Рисований фільм на Україні

Лойко Г. С. Рисований фільм на Україні // Радянське кіно. — 1935. — № 3/4, жовт.–листоп. — С. 46–48.

Художній мультиплікат — мистецтво малих форм кінематографії — ще не має заслуженої питомої ваги у виробництві Українфільму.

На Україні художні мультиплікаційні фільми почали виробляти з 1926 року. Першим фільмом була мультиказка „Солом'яний бичок“ (автор В. Левандовський), випуск одеської кінофабрики.

Після відкриття у Києві при кол. ВУФКУ мультиплікаційного кабінету почалась регулярніша робота в галузі художнього мультиплікату.

Співробітників мультикабінету дібрали з кваліфікованих художників.

Проте, не зважаючи на кваліфікацію майстрів, розвиток виробництва мультиплікаційних фільмів посувався дуже повільно. Перешкодою була головно технічна неустаткованість мультимайстерні, недостатній досвід практичної роботи художників та відсутність організованої творчої, теоретичної роботи в галузі мультиплікаційного фільма.

Спершу на Україні впровадився у виробництво шарнірний метод мультиплікації, при якому паперовий актор, намальований здебільшого в профіль, складався з окремих частин, зв'язаних між собою дротяними шарнірами.

Діапазон дій такого „актора“ був зв'язаний однією площиною — жодного ракурсу, жодного повороту (навколо осі, рівнобіжної площині екрана), жодного руху в глибину кадра або на глядача.

За таким методом робили ювілейний фільм, присвячений X роковинам Жовтня — „Десять“.

Питання про те, що і як саме можна подавати мультиплікатом, на порядку денному не стояло.

Мало також займалися тематикою мультикартин, дотепністю положень тощо.

Ідейно-політичне керування мультисправою не було на належній висоті, через що трапився довгий ряд збочень та помилок, які не раз зводили наслідки упертої, нудної праці мультиплікаторів до рівня „продукції для полиці“.

Так лягла на полицю „Українізація“.

Чиста з технічного боку на той час картина, але націоналістична своїм спрямованням, вона не змогла стати придатною для широкого демонстрування.

Так не побачила світу прекрасна з формального боку дворічна праця В. Левандовського „Білочка та миша“ (в першій редакції), що мала в собі ряд тенденцій куркульської ідеології. Отже, одночасно поставало питання про організацію та виховання творчих кадрів мультиплікаторів наших, цілком радянських людей, здатних творити високоідейну і художньо-міцну продукцію.

Потрібно було засобами кіномистецтва включитися в масовий похід за опанування техніки, за масову технічну учбу трудящих.

Практично, для мультимайстерні постало питання про налагодження виробництва науково-технічних фільмів.

Не можна сказати, що цей злам у роботі майстерні пройшов гладко.

Витискуючи шарнірний метод знімання фільма, молоді художники-мультиплікатори рідко ставили питання про актуальну тематику і новий творчий спосіб її реалізації.

Кращим мультиплікатором вважався той, хто виявляв творчу фантазію, уміння подавати епізоди загострено, на межі неможливого, смішно, а головне — дотепно.

Чергові картини — „Політогляд“ та „Друга колгоспна“ — ще хибували на творчий схематизм, але в них уже відбивалася творча індивідуальність молодняка, що згодом відограв основну роль в розвитку мультифільма на Україні.

На фільмах „Політогляд“ та „Друга колгоспна весна“ заспівав свою останню пісню шарнірний метод. Він відійшов до архівних папок мультицеху — шарнірний герой з паперу, негнучкий у русі, і в 1934 році на зміну йому прийшов новий „герой“, мальований на целулоідних аркушах.

Після припинення виробництва художніх мультикартин та цілковитого переходу цеху на роботу по навчально-технічній продукції, весь час аж до 1934 року точилася невпинна боротьба за відновлення роботи над художнім мультиплікатом, але вкрай дискредитований рисований художній фільм не зустрічав підтримки з боку керівництва фабрики.

Нарешті, наприкінці 1933 року під тиском робітників мультицеху до тематичного плану 1934 року внесли один мультифільм.

В березні — квітні 1934 року виділено із складу творчих працівників мультицеху двох художників — режисерів-мультиплікаторів тт. Горбача та Гуєцького для розробки теми „Мурзілка в Африці“.

Робити мультиплікат вирішили за новим методом, яким користуються кращі майстри мультиплікації за кордоном, зокрема в Америці в ательє Уолта Діснея.

Цей метод відмінний від шарнірного тим, що „актора“ малюють на окремих аркушах целулоіду в поступових, потрібних для розвитку руху положеннях (фазах) з невеличкою, звичайно, зміною для кожної наступної фази.

Далі ці аркуші целулоіду (розміром трохи більші за площину, що її охоплює апарат знімання) накладають на намальований на звичайному папері малюнок (декорацію).

Аркуші накладають один за одним в порядку послідовності фаз руху і кожен окремий аркуш з намальованим на ньому „актором“ на фоні декорації, яку ясно видно через прозорий, як скло, тонкий целулоід, знімають на окремому кадрику кіноплівки.

Коли всі аркуші, на яких намальовано поступові фази руху нашого „актора“ в нормальній проекції, пройдуть перед глядачем на екрані, даючи уявлення безперервного руху малюнка — тоді малюнок „оживає“. На „оживленому“ малюнку рухається намальований „актор“ — він сміється, плаче, співає, наздоганяє, тікає, — робить багато такого, на що був нездатний колишній „герой“ шарнірного мультифільма.

Він може раптом піднятися на довжелезні ноги, може, стоячи на передньому плані, простягти руку далеко за обрій, може скрутитися в комочок, перетворитися на всяку річ і діяти в іншому образі — обмежень нема.

