Історія Межевих з Маріуполя
Сім’я Межевих з Маріуполя — живий приклад однієї із багатьох історій депортації, коли дітей насильно забирали від батьків та відправляли на територію росії.
Родина складається з батька — Євгена Межевого, та трьох його дітей — 12-річного Матвія, 9-річної Святослави й 7-річної Олександри. З колишньою дружиною Євген розлучився ще за 5 років до повномасштабної війни й самотужки виховував сина і дочок.
Перед вторгненням чоловік найбільше боявся, аби росіяни не дізналися про його прописку у військовій частині Яворського полігону, що на Львівщині. Він перевіз туди родину у 2016 році, коли була ймовірність захоплення Маріуполя російськими військами, а сам вступив на контрактну службу механіком. Межеві проживали на Львівщині до 2019 року, але потім знову повернулися до рідного міста.
Війна застала родину в Маріуполі та перевернула їх життя з ніг на голову.
Джерело: "Українська правда. Життя"
Хронологія подій
24 лютого - 19 березня
24 лютого
Ранком, коли розпочалося повномасштабне вторгнення, Матвій ще встиг сходити до школи. Але вже після обіду почався артобстріл, і вся родина спустилася в підвал свого будинку. Укриття було не надійним, тому Євген вирішив переселитися з дітьми до їхніх бабусі та дідуся з боку матері в квартиру, розташовану за 5 км від заводу «Азовсталь».
25 лютого — 19 березня
Обстріли настільки посилилися, що родина спустилася до вузького підвалу в будинку. Місця було занадто мало,тоді допомогу запропонував друг Євгена Завен, який дозволив сім’ї Межевих переселитися у його квартиру на першому поверсі.
Євген допомагав медперсоналу міської лікарні №4, куди переселився разом із дітьми після того, як до квартири залетів уламок від снаряда.
19 березня — 7 квітня
Межеві знайшли прихисток в укритті госпіталю, де вже перебувало понад 90 людей. Почалися важкі тижні виживання. Освітленням стали саморобні лампадки, воду добували зі снігу, їжу готували на вогнищі у дворі лікарні. Діти весь час знаходилися в укритті й навіть не виходили на поверхню. Євген також намагався там часто не з’являтися — боявся потрапити на очі російським військовим.
Маріуполь
1. 24 лютого сім’я Межевих була в себе вдома
2. 25 лютого вони перемістилися до квартири бабусі та дідуся. Місця у підвалі того дому стало мало
3. 5 березня Межеві переїхали до квартири друга сім’ї
4. 19 березня, коли до квартири залетів уламок снаряда, родина перейшла до укриття лікарні №4
7 квітня
7 квітня, перша половина дня
Російські солдати зайшли в сховище лікарні. Двоє, на плечах нашивки — «ДНР». Вони добровільно-примусово вивели людей з укриття, посадили в евакуаційний автобус. Межевих привезли до селища Виноградного. Саме там у Євгена вперше перевірили документи. Побачивши у прописці військову частину, «днрівці» відвели його в окрему кімнату. Там окупанти вирішили везти чоловіка до селища Безіменного — одного з російських фільтраційних таборів на Донеччині.
7 квітня, друга половина дня
Матвія з сестричками повезли до Безіменного, але в евакуаційному автобусі. Євген їхав у окремій машині з військовими. Родина Межевих тоді ще не здогадувалась, що їх розлучили на довгі місяці.
Маріуполь — Безіменне
4. 7 квітня до укриття лікарні зайшли “днрівці”
5. Евакуація до с. Виноградного. У Євгена виявили прописку у військовій частині на Львівщині
6. Чоловіка відділили від дітей та привезли у с. Безіменне автівкою з військовими. Дітей привезли евакуаційним автобусом
Тим часом кампанія з "евакуації" українських дітей триває і в інших областях України. Російські війська вивозять сотні дітей з сусідньої Луганської області, а також залучають Білорусь до участі у міжнародному злочині.
8 квітня - 26 травня
8 квітня – 9 квітня
Поки діти залишалися в Будинку Культури с. Безіменного, Євгена повезли до Новоазовського ізолятора. Чоловіка почали залякувати та допитувати про зв’язки із ЗСУ. Він лише відповідав, що не був у зоні АТО, з азовцями незнайомий, і весь час переховувався у підвалах з дітьми.
