Рисовані фільми — не в повазі керівництва
Історія виникнення рисованого фільма на Україні дуже коротка і про неї можна було б розповісти в кількох словах. Але ця історія така повчальна, що хочеться поговорити про неї докладно, щоб вивчити всі хиби, по-серйозному взятися за викорінення їх, і побудувати роботу так, щоб створити справжні зразки рисованого фільма, тим більш, що всі передумови для цього є. Треба тільки правильно організувати роботу.
Повернемось до минулого.
1934 рік. Два художники-мультиплікатори Гуєцький С. і Горбач Є. після довгих умовлянь і доводів, нарешті добилися від дирекції київської кіностудії дозволу на роботу над великим експериментальним шматком рисованого фільма. Упертість цих двох художників і якість їх роботи вже і в цьому учнівському шматку переконали керівництво фабрики в необхідності роботи над створенням рисованого фільма. Їм дозволили працювати над фільмом „Мурзілка в Африці“. Це був перший рисований фільм. Так зародилась група рисованого фільма київської кіностудії. Крім режисерів Гуєцького і Горбача група поповнилась кількома хорошими художниками, молодим композитором А. Ф. Зноско-Боровським і тим самим відштовхнулась від експериментальної групи і почала працювати як самостійна виробнича одиниця. Переборюючи всі труднощі роботи над вивченням мультируху, обчислення його, освоєння звуку для мультифільма, група з честю впоралася з першою великою роботою. Фільм „Мурзілка в Африці“ вийшов на екран і був тепло зустрінутий громадськістю. Але автори чітко й виразно з'ясували собі всі якості й хиби закінченого ними фільма і, відштовхуючись від цих висновків, приступили до дальшої великої роботи над фільмом „Тук-Тук“ за сценарієм українського письменника О. Донченка.
Основним недоліком фільма „Мурзілка в Африці“ було те, що гра героїв була схематична, і основні герої — Мурзілка і Знайка — були цілком знеосіблені. Кожний герой не грав по-своєму, не було нічого характерного для кожного з них, і не було ще достатнього зв'язку між музикою і зображенням. Була хороша техніка руху, вдало розв'язана декорація, правильне обчислення руху, але бракувало ще виробничої навички. Її треба було набути в дальшій роботі, в роботі над фільмом „Тук-Тук“. З такою програмою дій і підійшла група до своєї другої великої роботи.
Для цього знову треба було збільшити склад групи, залучити нові сили, що й було зроблено. До роботи була залучена група художників на чолі з режисером-мультиплікатором. Група об'єдналась, і спільними зусиллями рушила в похід за опанування техніки рисованого фільма, руху, виробничої навички й організаційного зв'язку музики з зображенням. І вже в цьому фільмі група вперше застосовує метод пресинхронізації, тобто фільм не озвучується, а робиться на основі старанно опрацьованої за сценарієм музики.
Випущений другий фільм групи „Тук-Тук“ може по праву вважатись паспортом цієї групи. Автори-режисери Гуєцький, Горбач, асистент Лазарчук, композитор Зноско-Боровський довели, що й така складна тема (оборона) була ними розв'язана з максимальною виразністю, чітким малюнком, підкресленим характером героїв плюс з опануванням техніки руху й органічного зв'язку музики і зображення. Це є другий етап розвитку рисованого фільма, а разом з ним і групи художників. Слід відзначити, що весь час група була в центрі уваги керівництва фабрики і її громадськості. Групою цікавились, допомагали, раділи разом з ними і „уболівали“ за них. Все йшло добре, як і повинно було бути. Покищо важко сказати, хто є ініціатором цього, але вирішили, що група вже досить виросла, що дало підстави доручити їй виробництво рисованих фільмів. Були організовані три самостійних режисерських групи: Гуєцького, Лазарчука і Горбача, і почався третій етап роботи кожного зокрема. Почалась гонитва за кількістю випускуваних фільмів. Про сценарії, звичайно, не потурбувались, про художників так само. Групи перестали бути в центрі уваги керівництва і громадськості. Почалася боротьба за виконання плану кожної окремої групи. Кожен з них варився в своєму власному соку. Керівництво мінялось. І в результаті режисер Гуєцький протягом багатьох місяців кілька разів переробляв сценарій і лише в квітні 1936 року приступив до роботи, а режисер Горбач і Лазарчук по 10 місяців працювали над своїми фільмами, закінчили їх виробництвом, але якістю вони стояли нижче за фільм
„Тук-Тук“.
Що ж сталось, чому після десятимісячної роботи ми маємо відхід від завойованих позицій? Чому фільми „Пригоди в зоопарку“ і „Чванливе курча“ — нижче по якості від фільма „Тук-Тук?“
Перше і найголовніше це те, що, після завоювання позицій по фільму „Тук-Тук“, групі не дали закріпити ці знання, опанувати їх цілком і передчасно розбили її на три самостійних групи. Цей адміністративний захід ударив по творчому шляху групи, розбив хороші починання, роз'єднав кулак до того, як група стала на ноги. Треба було дати змогу групі (всім трьом разом) зробити ще один-два фільми і тільки тоді роз'єднати їх. І то треба було ще подумати над тим, чи розукрупнитися на три групи одразу чи спочатку на дві
групи.
Друге. У виробництво були пущені незакінчені і недоброякісні сценарії, плюс не було будьякого керування.
Ось основні причини того, що дві картини, випущені групами, опинились не на висоті досягнутого раніше.
„Пригоди в зоопарку“ (сценарій О. Донченка, режисер Є. Горбач, композитор К. Шипович) хворіє на відсутність будьякого сюжету. Якщо в первісному варіанті сценарія герой фільма Жук — собачка проникала в зоопарк і заважала спортивним змаганням звірів, то тепер, завдяки численним переробкам, Жук, як герой фільма, відсунутий на задній план і натомість є тільки поверховий огляд якоїсь розваги звірів, яким невідомо чому намагається заважати собачка Жук.
