Рекомендації класним керівникам 

   У педагогів виникла необхідність пояснювати дітям, що відбувається, як реагувати на конфлікти між дітьми, що розгортаються, як втриматися від надання оцінок, як не нашкодити дітям, а навпаки – бути корисними. 

Варто знати, що як би дітей не оберігати від інформації, вона до них буде надходити, оскільки діти відвідують дитячі садочки, школи, спортивні секції та гуртки і мають змогу спілкуватися з однолітками та отримувати від них новини чи іншу інформацію. 

Тому краще за все, якщо дорослі будуть самостійно інформувати дітей, при цьому враховуючи вікові особливості спілкування. 

Основною допомогою в надзвичайний ситуаціях для дітей є: 

• відповідна до віку фактична інформація;

• зрозумілі, відкриті пояснення того, що відбувається і, можливо, буде потреба повертатися до цієї розмови не один раз; 

• допомога у висловленні своїх почуттів через розмову, гру, малювання тощо; 

• дитина може потребувати поради, як реагувати на запитання інших дітей (наприклад, якщо хтось із батьків постраждав чи загинув, чи, можливо, через інші обставини); 

• відпочинок, заняття улюбленими справами, що викликають задоволення; 

• загальна підтримка як у сім’ї, так і в навчальному закладі; 

• знайомий звичний розпорядок дня для відновлення відчуття спокою; 

• регулярні запевнення, що все буде добре, що близькі люди піклуються і дбають про безпеку.

 Діти молодшого шкільного віку продовжують відображати у грі все, що відбувається навколо. Політичне протистояння, яке тривало декілька місяців відразу ж було відображено в рольових іграх у школах та дитячих садках. Гра для дітей – це можливість впоратися з ситуацією, яка вже склалася чи може мати місце. Гра для дитини – це дуже важлива «робота». Але робота особлива, вона одночасно приносить задоволення, розвиває та навчає, вводить у суспільство. У грі діти моделюють доросле життя і його конфлікти та відображають суспільні конфлікти. Діти в одну й ту ж саму гру будуть грати стільки разів, скільки їм потрібно. Вони самі розподіляють, хто яку роль гратиме і добре орієнтуються в правилах, які створюють. З часом активність та актуальність гри буде знижуватися, і діти перейдуть до нової гри. 

   Педагог може обговорити з дітьми ситуацію, яка склалася, ретельно добираючи слова. Будь-яка інформація повинна бути подана дитині, але у відповідності до її віку та рівня розвитку. Надлишок відомостей може залякати дитину і викликати страх та почуття беззахисності. У той же час додаткова інформація допоможе дитині зрозуміти, що відбувається насправді. 

     Педагог може залучити дітей до обговорення, щоб вони самі донесли власні думки та почуття. У будь-якому разі не потрібно ділитися з дітьми різними необґрунтованими чутками чи недостовірною інформацією. Дитячий та підлітковий психолог Вольфганг Єльзнер (Wolfgang Oelsner) вважає, що дітям важливо розповідати про те, що відбувається, і як ці події тлумачать. 

    «Протест – це можливість сказати «ні», бути проти чогось, що і потрібно передати. Цьому дітям потрібно навчитись, тому що, говорячи про протест, ми даємо дітям розуміння, що в них є право вести дискусію, що вони можуть заперечувати те, з чим не згодні». 

Матіас Кьорніх (Matthias Körnich), відома німецька журналістка, вважає, що дітям потрібно розповідати про акції протесту і наводить приклад, яким чином це можна робити. 

    «Влада міста вирішила знести дитячий майданчик, тому що його утримання дорого обходиться місту. У мешканців міста є тільки одна можливість попередити це: вони виходять на акцію протесту, яку висвітлюють усі місцеві ЗМІ. Після цього мер міста просто вимушений же раз замислитися і провести перемовини з учасниками акції: дітьми та їх батьками». 

•    Доцільно знати та використовувати в розмові з дітьми на тему ситуації в країні правильні слова та вирази. До правильних слів та виразів належать ті, які не є оціночними, не несуть погрози і не навіюють страх, а просто констатують сам факт подій. 

Не можна бути впевненими, що всі діти в класі займуть однакову позицію до того, що відбувається, бо вони мають сім’ї і на їх світобачення впливає позиція членів сім’ї. Щоб раптом не спровокувати конфлікт у класі, це потрібно враховувати. 

