Розвиток мультиплікації

Анохіна О. Розвиток мультиплікації // Радянське кіно. — 1936. — № 12, груд. — С. 45–47.

Ще до винайдення фотографії і кінематографії були маленькі дитячі книжки з контурними малюнками, які при швидкому перегортанні створювали враження живих картин. Багато таких іграшок було винайдено в XIX сторіччі; різні види їх перелічуються у книзі Роже „Стійкість зорового сприйняття.“

Ці іграшки відіграли велику роль у розвитку кінематографії. Багато років пізніше одна з таких „чарівних книжок“ дала привід Уіндзорові Мак Кей, знаменитому в той час газетному карикатуристові і творцеві комічної серії „Маленький Немо“, зробити дослід з оживленими кінокарикатурами (мультиплікація). 1909 року він зробив фільм „Джерті-динозавр“ цілком самостійно і демонстрував його в театрі водевілів, виконуючи сам роль конферансьє.

Історія розвитку мультиплікаційного фільму досить складна. Важко сказати, яке його первісне походження.

1906 року вже почали з’являтися перші мультиплікаційні фільми, зроблені французом Емілем Кооль, але його фільми демонструвалися вперше у Сполучених Штатах лише в 1912 році. А в 1910 році вже з’явилися перші американські мультиплікації. „Джерті-динозавр“ Уіндзора Мак Кей користувався великим успіхом у Нью-Йорку й інших великих містах Америки, і в 1910 ж році він демонструвався в Парижі.

Відтоді почався швидкий розвиток американського мультифільму, і техніка його дедалі більше удосконалювалась. Цей період дав знамениті персонажі мультифільмів, як от Крезі Кет, Бетті Буп, Поппі, Кролик Освальд. Найбільш відомим, безперечно, є Міккі Маус. Цей персонаж став універсальним: в Італії він зветься Тополіно, в Німеччині — Міхаель Маус, в Іспанії — Мігуель Ратончіто, а в Японії — Мікі Кукі.

Своєю появою на світ Міккі Маус зобов’язаний Уолтові Діснею і Уб Айуерксові. Є думка, що Уб Айуеркс винайшов цей персонаж у 1930 році. Але Уолт Дісней уже в 1929 році намалював цю фігурку, яку він тоді назвав „Мортімер“.

Тепер річна продукція мультиплікаційних фільмів у США досягає 75 фільмів. Ці фільми дають щороку близько 45 мільйонів франків чистого прибутку.

Поширенням фільмів Діснея — серій „Міккі Маус“ і „Наівні симфонії“ займається товариство „Об’єднані артисти“.

Техніка мультиплікацій Діснея дедалі удосконалюється. Але в останніх його кольорових фільмах, не зважаючи на чудову композицію і синхронність, почувається певна важкуватість порівняно з надзвичайною жвавістю і дотепністю старих чорно-білих фільмів.

За останніми відомостями, Уолт Дісней думає підписати контракт на виробництво своїх фільмів з компанією РКО.

Крім цих компаній, виробництвом мультиплікаційних фільмів у США займаються також і інші кіноорганізації.

Компанія „Селебріті Продекшіон“ випустила фільми: „Дон Кіхот“ і „Чорний маленький Самбо“ — негритеня, який потім з’являвся і у виробництві інших країн, так само і в СРСР. До цієї групи мультиплікації належать також фільми „Бременські музиканти“ і „Маленьке ягня Мері“.

Компанія „Колумбія“ випускає мультиплікаційні серії: „Скреппі“ і „Крезі Кет“ (образ „Кота Фелікса“ був створений Пат Сюлліваном: він же у співробітництві з Паулем Террі створив маску, яка набула згодом великої популярності — „невдахи Семюеля“). З першої серії слід особливо відзначити фільм „Золоті гетри“, з другої — „Гондоли Гуфі“ — пригоди Крезі Кет у Венеції.

Компанія „Фокс“ розповсюджує мультиплікації виробництва компанії „Едюкешон Пікчурс Продекшіон“. Це досить приємні фільми, але вони не перевищують середнього рівня. Кращі з них — „Перший сніг“ („Зимові фантазії“) і „Пожежники, врятуйте мою дитину!“. Компанія „Фокс“ випускала також фільми англійця Буд Фішера (майже забуту тепер серію „Мут і Джеф“).

Останнім часом компанія „Метро-Голдвін-Майєр“ має намір також відновити виробництво мультиплікацій. Ця компанія має тепер у своєму розпорядженні найкращий спосіб забарвлення мультиплікаційних фільмів. З цього погляду випущений нею недавно фільм „Загублене курча“ є тепер шедевром.

Компанія „Парамаунт“ заручилась співробітництвом художників Макса і Деві Флейшер, австрійців з походження, але американців щодо виховання і смаків; для виробництва своїх мультиплікацій ця фірма випускає серії „Бетті Буп“ і „Поппе“. Ці серії, завдяки своїй технічній досконалості, завойовують чимраз більшу популярність.

Деві Флейшерові ми зобов’язані створенням відомого в свій час персонажа — „Коко“ або „Людинки-клякси“.

Компанія РКО створила одну з найвизначніших мультиплікацій — „Творці сонячного світла“, малюнок, звук і сценарій якої мають глибину і значність думки, чого не можна сказати про більшість американських фільмів. РКО випустила також мультифільми „Японські ліхтарики“ і „Старики Парротвілля“, що відзначаються своїм чітким малюнком і прекрасною технікою забарвлення. Є думка, що на той рік Уолт Дісней працюватиме саме в цій групі, для дальшого її удосконалення.

