Екранні мистецтва

Переглянути відоурок "Мова і види кіномистецтва"

Екранні мистецтва

Благо, що дарує нам мистецтво, не в тому, чого ми від нього навчаємося, а в тому, якими ми завдяки йому стаємо.

Оскар Уайльд, англійський письменник і драматург

Екранні мистецтві — сфера художньо-суспільної діяльності, позначена різноманітними способами відтворення рухомого зображення через різні засоби його проекції на екран. Існують різни види екранного мистецтва: кінематограф, телебачення, ві-део, комп'ютерні технології. Вони є тією формою, за допомогою якої вибудовується обличчя сучасної культури і водночас наповнюється відповідним сенсом.

Однією з характерних рис культури XXI ст. є розширення сфер її впливу на людину через засоби масової комунікації, насамперед такі, як кінематограф, телебачення, Інтернет, які є продуктами науково-технічної революції. Потужний вплив екранних мистецтв на розвиток культури, їхнє значення в активізації обміну художньою інформацією важко переоцінити. Екранні мистецтва є шляхом до свідомості та емоційної сфери глядача.

Кінематограф

Першим технологічним екранним мистецтвом став кінематограф, який виник наприкінці XIX ст. Закономірність появи кінематографа підтверджується тим, що його було винайдено майже одночасно в різних країнах.

Історична довідка

У 1895 році французькими винахідниками братами Луї та Огюстом Люм'єр був запатентований новий технічний апарат, який здобув назву «кінематограф», що в перекладі з грецької означає «пишу рух». Важливе значення роботи братів Люм'єр полягало в тому, що їхня технологія дозволяла здійснювати зйомку не в спеціальних приміщеннях, а в будь-якому місці (в тому числі на вулиці), швидко готувати фільм до перегляду і показувати його цілому залу глядачів. Серед перших десяти фільмів братів Люм'єр, які вони представили публіці на прем'єрі 28 грудня 1895 р. в Парижі, яка і є датою заснування кінематографа, ігровим був тільки один — «Политий поливальник». Фільми складалися зі сцен, що були зняті з натури: «Вихід робітників із заводу Люм'єр», «Прибуття потяга на вокзал Ла Сьота», «Руйнування стіни» тощо. За два роки винахід було представлено майже у всіх країнах світу. Сьогодні у Франції існує премія імені братів Люм'єр, якою нагороджують кращих операторів документального кіно.

Україна теж має свого винахідника апаратури, що давала можливість проектувати рухоме зображення на екран. Ним був Йосиф Тимченко, який продемонстрував свій винахід у січні 1894 року. ЗО вересня 1896 р. харківським професійним фотографом Альфредом Федецьким були зроблені перші аматорські кінозйомки (перший фільм в Україні). Тоді фотограф відтворив на плівці момент перенесення чудотворної ікони Божої Матері з Курязького монастиря до харківського Пок-ровського монастиря, а 2 грудня того ж року цей хронікальний сюжет публічно продемонстрували в Харківському оперному театрі. А. Федецький зняв ще кілька хронікальних сюжетів, наприклад, про козаків першого Оренбурзького полку, вид харківського вокзалу в момент відходу поїзда тощо.

Вважалося, що кіно стане довготривалою формою мистецтва, оскільки кінокартини апелюють до різноманітних почуттів. Людська сутність прагне пригод, захоплюючих подій, гумору, ризику та емоційних змін. Постійне оновлення художніх засобів кіно відповідає цим бажанням. Людина через кіно має змогу спілкуватися зі світом. Крім того, кінематограф здійснює помітний вплив на культуру і мистецтво, політичне та економічне життя країни.

Кіномистецтво — вид мистецтва, твори якого створюються за допомогою кінознімання реальних, спеціально інсценованих або відтворених засобами анімації подій.

У чому полягає секрет популярності кінематографу?

Кінематограф як вид мистецтва вирізняється з-поміж інших видів своєю багатогранною синтетичністю. В ньому поєднано естетичні властивості літератури, театру, образотворчого мистецтва, фотографії, музики, досягнення оптики, механіки, хімії, фізіології, комп’ютерної техніки.

Секрет популярності кінематографа полягає у властивому тільки йому розмаїтті виражальних засобів. Проте вихідним структурним елементом кіно є кадр. Художній образ виникає завдяки руху від кадру до кадру. Під час монтажу кадрів створюється своєрідний ритм, що формує художню атмосферу фільму.

Для допитливих

Перші короткометражні фільми (довжина кінострічок 15—20 м, тривалість демонстрації приблизно 1,5 хв.) з'явилися у Франції і були документальними. Невелика довжина кінострічок була обумовлена технічною недосконалістю кіноапаратури. Однак вже у 1900 р. їхня тривалість збільшилася до 200—300 м, а тривалість демонстрації становила 15—20 хвилин. Удосконалення знімальної та проекційної техніки сприяло подальшому збільшенню довжини кінострічок, підвищенню якості та кількості художніх прийомів зйомки, акторської гри та режисури. А поширення та популярність кінематографа забезпечили йому економічну вигідність, що, однак, не могло не позначитися на художній цінності кінокартин. Разом із тим почали формуватися жанри кінематографа, виникла їх художня своєрідність та специфічний для кожного жанру набір образотворчих прийомів. Найвищого розквіту «німе» кіно досягло у 20-х роках XX ст., коли вже цілком оформилося як самостійний вид мистецтва та були вироблені притаманні лише йому художні засоби.

Спочатку кінофільми були чорно-білими та німими. Щоб створити виразні образи, акторам того часу доводилося передавати свої думки, настрої та почуття через жести та міміку. Видатний актор, геніальний мім Чарлі Чаплін розповідав мовою німого кіно не тільки смішні історії, а й історії про сумну участь людини, яка була змушена жити у світі, де панували несправедливість і зло.

Кінофільм супроводжувався «живою» музикою. Музикантів, які грали на фортепіано мелодії під час сеансу, називали таперами. Музика кінофільмів того часу — це не простий супровід до того, що відбувається на екрані, а створення настрою у глядачів, ілюстрація змісту подій, відображення емоцій, пристрастей акторів.

Які нові горизонти відкривав звуку ігровому кінематографі?

Перший колір у кінематографі з’явився в 1925 р. у декількох епізодах фільму «Привид опери». Але лише 1935 рік вважається роком появи кольорового кіно — це фільм американського режисера Р. Мамуляна «Беккі Шарп». У 1926 р. з’явився звуковий кінофільм — «Дон Жуан». У ньому звучав записаний на плівку музичний супровід. Успіх стрічки був приголомшливим. Тому 6 жовтня 1927 р. вважається днем народження звукового кіно. У фільмі «Співак джазу», окрім музики та співу, вже були невеликі розмовні епізоди. Поступово кіностудії світу переходили до випуску звукових кінофільмів.

