Фільми Уолта Диснея

Арнольді Е. Фільми Уолта Диснея // Радянське кіно. — 1936 р. — № 2. — С. 40-43.

Е. Арнольді

На радянських екранах уперше з'явилися американські кольорові мультиплікаційні фільми роботи Уолта Диснея. „Три маленьких свинки“, „Міккі-диригент“ та „Дивні пінгвіни“ перші зразки, на яких радянський кіноглядач ознайомився з цим талановитим американським художником. Дуже добре, треба признатися, що наше знайомство з американьским мультиплікатом починається з ліпшого, що має в цій галузі закордонне кіно.

Художній і технічний рівень американських рисованих фільмів значно вищий за европейський, а з їх числа роботи Диснея вирізняються як культурою малюнка, так і дотепністю та винахідливістю. Тут чимале значення відограє той великий багаторічний досвід, який він набув, працюючи над рекламами.

Перед тим, як почати працю в кіно, Уолт Дисней працював над рекламними малюнками. В капіталістичних країнах, особливо в США, рекламні малюнки позначаються надзвичайною дотепністю та винахідливістю. Отже підприємець наймає художника й платить йому гроші передусім за вигадку, завдяки якій рекламований товар може вирізнитися з величезної маси конкурентів. Треба вигадати щось надзвичайне, щоб притягало увагу глядача, глибоко западало в його пам'ять. Чотирьохрічний стаж роботи над рекламними малюнками був доброю практичною школою для Диснея.

Над рисованими фільмами Дисней працює з 1923 року. Він почав з комедій, побудованих на сполученні мультипліката з натурою. Мальована постать маленького героя, що рухається серед звичайних людей і звичайного оточення, неминуче викликала ефект. В цьому реальному оточенні із намальованими героями траплялися різноманітні й смішні пригоди. 1927 року він починає серію пригод короля Освальда, а з травня 1928 року (історична дата) на екранах з'являється вславлений Міккі-Маус, який по всьому світу відомий більше, ніж герої трагедій Шекспіра. Міккі-Маус вкриває славою не лише себе самого, а й ім'я Диснея, яке стає скрізь відоме. Про популярність цього героя Диснея можна судити хоча б з того, що по його подобі роблять багато іграшок, він увіходить в літературу (звичайно, переважно дитячу). В Америці видають навіть журнал про пригоди мишати Міккі, з ілюстраціями з фільмів.

Суттю своєю сюжети американських мультиплікаційних фільмів і їх образотворчий стиль дуже споріднений малюнками так званих комічних серій, друкованих у газетах.

Це — специфічно американський комедійний жанр. Виник він років 45 тому, напочатку 90-х років, в яких з'явилися серії пригод „Жовтого хпопчака“. Великий успіх цих серій сприяв тому, що вони прищепилися й іншим виданням. Герої газетних комічних серій користаються великою популярністю, вони всім відомі. Читач уважно слідкує за ним від номера до номера, стежить за всіма його мандрівками. Їхні імена стають прозивними, увіходять в повсякденну й літературну мову.

3 газетних комічних серій беруть початок американські мультиплікаційні фільми. Персонажі і тих і других — смішні карикатури на людську подобу й улюдинені звірі, що здебільша не подібні на жодну з реально існуючих тварин. Один час великою популярністю користувалася газетна серія пригод „Божевільної кицьки“. Вона комічно обмірковувала серйозні теми, вживаючи високопарних слів і виразів. Образ цієї кицьки малощо відрізняється від образів, які ми бачимо в мальованих фільмах.

Як і інші мультиплікати американського кіно, роботи Диснея своїм походженням тісно зв'язані з газетними серіями комічних малюнків. Герой Диснея має певну індивідуальність, певний характер, властивий лише йому одному, а не взагалі будькому. Ця індивідуальність має відповідний зовнішній вигляд і вираз у своєрідній міміці, гримасах, рухах, ході тощо. В фільмах Диснея важко знайти кілька дійових осіб з однаковими прийомами виразності. Характер героя мальованого фільма копіює людей близьких і зрозумілих глядачеві. В кумедному звіряті глядач дуже часто впізнає себе, своїх сусід. Згадаємо хоча б героіню „Дивних Пінгвінів“. Вона всіма рухами і вчинками відрізняється від героя-пінгвіна. Її рухи копіюють певну жіночу вдачу, добре знайому глядачеві. Вона гнівається, вона обурена грубим стусаном, яким нагородив її коханий, щоб позбутися страшної рибки. Вона сповнена гордою зарозумілістю й презирством, і це відбивається на її рухах, на найдрібніших подробицях її поводження та вчинків.

Найдосконалішої виразності досягає знаменитий персонаж Диснея Міккі-Маус. Протягом майже 5 років подвизався він на екранах усього світу й лише останніми роками з єдиного героя художника обернувся на одного з них, поділяючи славу з іншими звірятами, як от пінгвіни, свинки. Дисней зробив своїми персонажами навіть дерева й рослини, що виступали в фільмах його „Простосердих симфоній“.

Можливо тому, що найдовше виступав Міккі-Маус, образ його найбільш деталізовано. Образ цей відповідає герою з міщанської маси звичайного ігрового фільма. Глядач знайомий з Міккі протягом кількох років, знає його поведінку в усіх життьових випадках, знає його дружину, Мікку, всі подробиці улюдиненого побуту цього мишати. Коли С. М. Ейзенштейна представники преси в Америці запитали, кого з кіноакторів він вважає найвидатнішим, він назвав Міккі-Мауса. Дійсно багато вславлених зірок американського кіно неспроможні дати таку переконливу виразність, яку дає рисований герой з фільмів Диснея.

