Чепіга Яків Феофанович – видатний український педагог, психолог та громадський діяч, народився в селі Мар’янці на Херсонщині, (нині Миколаївщина), 12 травня 1875 року. Його батько був паламарем і мав прізвище Зеленкевич. Однак, коли Якову виповнилося 12 років, батько помер, і хлопчик залишився сиротою. Його мати походила з давнього козацького роду, і Яків успадкував прізвище матері – Чепіга,.

Закінчивши у 1892 році Грушевське двокласне народне училище, Яків Чепіга вступає до Новобузької вчительської семінарії (Миколаївська область). Вступні іспити з 11 предметів він склав відмінно.

Яків був старанним студентом, що отримував повну стипендію. Із 50-ти учнів, які вступили до першого класу семінарії (курсу), у третьому залишилося лише 24, серед яких був і Яків Зеленкевич. По закінченню семінарії він отримав свідоцтво про звання вчителя початкових класів. Учительська семінарія давала всебічні знання, широко застосовувався практичний досвід проведення уроків. Таким чином, Яків Зеленкевич отримав гарну на той час педагогічну освіту.

У 1895 році Якова направлено на роботу вчителя Зелецького земського училища (Одеський учбовий округ Херсонської губернії).

Із 1895 до 1919 року Я. Чепіга працював у школах Донбасу.

У 1900–1901рр. був завідувачем вечірніх курсів для дорослих у Луганську.

Протягом 1908–1911 років завідував Народним університетом Вознесенського рудника на Донбасі.

Перші статті Якова Чепіги опубліковано у 1907 році в журналі «Оренбургский Учительский Вестник». Після заснування в Києві українського педагогічного журналу «Світло» Яків Феофанович друкував свої роботи саме в ньому (1909–1914 рр.).

У 1910 році виходить робота Я.Чепіги «Національність і національна школа», у якій автор ґрунтовно розкриває сутність взаємовпливу рідної мови, нації та загального розвитку дитини. Саме в цій праці подано визначення поняття «національне виховання» як «виховання в дусі нації, у дусі мови, в її переказах та віруваннях, її звичаях, історії та культурі, національній творчості». Саме національне виховання Я. Чепіга вважає життєвою потребою нації, що має бути закріплено у праві та законності. Основою національного виховання, на думку Якова Феофановича, є сім’я та школа.

У 1917 році Яків Чепіга – завідувач народної освіти Київського повітового земства, а у 1918 році – експерт початкових шкіл м. Києва. Яків Феофанович був активним громадським діячем, зокрема у 1919 році він бере активну участь у діяльності Наркомосу УСРР і є розробником «Положення про трудові школи та програми». Роком пізніше він стає завідувачем дошкільного відділу, а згодом – секції дитячих будинків народної освіти Київської губернії.

Багато ідей Якова Чепіги є актуальними і нині. Зокрема він уважав основним завданням школи – підтримку природного розвитку учнів. Школа не повинна бути обмеженою книжковими знаннями, вона має готувати вихованців до реального життя. Саме цим ідеям присвячено цілу низку робіт вченого.

У коло інтересів Якова Чепіги входили не тільки дошкільні заклади та початкова школа. Його дуже цікавив і розвиток вищої школи. Так, у 1920 році він – член оргкомітету у справах реформації Вищого інституту народної освіти в м. Києві. Тут він спочатку працює деканом дошкільного факультету, потім деканом факультету соціального виховання, згодом стає проректором та професором.

Яків Чепіга є автором багатьох ґрунтовних праць, серед яких можна виділити його першу монографію «Самовиховання вчителя», яка вийшла у світ у 1914 році, проте слугувала не одному поколінню педагогів. У цій роботі автор стверджує, що задача вчителя передусім – «виховання молодого покоління, втілення в ньому високих людських ідеалів і думок».

У тому ж 1920 році Яків Феофанович виступає як активний засновник Педологічного інституту у столиці нашої держави. У 1922–1925 роках очолює секцію практичної педагогіки на кафедрі педології Інституту педології.

1925 року Яків Чепіга очолює секцію методики та дидактики Харківської науково-дослідної кафедри педагогіки, на базі якої пізніше утворився Український науково-дослідний інститут педагогіки.

Весь творчий шлях Якова Феофановича присвячений питанням розвитку національної школи. І саме ці погляди зрештою призвели до трагічних наслідків. У 1933 році Чепігу звільняють із науково-дослідного інституту. Він переїжджає до Білорусії, де очолює кафедру педагогіки Могилівського педінституту. Через хворобу він повертається до Харкова.

А у 1937 році видатного педагога заарештовано за начебто антирадянську націоналістичну діяльність, що спрямована проти керівництва партії та уряду. Якова Чепігу відправлено у Північно-Східний табір Сусуманського району Магаданської області, де 22 серпня 1938 року його серце не витримало навантаження.

Доля Якова Феофановича Чепіги була складною та трагічною. Він пройшов непростий шлях від сільського вчителя до відомого науковця, визнаного за життя. Однак, ставши жертвою репресійної системи, тривалий час його ім’я чекало реабілітації після смерті.

Я. Ф. Чепіга – один із перших, хто зробив вагомий внесок у розвиток національної педагогічної думки, становлення національної системи освіти та виховання. Напрацювання вченого не втратили актуальності і нині і як ніколи потребують ретельного вивчення та розвинення в сучасній українській школі.

Докладніше з біографією, бібліографією та вибраними творами Якова Чепіги можна ознайомитися на сайті Державної науково-педагогічної бібліотеки імені В. О. Сухомлинського за посиланням .