Кіномистецтво

Мова і види кіномистецтва

Перейти до проекту Анастасії Шкреби

Перейти до проекту Ольги Чорної

Пройти тест

Мистецька скарбничка

Блокбастер (з англ. – квартал+ руйнувати= руйнівник кварталів) – популярний і комерційно успішний продукт кіно- і театральної індустрії, «супербойовик».

Кінематограф (з грецьк. – рух+писати) – галузь культури та економіки, що об’єднує всі види професійної діяльності, пов’язані з виробництвом, розповсюдженням, зберіганням і демонструванням фільмів.

Саундтрек – музичний супровід до фільму, мюзиклу, комп’ютерної гри тощо.

Кінематограф — один із наймолодших видів мистецтва, який виник на зламі XIX і XX ст. Завдяки загальнодоступності й наочності він став найпопулярнішим у всьому світі. Кіно впливає на світогляд багатьох людей, допомагає дізнаватися про різні події та явища, країни й народи, але головне — дає змогу відчути цілу гаму емоцій — радість, співчуття, захоплення, сум, гнів, страх тощо.

Кінематограф включає такі поняття, як кіномистецтво та його твори, а також кіноіндустріл — галузь економіки, яка виробляє фільми, спецефекти для них, мультиплікацію.

Умовно виокремлюють основні види кіно: художнє (ігрове), що засобами акторської майстерності втілює сюжети, та мультиплікаційне (анімаційне) кіно, що відображує дійсність за допомогою знятих на плівку малюнків або фотографій, об’ємних предметів і лялькових персонажів. Деякі фахівці вважають окремими групами документальне і науково-популярне кіно, зокрема освітнє. Втім багато сучасних кінознавців вважають суто документальними лише фільми, зняті прихованою камерою.

Сучасна кінодокументалістика включає хроніку (репортаж з місця подій) і публіцистику, яка висвітлює актуальні суспільно-політичні питання. Темою для документальних фільмів найчастіше стають цікаві явища, життя знаменитостей, зокрема діячів культури. Наприклад, фільм «Подвійна порція» (СИТА, 2004, реж. М. Сперлок) присвячений шкідливості фаст-фуду. Серія «Обрані часом» показує долі видатних особистостей України (проект кіностудії «Контакт»).

Науково-популярні фільми присвячують дослідженням, фактам і гіпотезам у найрізноманітніших галузях знань — історії, медицини, космосу тощо — з метою їх поширення.

Освітній фільм — різновид науково-популярного кіно, його використовують як допоміжний засіб у навчальному процесі. Завдяки наочності такий фільм дає змогу побачити на екрані зображення недоступних візуальному спостереженню фізичних, хімічних, біологічних процесів, роботу різних механізмів, природу й побут віддалених країн. Наприклад, австралійський серіал «Кумедна наука». В Україні такі фільми створюють на Київській кіностудії науково-популярних фільмів.

За тривалістю показу фільми поділяють на повнометражні та короткометражні (15-20 хв), які іноді називають «кіномініа-тюрою». У такий фільм потрібно вмістити весь спектр переживань, як у повнометражній стрічці.

Також у самостійну групу виокремлюють рекламні фільми та відеокліп, або просто кліп, їх характеризують швидкий монтаж, лаконізм, насиченість спецефектами. Кліпи застосовують для реклами товарів і послуг, але найчастіше — для візуального супроводу пісень.

Історія так званої «наймолодшої», або десятої музи почалася зі створення рухомих картинок і багатьох спроб записати та відтворити їх. У кінцевому підсумку визнаними винахідниками кінематографа стали брати Огюст і Луї Люм’єри з Франції. Саме їхня апаратура давала змогу знімати і відтворювати зображення на великому екрані. Брати Люм’єри оголосили про винахід кіноапарата «Сінематограф», отримали на нього патент. Винахідники планували кінокамерою фіксувати історичні події, і не задумували кінематограф як вид мистецтва.

Днем народження кіно вважають 28 грудня 1895 р., коли було влаштовано перший публічний сеанс у паризькому «Гранд-кафе» на бульварі Ка-пуцинок. Показували німі ролики, які тривали не більше хвилини, з-поміж них документальна стрічка «Вихід робітників з фабрики Люм’єрів».

Шаленої популярності набув фільм «Прибуття потягу на вокзал Ла-Сьота». На екрані поїзд рухався так, ніби насувався на глядачів, і це виглядало так реалістично, що справляло сильне враження. Деякі глядачі з переляку зістрибували зі своїх місць. Після виходу фільму оператори з усього світу почали створювати аналогічні стрічки на інших вокзалах. Так виник і перший «бродячий» кіносюжет. Фільм «Политий поливальник» став прообразом сучасної комедії.