Перший звуковий фільм в Україні з’явився у 1930 р. — документальна стрічка режисера Дзиґи Вертова «Ентузіазм (Симфонія Донбасу)». А вже у 1931 р. країна не тільки побачила, а й почула українських акторів у художньому фільмі режисера Олександра Соловйова «Фронт».

Завдяки освоєнню нових видів кінематографа (панорамного, стереоскопічного, поліекранного та інших) значно підвищилась якість показу фільмів, виник термін «ефект присутності» глядача. Враження посилювалося стереофонічним відтворенням звуку, що створювало «просторову звукову перспективу». У наш час існують досконалі системи звукового супроводу кіно. Зрозуміло, що вони покликані підсилити ступінь занурення глядача в атмосферу фільму, що переглядається.

Видатні кінорежисери світу

Одним із перших видатних кінорежисерів вважається американський режисер Д. Гріффіт. Сучасники називали його «Шекспіром екрану» та «батьком технік кінозйомки». Він використовував крупний і дуже дальній плани для підсилення виразності образу, знімав камерою в русі, розробив принципи кіномонтажу тощо. При створенні декорацій режисер використовував тверді театральні декорації, а не намальовані на полотні. Д. Гріффіт виховав багато видатних кіноакторів, від яких вимагав не театральної міміки та жестикуляції, а реалістичної гри. Його фільми «Народження нації» (1915 р.) та «Нетерпимість» (1916 р.) вважалися найкращими кінострічками того часу.

Федеріко Фелліні — видатний італійський кінорежисер, володар п’яти премій «Оскар». Вершиною творчості кінорежисера став фільм I960 року «Солодке життя». Його слід розглядати як філософську притчу про італійське суспільство, що переживало «економічне диво» після кількох років убогості. Вважають, що Ф. Фелліні, перш за все, хотів показати, яким порожнім є життя, в якому панують самотність, відчуження, роз'єднання людей. Картина отримала «Золоту пальмову гілку» на фестивалі в Каннах і мала значний вплив на кінематографістів усього світу. У цьому фільмі чудову акторську гру показав Марчелло Мастроянні.

10 вересня — день народження видатного українського кінорежисера і кінодраматурга Олександра Довженка — святкується в Україні як День кіно.

Перший серйозний успіх до О. Довженка як режисера, прийшов у 1929 році після виходу на екрани фільму «Звенигора». Велетенська поетична фреска, що охоплює дві тисячі років буття, може бути зрозумілою тільки тим, хто знайомий з історією України. Дванадцять пісень цієї стрічки відтворюють легенди скіфів і варягів, запорізьких козаків, учасників громадянської війни, петлюрівців, більшовиків та білогвардійців.

«Звенигора» в моїй свідомості одклалася як одна з найцікавіших робіт, це «прейскурант моїх творчих можливостей», я зробив її одним духом — за сто днів, не зробив, а проспівав, як птах. Мені хотілося розсунути рамки екрана... заговорити мовою великих узагальнень», — писав режисер.

Фільм «Земля» — це перший значний за силою поєднання ідеї, змісту і поетичної форми твір. У кіно нікому раніше не вдавалося таке рішення великої соціальної теми. О. Довженко першим у світовому кіно виразив світогляд, якісно відмінний від досі зображуваного. Це світогляд нації хліборобської, в якій спокійна гідність зумовлена її способом життя. У 1958 р. на Всесвітній виставці в Брюсселі (Бельгія) 117 видатних критиків і кінознавців із 26 країн світу визначили фільм «Земля» одним із 12 найкращих картин усіх часів.

Види екранних мистецтв

Кіномистецтво прийнято поділяти на такі основні види:

• художній (ігровий) кінематограф, у якому засобами виконавської творчості втілюється художній задум;

• документальний кінематограф, що є особливим засобом образної публіцистики;

• мультиплікація (анімація) — «оживлення» графічних чи лялькових персонажів;

• науково-популярний кінематограф, який використовує засоби всіх трьох жанрів для популяризації знань.

• відеокліп — нетривала за часом художньо складена послідовність кадрів. Це різновидність відеофільму, який характеризують швидкий монтаж, насиченість електронними спецефектами, лаконічність тощо.

Документальне кіно

Документальне кіно — вид кіномистецтва, заснований на зйомках реальних людей у реальному оточенні реального світу, або справжніх життєвих фактів та явищ. Дослідник історії документального кінематографа Х’ю Бедлі вважав, що основне завдання цього виду кіно — це «розповісти нам про світ, в якому ми живемо». Темою для документальних фільмів найчастіше стають історичні події, культурні та соціальні явища, наукові факти та гіпотези, а також відомі персони і співтовариства. Структура документальних фільмів різноманітна. Використовуються як постановочна, так і репортажна зйомки, натурні та інтер’єрні зйомки, архівні відео- та фотоматеріали.

Цей вид кіномистецтва можна поділити на різні підвиди: кінохроніка (тривале спостереження за подією, репортаж тощо); кінолітопис (фіксує не факти сьогодення, а головні події історії та культури); кінофіксація для спеціальних цілей (наукові спостереження, факти, оперативна зйомка та інше); кінодослідження (географічне, зоологічне, історичне, етнографічне тощо); пропагандистське кіно (пропаганда науки, товару, технології, релігії тощо); освітні (навчальні фільми), наукові та інші.

Значний внесок у розвиток українського документального кіномистецтва зробив кінорежисер Дзиґа Вертов. Ігрове кіно режисер вважав «фікцією та неправдою». Його неігро-вий художньо-документальний фільм «Людина з кіноапаратом» (1929 р.) на XIII Міжнародному кінофестивалі у 1964 р. в Мангеймі (Німеччина) було названо серед 12 найкращих документальних фільмів усіх часів. Багато стрічок Дзиґи Вертова ввійшли до «Золотого фонду світового кіно». Сьогодні, створюючи документальне кіно, режисери використовують новітні технічні засоби — зйомка з космосу, комп’ютерні технології, спецефекти і багато іншого.

Мультиплікація

У чому відмінність анімації від ігрового кіно ? Які горизонти для творчості ані-маторів має цей вид екранного мистецтва?

Мультиплікація (від латинського multiplicatio — «розмноження», «збільшення», «зростання») або анімація (від латинського anima — «душа» і похідного французького animation — «оживлення») — вид кіномистецтва, твори якого створюються шляхом зйомки послідовних фаз руху намальованих (графічна мультиплікація) або об'ємних (об'ємна мультиплікація) об'єктів. Ці твори називають анімаційними, чи мультиплікаційними фільмами (мультфільмами).

