лермонтова багата на афоризми:
"Пртрет хорош, - оригинал-то скверен",
"Не гнется гордый наш язык, зато уж мы как гнемся добродушно"
       Драму автор кілька разів переробляв, добиваючись її постанови на сцені Петербурзького імператорського театру, але тогочасна цензура й театральні критики п'єсу не прийняли. За життя М.Лермонтова "Маскарад" так і не був поставлений у театрі, уперше він з'явився на сцені тільки в 1862 р. Також до петербурзького періоду належать поеми "Хаджи-Арбек". "Боярин Орша", "Сашка" та "Тамбовская казначейша"; драма "Два брата", кілька ліричних поезій, тоді ж він розпочав роботу над романом "Княгиня Лиговская".


           Молодого поета завжди хвилювала та цікавила тема батьківщини. Оскільки дитинство митця пройшло в російському селі, він рано почав цікавитися життям російського простого люду, його долею. У Тарханах ще були очевидці та безпосередні учасники Вітчизняної війни 1812 р. Під впливом їхніх спогадів М.Лермонтов ще в 1830-1832 рр склав вірш "Поле Бородина". У 1837 р., до 25-ї річниці Бородинської битви, Михайло написав своє знамените "Бородино" - твір, що за формою та змістом став абсолютно новим явищем у літературі.

        У тому ж 1837 р. Росію сколихнула надзвичайна подія - трагічна загибель О.Пушкіна. М.Лермонтов, тяжко переживаючи цю втрату, відгукнувся славнозвісним твором "Смерть поэта":
Погиб поэт! — невольник чести —
Пал, оклеветанный молвой,
С свинцом в груди и жаждой мести,
Поникнув гордой головой!..
Не вынесла душа поэта
Позора мелочных обид,
Восстал он против мнений света
Один как прежде... и убит!

       Вірш одразу набув шаленої популярності, його переписували в десятках тисяч примірників, учили напам'ять, декламували.Така популярність пояснюється тим, що М.Лермонтов правильно зрозумів і доніс до читача справжні причини смерті улюбленого народного поета, гнівно звинуватив його вбивць. Ці рядки стали відповіддю усім тим, хто захищав убивцю поета.При дворі цей вірш розцінили як заклик до революції, тому М.Лермонтова перевели до Нижегородського драгунського полку. Це заслання на Кавказ, де в той час проходили кровопролитні бої, наробило багато шуму, що неабияк сприяло популярності молодого поета. Твір "Смерть поэта" уперше був надрукований у "Полярной звезде" О.Герцена в 1856 р.
         Дорогою на Кавказ М.Лермонтов застудився, захворів на ревматизм та був змушений зупинитися на лікування у П'ятигорську, де пробув досить довго. У свій полк, що стояв у Карагачі, Михайло приїхав із великим запізненням, літні військові навчання вже закінчилися, але поет почував себе тут як вдома, ніби знов повернувся в дитинство, тому з насолодою багато часу проводив, гуляючи горами, об'їздивши таким чином увесь Кавказ уздовж і впоперек. Саме тут поет познайомився та заприятелював з багатьма декабристами, зокрема з О.Одоєвським, присвятивши останньому один з найкращих своїх віршів - "Памяти А.И.Одоевского:

Он был рожден для них, для тех надежд,
Поэзии и счастья... но, безумный —
Из детских рано вырвался одежд
И сердце бросил в море жизни шумной,
И свет не пощадил — и бог не спас!
Но до конца среди волнений трудных,
В толпе людской и средь пустынь безлюдных
В нем тихий пламень чувства не угас



