Формування громадянина - патріота України, підготовленого до життя, з високою національною свідомістю набуває сьогодні особливого значення.

Завдання як учнівського, так і педагогічного колективів – працювати так, щоб кожен учень ліцею усвідомив, що він – громадян України, щоб кожен пишався тим, що живе і працює у великій прадавній європейській державі.

Сьогодні, коли Україна ціною життя наших героїв, неймовірних зусиль українських військових, добровольців, волонтерів відстоює свою свободу, педагогічний та учнівський колективи ДНЗ «Ржищівський професійний ліцей» не можуть залишатися осторонь.

Починаючи з 2014 року наш заклад тісно співпрацює з волонтерськими організаціями м. Ржищева: відокремлений підрозділ «СУВІАТО»  (семеро працівників ліцею є членами цієї організації), «Переможемо разом», «Незламний дух», «Культурний фронт».

Через душевний поклик і щире безкорисливе бажання допомогти героям  радою учнівського самоврядування було вирішено створити  в навчальному закладі  окремий напрямок діяльності -  «Учні ліцею-захисникам України».

Для потреб бійців з початку військових дій на сході України  учні та працівники ліцею  долучилися до плетіння маскувальних сіток, заготовки овочів  для салатів, допомагали волонтерам у переробці м’яса та  риби для консервів, випікали хліб, пиріжки для наших земляків.

На сьогодні в ліцеї ведеться робота з надання допомоги військовим частинам і підрозділам, випускникам навчального закладу, які брали та продовжують брати участь в російсько-українській війні, пораненим, хворим та сім’ям загиблих.  Волонтерська діяльність навчального закладу не залишилася непоміченою.  За активну громадянську позицію, патріотизм та людяність, за вагомий внесок у підтримку української армії ліцей нагороджений подяками від громадських та волонтерських організацій міста, від особового складу військових частин.

Виняткову роль у формуванні у молодого покоління патріотизму та національної свідомості відіграє зразковий історико-краєзнавчий музей навчального закладу. Здобувачі освіти залучилися до створення нової експозиції «Герої нескореної України», присвяченої загиблим випускникам нашого закладу, які захищали незалежність України, починаючи з 2014 року. Частина експозиції під назвою «Волонтери. Сила небайдужих» містить світлини волонтерської діяльності учнівсько-педагогічного колективу та листи-подяки за підтримку ЗСУ.

Кожен навчальний заклад повинен стати зразком високої моральності, центром духовного життя своїх вихованців. Він може бути таким тільки тоді, коли в ньому навчатимуться   учні з розвинутим  почуттям   відповідальності, національної  гордості, світлої любові до рідного краю,   до своєї Вітчизни, справжні патріоти своєї землі, учні, які у майбутньому стануть громадянами, гідними своєї країни й свого часу.  

Світлана СТЕЦЮК,

в. о. заступника директора

 з виховної роботи

ДНЗ «Ржищівський професійний

Волонтер… Це слово міцно увійшло в наше життя з 2013 року. Волонтер - той, хто добровільно, за покликом серця, віддає свою енергію, час, ресурси і, чесно кажучи, частину свого життя заради допомоги іншим.

Сьогодні кожна людина прагне захистити територіальну і культурну цілісність України, надати підтримку постраждалим від війни. В кожному куточку України волонтерська діяльність свідчить про те, що милосердя та благодійність залишаються незмінними атрибутами життя людини в сучасних соціокультурних умовах.

Бути волонтером – це важлива і відповідальна місія. Це стає для людей способом життя. Волонтерство стало способом життя і для ДНЗ «Ржищівський професійний ліцей» у час, коли наша країна перебуває у  надскладній ситуації.

Активна громадська позиція, небайдужість та невтомна праця об’єднала  працівників ліцею, основною метою яких  стала гуманітарна допомога українським військовим.

