Діалог культур

Мистецтво в діалозі культур

Перейти до проекту Андрія Бойко

Мистецтво відображає світоглядні уявлення різних народів, художню картину світу.

У процесі розвитку мистецтва можна виокремити два великі періоди:

— коли художні картини світу не мали автономності та були тісно зрощеними із сакральними цінностями, передусім з міфом та релігією;

— коли художні картини світу розвиваються відокремлено від сакральної культури.

Якщо в першому разі міф і релігія надавали художнім образам світу загальнозначущих, колективних смислів, то в другому — разом із узагальненням відбувається утвердження особистісного начала і виникають різні картини світу, що функціонують одночасно в певному типі культури.

Спробуйте узагальнити свої знання з мистецтва різних епох, стилів, напрямів і назвати особливості картин світу, які вразили своєю оригінальністю.

У наш час саме полікультур-ність стає основним принципом розвитку людства. Зупинимося на цьому явищі детальніше і почнемо з прикладів.

В Україні на Хмельниччині є стародавнє місто Кам’янець-Подільський — справжній музей просто неба. Його архітектура вирізняється самобутністю і творить своєрідне полікультурне середовище. Протягом століть місто неодноразово ставало здобиччю численних завойовників: монголо-татарських ханів, литовських князів, польських королів, турецьких султанів. Під час одного з таких нашесть у центрі міста було зведено масивну споруду костьолу. За часів турецького панування споруду реконструювали, перетворили на мусульманську мечеть, а поруч добудували мінарет. Після поразки турецьких військ на мінареті поставили скульптуру. Так відбувався «архітектурний діалог» Заходу і Сходу, який триває і дотепер.

Таких прикладів у нашій країні та за кордоном можна навести чимало. Типові далекосхідні пагоди можна побачити в європейських містах, зокрема в Брюсселі. Екстер’єри та інтер’єри цих споруд (арх. А. Марсель) прикрашені розкішним декором, в якому дивно переплелися місцеві і східні елементи. Зокрема, зображення сцен самурайських битв на вітражах, скульптурки різнокольорових драконів, китайські сувої з пейзажами, меблі і вази витонченої роботи, привезені з Піднебесної.

Кафедральний костел петра і павла з мінаретом, м. Камянець-Подільський

Китайський павільйон м. Брюсель, Бельгія

Японська башня, м. Брюсель, Бельгія

Палац Альгамбра, м.Гранада, Іспанія

Блискучим зразком полікультурності є мавританське мистецтво, оригінальний стиль якого сформувався під впливом арабських та іспанських художніх традицій. Поширення воно набуло в Північній Африці та іспанській Андалузії. Коли бербери захопили Піренейський півострів вестготів, Гранада стала столицею Гранадського емірату, а палац Альгамбра — власністю мавританських володарів. До особливостей мавританського стилю належать: гармонійний синтез архітектури (арки-підкови), декоративної скульптури (леви фонтану), монументального живопису зі східною геометризованою орнаментикою природи («мистецтв води») тощо.

Мавританський стиль проявився згодом в архітектурі синагог Європи.

Нині по всьому світу активно будують мечеті, причому не лише в ісламських країнах, айв Європі. Зокрема, достатньо активно в Німеччині, де серед населення збільшується кількість емігрантів з Близького Сходу.

Орієнталістський дух в європейському образотворчому мистецтві відчутний у творчості Вінсента Ван Гога, Поля Гогена, Анрі Матіса. Художники Ван Гог і Гоген у свій час покинули розвинену європейську цивілізацію, щоб відшукати смисл життя у первісності існування інших народів, намагаючись передати ці відчуття на картинах. Гогенівські колоритні фігури таїтянок, що сидять чи стоять у нерухомих позах, мов розчиняються у природі й стають її органічною частиною.

Інтерес до Сходу виявляв і Михайло Врубель. У київський період художник написав «Етюд у східному стилі» та картину «Дівчинка на тлі пер-

сидського килима», що стала гордістю столичного музею. Картина, що зображує юну киянку, « звучить »,

«грає» веселковими переливами барв, і її декоративність зовсім не заважає відчути живу душу дівчинки — напівреального і напівфантас-тичного, майже казкового образу.

У минулому мистецтво народів світу розвивалося самостійно і певного мірою автономно. Проте новий час усе змінив. У XX ст. виникла так звана глобальна цивілізація зі спільними технологіями, цінностями, проблемами. Турбота про збереження світової мистецької спадщини людства — спільний обов’язок усього населення нашої планети.

