Імпресіонізм

Імпресіонізм

Перейти до проекту Влада Молдована

Виконатии тест

Імпресіоні́зм (від фр. impression — враження) — мистецька течія у живописі, а також в літературі та музиці, котра виникла в 1860-х роках та остаточно сформувалася на початку 20 століття у Франції.

Засновники імпресіонізму — як і символізму та експресіонізму — діяли на противагу реалізму (особливо неокласицизму, а також і натуралізму). Імпресіоністи намагаються у своїх творах відтворити шляхетні, витончені особисті враження та спостереження мінливих миттєвих відчуттів та переживань, природу, схопити мінливі ефекти світла — проте на відміну від неокласицизму не зобов'язувалися об'єктивно відображати реальність, а натомість поділитися власними почуттями зі спостерігачем твору, вплинути на нього.

Термін уперше використовувався в негативному значенні при критичній оцінці твору Моне «Враження, схід сонця» (1872).

Французький імпресіонізм історично ведуть від художньої виставки навесні 1874 року, що відкрилася в майстерні фотографа Надара. А вже 25 квітня 1874 р. маловідомий нині репортер Леруа надрукував в гумористичному виданні «Шаріварі» статтю з назвою «Виставка імпресіоністів». Осудлива назва Леруа набула популярності, а пізніше стала історичною.

Назва «імпресіонізм» досить беззмістовна на відміну від назв «Барбізонська школа» чи «Школа Фонтенбло», де хоча б є позначка географічного розташування художнього угрупування. Ще менше ясності з кількома художниками, які формально не входили в коло перших імпресіоністів, хоча їх технічні прийоми і засоби цілком «імпресіоністичні» — (Вістлер, Едуар Мане, Ежен Буден тощо.) До того ж технічні засоби імпресіоністів були відомі задовго до 19 століття і їх (частково, обмежено) використовували ще Тиціан і Веласкес, не пориваючи з панівними ідеями своєї доби.

Пройшли десятиліття. І нова генерація художників прийде до справжнього розвалу форм і зубожіння змісту. Тоді і критика, і публіка побачила в засуджених імпресіоністах — реалістів, а трохи згодом і класиків французького мистецтва.

Клод Моне, «Враження, схід сонця» (1872)

Недоліки імпресіонізму

Французький імпресіонізм не підіймав філософських проблем і навіть не намагався проникати під кольорову поверхню буденності. Натомість імпресіонізм зосереджується на поверхневості, плинності миті, настрою, освітленні чи куту зору.

Як і мистецтво ренесансу (Відродження), імпресіонізм будується на особливостях і навичках сприйняття перспективи. Разом з тим ренесансне бачення підривається доведеною суб'єктивністю і відносністю людського сприйняття, що робить колір і форму автономними складовими образу. Для імпресіонізму не так важливо, щозображено на малюнку, але важливо як зображено.

Їх картини представляли лише позитивні сторони життя, не порушували суспільних проблем, оминали й такі проблеми як голод, хвороби, смерть. Це призвело пізніше до розколу серед самих імпресіоністів.

Переваги

До переваг імпресіонізму як течії відноситься і демократизм. За інерцією, мистецтво і в 19 столітті вважалося монополією аристократів, вищих верств населення. Саме вони виступали головними замовниками на стінописи, монументи, саме вони — головні покупці картин і скульптур. Сюжети з важкою працею селян, трагічні сторінки сучасності, ганебні сторони війн, бідності, суспільних негараздів засуджувались, не схвалювались, не купувались. Критика блюзнірської моралі суспільства в картинах Теодора Жеріко, Франсуа Мілле знаходила відгук лише у прихильників художників і небагатьох знавців.

Імпресіоністи в цьому питанні займали досить компромісні, проміжні позиції. Були відкинуті біблійні, літературні, міфологічні, історичні сюжети, притаманні офіційному академізму .З другого боку вони палко бажали визнання, поваги, навіть нагород. Показовою є діяльність Едуара Мане, що роками домагався визнання і нагород від офіційного Салона і його адміністрації.

Замість того з'явилося бачення буденності і сучасності. Художники часто малювали людей у русі, під час забави чи відпочинку, представляли вигляд даного місця при даному освітленні, мотивом їх робіт була також природа. Бралися сюжети флірту, танців, перебувань в кафе і театрі, прогулянок на човнах, на пляжах і в садах. Якщо судити за картинами імпресіоністів, то життя — це черга маленьких свят, вечірок, приємних часів за містом чи в приятельському оточенні (низка картин Ренуара, Мане і Клода Моне). Імпресіоністи одні з перших почали малювати на повітрі, не допрацьовуючи своїх робіт у майстерні.