У німих фільмах розігрували сюжети, названі пізніше «комедією ляпасів», та й сам кінематограф розглядали, радше, як атракціон. У кіно не було своїх професійних акторів, і для зйомок запрошували працівників театрів, цирку, естради.

Спочатку фільми знімали без монтажу і нерухомою камерою. Застосовувати монтаж, трюки й спецефекти першим почав французьзкий режисер Жорж Мельєс, якого навіть прозвали «кіночарівником». Наприклад, він відкрив ефект стоп-кадру в першій науково-фантастичній стрічці «Подорож на Місяць».

Серед піонерів світового кінематографа були й українці. Ще у 1893 р. талановитий винахідник, уродженець Харківщини Йосип Тимченко, який працював механіком Одеського університету, створив кіноапарат (прототип сучасної кінокамери) та кінопроектор. Тимченко зафільмував вершників і метальників списів. Ці дві стрічки демонстрували в одеському готелі «Франція».

У вересні 1896 р., у Харкові, фотограф Альфред Федецький відзняв кілька сюжетів, які демонстрували в оперному театрі (майже рік у рік з першим публічним кіносеансом Люм’єрів у Парижі).

Хоча актори німого кіно розмовляли, смисл сприймався через артикуляцію і передавався через титри, шрифт яких відбивав гучність і навіть інтонацію. Виробився неповторний стиль акторської гри з виразними жестами, рухами, мімікою. Кінокартини супроводжувалися живою музикою у виконанні піаніста-тапера або спеціально запрошеного оркестру.

Шедевр німого кінематографа — чорно-білий фільм «Земля» (1930) українського кінорежисера Олександра Довженка. Фільм мав грандіозний успіх в Європі, а на батьківщині зазнав шаленої критики і був реабілітований лише після високої оцінки на Всесвітній виставці в Брюсселі. Там у результаті опитування 117 кінознавців із 26 країн його було зараховано до списку 12 кращих фільмів усіх часів і народів (1958).

Еру звукового кіно відкрила американська повнометражна стрічка «Співець джазу» (реж. Алан Кросланд, 1927).

З-поміж перших кольорових фільмів — «Віднесені вітром» (реж. В. Флемінг, 1939) за однойменним романом Маргарет Мітчелл, який став найкасовішим в американському кінематографі того часу.

У чому ж полягають особливості мови кіномистецтва, його художньої образності?

До головних художніх компонентів фільму належать зняті на плівку зображення (люди, події, предмети, пейзажі) і записані на плівку звуки (мовлення, музика, спів, шуми), які нерозривно злиті в одне художнє ціле. Кіномистецтво об’єднує в собі елементи різних мистецтв: літератури (сценарій, текст від автора); живопису (композиція, колорит, світлотінь); театру (гра акторів, мізансцени); музики. Отже, кіно — мистецтво синтетичне, просторово-часове.

Зрозуміло, кіно має і власні, притаманні тільки йому, виражальні художні засоби та можливості.

Відомо, що будь-який фільм складається з кадрів. Це поняття багатозначне, і стосовно кіно розуміється як фрагмент відеоряду, відрізок кіноплівки, мінімальна одиниця конструкції фільму. Окремі кадри з’єднують в одне ціле шляхом монтажу. Як специфічний художній засіб кіномистецтва монтаж передбачає відбір і трактування митцем подій і явищ, їх зіставлення в певному темпі й ритмі, організацію фільму в просторі та часі (приміром, за допомогою монтажу можна з’єднати події, зняті в різних місцях і в різний час).

До основних кінозасобів належать різноплановість (зміна планів) і ракурс зображення. Наприклад, окремий кінокадр може вмістити натовп людей, знятих загальним, або дальнім, планом. На середньому плані можна в кадрі виокремити з-поміж інших певну людину. А коли потрібно сконцентрувати увагу на погляді персонажа, тоді кіноапарат максимально наближається до обличчя актора і показує його крупним планом. Залежно від художнього задуму глядач може побачити людину чи будь-який предмет згори, збоку, знизу, здалеку або впритул. Це досягають зміною ракурсу, тобто кута зору.