       З перших днів війни ліцей став осередком невпинної роботи. Об’єднані спільною метою, працівники ліцею виготовляли м’ясні та рибні консерви, каші, паштети, кров’янку, вареники, пиріжки, кекси, паски, хліб та інші хлібо-булочні вироби, а також плели маскувальні сітки. До волонтерської роботи долучилися громадські організації та фермерські господарства, а також всі небайдужі, які передавали до ліцею необхідну м’ясну та рибну сировину, борошно, олію, масло, овочі, банки, тканину та іншу гуманітарну допомогу.

Вся виготовлена продукція була направлена у військові частини, підрозділи ТРО, військові адміністрації.

Ліцей співпрацює з волонтерськими організаціями м. Ржищева, спільно з якими проводилася робота зі збору гуманітарної допомоги містам та селам, які були окуповані ворогом і на території яких велися бойові дії (м. Бородянка, Буча)

До плетіння сіток долучилися і  внутрішньо переміщені особи, які тимчасово проживали та проживають в гуртожитку ліцею. Було виготовлено 20 захисних сіток.

В період з 24.02.2022 по 06.06.2022 колективом ліцею виготовлено вареників – 75 кг, перероблено продукції біля 8,5 тис. банок (0,5л), випечено хлібо-булочних та кондитерських виробів більше 500 кг.

Колектив ліцею отримав лист-подяку за  підтримку Збройних Сил України від особового складу військової частини А4066.

Під час війни волонтерська діяльність громадських організацій, закладів освіти стала силою, яка допомагає пройти нашій країні найскладніші випробування. Українська нація потребує такого міцного фундаменту, як волонтерство, що об’єднує суспільство, прививає ідеї єдності, взаємодопомоги, самоорганізації. Волонтерський рух стає рушійною силою розвитку країни.

Волонтерська діяльність закладу освіти продовжується, і в шаленому ритмі життя ми не забуваємо про головне – творити хороші справи, дарувати надію, вірити в Перемогу!

На скрижалях пам’яті ім’я цієї жінки буде вписано золотими літерами. 

Ніна Володимирівна Данелія -  активний громадський діяч, голова Ржищівської міської організації політичної партії «Всеукраїнського об’єднання «Батьківщина», депутат Ржищівської міської ради VII скликання, меценат, волонтер, патріот України. Людина з великої літери, життя якої обірвалося у 2017 році.

 Земля не перестала обертатися і сонце продовжує сходити щоранку, але у нашому місті не стало людини, яка мала багато чеснот. Кожен мешканець Ржищева знає, що Ніна Володимирівна - невгамовна волонтерка, яку не лякали ні кулі, ні постріли, яка відстоювала інтереси міста та його жителів. Порядна і чуйна людина,  в  очах якої завжди було те світло, завдяки якому розумієш - у цієї людини світла душа. 

Багато років тому, втративши сина, Ніна Володимирівна разом з чоловіком обрали для себе благодійну доброчинну місію - займатися суспільно-корисною справою. 

Під час Помаранчевої революції в 2004 році вона постійно допомагала мітингуючим продуктами, речами першої необхідності. 

Мужня жінка в 2013 році разом зі своїми однодумцями продовжила волонтерську місію і першою у нашому місті під час Революції Гідності звернула увагу громадськості на події на Майдані. 

З початком російської агресії вона взяла активну участь у волонтерському русі, очолила громадську організацію «Незламний дух» і ні на мить не припиняла тримати зв'язок з хлопцями на передовій та допомагати їм. Особисто відвідувала зону АТО і привозила для наших солдат необхідні речі, смаколики та передачі, закуплені за особисті кошти. Її чекали, як рідну матір, бо всім і кожному вона дарувала свою підтримку і тепло материнського серця. МАМОЮ її називали всі - це стало її ім’ям, її долею. 