•      Доцільно заздалегідь обмірковувати, як саме ті чи інші завдання можуть вплинути на дітей, чиї батьки або родичі брали участь чи постраждали, або навіть загинули внаслідок конфліктних подій. 

Непотрібно наполягати на тому, щоб завдання, пов’язані з сім’єю, виконувались у строгій відповідності зі заздалегідь встановленими правилами. Потрібно мати гнучкий та творчий підхід, і не обов’язково оприлюднювати результати виконання таких завдань усім учням класу. 

•     Доцільно обговорювати зі шкільним психологом чи соціальним педагогом можливість створення групи взаємодопомоги для дітей, які цього потребують. Залучення до цієї роботи фахівців з організацій, які займаються допомогою дітям та сім’ям та мають досвід у ведені таких груп.

 Непотрібно думати, що всі діти однаково відреагують на якусь травматичну подію. Різні діти на одну і ту ж саму подію прореагують по-різному. На це буде впливати попередній досвід реагування на травмуючі події, рівень розуміння дитиною того, що відбулося і відбувається, чи була надана підтримка та допомога раніше, чи мала дитина дорослого, якому могла б довіряти. 

• Доцільно обговорювати з батьками можливі реакції дітей на події, тривоги та страхи у зв’язку з ними та як це відображається в поведінці дитини. Серед дітей у класі можуть бути ті, хто втратив батька чи матір через події в державі. Такі діти можуть переживати втрату і в такий період у них може знизитись успішність, можуть бути складнощі з концентрацією уваги, пригнічений емоційний стан. 

Непотрібно навішувати на таких дітей ярлик «проблемна» дитина. 

Важливо побачити в ній особистість, яка реагує на перенесену втрату. 

      Варто робити все для того, щоб усі діти в класі знали про те, що в якоїсь дитини постраждали чи загинули батько чи мати, і тактовно підходити до обговорення такого питання. Якщо втрати в класі обговорюються, – це дає можливість навчатися дітям висловлювати співчуття і дбайливо ставитися до тієї дитини, яка втратила когось із батьків. 

• Недоцільно ігнорувати дитячі зауваження або конфлікти, пов’язані з втратами близьких людей. Краще демонструвати дітям розуміння та повагу до почуттів інших людей, вчити дітей тому, що кожна людина має невід’ємну внутрішню цінність. І краще дитині допомогти, аніж її ображати. Франсуаза Дольто (дитячий аналітик) писала «…треба зробити так, щоб дитиною керував не страх, а почуття свободи, коли один повинен бути відмінним від іншого, люблячи інших, хто, у свою чергу, з любов’ю ставиться до нього, при цьому кожний терпляче приймає індивідуальні та сімейні особливості іншого». 

Доречно вміти розпізнавати ознаки, які вказують на те, що дитина переживає втрату або має депресивні прояви. У разі необхідності потрібно повідомити тих близьких, які опікуються дитиною, щоб вони мали можливість підтримати її. 

     Підтримуючи звичний шкільний розпорядок, вчитель допомагає дітям відчувати безпеку, а також те, що є речі, які залишаються звичними. Підготовка до певних шкільних подій також може продовжуватися. У періоди великих хвилювань батьки можуть не дозволяти дітям ходити до школи, в принципі батьки мають право залишити дитину вдома, але повернення до звичного життя допомагає дитині зміцнити почуття безпеки та здатності керувати своїм життям. Підтримка звичного способу життя дуже позитивно діє на дитину та є для неї доказом власної безпеки та стабільності. 

    Учителю потрібно бути уважнішим до дітей, адже деякі з них можуть демонструвати ознаки стресу. Ці ознаки не варто залишати без уваги, а краще звернутися за допомогою до фахівців. 

У періоди надзвичайних ситуацій, які викликають багато тривоги та не мають остаточного вирішення, певний час особливо важливою є різнобічна підтримка дітей. 