Генеральним творчим прийомом імпресіоністів був дивізіонізм — накладання різних барв з таким розрахунком, щоб з певної відстані барви сприймалися злитими в певний колір. Тіні також малювали за допомогою основних кольорів, без ужиття чорного. Дивізіонізм не став однак обов'язковим правилом, як і жодне інше правило. Тому ця засада застосовувалася більшою чи меншою мірою.

Головні представники в живописі

Відомими піонерами імпресіонізму стали художники: Едуар Мане, Каміль Піссарро, Клод Моне, П'єр-Оґюст Ренуар, Альфред Сіслей, Дега Едгар, Поль Сезанн, Берта Морізо, Марі Бракмон, Арман Гійомен, Франсіс Пікабіа, Гюстав Кайботт та інші.

Клод Моне

Клод Моне (1840 – 1926) - знаковий твір «Імпресія. Схід сонця». Саме ця картина і дала назву групі імпресіоністів і цілого художнього напрямку. Картина була показана на першій імпресіоністській виставці в 1874 р.

Клод Моне писав свої картини рядами малих кольорових цяток чистих спектральних кольорів, а не змішував їх на палітрі, як зазвичай роблять художники. Він розраховував на оптичне суміщення кольорових цяток в зоровому сприйнятті. Завдяки цьому прийому Моне прагнув створити враження м'якої вібрації повітря, і це надає його картинам абсолютно оригінальний вигляд. Він ввів до художньої практики серії картин з одним мотивом, але з різним освітленням залежно від часу доби, пори року. Наприклад, його серія «Руанський собор» складалася аж із 30 творів.

Ранні картини Моне, такі, як «Жінка в зеленому» (1866), «Жінки в саду» (1867), та деякі пізніші — «Міст в Аржантейлі» (1874), «Скелі в Бель-Іль» (1886) — відзначаються свіжістю і багатством колориту. В пізніших творах, наприклад, «Враження. Схід сонця» (1873), «Бульвар Капуцинок у Парижі», (1873), а особливо в картинах останніх років — серія «Стіжки» (1890–1891), «Тополі» (1891—1892), види Лондона (1900–1904) — Моне захопився передачею суб'єктивних, випадкових, скороминучих вражень, самодостатніми експериментами в розкладанні кольорів. Найкращі твори Моне належать до світових надбань живопису.

Художники використовували чисті кольори, часто контрастні (наприклад, червоний і зелений, оранжевий і блакитний).

Каміль Піссарро

Каміль Піссарро́ (1830 - 1903 ) — французький художник 19 ст., представник імпресіонізму. Малював пейзажі, натюрморти, іноді побутові картини і портрети.

Серія картин присвячена бульвару Монмартр у Парижі. Художник зображував його у ранковому серпанку, у вечірніх сутінках, у світлі зірок… Приклади творів - («Бульвар Монмартр навесні», «Понтуаз, маленький місток», «Пейзаж з великими деревами» тощо).

На період середини 1880-х рр. Піссарро відчував невдоволення мотодою імпресіоністів з їх бессюжетністю і милуванням мінливостями реальності. Розпочався його відхід від технологій імпресіонізму.

«Понтуаз, маленький місток»

«Бульвар Монмартр навесні»

«Пейзаж з великими деревами»

Альфред Сіслей

Альфред Сіслей (1839 – 1899) відомий французький художник-пейзажист, один з засновників імпресіонізму. Надавав перевагу ліричним замальовкам паризьких околиць із затишними будиночками, мостами через річку.

Сіслей створив багато картин з видами рік та каналів Франції, моря з парусними човнами в Англії, маленькими ставками («Хижа на березі ріки», «Берег струмка» та ін.). Його навіть прозвали «художником води». Водночас з ефектом освітленої води, Альфреда Сіслея цікавили снігові композиції. На цю тему він створив 50 пейзажів.

Найзначніші картини: «Сена в Буживалє», «Містечко Вільнев-ла-Гаренн», «Ефект снігу», «Сніг у Лувенсьєні», «Еффект снігу в Марлі», «Сен-Клу», «Захід сонця в Моретт», «Ефект вечора», «Берег Сени в Сен-Маме».

«Сена в Буживалє»

«Містечко Вільнев-ла-Гаренн»

Паводок в Пор-Марлі

Беріг Сени восени

«Ефект снігу»

Едгар Дега

Едгар Дега (1834 – 1917) французький живописець, імпресіоніст.