«Із мамою Ніною був знайомий із осені 2015 року, а познайомив нас мій товариш і волонтер Руслан. Колись його брат навчався із сином Ніни Володимирівни. Тоді вона вирішила провідати мене і приїхала у зону АТО, привезла нам форму, берці, аптечки, продукти, цигарки. Словом те, чого так часто не вистачало нам, хлопцям. Незадовго після нашого знайомства в мене померла мама і Володимирівна, дізнавшись про це, приїхала на похорон, підтримала, казала: Синок, тримайся!’’ Хоча і бачились ми всього два рази, проте вона стала для мене рідною людиною», - згадував Омелько Сергій, доброволець 93-ї механізованої бригади "Карпатська Січ».

Через власне серце та душу пропускала кожну історію бійців, знала усіх поіменно і тяжко переносила звістки про смерть «дорогих хлопчиків». Її добре пам’ятали та з нетерпінням чекали на блокпостах, бо знали, що ржищівські волонтери везуть для них найсмачніше та найрідніше.

Останню поїздку у м. Дебальцево згадувала з жахом, адже потрапили під обстріл і лише дивом вибралися з Дебальцівського котла. 

18 лютого 2015 року вдалося передати гуманітарну допомогу 25 батальйону територіальної оборони «Київська Русь», 128 гірсько-піхотній бригаді, 40 батальйону територіальної оборони. Це великий асортимент продуктів харчування, починаючи від домашніх консервацій, закінчуючи домашніми випічками та варениками. З яким апетитом уплітають чоловіки страви від волонтерів! Як важко бачити голодних, холодних та змучених війною українців! Це усе чиїсь діти, чоловіки, батьки. Окрім їжі волонтерка везла хлопцям одяг, взуття, бо бачити, як серед зими солдати одягнені у старі куфайки та резинові чоботи, серце не витримує.

Без допомоги небайдужих справи були б набагато гірші. Це усі ржищівчани, хто допомагає будь чим: кидає у скриньку гроші, приносить домашні закрутки або просто молиться за Україну.

Є і меценати, які разом з волонтерами протягом усього часу. Це власник заводу «Радіатор» Кузьменко Р.О. Він разом з ГО «Заради миру в Україні» передав волонтерам більш як 2000 банок з тушкованкою та допоміг жінкам коштами на пальне.

Через волонтерську організацію «Незламний дух» у 2017 році нашим захисникам, що на передовій, було передано 11 тортів обласного конкурсу фахової майстерності серед учнів закладів ПТО Київщини з професії «Кондитер», а пізніше - Великодні паски, щоб віддати частину тепла і нагадати військовим, що тут їх чекають і люблять.

Заради світлої пам’яті Ніни Володимирівни всі ми маємо продовжувати її справу - працювати для людей, бути чуйними до проблем ближнього, допомагати один одному, відстоювати правду та бути завжди чесними перед людьми. Добра пам’ять про цю прекрасну людину завжди житиме у серцях вдячних земляків.

Пам’яті Ніни Данелії

А ти усім допомагала -

Весь Ржищів був тобі рідня.

Ти на Майдані годувала,

В АТО відвозила сама.

Утративши свого синочка,

Свою любов і доброту

Щоденно людям віддавала

І свічку ставила йому.

Земля в свої обійми прийме.

Бо тіло бренне, а Душа

 У рай до Господа полине, 

Ти заслужила за життя.

 Людмила Леляк 

Є місце у Ржищеві, куди веде звивиста дорога, яку добре знають ржищівчани та люди, які не кидають фразу на кшталт: «Нехай допомагає керівництво країни, у них грошей більше. Чому ми маємо останнє віддавати?» Це дорога до господарства Марчука Юрія Івановича, який безперервно допомагає нашим військовим тримати оборону та доводить, що і в тилу ми можемо зробити дуже багато, аби були бажання та віра у перемогу.

Опиняєшся ти на подвір’ї пана Юрія, і перше, що впадає в око, це склади провіанту, який відповідно до сезону та потреб змінюється. Ось величезною горою височіє попід парканом капуста, а недалеко від неї лежить мішками звантажена морква. А ось захована від вологи крупа, солодощі, речі першої необхідності, які щодня приносять у господарство люди (бо не лише ржищівчани, а і жителі навколишніх сіл знають дорогу до Юрія Івановича).