Анімація — метод створення серії знімків, малюнків, кольорових плям, ляльок або силуетів в окремих фазах руху. За допомогою цього під час показу їх на екрані з більшою швидкістю глядачам здається, що персонажі починають рухатися.

Принцип анімації знайшли задовго до винаходу братами Люм’єр кінематографу. Бельгійський фізик Жозеф Плато, австрійський професор-геометр Сімон фон Штампфер та інші вчені і винахідники використовували для відтворення на екрані зображень, що рухались унаслідок обертання диска чи стрічки з малюнками.

Майбутньому бурхливому розвитку анімації посприяли не лише фільми, що були зроблені в минулому, а й певний технічний поступ. Найважливішим досягненням у цій сфері став винахід Роберта Барра — перфорований целулоїд, що дозволяв зафіксувати лист із малюнком за допомогою штифтів.

28 жовтня 1892 року французький винахідник та художник Еміль Рейно вперше продемонстрував свою виставку «світлових пантомім» глядачам паризького Музею Гравен. Але більшість істориків кіно вважають, що першим мальованим анімаційним фільмом став графічний фільм «Фантасмагорія» режисера Еміля Коля, який побачив світ у 1908 р.

Перші лялькові мультиплікаційні фільми «Прекрасна Люканіда, або війна вусачів з рогачами» (1910 р.) та «Помста кінооператора» (1912 р.) створив художник, оператор та режисер Владислав Старевич. Героями його стрічок ставали жуки, які рухались настільки природно, що публіка була впевнена — автор видресирував справжніх комах.

Найвідоміша постать в історії світової мультиплікації — Уолт Дісней. Він був і режисером, і художником мальованих фільмів. У. Дісней створив цілу «імперію» анімації, розробив технологію виробництва мультфільмів, яка і сьогодні називається діснеївською, або класичною. Видатний аніматор створив перший звуковий мультфільм — «Пароплавчик Віллі» (1928 р.) про мишеня Міккі, перший музичний — «Танок скелетів» (1929 р.) та перший повнометражний мультфільм —

«Білосніжна та сім гномів» (1937 р.). За свою працю У. Дісней отримав велику кількість премій (тільки «Оскарів» — 26), а його Міккі-Маус і сьогодні підкоряє серця мільйонів дітей та дорослих.

Раніше мультфільми можна було умовно поділити на мальовані та лялькові. У сучасній мультиплікації використовуються й інші матеріали, наприклад, пластилін. Так, український режисер-аніматор Олександр Татарський уперше створив мультиплікаційний фільм із пластилінових ляльок — знамениту «Пластилінову ворону» у 1980 р. Стрічки режисерів Володимира Дахна (серіал «Як козаки...»), Давида Черкаського («Пригоди капітана Врунгеля»), Леоніда Зарубіна («Солом’яний бичок») прославили українських аніматорів у всьому світі, а у 2003 р. мультфільм українського режисера Степана Коваля «Ішов трамвай № 9» (2002 р.) отримав на Берлінському фестивалі кінонагороду — «Срібного ведмедя».

Справжня революція у виробництві мультфільмів відбулася з появою комп’ютера. Сучасні технології дають мультиплікатору можливість створювати трьохвимірний простір замість плаского, малювати у будь-якому стилі та техніці, використовувати найяскравіші кольори.

На початку XXI ст. стають популярними програми, що дозволяють без надмірних зусиль створювати прості класичні мультфільми. Це явище стало поштовхом до створення анімаційних фільмів широкими масами народу.

Види анімації:

• графічна (мальована) анімація — класичний вид анімації, де об’єкти малюють вручну (сьогодні часто переносять малюнки на комп’ютер);

• об’ємна (матеріальна) анімація — об’єкти є окремими елементами матеріального світу (лялька, пластилін, витинанка, сіль, голки тощо);

• комп’ютерна анімація — вид анімації, в якому об’єкти створюють за допомогою комп’ютерних засобів;

• З-d анімація;

• 2-d анімація (flash-анімація).

Для допитливих

Аніме — японська мультиплікація. Головна відмінність від мультиплікації інших країн полягає в тому, що аніме, в основному, створюють з розрахунку на підліткову та дорослу аудиторії.

Аніме часто (але не завжди) відрізняється характерною манерою зображення персонажів та фону. Випускається в формі телевізійних серіалів, а також фільмів, що розповсюджуються на відеоносіях або пристосовані для кінопоказу. Для аніме характерне надзвичайне жанрове різноманіття, окрім загальних жанрів (бойовик, детектив тощо) є і специфічні притаманні лише аніме. Саме різноманітність та орієнтація на глядачів різного віку є головними перевагами аніме. Більша частина ані-ме-серіалів — це екранізація японських коміксів — манґи, втім існують екранізації книжок, а також повністю самостійні роботи. Аніме — це анімація, створена тільки в Японії, тому твори в анімешній стилістиці, але виконані в інших країнах, не є аніме. Наприклад, американський анімаційний телесеріал «Аватар — Легенда про Аанга» (2005—2008 рр.).

Таким чином, анімація — це спосіб створення необмеженої кількості реальностей, це вид художньої творчості. Відмінною рисою анімації від інших видів екранного мистецтва стає «пожвавлення», наділення «душею» образу, створеного штучно, за допомогою різноманітних технік і засобів виразності. Анімація стала випробувальним полігоном фантазії, уяви, потоків свідомості. Всі ідеї, які неможливо втілювати в реальному житті, з успіхом реалізуються в аніма-ційній віртуальній реальності.

Комп’ютерна анімація не витіснила класичну анімацію. Вона стала черговим етапом еволюції анімаційних технологій, дозволивши вдосконалити анімаційний процес, прискоривши і здешевивши його, відкривши для авторів нові способи впливу на глядача і нові способи вирішення класичних анімаційних завдань.

Уважно розгляньте кадри з мультфільмів. Назвіть їх. До яких видів мультиплікаціївони належать?

Науково-популярний кінематограф

Науково-популярний кінематограф створює науковий підхід до життя. Завданням науково-популярних фільмів є подання наукових відомостей, фактів, результатів досліджень спрощеною популярною мовою для всього населення, а не лише окремої сфери науковців. Дуже популярними є телевізійні проекти на межі документального та розважального жанрів — «Моя правда», «Неймовірні історії кохання», «Зіркове життя». Популярними є стрічки про приватне життя відомих людей.

Українське документальне та науково-популярне кіно

Історія українського документального кінематографу пов’язана з ім’ям харківського фотографа Альфреда Федецького, який зняв кілька короткометражних документальних сюжетів у вересні 1896 року.