Емоційна підтримка

Це перше, що спадає на думку, коли ми думаємо про підтримку, яку нам надають інші люди. Якщо в дорослих виникають проблеми на роботі, члени сім’ї або друзі будуть кожного дня питати, як себе людина почуває та казати їй, що підтримують її. Це ж саме можна робити і з дітьми. Інколи діти настільки переживають за своїх близьких, що бояться ставити їм запитання або не звертаються за підтримкою, тому що вважають, що цим вони засмутять близьку їм людину. Тому вчителям потрібно бути уважними до своїх учнів і бачити, хто з них потребує особливої уваги. Можна запропонувати таку вправу, щоб кожен учень склав список усіх учнів класу, поміркував і написав навпроти кожного з прізвищ, що найбільш подобається в цій особі, які її чесноти. Вчитель збирає написане, опрацьовує і наступного тижня роздає кожній дитині аркуш з перерахованими рисами, які помітили однокласники. 

Навички, які необхідні, щоб надавати дітям підтримку: 

• Активне слухання. Допомагаємо дитині впоратися з її почуттями. Дитині потрібно, щоб її почуття приймали та поважали: можна спокійно та уважно вислухати дитину; можна визнавати почуття дитини словами «так», «хм», «зрозуміло»; можна назвати почуття: «ти стурбований», «ти засмучена», «ти сердитий»…  

• Покажіть, що розумієте бажання дитини. Надайте її можливість уявити це: «Я б хотіла, щоб такого не було, щоб все у нас було спокійно і не потрібно було переживати за батьків/чи за цю ситуацію» (як приклад). 

• Вміння ставити питання, які спонукають дитину до розмови: «Я уважно тебе слухаю…», «Це важливо, що ти розповідаєш…», «Міг би ти розповісти про це більше…». 

• Встановлення відносин, що базуються на довірі. 

• Надання корисного та заохочувального зворотного зв’язку. 

• Вміння концентрувати увагу на можливостях та рішеннях, а не на проблемах. 

• Спостерігати за поведінкою дитини тривалий час. 

• Розуміння та правильне використання невербальних засобів вияву почуттів; терпиме та неупереджене ставлення. 

• Чуйність та співчуття. 

Практична допомога. Допомогти впоратися з різними завданнями повсякденного життя. Інколи події так впливають на дитину, що їй важко концентрувати увагу на завданні. Розуміння цього та допомога у виконанні складних завдань є важливим елементом підтримки. 

Обмін думками, ідеями.

      Досвід та думки інших людей про певні ситуації можуть бути корисними. Діти можуть використовувати героїв книжок чи фільмів, історичних персонажів інших людей, для обговорення того, як би вони себе вели в тій чи іншій ситуації. Обмін думками з дітьми щодо тієї чи іншої ситуації допомагає їм, оскільки вчить дивитися на ситуації/події з різних точок зору і надає можливість висловлювати власні погляди. Пошук та обробка інформації. Діти підліткового віку можуть шукати різну інформацію про події, досліджувати історичні підґрунтя того, що відбувається, узагальнювати отримані знання і представляти як невеличкі проекти, які можна буде розглянути під час виховної години. Така форма роботи також є підтримкою, оскільки допомагає спрямувати енергію в пошуковому напрямі. 

    Чому дітям часом важко спілкуватися?

Багато дітей не звикли розповідати дорослим про те, що вони відчувають, і на це можуть бути різні причини. У багатьох дітей може бракувати досвіду говорити про себе, і вони просто не знають слів, якими могли б описати, як і що вони відчувають. Дітям, які зазнали тяжких випробувань, зазвичай важко про них говорити. Вони бояться, що деякі почуття будуть сильніші за них. Діти, які дуже гостро відчули ворожнечу, можуть бути підозріливими, вони можуть не бажати спілкуватися тому, що побоюються, що їх за це будуть сварити. Деяким дітям буває соромно від того, що сталося. У такому випадку варто дуже тактовно запрошувати дітей до діалогу. 

     Діти почувають себе краще, коли бачать, що дорослі створюють середовище, в якому є повага та моральність. Якщо ж демонструвати повагу до дітей та послідовність у своїх відносинах з дитиною, то цим дорослий доводить, що йому можна довіряти. Це дуже важливо, бо інакше діти не напрацюють позитивних почуттів до свого оточення і до свого майбутнього. Інколи можна допомогти, просто вислухавши дитину. 

     Так може трапитися, що до класу потрапить дитина, сім’я якої переїхала з Криму. Така ситуація сама є доволі травматичною як для сім’ї, так і для дитини, оскільки до цієї події вони не готувалися заздалегідь і рішення довелося приймати швидко. Що може робити педагог, щоб допомогти дитині адаптуватися до нового класу, школи та оточення? 