Роботи Уолта Диснея американська мультиплікація вирізняє з загальної маси. Вони відмінні не лише прекрасним малюнком і дотепністю та винахідливістю трюків. На відміну від переважної більшості творів цього гатунку, що вилискують беззмістовністю, фільми Диснея позначені нахилом до сатири, пародії, до втілення певного ідейного задуму.

Так фільм „Дивні Пінгвіни“ є виразною пародією на традиційні американські кінодрами. Тут маємо всі обов'язкові елементи шаблонних сюжетних схем,— кохання з його конфліктами, небезпеку, героічне врятування коханої й загибель „лиходія“ — от схема дуже добре знайома глядачеві. Заміна справжніх героїв комічними птахами робить цю заяложену схему особливо смішною.

Зміст фільма про трьох маленьких свинок спричинився до різних аналогій. Власне кажучи, зміст фільма зводиться до напутливого висновку, що хто під добрим захистом, той ліпше озброєний. Трудолюбна свинка, не в примір своїм ледачим братам, не покладаючи сил і не шкодуючи часу збудувала собі хатинку для якої ніщо й ніхто не страшний. Цікаво, що фільм має певне політичне забарвлення завдяки одному з виступів президента США, Рузвельта. В промові перед великою аудиторією, Рузвельт, говорячи про кризу і про заходи боротьби з нею, у відповідь на висловлені сумніви, запитав: „Хто злякався сірого вовка?!“, цитуючи всім відому пісеньку свинок з фільма Диснея („Не страшний нам сірий вовк“).

Навіть у фільмі „Міккі-дирижер“ є певний внутрішній смисл. Переклавши музикальну тканину класичної увертюри „Вільгельм Тель“ на зорово оформлені рухи оркестрантів, Дисней деромантизував цей уславлений твір музикального минулого.

Відомо, що одна з останніх робіт Диснея „Хто вбив снігура“ є дотепною сатирою на голівудських зірок, на сюжети їхніх фільмів і засоби акторської виразності. Звичайно, в сатиричності Диснея не треба дошукуватися революційності, але досить і того, що в ній безперечно почувається прогресивність ідейного цілеспрямовання.

3 технічного боку фільми Диснея заслуговують на найпильнішу увагу. Ці фільми, переконливий приклад для нашого виробництва, що й досі не приділяє потрібної уваги мультиплікатам. Радянська мультиплікація набагато молодша за американську і, не зважаючи на це, зуміла виявити свої можливості. Цілком зрозуміло, що наші рисовані фільми завжди випереджатимуть буржуазні щодо свого задуму, ідейного рівня, щодо якості справжнього мистецького твору. Наш великий мультиплікаційний фільм „Гуллівер“ — художній факт світової ваги, це змушена була визнати буржуазна преса. Але якого рівня досягли б наші фільми, якби до них додати американську техніку! Проте ще й сьогодні на ділянку мультиплікації дехто з наших виробничників дивиться, як на малозначну, неістотну, й вона лишається осторонь повсякденної уваги.

А тому, техніка й організація виробництва мультиплікації підпадає в нас найдетальнішому вивченню й обліку. Уолт Диснейфактично очолює ціле самостійне виробництво, на якому є чого навчитись.

Роботу над фільмом починають у спеціальному сценарному відділі. Тут роботу строго диференційовано. Одна група літературних співробітників вигадує сюжети для фільмів, друга працює над текстами розмов. Крім того, є ще спеціалісти, які вигадують різні трюки, відповідні до розгортання дії і які є моментами загострення уваги глядачів.

Готовий сценарій обговорюється всіма співробітниками Диснея. Кожному пропонується висловити свою думку про засоби оформлення сценарія в фільмі. Обговорюють костюми персонажей, їхні рухи, декоративний фон, музику тощо. Співробітники роблять свої доповнення, зміни, зауваження і потім сценарій роблять уже в закінченому вигляді.

Далі сценарій передають у другий відділ — режисерський. По сценарію роблять ескізи, опрацьовують характеристики всіх дійових осіб, індивідуалізують їх, надаючи кожній характерних і лише їй властивих рухів, міміки. Спеціальні художники вивчають усі рухи, складають, так би мовити, образи майбутніх учасників фільма. Композитори пишуть музику, яка супроводить фільм, розв'язують усі питання, що стосуються звукового боку постави. Усі ці роботи — лише підготовчий період до поставлення фільма. Тільки закінчивши їх, після багаторазових обговорень усіх подробиць, розпочинається образове оформлення постави: виготовлюють малюнки, які мають знімати.

Ці малюнки роблять кілька художників. Один малює лише головного героя, у всьому проходженні його через фільм, при чому остаточно домальовує всі деталі вже інший художник. Третій довершує роботу зображенням тла, деталей тощо. І, нарешті, в спеціальному відділі, де працює близько сотні менш кваліфікованих рисувальщиків, усі контури обводяться тушшю. Лише тепер справа підходить до зйомки. Цілком закінчений фільм ще раз обговорюється і тоді він іде вже на затвердження до самого Диснея. Далі знову знімають увесь фільм у цілому, вже „начисто“ й у фарбах.

Така чіткість в роботі і дає той ефектний результат, що ми бачимо на екрані.