Успіх документального та науково-популярного фільму залежить як від професійної майстерності режисерів, так і від соціально очікуваних тем, проблем, що є актуальними.

Сьогодні українське документальне кіно — різножанрове мистецьке явище, одним із напрямів якого є дослідження історії України засобами науково-популярного кіно. Це роботи режисера Ростислава Плахова-Модестова «Ще як ми були козаками» (період Гетьманщини) й режисера Саргія Буковського «Війна. Український рахунок» (період Другої світової), фільм «Пейзаж після мору» режисера Юрія Терещенка, фільм «Бабин яр: правда про трагедію» режисерів Володимира Георгієнка та Олександра Шлаєна та багато інших. Не менш цікавий в цьому виді кіномистецтва є проект каналу «Інтер» «Великі українці» — 2008 р. (знято 90 біографічних сюжетів та 10 документальних фільмів).

68 режисерів, 50 операторів, сотні працівників цеху документального кіно підготували масштабний проект — 108 короткометражних фільмів «Невідома Україна». Мета проекту — знайомство з історією України від прадавніх часів до здобуття незалежності. Наприклад, 12 фільмів «Золоте стремено» — історія

української армії, 12 фільмів «Лікарська справа в Україні» — історія медицини, 8 фільмів «Як судились колись в Україні» — етюди з історії права. Сучасні пріоритети українського документального кіно є формування національної ідентичності, невирішених соціальних проблем, духовних аспектів буття українців.

Відеокліпи

Відеоклі , відеоролі , чи просто кліп — нетривала за часом художньо складена послідовність кадрів.

Відеокліпи (мистецтво специфічної зйомки і монтажу) вважаються окремим короткометражним видом кіномистецтва. У кліпах, в порівнянні з короткометражним кіно, використовуються сцени і ефекти, безпосередньо не пов’язані з поточним сюжетом.

Відеокліпи як вид мистецтва вийшли з повнометражного кіно 1970-х років, яке шукало нові форми мюзиклів і яскраву подачу музичного матеріалу. Кліпо-ва побудова в кіно була притаманна творам авторського, елітарного кінематографа. Поступово кліпи завойовують телебачення. Естрадні музичні номери вже не виконуються, як проста фіксація співака на сцені. Простір екрана заповнюється примхливими поєднаннями картин візуального ряду, де реальне існує поряд з фантастичним. Особливе місце кліпи посідають в системі відео, де стають звичним явищем.

Відеокліпи також застосовуються для реклами товарів і послуг і для візуального супроводу аудіокомпозицій на телебаченні.

Види відеокліпів: концертне відео, художній відеокліп, постановочний відео-кліп, студійне відео, анімований відеокліп тощо.

Ігрове кіно

Ігрове кіно — вид кіномистецтва, що засобами виконавської майстерності втілює твори кінодраматургії. Цей вид кіномистецтва побудований на грі акторів. До ігрового кіно належать практично всі твори кінематографу, за винятком документального кіно. Твори цього виду мають назву художніх фільмів, що створюються при взаємодії автора сценарію, композитора та оператора-постановника.

Жанри художнього кіномистецтва

У 20—40-х рр. XX ст. остаточно сформувались головні жанри художнього кіно. Велику роль у цьому зіграв попит споживачів кінопродукції, тому що кінематограф залежав від того, наскільки прибутковими були кінострічки. Загальноприйнятої класифікації жанрів у ігровому кіно не існує і сьогодні. Але основні жанри протягом багатьох десятиліть і донині не втратили своєї популярності. Серед найпоширеніших жанрів кінематографу: детектив, комедія, мелодрама, фантастика, фільми жахів, трилер тощо.

Інтриги, розслідування, запаморочливий сюжет — все це поєднує в собі такий унікальний жанр кіно, як детектив. Цей жанр здобув величезну популярність. Його головною особливістю є сюжет, в основі якого є таємниця, що пов’язана зі злочином, постійні інтриги і загадки, розслідування, вбивства, крадіжки і багато інших подій. У сюжеті головна роль відведена геніальному та професійному си-щику або приватному детективу, іноді кільком людям. У кінематографі існують кілька видів детектива. Наприклад, історичний детектив, фантастичний детектив, шпигунський детектив.

Бойовик або екшен-фільм, в якому головний герой бореться зі злом у різних його проявах і завжди перемагає. До цього жанру належать також вестерн, гангстерський фільм, фільм із бойовими мистецтвами та деякі трилери — фільми, при перегляді яких у глядача виникає відчуття сильного хвилювання, напруження від передчуттів якихось жахливих подій.

Девіз бойовика: «Добро повинно мати кулаки». Фільми цього жанру переважно не мають складного сюжету. Головний герой зазвичай стикається зі злом: злочини, корупція, тероризм, убивства. Не знаходячи можливості мирного вирішення ситуації, він вдається до насильства, в результаті чого знищуються десятки, а іноді й сотні лиходіїв. Кращими бойовиками вважаються: «Скажений Макс», «Термінатор», «Бетмен», «Леон», «Подвійний удар», «Рембо», «Міцний горішок» тощо. Більшість бойовиків не рекомендовано до перегляду підлітками молодше 16 років.

Вестерн — це візитівка американського кінематографу. Дії фільмів відбуваються на Дикому Заході Америки в XIX ст. В основі сюжетів — конфлікт між бандою злочинців, представниками влади та мисливцями за нагородою.

Суперечка вирішується шляхом насильства, що неодмінно супроводжується стріляниною.

Відмінність кіножанру демонструють такі фільми: «Чудова сімка», «Дуель», «Хороший, поганий, злий», «Диліжанс», «Покинутий», «Легенда про Г’ю Гласса», «Мерзенна вісімка», «Джейн бере рушницю» та інші.

У протистоянні персонажів карате-фільмів ставка робиться не на застосуванні вогнепальної зброї, а на рукопашні сутички із використанням прийомів східних єдиноборств. Найпопулярнішими акторами в карате-фільмах були титуловані професіонали, такі як Брюс Лі, Роберт Уолл, Бон Ін-Сик і Чак Норріс та інші. Яскравими прикладами жанру є фільми: «Вихід Дракона», «Кровавий спорт», «Подвійний удар», «Кулак люті».

Основа сюжету гангстерського кіно — розкриття злочинів, «вирішення стосунків» між гангстерськими угрупованнями тощо. Дії фільмів відбуваються переважно у СІЛА в ЗО—40-х рр. XX ст. на початку виникнення гангстерських угруповань. Класикою гангстерського кіно вважається: «Хрещений батько», «Обличчя зі шрамом», «Одного разу в Америці» тощо.