Коли додати надзвичайно полегшений, порівняно з шарнірним, знімальний процес, то стане ясна вся перевага нового методу перед старим, шарнірним.

Щоб остаточно переконатись у цьому, звернемось до цифр.

„Білка та миша“ робилася понад два роки, „Українізація“ — близько двох років, а „Мурзілка в Африці“ — 40—50 днів, крім роботи над сценарієм.

Перша робота групи тт. Горбача і Гуєцького, як спроба створити за новим методом мультиплікаційний фільм, пройшла цілком вдало.

Можна, правда, відзначити кілька помилок, але вони незначні.

В чому ж ці помилки?

Герой фільма — піонер Мурзілка надто „трансформується“ протягом фільма, без бажання на те авторів. Він має різне трактування зовнішнього образу (обличчя, вираз, пропорції).

Не зовсім однаковий щодо стилю малюнок — особливо ріже око епізод танцю Мурзілки, Знайки та негритянської дівчини в стратосферному кораблі. Малюнок цього епізоду надто ухилився в бік натуралістичності дійових осіб, зробивши їх несхожими на них же самих в решті кадрів.

У двох-трьох кадрах недосконало розраховано рух (тигр наздоганяє Мурзілку, наче бавлячися з ним).

Чому автор мультифільма „Клякса“ художник Сутєєв так легко і спокійно дозволяє своєму героєві одягатися у ведмежу шкуру, коли ведмідь його майже проковтнув? Чому Клякса, ставши раптом на руки, може зачепити ногою знак питання, що виник над його головою в момент появи ведмедя, і, несподівано перетворивши його на коньок „снігурочка“, тікати від звіря по крижаній пустині?

Хіба це закономірно? Не фантастично?

Ні. Але це є характерне для мультикартин. І коли віртуоз-мультиплікатор нашого часу Дісней, технічний рівень фільмів якого досяг рекордної висоти, недосить наснажує свої фільми цими дотепними і приємними для глядача атракціонами, то гадаємо, що він робить це зовсім не з творчих міркувань. Він керується міркуваннями, характерними для рекордсменів закордонного спорту, які на вирішних змаганнях, при упевненості в перемозі, ніколи не дають своїх максимальних показників, зберігаючи необхідний для них „запас“ на перекриття свого ж рекорду в разі хтось інший досягне їх рівня.

Все ж „Мурзілка в Африці“ при всебічній оцінці має чимало перемог.

Першою, найбільшою перемогою є те, що фільм довів наявність у системі української кінематографії своїх молодих і сильних митців, що стоять на високому художньо-культурному і політичному рівні.

В процесі роботи над картиною „Мурзілка в Африці“ навколо тт. Горбача та Гуєцького виросла міцна група працівників всіх необхідних для виробу художніх мультикартин фахів.

Закінчивши та успішно здавши картину „Мурзілка в Африці“, студія взялася до роботи над картиною „Тук-тук і Жук“.

Картину „Тук-тук і Жук“ тт. Горбач та Гуєцький робили також спільно.

350—400 метрів плівки розповідають про те, як хлопчик Тук-тук разом із своїм вірним приятелем собачкою Жуком доглядали і пестили свій город.

Як тупорила з косими і вузенькими очима свиня з орденською стрічкою і шаблею на боці разом з хитрим лисом позаздрили на врожай Тук-тукового городу.

Відбувся перед палацом свині бундючний парад, урочисто залізним кроком під грім оркестру пройшли чорні вусаті жуки, польові миші з хвостами, наче списи в лапках, проповзли, наче важкі танки, гусениці.

Межі городу Тук-тука пильнує шпак, сидячи на дереві коло дзвону і вдивляючись у далечінь.

Тук-тук і Жук закінчують міцний паркан для захисту городу від небажаних гостей.

Насувається армія свині.

Вартовий попередив про небезпеку, і все, що є живого на городі, навіть горох, мак і кавун готуються до належної зустрічі.

Розбиває свиня паркан, і раптом гримить перетворена на гармату садова лійка, кулеметом б'є горох, розриваються бомбами кавуни.

Підсилюється опір. Раз-у-раз гуркоче лійка, сипле кулеметом горох і ворог не витримав — показує спину.

Навздогін летить кавалерія на чолі з Тук-туком, верхи на метелику.

Жук прапорцем дає старт на виліт ескадрильї винищувачів-шпаків та важких літаків-лелек.

Ворога розбито, знищено.

Знову закипає праця на городі в Тук-тука.

Переможці танцюють веселий танець.

Закінчивши цю роботу, українська художня мультиплікація здобула нову перемогу.

Надзвичайно складну тему, якою є „Тук-тук і Жук“ (сценарій Т. Донченка), автори виконали з честю.

Перемога в тому, що „Тук-тук“ є картина і для маленьких, і для дорослих громадян нашої країни.

Щодо зовнішнього оформлення, „Тук-тук“ надалеко просунув вперед технічні досягнення, що їх завоювали „Мурзілкою“.

Частина кадрів, на сьогодні, є зразком мультиплікаційної техніки, на якому слід учитися не лише нашим українським мультиплікаторам.

Одним з таких кадрів є кадр Євгена Горбача: „Берег моря з прибоєм хвиль, в які падає і тоне свиня із своїм, прорізаним Туком, цепеліном.“

Є, правда, у фільмі кілька дрібних недоліків: можна зауважити щодо звукозапису в частині кадрів, місцями трохи хибує музичне оформлення матеріалу, інколи проскакує недосить опрацьований малюнок, але ці хиби, добре відомі тим, хто працював над картиною, безперечно, будуть ураховані і цілком усунуті в наступній роботі.