Риторичні фігури. Робота з текстом.

Риторичні фігури

Риторичними засобами організації тексту в синтаксичному плані є стилістичні фігури.особливі синтаксичні конструкції, що відзначаються оригінальністю форми. Використовуються як засіб логічного иділення і впорядкування тексту. Така функція властива їм у всіх стилях мовлення, насамперед у.науковому та офіційно-діловому. У художніх текстах, у розмовній мові, в деяких жанрах публіцистики ці фігури сприяють увиразненню лексичних засобів, посилюють їхні емоційно-експресивні можливості. Функції стилістичних фігур залежать від уживаної в них лексики та інтонаційних видозмін.

Період (гр. регіосіоз — обертання, круговерть) — риторична фігура, в якій цілісна, завершена думка подається в ускладненому простому, багаточленному складному реченні або кількох реченнях, що структурно й інтонаційно поділяються на дві частини — члени періоду. Перший член {протазис — підвищення) характеризується нагромадженням інформації, поступовим підвищенням голосу до найвищої точки. Його ще називають попередником. Потім настає виразна пауза, якою звертається увага на зміст наступного члена періоду. Другий член періоду {апозис — зниження, або наступник) завершує думку різким спадом інтонації і поступовим зниженням тону голосу до рівня початку мовлення. В такий спосіб утворюється ніби замкнене інтонаційне коло періоду. Наприклад:

Фантазіє! Ти сило чарівна,

Що збудувала світ в порожньому просторі,

Вложила почуття в байдужий промінь зорі,

Збудила мертвих з вічного їх сна,

Мету вказала буйній хвилі в морі, — //

До тебе обертаюсь я сумна:

Скажи мені, фантазіє дивна,

Як помогти в безмежнім людськім горі.

(Леся Українка)

Повтор — це нагромадження однотипних мовних елементів (звуків, складів, слів, словосполучень) у певній синтаксичній одиниці:

На кичери, гори, лісн,

Мілкого срібла басейни —

Навпрошки, навскоки, навкоси,

Навпрямки, навперейми! (Б.-І. Антоинч)

З-поміж повторів виділяється посилюваний повтор. Суть цієї фігури в тому, що повторюється та сама лексема, але в супроводі інших слів, котрі посилюють її виразові якості:

Дерева мене чекають,

І падав листя на стежку,

І падають зорі в долоні,

І падає сон у траву. (І. Драч)

Анафора (гр. апарЬога «піднесення») будується на повторюваних початках суміжних уривків мовлення: «Небо, гей на морі піна. А з тої піни срібна роса паде на ліси, на гори. А з того неба Купало любість по землі сіє...

А де тота любість упаде, там білий вогонь з землі виростає. А за тим білим вогнем темна хмарка тінь розстелює. Бо любість одно крило біле, а друге темне має» (М. Черемшина).

Епіфора (гр. ерірЬога «повторення») щодо синтаксичної будови протилежна анафорі, утворюється повторенням мовних елементів наприкінці суміжних синтайсичних одиниць:

Шкода й розмови: святої любови

Силою в серце не можна вложить.

Поки шовкові чорнітимуть брови,—

Дайте-бо жить мені, дайте-бо жить..

Серденько б'ється, і ниє, і рветься,

В грудях гарячих пала і дрижить...

Поки аж молодість красна минеться,

Дайте-бо жить мені, дайте-бо жить!..

(К. Білиловський)

Ампліфікація (лат. атрШісаііо «збільшення») — стилістична фігура, в основі якої нагромадження синонімічних або однотипних мовних одиниць, які сприяють висвітленню зображуваного явища чи поняття в усіх аспектах:

Красо моя! Вкраїиочко моя!..

Тебе люблю я всесвітом і людством,

І соняхом у золотому сні,

І сивиною вченого-мислителя,

І на стерні горошком польовим.

(М. Вінграновський)

Градація (лат. £гасіаііо «підвищення») ґрунтується на розташуванні слів або висловів у міру наростання чи Спаду їхніх семантичних та емоційно-експресивних якостей. З огляду на це розрізняють градацію висхідну та спадну. Приклади висхідної градації:

Доми, давно порівняні до скринь,

Ліддські слова з їх розмахом несмілим...

Дай, серце, волю нетерплячим крилам,

Затріпочи, розвійся і полинь! (М. Рильський)

«Хто там сказав — «ні дня без рядка»? У сучасної літбратії правила жорстокіші: ні дня без оповідання, ні тижня без повісті, ні місяця без роману» (Григір Тютюнник).

Спадна градація поширена менше:

Ізнов нічиа дорога серед довгих

Червонуватих тіней, мов між трав...