Багаті можливості криються у використанні трюків і спецефектів. Спецефекти в кіно поділяють на механічні, оптичні, звукові, але зазвичай їх поєднують. Механічні спецефекти готують перед зйомками (моделювання, піротехніка, спеціальний грим). До оптичних належать: стоп-кадр; прискорена, уповільнена, зворотна і комбінована зйомки; мультиекспозиція (дозні-мання на плівку з уже знятими кадрами); хромакей (зйомка на тлі кольорового однотонного, переважно зеленого, екрана, який потім замінюють на інший відзнятий матеріал); контроль руху камери. Завдяки останньому ефекту є можливість показати в русі навіть космічні кораблі, що вперше було застосовано у фільмі «Зоряні війни» (реж. Дж. Лукас). Модель залишається нерухомою, а камера рухається за запрограмованою траєкторією.

Окрему групу спецефектів створюють за допомогою комп’ютерної графіки. Без них блокбастер уявити сьогодні практично неможливо. Взяти хоча б серію пригодницьких фільмів «Пірати Карибського моря». Останні стрічки просто рясніють комп’ютерними трюками: поєднання в просторі предметів з різних місць (пейзаж з одного району, корабель з іншого, небо з третього); моделювання «живих» акторів, використання комп’ютерної анімації замість залучення дублерів; створення явищ природи тощо. У третій частині фільму налічується 2000 епізодів зі спецефектами, з них третину виконано командою з близько двохсот фахівців на студії цифрових візуальних ефектів і комп’ютерної графіки Industrial Light & Magic.

Щоб відтворити простір, наприклад, побудувати ціле місто, нині застосовують тривимірні графічні редактори. Комп’ютерне моделювання облич дає змогу продемонструвати як актор «старішає» або «молодшає».

Створити фантастичний персонаж допомагає аніматроніка — мистецтво створення електронних ляльок, як, приміром, динозаври у фільмі «Парк Юрського періоду».

Кращі з картин, у яких застосовують складні трюки й візуальні ефекти, зазвичай отримують премію «Оскар» у номінації «Кращі візуальні ефекти». Окрім згаданих вище фільмів, цю нагороду отримали не менш легендарні стрічки «Володар перснів», «Кінг-Конг», «Титанік», «Аватар», «Інтерстеллар».

На зорі кінематографа виникла традиція залучати до створення фільмів відомих художників, таких як С. Далі й П. Пікассо. Музику до кінофільмів і мультфільмів писали також відомі композитори: К. Сен-Санс, А. Онеггер, Д. Мійо, Е. Саті, Б. Бріттен, П. Хіндеміт, Д. Шостакович, А. Шнітке, Е. Де-нисов. Зокрема, з-поміж наших співвітчизників — Б. Лятошин-ський, Л. Грабовський, М. Скорик, Є. Станкович, В. Бистряков та ін.

Джон Вільямс написав заглавну тему до фільмів «Зоряні війни», цей саундтрек ідеально доповнив стрічку і став суперзнаменитим.

Особливу гуманістичну місію виконує музика в кінофільмі «Тита-нік», увінчаному низкою «Оскарів» (реж. Джеймс Кемерон, композитор Джеймс Горнер). У кульмінаційному епізоді, коли на лайнері, що потопає, публіку охопила паніка, музиканти взяли в руки інструменти, і залунали прекрасні мелодії високої класики. Музика підтримувала дух приречених на загибель людей, яких пронизував жах і відчай. Музиканти грали до останньої хвилини, поки океан не поглинув їх разом з іншими жертвами. Лейтмотивом вічного кохання стала пісня з цього фільму.

Для стимулювання кіномистецтва у світі присуджують спеціальні кінопремії, проводять кінофестивалі, що покликані вибрати кращі фільми, оцінити роботу всіх членів знімальних груп. Кінофестивалі мають розгорнуті програми, супроводжуються публічними показами фільмів-номінантів.

Найпрестижнішу кінонагороду «Оскар» з 1929 р. присуджує Американська академія кінематографічних мистецтв і наук. Її номінації охоплюють кращий ігровий, документальний і анімаційний фільми, зокрема короткометражний; кращий режисер, сценарист, оператор, звук, монтаж, саундтрек, грим; краща чоловіча й жіноча роль, зокрема другого плану, робота художника-постановника; кращі візуальні ефекти, костюми. Атрибутом премії «Оскар» є позолочена статуетка (скульптор Джордж Стенлі).

Іншу американську кінопремію «Золотий глобус» присуджують за кіно- і телефільми Голлівудською асоціацією іноземної преси після голосування за участю близько 90 провідних журналістів, які спеціалізуються на тематиці Голлівуду.