9 квітня – 12 квітня
Не отримавши бажаних відповідей, окупанти відправили чоловіка до Управління боротьби з організованою злочинністю у Донецьку. Там його утримували в жахливих умовах протягом кількох днів.
12 квітня після чергового безрезультатного допиту Євгена відправили до Оленівки. Сказали, що він буде знаходитися там два тижні, поки “днрівці” з’ясовуватимуть, чи справді чоловік не причетний до ЗСУ.
12 квітня — 26 травня
Євгена перевезли у колонію №120 в Оленівці. Замість обіцяних двох тижнів, чоловік прожив там півтора місяця. Умови були такими ж нелюдськими, як і в Донецьку. Євгена вже не допитували, лише використовували, як робочу силу.
9 травня — 25 травня
Матвія, Святославу та Олександру перевезли до Центральної міської лікарні в Новоазовську. Там вони перебували кілька тижнів. Діти хотіли знайти свого зниклого батька. Маленький Матвій навіть написав заяву про розшук тата та зміг зв’язатися із дядьком Завеном. Але даних про Євгена ніде не було.
26 травня
Матвія і сестричок перевезли до Донецького дитячого соціального центру, де дітям сказали, що вони поїдуть до табору у Підмосков’ї.
Безіменне — Новоазовськ — Донецьк
6. Діти з 8 квітня до 9 травня знаходилися в с. Безіменне. В цей час Євгена возили по фільтраційних таборах. 8 квітня — у Новоазовськ, 9 квітня — у Донецьк. З 12 квітня його перевезли до колонії №120 в с. Оленівка
7. З 9 по 25 травня діти перебували у Центральній міській лікарні в Новоазовську
8. 26 травня дітей перевезли до Донецького дитячого соціального центру. У той же день Євгена випустили з в'язниці
27 травня - 28 травня
27 травня
Євгену повідомили, що він вільний та може йти з в’язниці. Чоловік довго не зволікав. Пішки вночі відправився в Донецьк, аби повернути документи, які в нього забрали ще у квітні.
Коли він отримав їх, не знайшов найголовнішого — свідоцтв про народження своїх дітей. Євгенові відповіли, що його син і доньки вночі були відправлені до дитячого табору в Підмосков’ї.
27 травня — 28 травня
Автобусом дітей відвезли спочатку до Ростова-на-Дону. Звідти — літаком до Москви. До вечора Межеві прибули до пансіонату "Поляни" під Москвою.
Джерело: "Zmina.info", фото: Маріс Морканс
Донецьк — Ростов-на-Дону — Москва
8. 27 травня, поки Євген добирався пішки до Донецька, дітей автобусом відвезли до Ростова-на-Дону
9. 28 травня дітей літаком відправили з Ростова-на Дону
10. Сім'я прибула до Москви
11. Звідти — автобусом до пансіонату "Поляни"
28 травня - 22 червня
28 травня — 19 червня
Межевих поселили у пансіонаті «Поляни» Московської області. За тиждень Євген знайшов номер вихователів, що перевезли дітей, і зателефонував. Вперше за 60 днів Матвій з сестрами почули голос тата. Вихователі пообіцяли Євгенові, що діти пробудуть у таборі до 27 червня, після чого повернуться до Донецька.
16 червня — 19 червня
16 червня до батька зателефонував наляканий Матвій і розповів, що їх не пустять до Донецька через бойові дії, натомість відправлять або в прийомну сім’ю, або в притулок. Євген зрозумів, що залишати дітей у росії більше не можна. У волонтерів чоловік попросив грошей на потяг, і вже за 3 дні прибув до табору «Поляни».
19 червня – 21 червня
Коли Євген приїхав до табору, здивовані виховательки зібрали речі дітей. Матвій написав заяву, аби його та сестер віддали батькові. Нарешті сім’я возз’єдналася.
Два дні Межеві прожили на квартирі волонтерки у Москві.
22 червня
Родина Межевих вирушила до столиці Латвії — Риги. Відтоді вони проживають там. Матвій пішов до місцевої школи. Допоки війна не закінчиться, сім’я не готова повернутися на Батьківщину.
Москва — Рига
11. 28 травня по 19 червня діти перебували в пансіонаті "Поляни"
12. 19 червня Євген забрав дітей з табіру. До 21 червня вони прожили у Москві на квартирі волонтерки
13. 22 червня сім'я Межевих автобусом переїхала до Риги
Джерело: "Українська правда. Життя"