         Восени 1837 р.,після клопотань бабусі та за допомогою впливових родичів М.Лермонтов отримав наказ про переведення до Гродненського полку; поет із надзвичайним жалем розлучався з Кавказом і хотів навіть залишити військову службу; майже всю зиму 1837-1838 рр. він провів у Ставрополі, де в той час жило багато його друзів-декабристів та товариш з пансіону М.Сатін. До творів, написаних під час першого заслання, належать, зокрема, " Я, Матерь Божия, ныне с молитвою", "Когда волнуется желтеющая нива", "Спеша на север издалека...", "Узник" та інші. У місці нового призначення М.Лермонтов прослужив усього декілька місяців, отримавши за цей час кілька відпусток, які поет провів у Петербурзі, а потім, завдяки невпинним клопотанням Є.Арсеньєвої та за сприяння впливових родичів знову був переведений до рідного лейб-гвардії Гусарського полку.
         Повернувшись до Петербурга, М.Лермонтов з головою поринув у світське життя, поновив знайомства в найвищих колах, обзавівся новими. У цей час він багато читає та пише, його популярність як поета злітає до небес, це пік його творчого натхнення та слави. У літературних колах він підтримує зв'язок з В.Жуковським, П.Вяземським, а особливо з А.Краєвським, який розпочав у 1839 р. видавати "Отечественные записки", де дуже скоро М.Лермонтов став одним з найактивніших дописувачів.
          Протягом двох років, проведених у Петербурзі, було закінчено поему "Демон", роман "Княгиня Лиговская", написано "Мцыри", "Сказку для детей", а в "Отечественных Записках" було надруковано два уривки з "Героя нашего времени" - "Бєла" и "Фаталист", створено вірші "Песня про царя Ивана Васильевича", молодого опричника и купца Калашникова", "Дума", "Поэт", "Не верь не верь себе", "В минуту жизни трудную", "Три пальмы", "Дары Терека" та багато інших.
          16 лютого 1840 р. на балу у графині Лаваль відбулася суперечка між М.Лермонтовим та сином французького посла Барантом, внаслідок чого сталася дуель, після якої поета було заарештовано та відправлено на гауптвахту. перебуваючи під арештом, він написав кілька віршів, серед яких: "Пленный рыцарь", "Соседка", "Журналист, читатель и писатель".М.Лермонтова вдруге відправили на заслання на Кавказ до Тенгінського піхотного полку, що брав участь у бойових діях. У день від'їзду з Петербурга поет створив свій славнозвісний та символічно-пророчий твір:

Тучки небесные, вечные странники! 
Степью лазурною, цепью жемчужною 
Мчитесь вы, будто как я же, изгнанники 
С милого севера в сторону южную...

        Саме перед засланням М.Лермонтов закінчив "Героя нашего времени", 19 лютого роман було дозволено цензурою, а згодом він вийшов у світ. Під час вимушеного перебування на Кавказі М.Лермонтову довелося брати участь у двох великих походах: с 6 по 14 липня до Малої Чечні та з 27 вересня до 18 жовтня - до Великої Чечні; йому ж було доручено вести "Журнал военных действий"свого загону. За хоробрість та мужність, які Михайло проявив під час одного з боїв, його представили до нагороди орденом Володимира IV ступеня, але в Петербурзі в нагороді відмовили.
       У січні 1842 р. М.Лермонтову вдалося через стан здоров'я оселитися у П'ятигорську, майже не брати участі у бойових діях та вести досить вільне та насичене життя. Він багато спілкувався з друзями, відвідував різні вечори та зібрання. Саме на одному з таких вечорів і відбулася фатальна  суперечка М.Лермонтова з М.Мартиновим, з яким поет був знайомий   ще з юнкерської школи. Сварка переросла на дуель. І сам поет, і секунданти та друзі були впевнені, що насправді сутичка закінчиться бурхливим перемир'ям та веселощами. Але доля розпорядилася інакше - М.Мартинов одним пострілом убив М.Лермонтова, а свідки навіть не одразу зрозуміли, що сталася страшна трагедія. Трапилось це 15 липня 1841 року біля підніжжя гори Машук.

       Поховали видатного поета на старому цвинтарі у П'ятигорську, провести його в останню путь прийшло багато друзів, товаришів по службі, жителів та гостей П'ятигорська. На початку 1842 р. тіло поета на прохання бабусі та з дозволу царя було перевезено до родового маєтку Тархани та перепоховано на фамільному кладовищі.
      Прогресивне суспільство з надзвичайним сумом та скорботою зустріло звістку про смерть М.Лермонтова. Як поет він одностайно та дуже скоро був визнаний наступником О.Пушкіна. За життя поета було надруковано дуже багато його творів, це й роман "Герой нашего времени" і збірка віршів, до якої увійшли: "Песня про царя Ивана Васильевича, молодого опричника и удалого купца Калашникова", "Бородино", "Узник", "Молитва", "Дума", "Русалка", "Ветка Палестины", "Не верь себе", "Еврейская мелодия", "В альбом", "Три пальмы", "Молитва", "Дары Терека", "Памяти А.И.Одоевского", "1-е января", "Козачья колыбельная песня", "Журналист, читатель и писатель", "Воздушный корабль", "И скучно, и грустно", "Ребенку" та інші. твори видатного поета та письменника було перекладено багатьма мовами світу.
      Михайло Юрійович Лермонтов помер у 26 років, але, не зважаючи на передчасну смерть, залишив глибокий слід у розвитку не тільки російської, а й світової літератури. Творче життя М.Лермонтова тривало 13 років. За цей час він устиг посісти чільне місце в російській літературі, завершивши розвиток російської романтичної поеми, створивши неперевершені ліричні шедеври та заклавши основи російського реалістичного роману ХІХ ст.


За матеріалами Календаря знаменних і пам'ятних дат 2014 р.



Корисні інтернет-ресурси:
Comments