Головний приз найстарішого у світі щорічного Венеційського кінофестивалю (заснований 1932 р.) — «Золотий лев». Учасники основної програми змагаються за «Левів», а в альтернативній програмі («Проти течії») демонструють нестандартні фільми, з яких найкращі нагороджуються призом «Сан-Марко». У конкурсі беруть участь тільки фільми, які не демонстрували за межами країни-виробника і не брали участі в інших фестивалях. На позаконкурсних програмах показують фільми, що отримали визнання.

Каннський міжнародний кінофестиваль проводять щороку в курортному місті на Лазурному березі Франції. Він входить до так званої «Великої п’ятірки» найпрестижніших кінофестивалів разом із кінофестивалями у Венеції (Італія), Берліні (Німеччина), Санденсі (СІНА) і Торонто (Канада). Найпрестижніша нагорода фестивалю — «Золота пальмова гілка».

Берлінський міжнародний кінофестиваль (Берлінале) у Німеччині, уперше організований в 1951 р., служить місцем зустрічей для представників світового кінематографа й кіно-індустрії. Головний приз фестивалю — «Золотий ведмідь» присуджують за кращий фільм, «Срібний ведмідь» — у номінаціях: «Кращий режисер», «Кращий актор», «Найкраща актриса», «Кращий саундтрек» і «За видатний акторський вклад у розвиток кіно».

Київський міжнародний кінофестиваль «Молодість», акредитований Міжнародною асоціацією кінопродюсерів (FIAPF), проводять кожного року вже майже півстоліття (з 1970 р.). Головне завдання — сприяння розвитку молодого професійного кіно. Конкурсна програма представляє твори молодих митців з усіх континентів, відібрані на національних і міжнародних кінооглядах. Головні секції: студентський, перший короткометражний (ігровий, анімаційний, документальний) і перший повнометражний ігровий фільми. Міжнародне журі присуджує Гран-прі за найкращий фільм усієї конкурсної програми. Володар отримує грошову винагороду і статуетку «Скіфський олень», що є символом кінофестивалю. Також журі присуджує призи, відзнаки й дипломи за найкращий фільм у кожній категорії. Серед іншого, існує приз глядацьких симпатій. Позаконкурсні програми знайомлять глядачів з найновішими досягненнями вітчизняного і зарубіжного кіномистецтва.

Таким чином, кіномистецтво стрімко розвивається, його мова постійно оновлюється. Сучасний кінематограф здатний не лише правдиво зобразити все, що є у світі, втілюючи багато відтінків почуттів людини, а й будь-які найрізноманітніші ідеї та фантазії, сміливо заглядаючи в майбутнє. Кіно для мільйонів людей стало улюбленою розвагою.

Портрет митця

Класиком німого кіно вважають універсального кіно-митця Чарлі Чапліна (1889-1977) — американського і англійського кіноактора, сценариста, композитора, кінорежисера, продюсера і монтажера.

Ч. Чаплін народився в родині артистів мюзик-холу. Чарлі з братом опинилися в школі для сиріт і бідних дітей, вони були змушені самостійно заробляти на життя. Пропускаючи заняття в школі, Чарлі береться за будь-яку можливу роботу.

У дев’ять років він вступив до дитячої танцювальної групи, в складі якої в Чарлі виникла можливість на одному з виступів розсмішити глядачів. Нарешті чотирнадцятирічний Чарлі отримує постійну роботу в театрі, також грає у вар’єте, опановує гру на скрипці, бере уроки театрального диригента.

Чаплін увійшов в кінолітопис як один із найкращих коміків світового кінематографа. Він створив знаменитий образ бродяжки Чарлі: мішкуваті штани, великі черевики, вузька візитка, котелок на голові, чорні маленькі вусики і тростинка в руках. Донести до глядачів емоції і смисл без звуку було досить складно; основним творчим прийомом в німому кіно була пантоміма. Бродяжка — персонаж багатогранний: він самотній, романтичний, але водночас робить нахабні вчинки, проте він — джентльмен. Усі ці якості актор «вимальовує» за допомогою міміки, жестів, виразності рухів, комічної ходи. Згодом багато хто намагався наслідувати цей образ, але він залишився унікальним у манері виконання саме Чарлі Чапліна. Відповідно до шаленої популярності почали стрімко зростати й акторські гонорари: у 1917 р. він стає найдорожчим на ті часи актором з контрактом на мільйон доларів.

Разом з колегами Чаплін засновує кіностудію United Artists, де починає створювати свої повнометражні картини. Стали класикою «Золота лихоманка», «Цирк», «Вогні великого міста», «Великий диктатор». У ліричній трагікомедії «Вогні рампи» митець виступив як продюсер, режисер, сценарист, композитор, монтажер, хореограф, художник по костюмах і виконавець головної ролі.