Трилер

Трилер націлений викликати у глядача раптовий приплив емоцій, почуття тривоги, збудження. Жанр не має чітких кордонів, елементи трилера присутні в детективах і шпигунських фільмах, фільмах жахів, пригодницьких і гангстерських фільмах. Визнаним майстром трилерів вважається американський режисер Альфред Хічкок. Такі його фільми, як «Запаморочення», «На північ через північний захід», «Психо», «Марні».

Пригодницький фільм

Пригодницький фільм — жанр кіно, схожий на пригодницький роман у літературі. На відміну від бойовика, у пригодницьких фільмах акцент зміщений

з грубого насильства на кмітливість персонажів, уміння перехитрити, обдурити лиходія. У пригодницьких фільмах героям належить оригінально вийти зі складних ситуацій. «Хеппі-енд» також дуже ймовірний. Часто пригодницьке кіно перетинається з історичним, утворюючи специфічні піджанри — фільм плаща і шпаги (якщо дія відбувається в Європі) і вестерн (якщо дія відбувається на Дикому Заході). Наприклад, фільми «Індіана Джонс», «Копальні царя Соломона», «Маска Зорро», «Пірати Карибського моря», «Пригоди Робін Гуда», «Роман з каменем» тощо.

Фантастичний фільм

Батьком жанру кінофантастики вважають режисера Жоржа Мельеса, який вже з 1896 року почав знімати казкові, містичні і фантастичні історії. Більшість популярних сюжетів кінофантастики запозичені з легенд і міфів. Однак, кінематограф має свої переваги перед книгами: він здатен втілювати будь-які задуми у візуальній формі. Кінофантастику поділяють на наукову фантастику, фентезі та фільми жахів.

Комедія

Комедії — фільми, головна мета яких розсмішити глядача, покращити настрій. Але комічне і сміх — не одне й те саме, не все смішне є комічним. Комічність — це здатність людини подивитися на себе з іншого боку, побачити власні

вади, а також висміяти недосконалість світу. Головні герої фільмів цього жанру завжди потрапляють в курйозні ситуації.

Не менш популярними є і філь-ми-пародії, які часто пародіюють інші фільми. До кращих комедій, які увійшли до класики українського кіномистецтва, належать стрічки «За двома зайцями» (1961 р.) режисера Віктора Іванова, «Королева бензоколонки» (1962 р.) Олександра Мішуріна та Миколи Літуса, «Бумбараш» (1971 р.) Миколи Рашеєва та Абрама Народи-цького та інші.

Мелодрама і музичні фільми

Духовний та чуттєвий світ героїв краще всього розкривають мелодрами. Гарні костюми та декорації, лірична музика — усе це перенесене на кіноекран з театральних підмостків. Яскравим прикладом цього жанру є фільм «Віднесені вітром» (1939 р.) режисера Віктора Флемінга. Тільки премій «Оскар» Американської академії кінематографічних мистецтв та наук ця стрічка отримала десять, і сьогодні вважається найкасовішим фільмом у світі.

Музичний фільм

Музичний фільм — мюзикл, чи оперета, що перенесена з театральних підмостків на кіноекран. Атрибутами фільмів цього жанру є велика кількість пісень, танців, яскраві костюми та декорації. У музичному фільмі обов’язково мають бути наявні елементи мелодрами. Яскравим прикладом цього жанру є американський фільм «Привид опери» режисера Джоела Шумахера.

Крім вищезгаданих жанрів художнього кіномистецтва, популярними жанрами світового кіно та їх напрямами були і залишаються також екранізації класичних та сучасних літературних творів, історико-біографічні фільми, фільми військової тематики, міська проза, психологічні драми, сімейні фільми тощо.

Для допитливих

На початку ХХ-го ст. на кіностудіях Києва, Одеси, Харкова почалося виробництво кінохроніки і художніх фільмів. Перевагу було віддано екранізації класиків української літератури, творів історичної тематики і популярних вистав, таких як «Наталка Полтавка», «Москаль-чарівник», «Наймичка» тощо. Перший український фільм — «Запорізька Січ» зняв у 1911 р. режисер Данило Сахненко в Катеринославі (нині Дніпро). З дореволюційним кіно в Україні пов'язана творчість багатьох популярних акторів. Королевою екрану тих часів була Віра Холодна, яка народилася в Полтаві і яка успішно і багато знімалася в Одесі.

Сучасне українське художнє кіномистецтво

Український кінематограф — це ціла галузь національного мистецтва зі значною історією і багатими традиціями. У світовому кіномистецтві вже назавжди залишаться імена Олександра Довженка, Сергія Параджанова, Леоніда Викова, Богдана Ступки. Але і нове покоління кіномитців має всі шанси дописати свої імена в літопис світового кіно.

Сучасне українське кіно знімає кілька державних кіностудій, таких як Національна кіностудія художніх фільмів ім. О. Довженка, Українська кіностудія анімаційних фільмів, Національна кінематека України, Одеська кіностудія, Українська студія хронікально-документальних фільмів, так само Національний центр О. Довженка. Крім цього, в Україні діють 46 приватних студій.

В Україні існує близько трьох десятків кінофестивалів, що проходять із різною періодичністю в багатьох містах України. Наприклад, у 2016 р. здобувані з 13 країн світу змагалися в п’яти номінаціях: короткометражне ігрове кіно, повнометражне ігрове кіно, чи телефільм, анімація, документальне кіно, відеопоезія.

Галерея сучасних українських художніх фільмів

Перший повнометражний і вели-кобюджетний художній фільм (12 млн. грн) за роки незалежності України знятий на київській Національній кіностудії художніх фільмів ім. О. Довженка. Світова прем’єра «Молитви про гетьмана Мазепу» відбулася у лютому 2002 р. на Берлінському міжнародному кінофестивалі у позаконкурсній програмі.

В основі сюжету — діалог «на ножах» історичних антагоністів — Пет-

pa І, який руйнує саркофаг гетьмана та Івана Мазепи, який встає з могили, щоб розповісти про своє життя, передусім таке, що пов’язане з боротьбою двох державців. Дійсно, шукати в фільмі історичних фактів — річ невдячна. «Молитва про гетьмана Мазепу» — це своєрідний сон чи навіть страхіття із притаманними йому нелогічністю та ірраціональністю, довільним плином асоціацій, поєднанням непо-єднуваного. В одному інтерв’ю, з нагоди закінчення роботи над фільмом, режисер Юрій Іллєнко говорить про нього як про кінострічку, виконану в особливому жанрі — фільму-молитви. Але вочевидь не молитва, а саме сон визначає стилістику, звуковий і візуальний ряд Іллєнкового твору: розмиті кольори, пелена, через яку постають події, камера, яка у постійному русі, хаотичність.