Вчитель може запропонувати учням свого класу познайомитися з новим однокласником. Щоб вони мали змогу розповісти про свій клас, школу, район чи місто. Дали можливість і дитині розповісти про себе та своє місто чи свій край, про особливості традиції, культуру та інше. 

Педагог може спонукати дітей, щоб вони написали про себе, про місце, звідки вони прибули, і про теперішні обставини життя, вели такий щоденник або клеїли вирізки в альбом чи картинки про самих себе (така «Книга про історію життя»). Такі автобіографічні прийоми допомагають розвивати розуміння складних обставин та почуттів. Діти молодшого віку можуть малювати малюнки і разом з дорослими називати їх. 

Перехід до нової школи може викликати почуття страху в дитини та розгубленість. Дитина може трохи справлятися з ними на уроках, а от на перерві почувати себе самотньою, бо ще не встигла знайти/зустріти друзів. Тому важливо мати місце, де дитина може побути на самоті, якщо не хоче брати участь в іграх інших дітей на майданчику. Поступово варто допомагати дитині інтегруватися в шкільний колектив. 

Залучення дітей до активного життя класу та школи дасть можливість скоріше адаптуватися та знайти друзів. 

     Педагоги є головним джерелом підтримки для дітей, і їм варто піклуватися про своє психічне здоров’я. Якщо з якихось причин педагогу складно спілкуватися з дітьми щодо травмуючих подій, то можна попросити про допомогу шкільного психолога чи соціального педагога. Важливо не залишати дітей без допомоги та підтримки дорослих, які, в першу чергу, повинні бути в змозі її надавати. 

Потрібно підтримувати віру в дитини, що ситуація вирішиться на краще. Згадується герой Роберто Беніньї з фільму «Життя прекрасне», який допомагав своєму синові пережити перебування в концтаборі. Мине час, і замість розпачу та печалі прийде розуміння та досвід.

Нормативно – правові акти

1. Загальна декларація прав людини, прийнята і проголошена Генеральною асамблеєю ООН 10 грудня 1948 р.

2. Декларація прав людини, проголошена Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959р.

3. Конвенція про права дитини, прийнята Генеральною асамблеєю ООН 20 листопада 1989 р.

4. Всесвітня декларація про забезпечення виживання, захисту і розвитку дітей, прийнята на Всесвітній зустрічі на найвищому рівні в інтересах дітей, яка відбулася в ООН в м. Нью-Йорку 30 вересня 1990 р.

5. Конституція (Основний Закон) України, прийнята Верховної ради України 28 червня 1996 р.

Закони України

1. «Про освіту»від 23.03.1996 р. № 100 – 96 –ВР (зі змінами і доповненнями)

2. “Про загальну середню освіту” від 13.05.1999 р. № 651 – ХIV

3. “Про позашкільну освіту” від 22.06.2000 р. № 1841 –ІІІ

Укази Президента України

1. “Про затвердження Національної доктрини розвитку освіти” від 17.04.2002 р. № 347 –2002

2. “Про додаткові заходи щодо забезпечення виконання Національної Програми “Діти України” на період до 2005 року віл 24.01.2001 р. № 42 –2001”

3. “Про національну програму “Репродуктивне здоров’я 2001-2005 рр.” Від 26.03.2001 № 203 – 2001”

4. “Про затвердження “Комплексної програми профілактики злочинності на 2001 –2005 рр.” Від 25.12.2000 р.№ 1376 – 2000”

5. “Про невідкладні додаткові заходи щодо зміцнення моральності у суспільстві та утвердження здорового способу життя” від 15.03. 2002 р. № 258 – 2002

6. “Про Національну програму правової освіти населення ” від 18.10.2001 р. № 992 – 2001

7. “Про Програму роботи з обдарованою молоддю на 2001 – 2005 роки” від 08.02.2001 р. № 1460 – 99

8. “Про додаткові заходи щодо посилення соціального захисту багатодітних і неповних сімей” від 20.12.2000 р. № 1396 – 2000

9. “Про Національну Програму боротьби із захворюванням на туберкульоз на 2002-2005 рр.” Від 20.08.2001 р. № 643 – 2001

Постанови кабінету Міністрів України

1. «Про затвердження Положення про загальноосвітній навчальний заклад» від 14.06.2000 

2. «Про Програму «Українська родина» від 14.03.2001 р. № 243

3. «Про затвердження Національної Програми патріотичного виховання, формування здорового способу життя, розвитку духовності та зміцнення моральних засад суспільства» від 15.09.1999 р. № 1697

4. «Про Програму запобігання торгівлі жінками та дітьми» від 25.09.1999 р. № 1768

5. Проект Концепції громадянського виховання  особистості в умовах розвитку Української державності 

6. Концепція державної сімейної політики, схвалена Постановою Верховної Ради від 17.09.1999 р. № 1063 –ХІV

Нормативні акти, підготовлені Міністерством освіти і науки України

1. Концепція виховання дітей і молоді в національній системі освіти.