Разом із тим треба пам’ятати, що єдина цивілізація існує в багатонаціональному полікультурному просторі. Щоб уникнути нерівності, штучного злиття культур, підкорення людства будь-яким стандартам (зокрема примітивним стандартам масової культури), для збереження багатобарвності світу потрібне толерантне ставлення до всіх культур.

Поль Гоген, Таїтянки

Михайло Врубель, Дівчинка на тлі персидського килима

Поль Гоген, Звідки ми прийшли, куди йдемо?

Пригадайте імена митців, що залишили спадок у результаті зустрічі різних культур.

На Землі існує багато націй, є численні релігії та вірування, найрізноманітніші етнічні традиції. Людство говорить шістьма тисячами мов. В України проживають представники багатьох національностей.

Інтегративну роль у полікультурному суспільстві відіграє мистецтво. Воно є посередником між різними культурами. Показовою щодо полі-культурності є притча про Вавилонську вежу.

За біблійною легендою, після Всесвітнього потопу був один народ, який говорив однією мовою. Одного разу люди задумали будувати високу вежу аж до неба. Проте Бог обурився зухвалістю людей і змусив будівельників говорити різними мовами. Вони, не розуміючи один одного, вже не могли продовжувати зведення вежі. Вона залишилася недобудованою, а місто, де відбувалося будівництво і змішалися всі мови, назвали Вавилоном.

Сюжет про Вавилонську вежу був поширений у християнській іконографії в численних мініатюрах, рукописних і друкованих виданнях Біблії, у мозаїках і фресках соборів і церков, у живописних картинах.

У чому смисл цієї легенди? Аби не виникало у людей самообожню-вання, Господь порушив одномовність (тобто одну культуру). Проте після цього перед людьми відкрилася інша перспектива. Ставши на тяжкий шлях роз’єднання, люди спочатку мали зрозуміти і полюбити своє. А як тільки вони самовизначилися, то стали немов дзеркалом, в якому можна побачити інше і переосмислити себе.

Головний урок цієї біблійної історії — створення єдності в різноманітті. Ця ідея полікультурності стала ключовою в діяльності ЮНЕСКО.

Книжкова мініатюра XV ст.

Вавилонська вежа, невідомий німецький художник

З історії шедевра

В європейському живописі відгуком на сюжет відомої притчі є знамените полотно Пітера Брейгеля Старшого «Вавилонська вежа» (1563). Образ, створений художником, цілком відповідає традиціям живописного зображення біблійної історії: вражають приголомшливі масштаби будівництва, велика кількість людей і будівельної техніки.

У картині легко впізнати архітектурний образ Колізею з його типовими рисами римської архітектури: виступаючими колонами, горизонтальними ярусами і подвійними арками. Сім поверхів вежі вже так чи інакше побудовані, зводиться восьмий поверх. Вежа оточена кранами, підйомниками, драбинами і будівельними лісами. Біля підніжжя вежі розташувалося місто з портом. Місцевість, де зводиться Вавилонська вежа, своїми рівнинами і морем нагадує рідний край художника — Нідерланди.

Зображені на картині люди — робітники, каменотеси — здаються дуже маленькими і нагадують своєю старанністю мурах. Набагато більші фігури тих, хто перевіряє будівельний об’єкт (за історичними джерелами керівником будівництва був Німрод — завойовник Вавилона).

Цікаво, що художник у невдачі масштабного проекту «візуально звинувачує» помилки архітекторів, допущені в процесі будівництва. На перший погляд, величезна будівля достатньо міцна, але при детальному розгляді видно, що всі яруси покладені нерівно, нижні поверхи або недобудовані, або вже руйнуються, а сама вежа хилиться в бік міста. Отже, стає зрозумілим, що перспективи всього проекту дуже сумнівні.

Пітер Брейгель Старший. Вавилонська вежа

Значний спадок для різних культур залишили митці-українці, яким довелося жити за межами Батьківщини з тих чи тих причин. Багато з них розвивали різні види американського, європейського мистецтва, не забуваючи про своє коріння, етнонаціональні традиції. Деяких з них надихала на творчість мальовнича українська природа.

Пригадайте імена зарубіжних митців — вихідців з України, творчість яких ви вивчали впродовж попередніх років.