Богдан Ступка, який грав роль гетьмана Івана Мазепи, так прокоментував враження від цього фільму: «Це складно. Треба знати про цей період дуже багато... Я б сказав — це Сальвадор Далі. Це видатний художник, художник і по костюмах, це приголомшливий живопис, в якому присутні якісь дивовижні люди, любов старої людини до молодої, якісь природні речі... Для мене ці сцени зняті дуже природно і дуже красиво, для мене це Сальвадор Далі».

Короткометражна філософська притча «Пересохла земля» була знята за мотивами новели «Дуже старий чоловік із великими крилами», яка написана лауреатом Нобелівської премії Габріелем Гарсіа Маркесом. Картина без єдиного слова оповідає історію про те, як чоловік урятував істоту з величезними білими крилами, подібну до ангела. Він приводить янгола додому й закриває його на кухні. Досить швидко людина усвідомлює економічні переваги свого скарбу й починає показувати янгола людям за гроші. Жадібність повністю захопила головного героя, його мало турбують страждання янгола. Під кінець фільму, однак, він знову залишається самотнім. Сюрреалістична логіка наповнює фільм навмисною двозначністю про те, звідки з’явився янгол і куди він іде. Кожен глядач поставить свої питання і знайде відповіді на них. Фільм з неординарним сюжетом підштовхує до роздумів про сенс життя. А якщо це був ангел-хранитель? Фільм посів перше місце на Всеукраїнському молодіжному кінофестивалі «На хвилях зачарованої Десни» (2005 р.).

Фільм «Той, хто пройшов крізь вогонь» заснований на реальних подіях. Простий хлопець Іван Додока — житель Полтавщини. За сюжетом фільму він — військовий льотчик, герой війни. Під час Великої Вітчизняної війни був збитий німцями і потрапив до ворожого полону, звідки лише дивом зумів утекти. Однак, на батьківщині свого героя вже не чекали. Івана як державного злочинця засудили до довічної каторги в ГУЛАГу. Втративши віру в свою країну, Іван робить усе можливе, щоб організувати втечу з табору і, врешті-решт, йому це вдається. Колишній герой втікає до Канади, де несподівано знаходить притулок у маленькій резервації індіанців-ірокезів, а з ним і нове життя — індіанське плем’я ставить його своїм вождем.

«Брати. Остання сповідь» — це трагічна філософська притча про любов і ненависть двох братів, які живуть у віддаленому гірському карпатському селі біля озера Синевир. Сценарій написаний за романом шведського письменника Торгні Ліндгрена «Бджолиний мед». Два брати-гуцули протягом життя все ділили: матір, іграшки, право називатися кращим, одну жінку, одного сина. Дія фільму відбувається в двох часових відрізках: перша частина дії відбувається в 60-70-х роках XX ст., а друга — в сучасний період. Головну роль у фільмі виконала студентка Вероніка Шостак. На момент зйомок їй було всього сімнадцять.

Світова прем’єра фільму відбулася 28 листопада 2013 р. в рамках головного конкурсу на Індійському міжнародному кінофестивалі в Гоа, а на Україні — 18 вересня 2014 р. на Міжнародному кінофестивалі «Молодість». Кінокартина вже отримала премії на міжнародних фестивалях в Шанхаї та Індії.

Український історичний драматичний фільм «Поводир, або квіти мають очі», в основу сюжету якого покладено мандри Україною американського хлопчика та українського сліпого музики напередодні та під час Голодомору. Почалися гоніння на українську інтелігенцію. Вона була майже вся репресована. Сюжет розгортається в Харкові. Маленький хлопчик на ім’я Пітер залишається один в чужій країні. Його батько — американський інженер — був засуджений владою. Пітер починає подорож до Одеси в надії повернутися додому, але дорогою зустрічає сліпого кобзаря Івана і стає його поводирем. Мимоволі Іван стає учасником тієї гри, яка згубила батька Пітера. Удвох із хлопчиком вони переживають ланцюжок подій, який приводить їх до розгадки загибелі громадянина США.

Фільм «Поводир, або квіти мають очі» знятий дуже реалістично. Режисер Олесь Санін теж кобзар. Деякі ідеї фільму взято з його власного досвіду, коли він був поводирем сліпого кобзаря. Особливо сильна сцена завершує картину: розліта-

ються від вибухів пил і уламки, метафорично представлені квітами, що квітають. Епізод як би ілюструє циклічність буття — фініш обертається стартом. Якісна операторська та режисерська роботи знаходяться на рівні голлівудських ідеалів. Існує спеціальна версія стрічки з тифлокоментуванням для незрячих людей. Головним гаслом фільму є фраза: «Заплющ очі — дивись серцем».

Фільм «Поводир, або квіти мають очі» побив рекорд за популярністю серед фільмів українського виробництва періоду незалежності і дев’ять тижнів перебував у топ-10 національного кінопрокату.

Український кримінально-драматичний фільм «Плем’я» про глухонімих підлітків і їх важку долю в інтернаті. Фільм розповідає про молодого хлопця Сергія, який прибуває до інтернату для глухих, де вступає в кримінальне угрупування «Плем’я» й закохується в дівчину Аню. Назва стрічки посилається на однойменне кримінальне угрупування з фільму, навколо якого розгортається сюжет. Режисер порівнює це угрупування з дохристиянським суспільством (плем’ям), яке знаходиться по той бік добра і зла, і таким чином герої фільму не здійснюють поганих або хороших вчинків, так добро і зло для них еквівалентні. «У них відсутня моральна рефлексія з приводу тих чи інших подій. Тому з приходом у цей світ любові, так чи інакше пов’язаної з переживаннями, дохристиянський світ гине», — казав режисер.

Головні герої фільму — не професійні актори, а звичайні підлітки. Особливістю кінострічки є те, що вона є першим фільмом у світі, знятим без єдиного слова — виключно мовою жестів, і при цьому не має субтитрів, інтертитрів чи закадрового голосу.

Стрічка була представлена майже на 100 кінофестивалях світу, де отримала понад 40 нагород, серед яких Європейський кіноприз і три призи Каннського кінофестивалю, через що вважається найтитулованішим українським фільмом. Американське видання Rolling Stone назвало фільм «Плем’я» найпотужнішою за впливом на глядачів стрічкою 2015 р.