Компанія „Юніверсаль Продекшіон“ випускає серію „Кролик Освальд“, авторство якої приписується то Вальтерові Ланцу, то Уолтові Діснею.

Компанія „Вайтафон“ випускає серію „Місячні мелодії“, відомі також в Европі. Кращими в цій серії вважаються фільми „Будді оф Леджіон“ і „Не дістав собі капелюха“.

Така загальна картина виробництва мультиплікаційних фільмів у США. Незалежно від їх естетичної цінності, ці фільми мають величезний вплив на виробництво мультиплікацій в усьому світі і на розвиток підростаючого покоління, бо вони призначаються головно для дітей.

Недавно у Франції, в Парижі демонстрували перший французький мультиплікаційний фільм „Перетта“ молодого художника П’єра Буржон.

Цей фільм не має в собі нічого особливо оригінального і цілком зроблений за американським стандартом. Інтерес його в тому, що це перша сроба освоєння сучасної техніки кольорової мультиплікації у Франції. Ця спроба дала прекрасні наслідки і місцями фільм не поступається перед творами Флейшера і Уолта Діснея. До недоліків фільму слід віднести деяку нерівність у русі, але це можна пояснити ще недостатньою досвідченістю майстра. Фільм „Перетта“ розрахований на сім хвилин демонстрації (нормальна тривалість американської мультиплікації). Фільм відзначається великою чіткістю і гнучкістю композиції. Дуже пожвавлює фільм ряд дотепних трюків, що являють собою цінні й оригінальні знахідки молодого художника. Ця перша його спроба обіцяє в майбутньому дати ряд інтересних і вже цілком самостійних творів.

Хоч як це дивно, але Італія дотепер майже ніякої уваги не приділяла мультиплікації.

Були, правда, проекти постановки фільму „Проде Ансельмо“ режисером Джіно Паренті (з музикою Амфітеатрова). Фернандо Геркіо зробив невеликий фільм „Ноктюрн“. Група італійських художників у складі Вердіні, Барбара і Рамалі намагались під маркою компанії „Картоні Аніматі Італіані“ створити колосальний мультиплікаційний фільм „Піноккіо“, за відомою італійською дитячою казкою. Була думка, що цей фільм складатиметься не менш ніж із 150000 окремих малюнків (понад годину проекції).

Але ця спроба заздалегідь була приречена на невдачу, бо досвід показав, що який би не був досконалий мультиплікаційний фільм, але, якщо він іде довше 15 хвилин, він стомлює глядача, і інтерес до фільму пропадає.

Кінець-кінцем італійська кінематографія, не зважаючи на всю підтримку і заохочування фашистського уряду, досі не зуміла створити свого стилю в мультиплікації, і жоден італійський мультиплікаційний фільм не завоював собі популярності на світовому ринку.

Тільки саме в останній час італійська мультиплікація починає привертати до себе увагу завдяки талановитим роботам художниці Леонтіни Інделлі. Її перший мультиплікаційний фільм „Відкриття Америки“ свідчить про винятковий талант молодої художниці. Її малюнок сповнений найтоншого гумору.

Фільм відзначається великою ритмічністю зберігає риси індивідуальності автора.

В майбутньому Леонтіна Інделлі думає випускати паралельно дві серії мультиплікацій: одну „Пісні Леонтіни“ і другу „Симфонії Міми“. Фільми цих двох серій чергуватимуться між собою. Фільм „Відкриття Америки“ буде перший із серії „Пісні Леонтіни“.

У Німеччині найцікавішими і своєрідними з мультиплікацій є силуетні фільми Лотти Рейнігер.

Вона почала свою діяльність у цій галузі ще 1919 року в мультиплікаційній майстерні в Берліні, яка тоді утворилась. Відтоді Лотта Рейнігер не залишала цієї роботи, і тепер її силуетні фільми досягли високої досконалості.

Силуетні фільми, як і рисовані мультиплікаційні фільми, знімаються кадр за кадром. Але замість малюнків тут застосовуються силуетні маріонетки. Ці маріонетки вирізаються з чорного картону і з тонкого свинцевого паперу, при чому кожна частина тіла фігурки вирізається окремо і всі вони сполучаються між собою шарнірами з дроту.

Задні фони, витримані в однаковому стилі з силуетами фігурок, вирізаються ножицями з аркушів прозорого паперу.

Фігурки і задні фони розкладаються на скляному столі. Цей скляний стіл освітлюється сильним світлом знизу, через що дротяні шарніри фігурок стають невидними, чорні ж фігурки рельєфно виділяються, а задні фони набувають вигляду фантастичних ландшафтів.

В Англії на кінофабриці компанії „Лондон Фільм Продекшіон“ працюють тепер художники-мультиплікатори Антоній Гросс і Гектор Хоппін.

Торік на московському кінофестивалі демонструвався мультиплікаційний фільм цих художників „Радість життя“.

Найближчим часом Гросс і Хоппін випускають свій новий фільм „Полювання“.

Цей фільм робитиметься кольоровим за способом „технікольор“. У першій його частині переважатимуть сині і сірі тони, переходячи в середніх сценах у жотві і коричневі і наприкінці — в зелені, сіро-зелені і яснокоричневі.

Дія поступово розвивається і ускладняється, і в міру ускладнення дії фон чимраз більше спрощується.

Референт О. Анохіна