Посеред двору розпалене багаття, там гріється великий казан, а навколо нього і усі ті, хто прийшов попрацювати не за гроші, а за покликом серця. Чоловіки нарізають дрова та зносять їх до вогнища, жінки, оперезавшись фартухами, починають перемивати банки для майбутньої ржишівської каші - таке ім’я дали солдати «гостинцям у банках» з Ржищева. Стоять почорнілі від постійної роботи автоклави, а сам господар постійно на телефоні, адже чекають наступну партію м’яса.

— Все для наших дорогих хлопчиків, - каже волонтерка та витирає очі. -Нехай швидше вертаються, а ми до останнього дня будемо разом з ними. 

Під ногами тиняються вгодовані два коти, які у передчутті обіду підтягуються до імпровізованої кухні, а сьогоднішніх волонтерів виглядають з-за паркану два страуси, яких господар називає «мої горобці», та вірний пес Укроп, який, мабуть, уже звик до постійно незнайомих облич, тому і не гавкає. 

Юрій Іванович дістає товсті записники і починає вчитуватися у прізвища, імена, телефони, та хіба усіх згадаєш? Щодня тут працює понад 20 чоловік, не рахуючи тих, що завжди з Марчуком на зв’язку та за першої необхідності прийдуть на поміч. 

Але є і ті, що ніколи не лише не допомогли, а навіть не відгукнулися на прохання волонтерів. Навпаки, думали, що війна – це хороший бізнес, можна грошей заробити. І таке невігластво Юрій бачив на кожному кроці. 

-Нехай прийдуть сюди і подивляться, як ми заробляємо і що ми тут самі їмо, - говорить волонтер. - Сьогодні ось з оцими хлопцями, - показує на учнів ліцею, які добровільно прийшли допомогти, - поїли картоплі усі гуртом та й працюємо.

А починалося усе гарячого липневого дня, коли Юрій Іванович сам зібрався йти на Схід та його не пустили за станом здоров’я. Тому разом з дружиною Марією вони вирішили збирати допомогу на місці. 

 Пройшовся він по сусідах, обійшов будинки, які найближче знаходяться до господарства, і вже за чотири дні було зібрано близько 4 т гуманітарної допомоги. Так почала працювати волонтерська організація «Страус», яка пізніше змінила назву на Відокремлений підрозділ «СУВІАТО» (Спілка учасників, ветеранів, інвалідів АТО та бойових дій),  який у місті просто називають Марчук і компанія. Для виготовлення м’ясної каші продукцію постачали підприємці навколишніх сіл. 

До волонтерської діяльності долучилися учні та педагогічні працівники ліцею: шаткували капусту, моркву, пекли пиріжки, плели захисні сітки тощо. 

Команда Юрія Івановича  допомагала нашим землякам,  відправляючи на Схід рації, буржуйки, продукти харчування, плівку для укріплення бліндажів. За один приїзд хлопці вантажили близько 2 т продуктів. 

     Ржищівську кашу знає увесь фронт від  Волновахи до Щастя. 

За свою волонтерську діяльність Марчук Юрій був нагороджений медалями «За Україну, за її волю», «За жертовність і любов до України», «За гідність та патріотизм», «За відродження України», «Богдана Хмельницького», «Покрова святої Богородиці» та орденом «Бойовий волонтер». 

«Ці хлопці воюють за нас, а ми своєю допомогою, своєю активною громадянською позицією доводимо, що ми любимо й цінуємо мир на своїй землі.  Ми до останнього тут будемо працювати і допомагати скільки зможемо тим, хто потребує нашої допомоги», - казав Юрій Іванович. 

На жаль, активна діяльність Юрія Марчука, постійні напруга та стреси далися взнаки, підірвали здоров'я волонтера. У 2019 році життя його обірвалося… 

Мабуть, недарма так судилося Україні пройти через біль, страждання, розбрат, кров і жахи війни, щоби відчути: якщо є серед нас такі люди – добровольці – нашу націю неможливо зламати. Такий народ переможе.