Висновок

До головних художніх компонентів фільму належать зняті на плівку зображення (люди, події, предмети, пейзажі) і записані на плівку звуки (мовлення, музика, спів, шуми), які нерозривно злиті в одне художнє ціле. Кіномистецтво об’єднує в собі елементи різних мистецтв: літератури (сценарій, текст від автора); живопису (композиція, колорит, світлотінь); театру (гра акторів, мізансцени); музики. Отже, кіно — мистецтво синтетичне, просторово-часове.

Зрозуміло, кіно має і власні, притаманні тільки йому, виражальні художні засоби та можливості. Розглянемо їх.

Відомо, що будь-який фільм складається з кадрів. Це поняття багатозначне, і стосовно кіно розуміється як фрагмент відеоряду, відрізок кіноплівки, мінімальна одиниця конструкції фільму. Окремі кадри з’єднують в одне ціле шляхом монтажу. Як специфічний художній засіб кіномистецтва монтаж передбачає відбір і трактування митцем подій і явищ, їх зіставлення в певному темпі й ритмі, організацію фільму в просторі та часі (приміром, за допомогою монтажу можна з’єднати події, зняті в різних місцях і в різний час).

До основних кінозасобів належать різноплановість (зміна планів) і ракурс зображення. Наприклад, окремий кінокадр може вмістити натовп людей, знятих загальним, або дальнім, планом. На середньому плані можна в кадрі виокремити з-поміж інших певну людину. А коли потрібно сконцентрувати увагу на погляді персонажа, тоді кіноапарат максимально наближається до обличчя актора і показує його крупним планом. Залежно від художнього задуму глядач може побачити людину чи будь-який предмет згори, збоку, знизу, здалеку або впритул. Це досягають зміною ракурсу, тобто кута зору.

Багаті можливості криються у використанні трюків і спецефектів. Спецефекти в кіно поділяють на механічні, оптичні, звукові, але зазвичай їх поєднують. Механічні спецефекти готують перед зйомками (моделювання, піротехніка, спеціальний грим). До оптичних належать: стоп-кадр; прискорена, уповільнена, зворотна і комбінована зйомки; мультиекспозиція (дозні-мання на плівку з уже знятими кадрами); хромакей (зйомка на тлі кольорового однотонного, переважно зеленого, екрана, який потім замінюють на інший відзнятий матеріал); контроль руху камери. Завдяки останньому ефекту є можливість показати в русі навіть космічні кораблі, що вперше було застосовано у фільмі «Зоряні війни» (реж. Дж. Лукас). Модель залишається нерухомою, а камера рухається за запрограмованою траєкторією.

Окрему групу спецефектів створюють за допомогою комп’ютерної графіки. Без них блокбастер уявити сьогодні практично неможливо. Взяти хоча б серію пригодницьких фільмів «Пірати Карибського моря». Останні стрічки просто рясніють комп’ютерними трюками: поєднання в просторі предметів з різних місць (пейзаж з одного району, корабель з іншого, небо з третього); моделювання «живих» акторів, використання комп’ютерної анімації замість залучення дублерів; створення явищ природи тощо. У третій частині фільму налічується 2000 епізодів зі спецефектами, з них третину виконано командою з близько двохсот фахівців на студії цифрових візуальних ефектів і комп’ютерної графіки Industrial Light & Magic.

Щоб відтворити простір, наприклад, побудувати ціле місто, нині застосовують тривимірні графічні редактори. Комп’ютерне моделювання облич дає змогу продемонструвати як актор «старішає» або «молодшає».

Створити фантастичний персонаж допомагає аніматроніка — мистецтво створення електронних ляльок, як, приміром, динозаври у фільмі «Парк Юрського періоду».

Кращі з картин, у яких застосовують складні трюки й візуальні ефекти, зазвичай отримують премію «Оскар» у номінації «Кращі візуальні ефекти». Окрім згаданих вище фільмів, цю нагороду отримали не менш легендарні стрічки «Володар перснів», «Кінг-Конг», «Титанік», «Аватар», «Інтерстеллар».

Мистецька скарбничка

  • Блокбастер (з англ. block — квартал, bust — руйнувати, букв, «руйнівник кварталу») — популярний і комерційно успішний продукт кіно- і театральної індустрії, «супербойовик».
  • Кінематограф (з грец. «рух» і «писати») — галузь культури та економіки, що об’єднує всі види професійної діяльності, пов’язані з виробництвом, розповсюдженням, зберіганням і демонструванням фільмів.
  • Саундтрек — музичний супровід до фільму, мюзиклу, комп’ютерної гри тощо.