2. Положення про класного керівника навчального закладу системи освіти

Класний керівник веде таку документацію:

- Аналіз і план виховної роботи (на основі перспективного плану роботи навчального закладу). Форма аналізу і плану виховної роботи визначається методичним об'єднанням класних керівників;

- План роботи - сітка на кожний семестр; 

- Соціальний паспорт групи (форма встановлюється адміністрацією училища);

- Результати педагогічного, соціологічного, психологічного, фізичного, медичного дослідження здобувача освіти;

- Протоколи засідань батьківських комітетів і батьківських зборів, матеріали для підготовки батьківських зборів;

- Розробки, сценарії, сценарні плани виховних заходів, що проводяться з дітьми (в т.ч. класних виховних годин);

- Матеріали методичної роботи з класного керівництва;

- Звіти, аналітичні матеріали. 

Діяльність справжнього класного керівника сповнена педагогічною творчістю  і не обмежуються певними рамками. Форми роботи можуть бути різними – індивідуальною, груповою, фронтальною. Вибір конкретної форми зумовлюється різними чинниками: завданням виховання, рівнем розвитку первинного колективу, індивідуальними особливостями школярів, об’єктивними обставинами, конкретними педагогічними ситуаціями та ін.

За критерієм використання джерел і засобів виховного впливу на особистість школярів форми роботи поділяють на:

Ø словесні (збори, доповіді, бесіди, диспути, конференції, зустрічі та ін.);

Ø практичні (походи, екскурсії, спартакіади, олімпіади, конкурси тощо);

Ø наочні (діяльність шкільних музеїв, виставок, тематичні стенди та ін.);

Усі вони взаємозв’язані, доповнюють і збагачують один одного, Є види роботи, в яких одночасно використовують словесні, практичні, наочні форми. Наприклад, колективні творчі справи (КТС).

 Робота класного керівника з вивчення учнів

Основним обов’язком класного керівника є вивчення учнів і координація на цій основі роботи вчителів, які працюють в цьому класі. Процес вивчення учнів має відбуватися з дотриманням певних правил:

Ø вивчення потрібно спрямовувати на виявлення особливостей фізичного, психічного і соціального розвитку конкретного вихованця;

Ø дослідження процесів розвитку школярів має тривати впродовж усіх років навчання ;

Ø виявляти потрібно не лише наявний рівень розвитку конкретної особистості, але й прогнозувати його з урахуванням “зони найближчого розвитку”;

Ø вивчення особистості школярів та їх колективів потрібно спрямовувати на вирішення конкретних педагогічних завдань;

Ø вихователь у процесі вивчення учнів має бути сповнений педагогічного оптимізму щодо їх розвитку і соціально-психологічного зростання;

Ø вивчення учнів має охоплювати всі аспекти їх фізичного, психологічного і соціального розвитку;

Ø застосування методів і методик вивчення учнів і шкільних колективів має відповідати віковим можливостям дітей;

Ø дослідження соціально-педагогічного розвитку слід здійснювати в природних умовах навчально-виховного процесу;

Ø дослідженням повинні бути охоплені всі учні, таке вивчення має стати систематичним;

Ø вивчення учнів поєднують з виховним впливом на них;

Ø вивчаючи учнів, слід акцентувати увагу на позитивних, а не негативних рисах характеру та поведінки.

Методи вивчення учнів та учнівських колективів

поділяються залежно від:

а) характеру участі школярів у них : пасивні(спостереження, кількісний і якісний аналіз результатів діяльності) та активні (анкетування, тестування, соціометричні вимірювання, проективні);

б) часу проведення: одномоментні(анкетування, тестування та ін.) та тривалі (цілеспрямоване спостереження, біографічний метод тощо);

в) місця проведення: шкільні(класні та позакласні) й лабораторні;

г) їх сутності : неексперементальні (спостереження, анкетування, бесіди, аналіз продуктів діяльності), діагностичні(тести, ранжування), експерементальні(природні експерименти, лабораторні експерименти) та формуючи методи..

