СОЛНЦЕВА ОЛЕНА АНАТОЛІЇВНА

Кожна людина в певний період свого життя потребує особливих умов пристосування середовища, більш комфортніших для життєдіяльності. Тому стає зрозуміло, що створення доступного середовища є суспільним благом кожної людини.

Провідною моделлю сучасних суспільних стосунків стосовно осіб з особливими освітніми потребами є інклюзія, яка ґрунтується на визнанні та повазі індивідуальних відмінностей кожної людини, її участі у суспільній діяльності, розвитку життєвих компетентностей. Суспільство, насамперед, має створити умови для задоволення особливих потреб кожної особистості та прийняття суспільством усіх без обмежень.

Проблеми доступності активно досліджуються вітчизняними та зарубіжними науковцями. Майкл Біднер висунув ідею, про те що функціональний потенціал кожної людини посилюється, коли знімаються довколишні бар’єри – фізичні та ментальні. Рон Мейс, американський архітектор, впровадив принципи доступного дизайну. Він перший почав використовувати термін «універсальний дизайн» [2,3].

Ю.М. Метко за мету дослідження брав визначення спорідненості та відмінності між термінами «доступність» і «універсальний дизайн» при формуванні безбар’єрного середовища з урахуванням потенційних можливостей кожної людини [1,3].

Провідною моделлю сучасних суспільних стосунків стосовно осіб з особливими освітніми потребами є інклюзія, яка ґрунтується на визнанні та повазі індивідуальних відмінностей кожної людини, її участі у суспільній діяльності, створенні системи соціальних зав’язків, розвитку життєвих компетентностей.

Інклюзивна освіта, як сучасна концепція розуміння філософії освіти та напрям державної політики більшості демократичних держав світу, базується на підході дотримання основних прав і свобод людини. Надання усім дітям можливість повноцінного соціального життя, завдяки створенню безбар’єрного середовища, забезпечує найбільш повну взаємодію між учасниками освітнього процесу, що є основною метою закладу освіти з інклюзивною формою навчання.

Соціальна модель, яка була представлена у Конвенції ООН про права осіб з інвалідністю, вперше змінила бачення причин труднощів, з якими зіштовхуються особи з особливими потребами – з самого порушення на ті бар’єри, які існують у зовнішньому середовищі. Ці перешкоди можна умовно поділити на такі, як фізичні, інформаційні, інституційні та ментальні [3,4].

Сьогодні інклюзивна освіта є не лише однією з фундаментальних засад розвитку освіти але й філософією розуміння толерантних відносин. Фундаментальними умовами цього процесу є відкритість, довіра, повага та взаєморозуміння що є основою розбудови толерантного суспільства.

Проблема толерантності є однією з найгостріших в суспільстві в цілому та зокрема в освітньому просторі. Це зумовлює розгляд питання толерантності в умовах інклюзивного навчання як одну з головних умов подолання перешкод у взаємовідносинах учасників освітнього процесу, запобігання виникненню стереотипів, недопущення дискримінації та побудови якісного безбар’єрного інклюзивного середовища [5].

Від розуміння учасниками освітнього процесу думки іншого залежить рівень розвитку та досягнень учнів. Тому толерантне ставлення до іншого сприяє спільному навчанню та є передумовою успіху, спонукає педагогічних працівників та батьків до знаходження нових форм спілкування, розширення контактів у галузі освіти та встановлення партнерських відносин.

Варто зазначити, що розглядаючи бар’єри, ми розуміємо важливість усвідомлення суспільством різноманітності потреб та можливостей кожної людини. Приорітетом в цьому напрямку стає усунення бар’єрів, які виникають на шляху отримання освіти дитиною з особливим освітніми потребами та створення безбар’єрного простору.

Інклюзія повинна бути спрямована на виявлення й усунення бар’єрів, передбачаючи збір, узагальнення і оцінку інформації з великої кількості різних джерел з метою вдосконалення освітньої політики і практики, заохочення дітей та дорослих до навчання.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ

1. Азін В. О., Байда Л. Ю., Грибальський Я. В., Красюкова-Еннс О. В. Доступність та універсальний дизайн. – К., 2013. – 128с.

2. Байда Л. Ю., Красюкова – Еннс О.В. Архітектурна доступність шкіл. Кол. авторів: Байда Л. Ю., Красюкова-Еннс О. В., Буров С. Ю., Азін В. О., Найда Ю. М.– К., 2012. – 216 с.

3. Засенко В.В. Рівний доступ до якісної освіти дітей з особливими потребами. Кроки до демократичної освіти. Київ, 2002. №1. – С. 34.

4. Конвенція ООН про права осіб з інвалідністю.– [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/995_g71.