Світової слави здобув уродженець Тернопільщини, випускник Львівського інституту прикладного мистецтва, український живописець Іван Марчук. Тривалий час він мешкав в Австралії, Канаді й СІЛА. Доробок митця налічує близько 5000 картин, які він систематизував у цикли: «Голос моєї душі», «Пейзаж», «Цвітіння», «Кольорові прелюдії», «Портрет», «Нові експресії», «Натюрморт», «Біла планета», «Виходять мрії з берегів», «Погляд у Безмежність». «Шевченкіана» митця, за яку він був удостоєний Національної премії України імені Т. Шевченка, складається із 42 творів. Діапазон напрямів творів живописця дуже широкий: від примітивізму і реалізму до абстракціонізму, експресіонізму, сюрреалізму. Він засновник нових стилів у мистецтві, зокрема авторського творчого методу «пльонтанізму» (від діалектного слова «пльонтати», тобто плести). Зображення ніби створені з чудернацьких ниткових візерунків. Завдяки цій техніці малярства художник досягає неймовірного світіння й відтінків кольору. Іван Марчук 2007 р. потрапив до рейтингу 100 геніїв сучасності, який уклала британська газета The Daily Telegraph. Нині живе та працює в Києві.

Іван Марчук, Пробудження

Іван Марчук, Скрипаль

Видатний художник-реаліст Ілля Рєпін (1844-1930) народився в містечку Чугуїв на Харківщині, залишив значну творчу спадщину. Мешкаючи за межами малої батьківщини, він завжди любив рідну Україну, присвятив їй чимало творів, починаючи з юнацької акварелі «Бандурист» і завершуючи останньою роботою «Гопак». Окрім знаменитого шедевра «Запорожці пишуть листа турецькому султанові», його пензлю також належать пейзаж «Українськахата», жанрова картина «Вечорниці», «Портрет українки», портрет Т. Шевченка.

І. Рєпін брав участь в оформленні музею Тараса Шевченка в Каневі, шанував поезію великого Кобзаря. Дружні стосунки склалися в нього з етнографом, знавцем історії козацтва Д. Яворницьким, що допомагав митцю в опануванні запорізької тематики. Як професор Петербурзької Академії мистецтв митець підтримував рисувальні школи в Києві, Харкові, Одесі. У живописця навчалися українські художники М. Пимоненко, О. Мурашко, Ф. Красицький.

На батьківщині митця в Чугуєві відкрито меморіальний музей, у Києві — встановлено пам’ятник.

Чимало українців виявили свої таланти в країнах Європи.

Ілля Рєпін. "Українка біля тину" 1876

Пам'ятник Рєпіну, м. Київ? Україна

«Запорожці пишуть листа турецькому султану»

Федір Акименко (1876-1945) — композитор, піаніст і диригент, педагог. Він викладав у Інституті шляхетних дівчат і музичному училищі міста Харків, пізніше став професором Петербурзької консерваторії. З 1923 року жив у Франції. У своїй музиці використовував український мелос («Шість українських поем», «Три п’єси на українські теми»). Акименко ввійшов в історію музичної культури не тільки як український композитор, а і як французький імпресіоніст.

Імпресіоністичні пошуки митця розпочалися ще за часів перебування на Батьківщині, коли він створював романтичні інструментальні твори на астрально-космогонічну тематику: симфонічну фантазію «Любування в зорях», «Уранію» для струнних, симфонічну поему-ноктюрн «Ангел».

Світове виконавське мистецтво збагатила своїми творчими здобутками славетна українська співачка з Галичини Соломія Кру-шельницька (1872-1952), що мала чарівний голос — лірико-драма-тичне сопрано. Після закінчення Львівської консерваторії і стажування в Італії вона опанувала школу бельканто і виступала на багатьох музично-театральних сценах світу (міланській Ла Скала, паризькій Гранд-опера, лондонській Ко-вент-Гарден). Соломія з успіхом виконувала провідні оперні партії: Галька, Аїда, Соломея, Електра, Чіо-Чіо-Сан тощо. Також знайомила зарубіжну публіку з українськими народними піснями. Творчі і дружні стосунки пов’язували співачку з диригентом А. Тосканіні

і композитором Дж. Пуччіні. Опера останнього «Мадам Баттерфляй» вперше отримала широке визнання публіки саме завдяки блискучому виконанню С. Крушельницькою партії головної героїні Чіо-Чіо-Сан.

