Про мистецтво режисера мультиплікатора
(Порядком обговорення)
Коли заходить мова про незадовільну роботу наших мультиплікаційних майстерень, зараз же з усіх боків лунають зойки: «Знаєте, нічого не зробиш — мультиплікація наймолодший вид кіномистецтва», або: «Ми ще молоді, ми ще не зміцніли, дайте нам попрацювати, пошукати».
Все це так. Все це потрібно враховувати. Потрібно дати можливість експериментувати, шукати.
Але керівництво київською кіностудією, з легкої руки колишнього директора студії Нечеса, прикриваючись такими розмовами, зовсім зняло з себе відповідальність за цю ділянку виробництва. Нечесу, бачите, «ніколи» було цікавиться роботою молодого початкуючого колективу. І люди, які працюють над мультиплікатором, — губили грунт під ногами, пливли за течією, а вороги народу Орелович і Ткач, ще більш грунтовно приклали тут свою руку — вони зовсім ізолювали цю ділянку кінороботи від політичної та творчої громадськості і домоглися того, що в 1937 році мультимайстерня київської кіностудії фактично нічого не робить. Зовсім відсутні сценарії. Режисери-художники не завантажені роботою. Вони не мають твердого керівництва і конкретного плану. Мультиплікатори щось шукають, над чимсь працюють, а мультифільмів нема.
Це примушує нас по-серйозному підійти до цієї ділянки кінороботи.
Адже наші мультимайстерні давно вже перестали бути експериментальними, а стали виробничими одиницями. Отже, пора по-справжньому підійти до цього питання й вивчити причини незадовільної роботи наших мультиплікаторів. Пора вже зайнятися аналізом пройденого шляху, пророблених експериментальних робіт і фільмів, щоб, ураховуючи цей досвід, помилки та позитивні сторони роботи, рушити вперед до завоювання художніх вершин нашої мультиплікації.
Навряд чи варт знову говорити, що наш радянський глядач дуже цікавиться мультифільмом. Навряд чи варто повторювати завдання, які стоять перед нашою мультиплікацією. Всім відомо, що перед мультиплікацією, як і перед усією нашою кінематографією, театром, літературою, живописом, скульптурою, стоїть проблема — дати художні твори в стилі соціалістичного реалізму. Потрібно в реалістичній формі високохудожнього кінотвору відбити життєву правду нашої соціалістичної батьківщини. Завдання велике і відповідальне. Про це не слід забувати. Водночас слід пам'ятати, що для виконання цього відповідального завдання треба бути досить озброєним відповідними знаннями, щоб зуміти охопити всю багатогранність режисерської роботи над створенням таких фільмів.
Ось про що ми хочемо поговорити в цій статті. Все питання в тому, як підготовлені працівники нашої мультиплікації до такої відповідальної роботи.
Перш ніж відповісти на це питання, треба згадати про роботу, виконану цими людьми, проаналізувати її. Це дасть нам можливість вияснити їх уміння та практичні можливості. Ми побачимо, де їх сильні сторони, де слабкі і, таким чином зробивши висновок, зуміємо їм допомогти стати на правильний шлях утворення високохудожніх мультифільмів.
До 1934 року на Україні справжньої роботи в галузі художньої мультиплікації не провадилось. Всі основні кадри художників-мультиплікаторів були зосереджені на технічній мультиплікації, де вони створювали чудові роботи для учбових фільмів.
1934 р. на київській кіностудії приступили до виготовлення першого експериментального рисованого фільму. Досвід удався, і вирішено було організувати постійну майстерню рисованих фільмів. Досі у працівників мультиплікації московських та ленінградських кіностудій уже був великий досвід роботи над рисованим фільмом і, природно, погляди наших початківців звернулись туди по допомогу. Вони ретельно вивчали на місці роботи над оживленням малюнків, влаштуванням устатковання. Організацію процесу і методи роботи ленінградської студії цілком перенести в створену майстерню київської кіностудії. Але тут слід звернути увагу на те, що, вивчаючи методи роботи мультимайстерень, вони в основному цікавились технічною стороною. Їх більше цікавила організація процесу, устатковання, робота на целулоіді і, головно, процес і принцип оживлення малюнків. Такий «технічний» ухил, природно, не міг не відбитися на роботах цих художників. З перших днів своєї роботи над створенням рисованого фільму «Мурзилка в Африці» (вже виробнича одиниця, а не експеримент) вся увага була звернена на розрахунок руху, його плавність, пильне зарисовування кожної фази, якість заливання, знімання, тобто на технічні вимоги, які ставляться до мультиплікаційного фільму. Але зовсім не було почуття міри тривалості кадра, не було звернено достатньої уваги на монтаж, архітектоніку побудови фільму та дії героїв. Інакше кажучи, питання творчого порядку, режисерського — випали з уваги.