У практичній діяльності вивчення учнів здійснюють за орієнтовними програмами.

Програма вивчення і структура характеристики учнів

1.   Демографічні відомості: прізвище, ім’я та по батькові ; день, місяць, рік народження; прізвище, ім’я та по батькові матері та батька, їх професія, місце роботи, займана посада, домашня адреса, телефон.

2.   Умови розвитку і виховання в сім’ї : склад сім’ї, матеріально-побутові умови, вплив батьків на виховання дитини, їх психолого-педагогічна культура, ставлення до школи.

3.   Рівень фізичного розвитку: стан здоров’я, володіння санітарно-гігієнічними навичками, спортивні інтереси, потреби.

4.   Моральні якості: загальний рівень морального розвитку; знання морально-етичних норм і правил; рівень сформованості вмінь і навичок у моральній поведінці, співвідношення їх із загальнолюдськими і національними морально-духовними цінностями; соціально-моральний статус у колективі; рівень і особливості спілкування з молодшими дітьми, ровесниками і старшими; рівень сформованості почуттів патріотизму та національної гідності; рівень правової й екологічної культури, здатність до самооцінки; особливості вияву дисциплінованості, відповідальності, совісті, соціальної зрілості й активності, милосердя й гуманізму.

5.   Розумовий розвиток: загальний розумовий розвиток, рівень інтелекту, потенціальні розумові можливості, інтереси, схильності; ставлення до навчальної діяльності; успішність, відповідальність її розумовим можливостям.

6.   Трудове виховання: ставлення до праці, її різних видів, мотиви трудової діяльності; наявність умінь і навичок в різних видах праці; соціальні інтереси щодо праці; загальна культура різних видів праці? Соціальні інтереси щодо праці (фізичної, розумової); інтереси і схильності до певних видів професійної діяльності, рівень і стійкість професійної орієнтації.

7.   Естетична вихованість: сформованість естетичних почуттів та вмінь, інтереси та схильності в різних видах мистецтва; здатність творити прекрасне в повсякденній діяльності.

8.   Психічний розвиток: потреби і рівень сформованості уваги, культури мовлення, відчуттів, сприймання, пам’яті, мислення, уваги, почуттів, волі; особливості характеру; здібності; темперамент.

9.   Особливості впливу біологічного і соціального чинників на розвиток особистості учня . Особливі випадки впливу на вихованця,  його наслідки.

10.  Загальні психолого-педагогічні висновки: позитивні якості особистості з погляду на всебічний гармонійний її розвиток; недоліки і складнощі у соціально-психологічному становленні вихованця, їх причини і засоби подолання; рекомендації щодо індивідуального підходу і виховних заходів впливу.

Класний керівник має право:

• відвідувати уроки вчителів та позакласні заняття в своєму класі;

• входити в педагогічну раду з пропозиціями про моральне та матеріальне заохочення учнів, застосування стягнень, залишення невстигаючих учнів на повторний курс;

• проводити батьківські збори, відвідувати учнів за місцем проживання;

• представляти і захищати інтереси учнів в державних органах;

• вибирати форму підвищення педагогічної кваліфікації.

Класний керівник зобов'язаний:

• створювати умови для засвоєння учнями навчальних програм з базових дисциплін, сприяти розвитку здібностей учнів;

• формувати високі моральні якості учнів;

• додержувати педагогічної етики, поважати гідність дитини; своєю діяльністю стверджувати повагу до принципів загальнолюдської моралі;

• захищати здоров’я учнів , їх інтереси.

Класний керівник повинен вміти:

• визначити ступінь підготовки дітей до навчання і виховання, рівень сформованості колективу;

• формулювати проблемні питання і визначити мету і завдання навчання, виховання і розвитку;

• відбирати зміст, форми, методи організації навчально-виховного процесу;

• реалізувати у навчально-виховному процесі різноманітні види діяльності;

• складає план своєї діяльності з класним колективом і документує свою роботу;

• звітувати у своїй роботі директору закладу, безпосередньо підпорядкований ЗНВР, оперативне керівництво діяльністю класного керівника здійснює ЗВР.