Фільм «Чужа молитва» засновано на реальних подіях і розповідає про кримськотатарську дівчинку, яка в окупованому нацистами Бахчисараї врятувала життя 88 єврейським дітям. Дійсно, з приходом німців, татари і українці допомагали євреям. Наприклад, прізвище сім’ї Куртієвих увічнено в меморіальному комплексі Яд ва-Шем в Ізраїлі. Про це говорять і шість мармурових плит, на яких висічені імена українців, які допомагали євреям під час Голокосту. Але, перш за все, це художній фільм, а не історична хроніка. Лише окремі епізоди зняті за реальними подіями в Криму під час Другої світової війни.

Головна героїня фільму — Саїді — вихователька в притулку для татарських дітей-сиріт. До неї звертається за допомогою хлопчина Іцхак, який разом з іншими дітьми-євреями ховається від фашистів. Перед дівчиною постає важка моральна дилема — допомогти дітям або, рятуючи власне життя, відмовити їм? Незважаючи на смертельну загрозу, дівчина бере під свій захист небезпечних вихованців і «перетворює маленьких євреїв в татар» — дає їм нові імена, навчає мови, звичаїв і молитвам.

Зйомки фільму проходили в Україні, Грузії та Ізраїлі. У фільмі «Чужа молитва» знімалися актори з різних країн. Це дуже багатогранне кіно, в якому є безліч паралелей, багато площин для роздумів. А головне, кожен глядач може уявити цю історію, подумати, як би він вчинив. Автори кінострічки бажають, щоб такі моторошні речі, події, слова, як депортація, геноцид, Голокост, Голодомор, залишилися тільки на сторінках підручників історії. На прем’єрі фільму не залишилося байдужих. Зал плакав, а при появі фінальних титрів — стоячи аплодував знімальній групі.

Телебачення

Чи можна назвати телебачення самостійним видом екранного мистецтва?

Телебачення — загальний термін, що охоплює всі аспекти технології та практичної діяльності, пов'язаних із передачею зображень із звуковим супроводом на далекі відстані.

Сучасна культура — культура аудіовізуальна, комп’ютерна, «екранна». Її нерідко називають інформаційною. Це визначення пояснює відмінність від культури попередніх історичних періодів. Інформаційна культура формує інший тип світобачення і світорозуміння. Велику роль у цьому процесі відіграє сучасне телебачення як засіб комунікації. Воно виникло тому, що людина намагалася комфортнішим способом отримувати точну інформацію, тому, що зображення предметів або дії більш точне, ніж його словесний опис.

Історична довідка

У 1907 р. учений Борис Розінг отримав патент на «засіб електричного перетворювання зображень». Для передачі простих геометричних форм до електронно-променевої трубки він використав дзеркальний барабанний сканер. І лише в 1911 р. в лабораторних умовах йому вдалося здійснити найпершу телевізійну передачу. В 1912 р. Б. Розінг розробив головні елементи чорно-білого телебачення, яке включало розгортання на 12 рядків (зараз у сучасному телебаченні 800 рядків). Для того, щоб винахід міг вийти зі стін лабораторії і застосовуватися на практиці, знадобилися довгі роки.

У 1923 р. американський учений ВолодимирЗворикін винайшов іконоскоп — електронну трубку, що передавала зображення. Вона була кращою за своєю конструкцією, ніж трубка Б. Розінга. У 1931 р. він створив першу в світі передавальну електронну трубку з мозаїчним фотокатодом, названу «іконоскопом», що поклало початок розвитку електронного телебачення. Телевізійна трубка В. Зворикіна стала головним елементом для телевізорів на багато десятиліть.

Значно поліпшити якість картинки вдалося шотландському інженерові Джону-Лоуги Берда. У 1925 р. він досяг успіху в передачі чорно-білого зображення ляльки-черевомовця. Вперше в історії можна було розрізнити деталі переданого зображення. У 1926 р. Дж.-Л.Берд уперше публічно продемонстрував передачу рухомого монохроматичного зображення. Ця демонстрація, зазвичай, вважається першою у світі справжньою демонстрацією телебачення.

У 30-х роках XX ст. з'явилися перші телевізійні станції та телеканали. Так, у 1936 р. публіка Берліна і Лейпцига могла подивитися наживо XI Літні Олімпійські ігри. У тому ж році угорський учений Костянтин Тіганий описав принцип плазмового дисплея, першого дисплея з пласкою панеллю. З 40-х років XX ст. почались регулярні телепередачі в США і деяких країнах Європи. На початку 30-х років XX ст. в Україні вже працювали короткометрові механічні телеприймачі (в Одесі, Києві та Харкові) зі звуковим супроводом. Але масове розповсюдження телевізорів та розвиток телебачення в усьому світі почалися у 50-х роках XX ст.

Сучасні телевізори відрізняються ультратонким корпусом, іноді вигнутим екраном, а також широким динамічним діапазоном, який має триразовий рівень підвищення яскравості для вражаючого зображення та підтримуються голосові команди і пошук. Такі телевізори мають вагу до 45 кг і товщину всього 70 — 80 мм!

Технічні інформаційні новації виникли тоді, коли вони стали необхідними, тому що людині була потрібна миттєва свіжа інформація, тоді як кінохроніка показувала факти, ті, що вже давно відбулися.

Отже, телебачення стало альтернативою кінотеатру, а згодом почало створювати свій, телевізійний продукт, перетворилося на окремий вид екранного мистецтва. Сьогодні існують різноманітні інформаційні та аналітичні програми, динамічні випуски новин, яскраві ток-шоу, де обговорюються різні важливі питання, що виникають у суспільстві, транслюються наукові, розважальні, спортивні та дитячі програми тощо. Постійно йдуть зйомки різноманітних телесеріалів.

Основні завдання телебачення як екранного мистецтва:

• піднімати такі проблеми сучасності, які турбують людей, викликати емоційні переживання;

• саме телебачення повинно стати тією ланкою, що об’єднує різні покоління, народи, країни;

• привертати увагу до інформації, зробити так, щоб вона була сприйнята і вірно інтерпретована, щоб була збережена в пам’яті нащадків для подальшого використання. Але, на жаль, іноді, деякі програми телебачення навмисне спотворюють інформацію в «прийнятному», на їхню думку, для глядача напрямку. Це називається маніпуляцією свідомості телеглядача.

У 1996 році Генеральна Асамблея ООН прийняла рішення про святкування 21 листопада Всесвітнього дня телебачення.

Зараз телебачення України ділиться на державне та комерційне.

У XXI ст. з’явилися плазмові моделі та рідкокристалічні екрани телевізорів. З’явилось цифрове, супутникове та кабельне телебачення. У світі немає жодної держави, в якій не було б телебачення, яке стало одним із найвпливовіших засобів електронної інформації, засобом формування громадської думки.

В усьому світі користуються популярністю телесеріали. Сьогодні вони на рівних змагаються за увагу глядачів із повнометражними фільмами.