Виходить досить дивна річ: гарні малюнки, точний розрахунок рухів, добра робота фазників, контурників, заливачів, декораторів, а проте дивишся мультифільм без напруження і великого інтересу. Чогось фільмові бракує. А бракує йому однієї речі: режисерської роботи. Наші режисери-мультиплікатори — це передусім художники. Вони дуже добрі малювальники, чудово знають техніку мультиплікування і знімання, але зовсім не знають, що таке монтаж, архітектоніка фільму, організація матеріалу. Через це виходить, що кожен кадр зокрема зроблений дуже пильно, з великим смаком, з відповідною композицією і внутрішньокадровим напруженням, але не враховано, з чим він буде монтуватися, який кадр іде за ним. Кожен кадр оброблений ізольовано від другого. Часто гонитва за виявленням «дрібниці» в якомусь кадрі збиває глядача, і він перестає стежити за героєм на протязі цілого епізоду. Через те фільм мало зацікавлює глядача. Відсутня динаміка, така властива мультифільмам, і жодного героя фільму не запам'ятовує глядач. Все це виникає тому, що наші художники-мультиплікатори не вміють організувати матеріал, мислити монтажно — вони покищо не повноцінні режисери. Але одна справа йти напомацки і шукати, а друга справа — бути теоретично підкованим у даній галузі і вперто вчитися, шукати.
У вступній статті в збірнику «Мультиплікаційний фільм» (автори Ходатаєв, Вано, Птушко і Богуславський) заслужений діяч мистецтва Г. Рошаль пише:
«Борючись за обличчя, за тіло, за гру речей, природи і людей у наших мультиплікаційних фільмах, ми водночас повинні поставити питання руба про культуру малюнка, про художню культуру малюнка в наших фільмах, про композицію кадра, про поєднання кадра з кадром, про перехід з одного плану на другий, про єдиний стиль в межах кожного твору. Одним словом, про монтаж у мультиплікації».
Ось цього, на жаль, немає в наших мультифільмах. А без цього не можливе створення доброго мультиплікаційного фільму.
В мультифільмах Діснея видно велику майстерність карикатуриста-режисера, вигадника. Його герої типові, вони запам'ятовуються. Фільми динамічні, максимально дійові і приваблюють глядача єдністю стилю й композиції змонтованих епізодів. Ці фільми глядач дивиться з неослабною цікавістю. Бо крім того, що Дісней чудовий художник-карикатурист, він ще дуже спостережливий і володіє надзвичайною майстерністю кінорежисера.
Потрібно, щоб наші художники-мультиплікатори з'ясували собі, що не можна зробити добрих фільмів, не маючи режисерської підготовки, не озброївшись достатніми знаннями в цій галузі. Тут мимоволі виникає питання, чому це трапилось тільки з працівниками мультиплікації київської кіностудії. Хіба в мультистудіях Москви і Ленінграда працюють художники, що мають більші режисерські знання?
Справа в тому, що режисери-мультиплікатори московських та ленінградської студій — активні учасники створення всіх фільмів цих студій.
Вони працюють спільно з творчими працівниками, вони беруть активну участь у творчих дискусіях, обговореннях сценаріїв і фільмів. Вони втягнуті в громадське життя студії. Вони заражені творчим ентузіазмом усіх працівників і вбирають в себе режисерську культуру, практику поставника відповідно до своїх мультиплікаційних фільмів. У кожного з них виробився вже свій стиль роботи, і він іде шляхом засвоєння певного жанру. Таким чином, вони на практиці пройшли і проходять режисерський курс. Через стосунки з режисерами натурних фільмів, сценаристами, письменниками і, безумовно, в наслідок великої праці над собою, міцніють їхні творчі плани і їхня майстерність. Цього покищо немає у працівників мультиплікації київської кіностудії. Невеличка купка ентузіастів своєї справи замкнулась у чотирьох стінах мультимайстерні і не має нічого спільного з творчими працівниками кіностудії, не бере ніякої участі в громадсько-політичному житті виробництва і ізольовано від усіх працює над своїми фільмами. Ніякого обміну досвідом, ніяких творчих дискусій і недостатня робота над собою. Через те люди, попрацювавши в даній галузі більше трьох років, досі ще не мають свого стилю в роботі і не знають, який жанр їм більше до смаку. Через те вони не можуть дати точного замовлення сценаристові і не знають, що вони будуть робити завтра. Відсутність принципових настанов і тільки надія на добрий сценарій, який при наявності добрих малюнків (а малювати вони вміють) повинен «вивезти». А сценаріїв добрих теж немає, бо сценаристи не знають запитів режисерів. І виходить зачароване коло, постійні перестої. Такий стан неприпустимий. Уже час перебудувати роботу по-новому.
Можуть бути знайдені найрізноманітніші організаційні заходи, щоб розв'язати це питання. Але ми вважаємо найбільш доцільним тепер організувати цю роботу так, щоб за мультимайстернею закріпити двох-трьох молодих режисерів або асистентів, які мають достатній досвід і зуміють передати його іншим, для того, щоб вони, влившись у наявні режисерські групи, брали активну участь у постановках мультифільмів.
Якщо наші художники-мультиплікатори по-справжньому візьмуться до справи й усунуть хиби, то в найближчому часі ми побачимо на екрані повноцінні зразки художньої мультиплікації, виготовленої рукою майстра художника-режисера на основі високоякісних, глибокоідейних сценаріїв.