С. Крушельницька в ролі Чіо-Чіо-Сан

Портрет митця

Серед багатьох імен, що мають значні досягнення в культурі і мистецтві, є ім’я видатного танцівника, хореографа, теоретика балету Сергія (Сержа) Лифаря (1905-1986). У Києві він народився і здобув початкову хореографічну освіту у студії відомого педагога Броніслави Ніжинської. Після стажування в Італії С. Лифар стає лідером балетної трупи антрепренера С. Дягілєва у Парижі. Завдяки природному таланту і професійній майстерності танцівник виконував провідні ролі майже в усіх найвідоміших балетах цієї трупи.

Важливою сторінкою біографії С. Лифаря стала його діяльність постановника: тривалий час митець був головним хореографом Гранд-опера в Парижі.

Сьогодні іменем Сержа Лифаря названо один з найпрестижніших Міжнародних конкурсів балету, який відбувається в Києві і збирає талановитих танцівників та хореографів з усього світу.

Митець любив свою Батьківщину. Понад 60 років він прожив у Парижі, але завжди пам’ятав про рідне місто на Дніпрі, яке залишив 17-річним юнаком. «Серж Лифар з Києва» — такий напис розпорядився зробити уславлений танцівник на своїй могилі. Він чи не єдиний з наших співвітчизників, хто так і не прийняв іноземного громадянства. Проте був удостоєний вищих державних нагород Франції — ордена Почесного легіону і ордена Мистецтв і літератури. На батьківщині ж ім’я геніального танцівника за його життя взагалі не згадувалося...

Незважаючи на вражаючу кар’єру і тривалу першість в балетному жанрі, біографія С. Лифаря рясніє різного роду випробуваннями. Дивовижна доля з вершинами й ностальгією по Батьківщині гідна роману-бестселера. Видавництво «Пульсар» випустило книжку Сержа Лифаря «Спогади Ікара» в українському перекладі.

С. Лифар у ролі Ікара

Європейський принцип «єдності в розмаїтті» активно стверджується в різних сферах, зокрема культурно-просвітницькій і мистецькій. Адже розвиток людства неможливий без зміцнення культурних зв’язків.

Унікальна пам’ятка об’єднаної Європи — парк «Міні-Європа» у Брюсселі (площею 2,5 га). На території парку зібрані макети 350 найвидат-ніших архітектурних споруд з 80 країн Європи в масштабі 1:25. Під час прогулянки парком відвідувачі мають можливість ознайомитися з Ейфелевою вежею в Парижі, античним Афінським Акрополем, міською ратушею в Брюсселі, британськими знаменитостями — Тауером і Біг-Беном, німецькими Бранденбурзькими воротами, Вільнюським університетом, Копенгагенською біржею тощо. Представлена і Пізанська вежа із Італії, а також дивовижна Венеція з величезною площею Святого Марка й унікальним Палацом Дожів.

У парку є багато ратуш, соборів і церков, кварталів зі старовинними будиночками. З-поміж них ростуть карликові дерева, дзюркотять фонтани, від вітру крутяться вітряки, течуть річки, по яких пливуть кораблі, навіть вибухає знаменитий Везувій. Попри це, виставлені мініатюрні машинки, літаки, потяги.

Усі проекти достатньо точно виконані висококласними майстрами і сприймаються дуже реалістично.

Про складність макетів може свідчити, наприклад, площа Кориди, на трибунах якої непереверше-ні іспанські майстри розмістили понад 6000 мініатюрних фігурок глядачів!

Парк міні-Європа, Брюссель

Парк «Міні-Європа», Палац Дожів

Таким чином, вивчення художніх цінностей різних народів у процесі діалогу мистецтв, розуміння відмінностей та спільних рис сприяють активізації культурних контактів між країнами та людьми. Водночас толерантне, шанобливе ставлення до традицій інших народів, зокрема й за допомогою творів мистецтва, допомагає нам чіткіше усвідомлювати та відчувати свою причетність до певної нації.

Мистецька скарбничка

Мечеть (з араб. — «соборне моління») — культова споруда, храм для молитов у мусульман.

Мінарет (з араб. — «місце, де запалюють вогонь») — баштоподібна споруда при мечеті.

Пагода — буддистська чи індуїстська споруда культового призначення. У різних країнах до пагод зараховують різні типи споруд.

Полікультурне суспільство — термін, що вживають стосовно регіонів, де історично проживають представники двох або більше етнічних груп.