І звичайні глядачі, і професійні критики визнають, що жанр телесеріалу в Україні стрімко розвивається і здатний порадувати навіть найвибагливішого глядача. Щомісяця з’являються нові телесеріали різноманітних жанрів: детективи, мелодрами, комедії, фантастика, бойовики тощо. Але популярністю у вітчизняного глядача користуються серіали, які найбільш точно відображають нашу

культуру. Тільки у 2015—2017 рр. вийшли на ТВ-екрани серіали: «Не зарікайся», «Черговий лікар», «Центральна лікарня» — про роботу лікарів і «швидкої допомоги»; «Коли всі вдома» — про сімейні стосунки; «Відділ 44», «Ніконов», «Поганий хороший коп» — про роботу правоохоронців, які розслідують кримінальні справи; мелодрами «Нитки долі», «На лінії життя», «Доля на ім’я кохання»; «Між любов’ю і ненавистю» — про дружбу шкільних подруг і їх любовні історії; пригоди «Ласкаво просимо на Канари». У 2017 році на екрани вийшли серіали «Райське місце», «Рятувальники» та інші.

Силами українських фахівців також були придумані серіали, створені за принципом реаліті-шоу — «Екстрасенси», «Київ вдень і вночі», «Шоу Половинки» , «Шоу Інспектор Фреймут» та інші.

Галерея сучасних українських телесеріалів

У серіалі «Відділ 44» справжні слідчі можуть затримати вбивцю без єдиного пострілу, піймати втікача без гонитви, заарештувати злочинця без бійки. Вони кращі як спеціалісти, компетентні, чесні, сучасні. їх девіз: «Спочатку подумай». Цей унікальний відділ працює в кращих умовах, в мегасучасному офісі, а для своїх розслідувань користується тільки новітньою технікою, найостаннішими IT-досягненнями людства. При цьому спецагенти не носять форму і не мають ніяких військових звань. Вони не мають шкідливих звичок, ніколи не брешуть і не порушують закон — це справжні профі. Вони націлені тільки на результат і не дозволяють ніяких потурань ні до себе, ні до оточуючих.

Головні герої серіалу «Поганий хороший коп» — поліцейські. Перший із них — старожил з величезним досвідом роботи і своїми особливими підходами до роботи, деколи його методи жорстокі і брутальні. Другий — молодий хлопець, який дивиться на світ зовсім іншими очима, він намагається використовувати в роботі найсучасніші навички ведення розслідувань. Зіткнулася стара і нова школа поліцейських. Але героям доведеться працювати разом. Спочатку, кожен із них веде власну гру, намагаючись перехитрити напарника і довести, що він кращий, але з часом усе змінюється. Ловити злочинців — дуже небезпечна робота, щоб вижити, потрібно навчитися довіряти напарникові.

У серіалі «Центральна лікарня» в основу сюжету покладено реальні історії, якими так багате життя будь-якої лікарні. Переплетіння трагічних ситуацій з драматичними розв’язками, не вигадані історії стосунків, історії хвороб, одужань і нестандартних лікарських рішень. Цей серіал про героїзм лікарів, які рятують своїх пацієнтів, про лікарські подвиги і помилки, про дружбу і зраду, про інтриги.

Незвичайний підхід до гострої теми використовували автори серіалу «Слуга народу». Кожна людина в цьому світі коли-небудь мріяла про те, як вона стає президентом своєї країни. Ось тоді все було б правильно, і життя у простого народу нарешті налагодилося б. Адже країні потрібна нова, розумна, принципова, чесна людина, здатна змінити долі мільйонів громадян. Саме ці думки одного разу спонукали народ обрати президентом простого вчителя історії Василя Го-лобородька, який живе у звичайній квартирі, спокійно йде вулицею без армії охоронців і запросто їздить на маршрутці, який отримує скромну зарплату, живе — як всі. Чи вдасться йому переламати хід долі і розібратися з усталеною злочинною системою, де всі звикли безбожно красти, і «дерибанити»? Жанр картини — комедія.

«Не ми почали цю війну, але наш борг завершити її ...». Серіал «Гвардія» розповідає глядачеві історію жахливих подій, які почали розвиватися в найскладніший період для України — момент економічного спаду. Країна ще не встигла повністю встати на ноги, як війна, що почалася, привела до повного руйнування десятків тисяч життів. Це історія про перших добровольців, які відгукнулися на заклик і записалися в Національну гвардію після кривавих подій Майдану, винуватці яких до цього часу невідомі. Серед добровольців — студент з Одеси, сотник Майдану, лейтенант внутрішніх військ, кримський татарин,

молодий учений, бізнесмен, слюсар, чемпіонка зі спортивної стрільби — люди абсолютно різних професій, різного віку, життєвого досвіду, переконань. Ще вчора вони стояли по різні боки барикад. Чи змогли вони знайти спільну мову? Чи зможуть кадрові військові та новобранці, які ще вчора були «ворогами», стати єдиною командою, здатною захистити свою країну? Різні долі і такі різні думки людей, які доводять одне — свою любов до Батьківщини, готовність віддати життя за Україну.

Телереклама

Існує ще один важливий напрям телебачення. Це — реклама. Продаж ефірного часу на ТВ рекламу є істотною підмогою в економічному існуванні каналів.

Створення телевізійної реклами — це ремесло і мистецтво. Опрацювання матеріалу, розуміння психології аудиторії, робота з акторами, операторське мистецтво — все це повинно бути на найвищому рівні.

Ефект присутності зближує телебачення з формами міжособистісного спілкування, тому саме воно в сприйнятті телеглядачів ближче інших засобів масової інформації і є прямим, безпосереднім, двостороннім спілкуванням. Телебачення є одним із найбільш потужних та ефективних засобів доставки реклами до різних типів телеглядачів і при цьому забезпечує максимально можливе сукупне охоплення аудиторії. Завдяки цим якостям воно стало пріоритетним каналом поширення інформації для рекламодавців, виробників товарів і послуг масового споживання.

Реклама представляє собою не просто засіб передачі інформації про товар або послугу. Вона буквально проникає в свідомість людини, формує потребу в спілкуванні, формує смаки, захоплення на підсвідомому рівні. Формуючи стиль життя, світосприйняття, смак, реклама відіграє величезну роль не тільки в економічній сфері, а й здатна впливати на духовне життя суспільства.

За формою телереклама може бути рекламним повідомленням або відео-фільмом (відеороликом). Наймасовіший вид телереклами — рекламні ролики, що поділяються за тривалістю на розгорнуті (ЗО секунд і більше) і бліц-ролики (15—20 секунд). За ознакою цільової ідеї реклама поділяється на три основних види: комерційну, соціальну і політичну.