І лиш попереду червоний вогник,

Мов поклик, блимав, танув і мовчав... (С. Тельнюк)

Риторичне питання.— це стилістична фігура в формі запитання, яке не потребує відповіді. Відзначається великимзарядом експресії, тому широко вживається в усіх стилях мовлення:

Хто може випити Дніпро,

Хто властен виплескати море,

Хто наше злото-серебро

Плугами кривди переоре,

Хто серця чистого добро

Злобою чорною поборе? (М. Рильський)+

Лейтмотив (нім. Ьеіітоііу «основна тема») — головна думка, що проходить через увесь твір або через якусь його частину. Виражається текстовою одиницею від слова до кількох речень: «Я слухаю співи, яких ніхто не чує: то співає моя душа. Завжди і всюди чую її любимий приспів: — А ти самотній!.. І ніщо не заглушить —я се знаю — ніщо не заглушить тихого співу: крізь стогін хуги, крізь сміх весни, крізь регіт грому і плюскіт зливи — я все вчуваю: її Самотність/,. Самотність!.. ...І тоді навіть чорним клубком котиться в грудях моїх болісний і гордий покрик: — А я... самотній!..» (М. Коцюбинський).

Контрольні запитання

1. Яке значення для промови мають тропи і фігури?

2. Розкажіть про теорію тропів групи «мю».

3. Що таке образність?

4. Наведіть приклади тропів та прокоментуйте їх.

5. Що таке риторичні фігури? Прокоментуйте відповідь прикладами

Виконання вправ

Усно виконати вправу 3  ( с20 - 21 ).

3. Прочитайте речення та визначте в них тропи й риторичні фігури (усно).

1. Нараз за стосами ящиків щось зашаруділо, зашурхотіло, задзвеніло, задеренчало скло, 

і з вузького проходу з’явився молодик з дженджуристою борідкою та довгим волоссям 

(М. Стельмах). 2. Верни до мене, пам’яте моя! (В. Стус). 3. Щоранку йде в холонучі сузір’я 

одвічний дим одвічних димарів (Л. Костенко). 4. Хто сказав, що все уже відкрито? Нащо ж ми 

народжені тоді? Як нам помістити у корито наші сподівання молоді? (В. Симоненко). 5. І вже 

проміння біле відлетіло на тиху втому тихого обличчя (Г. Чубач). 6. Андрій тепер уже завив 

з болю, заревів і застогнав (Л. Дереш). 7. Є вірші-квіти... є іграшкові вірші. Є рани, є повели-

телі і раби. І вірші є каторжани (Л. Костенко). 8. Багатство дме, а бідність удвоє гне (Нар. тв.). 9. Така таємниця агави: вона цвіте, щоб умерти, і вмирає, щоб цвісти (М. Коцюбинський). 10. Коли гримить зброя, закони мовчать (Цицерон). 11. Земля пахне торішніми травами й молодою м’ятою, вічністю та миттю (Гр. Тютюнник). 12. Земле Шевченкова, земле Франкова, ниво, засіяна щастям-добром, вічна твоя соловейкова мова, вічна розмова Дністра із Дніпром (Д. Павличко). 

Вправа7. 1. Прочитайте речення й виконайте завдання. 1. Відлюблю, відспіваю, відплачу щиро й несміло (І. Павлюк). 2. Душа полів, ти пам’ятаєш стерні? Оцю печаль, покинутість оцю (Л. Костенко). 3. Я музу кличу не такую: веселу, гарну, молодую, — старих нехай брика Пегас (І. Котляревський). 4. То невже ми повинні про це забути? Про мільйони марно загублених душ, знищених тогочасним режимом? Невже повинні мовчати перед дітьми? (О. Науменко). 5. Нехай ще раз усміхнеться серце на чужині, поки ляже в чужу землю, в чужій домовині (Т. Шевченко). 6. Пропало, пройшло, пролетіло, минулося, щезло, спливло, лишень головешками тліло, лишень попелищем цвіло (І. Драч). 7. Мир хатам, війна палацам (Ю. Смолич). 8. Рання пташка росу п’є, а пізня — сльози ллє (Нар. тв.). 9. Серце довго так страждало, я благав у неба ласки. Серце ласки так жадало, я благав у неба ласки, небо ласки не послало (П. Савченко). 

А. Перепишіть кожне речення з нового рядка, підкресліть граматичні основи.

 Б. Визначте в них тропи й риторичні фігури, запишіть їх наприкінці кожного речення (у дужках). 

 Домашнє завдання

1. Повторити параграфи 6 -7 

2. Виконати вправу 7 (2 ).