Музика написана не для дітей і органічно ніяк не зв'язана з зображенням. Кожний кадр зокрема відпрацьований старанно й любовно, з великим знанням техніки руху, зважанням на характер, але кадри між собою в основному не зв'язані, цілеспрямованість утрачена, лінії поведінки героїв немає, є якась розірвана схема решток сюжету. Фільма немає. Думки немає. Бо не було сценарія. Протягом 10 місяців ніхто не бачив і не помітив, що немає сценарія, а за якимись незакінченими записами робиться фільм, який в основному розрахований для дитячої аудиторії. І тепер цей фільм подивляться, але користі від нього великої не буде.
Трохи краще стоїть справа з фільмом „Чванливе курча“ (сценарій Сергієвської і Катінова, режисер Лазарчук, композитор Грудін), бо фільм уже в закінченому вигляді двічі перероблявся і дещо удалось виправити, щоб зробити його бодай трохи приступним для юного глядача, по змозі постарались уточнити його думку, ідейне навантаження всієї речі. І тут, як у фільмі „Пригоди в зоопарку“ режисера Горбача, наявна хороша техніка рисунку, обчислення і ще велика режисерська вигадка (прохід зарозумілого курчати, наліт орла). Сценарій був дуже слабкий і в такому вигляді пускати його у виробництво не можна було.
Повторюємо, що ввесь час, поки робились ці два фільми, енергія і вміння режисера-художника Гуєцького пішли на переробку сценарія для своєї постановки. Можна сказати з усією категоричністю, що при наявності попередньої групи (всіх трьох разом) за цей час, звичайно, було б зроблено не менш двох доброякісних фільмів, які укріпили б позиції групи і дали б змогу тепер пустити у виробництво три паралельних режисерських групи. Хоч і тепер ще не пізно це питання переглянути.
Тепер організаційно група зміцніла на виробництві і виросла в самостійне художньо-виробниче об'єднання. Дістала для себе приміщення. Добрали штат працівників. Впровадили бригадну систему роботи. Приступили до організації й освоєння процесу фарб, які були б пристосовані для роботи на целулоіді, чого досі не було. Завдяки прекрасній ініціативі композитора Зноско-Боровського освоїли метод роботи за розшифрованими фонограмами музики, що забезпечує точну синхронність музики і рисунка.
Режисер Гуєцький уже повним ходом розгорнув роботу над фільмом „Чарівний перстень“ (назва умовна); розроблення, альбом і весь матеріал, що є на сьогодні, дають усі підстави вважати, що ця робота буде великим вкладом у ріст рисованого фільма. Музика композитора Добровольського до цього фільма написана за мотивами народних пісень і не ілюструє фільм, як це робилось досі, а внутрішньо розкриває суть зображення, органічно з ним зв’язана.
Щождо режисерів тт. Лазарчука і Горбача, то, як і раніше досі, ще не розгорнута робота з авторами, і мультисценаріїв немає. Те, що є тепер у портфелі, не може задовольнити наших вимог, і в такому вигляді не може бути пущено у виробництво. Такий фінал третього етапу.
Тепер можна повернутись до питання поставленого на початку статті: як же правильно організувати роботу?
Насамперед треба переглянути питання доцільності (тепер) розукрупнення на три окремих режисерських групи. Я вважаю, що при наявності режисерського молодняка треба було б обмежитися двома добре укомплектованими групами, які дадуть у 1937 році по два фільми, тобто чотири одночастинних фільми на рік (бажано, щоб з цього приводу висловилися товариші).
Питання підшукання сценаріїв, придбання матеріалів для сценаріїв, замовлення на сценарії треба передати безпосередньо художньо-виробничому обєднанню рисованих фільмів, прикріпивши до нього одного-двох постійних кваліфікованих сценаристів для остаточної доробки сценарія перед пуском його у виробництво, за вимогою режисера. Художній відділ кіностудії керує цією роботою й остаточно затверджує прийняті заявки, матеріали і сценарій. Це дасть змогу знайти авторів, працювати з ними, об’єднати їх навколо мультиплікації і виховати нові кадри. Бо в загальній системі роботи художнього відділу над підготовкою сценаріїв для всієї кіностудії ця „маленька“ робота губиться і немає належної значимості. Це насамперед б’є по якості сценаріїв, а звідси — і фільмів.
Необхідно вже тепер загострити питання про виховання кадрів художників для мультиплікації через створення майстерні при художньо-виробничому об'єднанні рисованих фільмів, де б протягом певного строку добрані художники змогли вивчити специфіку мультиплікації, її особливості, розрахунки руху тощо. Це надзвичайно необхідно, бо вже тепер ми відчуваєм брак кваліфікованих мультиплікаторів, а підготовки таких кадрів ніде не ведеться. Безперечно, що художньо-виробниче об’єднання рисованих фільмів зростатиме і випуск продукції щороку збільшуватиметься. Отже, вже тепер треба по-серйозному взятися за підготовку кадрів.
Необхідно налагодити найтісніший зв’язок з усіма мультистудіями нашого Союзу, вивчити їх досвід і водночас вивчити методи роботи Уолта Діснея.
Настала пора приступити до експериментальної роботи над об’ємним і кольоровим мультиплікатом, організувавши цю роботу так, щоб найближчим часом приступити до створення таких фільмів у нас на Україні.
Ось найближчі наші завдання і шлях правильної організації роботи над рисованим фільмом.
Завдання дуже важливе і відповідальне. Тому нам слід дуже серйозно перевірити нашу організаційну сторону роботи і дати їй правильні настанови.