В ранній період своєї творчості Деґа писав картини на історичні теми («Сцена з війни в середні віки», 1865, Париж); реалістичні портрети, які позначено виразністю і тонкістю малюнка («Портрет молодої жінки», 1867, Париж). З 1873 року приєднався до імпресіонізму і став одним із найхарактерніших із його представників. Деґа зображав буденні сцени з паризького життя («Абсент», 1876, Париж; «Гладильниці», 1882). Багато картин Деґа присвятив балету («Блакитні танцівниці»), кінним перегонам («На кінних перегонах», 1877—1878, Париж). Твори Деґа відзначаються гостро виразним малюнком, майстерною композицією, вишукано витриманим колоритом.

«Абсент», 1876, Париж

«Гладильниці», 1882

«Блакитні танцівниці»

Едуард Мане

Едуард Мане (1832 – 1883) - французький художник імпресіоніст. Створював портрети, жанрові композиції, натюрморти. Залишив цікаві зразки графіки в малюнках і офортах.

Полотна: «Кафе» (1877), Бар «Фолі-Бержер» (Le Bar aux Folies-Bergère) (1881-82), низка портретів. Найвідоміші картини: Лола з Валенсії, Сніданок на траві (1863), Олімпія (1863), Флейтист (1866), Вокзал Сен Лазар.

П'єр-Огюст Ренуар

П'єр-Огюст Ренуар (1841 – 1919) — французький художник. Представник французького імпресіонізму, що пізніше відійшов від цієї мистецької течії. Він був «єдиним художником, який не написав жодної сумної картини» за словами письменника Октава Мірбо. Важко уявити, що світлі образи й настрої виникали на полотні навіть тоді, коли хворий на артрит художник, щоб малювати, був змушений прив’язувати пензель до руки.

Основний внесок Ренуара в мистецтво живопису полягав у створенні складних багатофігурних композицій, часто на характерну для його творчості тему дозвілля і відпочинку на природі.

Прикладом «сонячного» Ренуара є картина «Бал в Мулен де ла Галетт». Саме так називався ресторан на паризькому Монмартрі, де жив художник. У теплі дні столики й лавки виставляли просто на вулиці по колу, і відвідувачі танцювали просто неба. Художнику позували друзі та знайомі. Він впорався зі складним завданням – відобразити на обличчях й одязі людей гру відблисків сонячного світла, що пробивалось крізь листя дерев.

Художника приваблювала стихія танцювального ритму. Сприймаючи танцюючих людей, глядач ніби відчуває музику, що лунає з картини.

УКРАЇНА

Грабар І.Е.

Грабар Ігор Емануїлович (1871 – 1960) - українець за походженням, реставратор, мистецтвознавець, історик мистецтва, музейний діяч, педагог, професор, син Ольги Грабар. Починав, як імпресіоніст, потім став офіційним представником соціалістичного реалізму. Полотно «Лютнева блакить» художник писав з особливою любов'ю і вклав у нього частину своєї душі. Незважаючи на сильний мороз, художник писав картину у виритій їм траншеї зі снігу. Йому вдалося створити новий образ російської природи. Також картини «Березневий сніг», «Іній. Схід сонця», «Іній», «Зимовий ранок», «Зимовий вечір» тощо. У 1910-1923 роках він відійшов від живопису і захопився архітектурою, історією мистецтва, музейної діяльністю, охороною пам'яток.

Лютнева блакить

«Березневий сніг»

«Іній. Схід сонця»

«Іній»

«Зимовий ранок»

«Зимовий вечір»

Микола Григорович Бурачек

Микола Григорович Бурачек (1871 – 1942). Твори Бурачека позначені впливом імпресіонізму.

У найкращих творах передано поетичність природи України. – «Реве та стогне Дніпр широкий», «На Дніпрі в сутінки», «Подвір'я взимку», «Соняшники», «Дахи Софійського собору в Києві», «Березень» тощо.

Бурачек є один із засновників і викладачів (1917–1921) Української академії мистецтв.

«Реве та стогне Дніпр широкий»

«На Дніпрі в сутінки»

«Березень»

Олександр Мурашко

Олександр Мурашко (1875 – 1919) - український живописець, педагог і громадський діяч. Племінник Миколи Мурашка (1844—1909) — українського художника і педагога. Гордість українського образотворчого мистецтва, чудовий живописець, вправний портретист. Один з небагатьох українських художників, що зумів органічно поєднати кращі надбання французького імпресіонізму, елементи модерну і ґрунтовну реалістичну школу Петербурзької Академії мистецтв (реалізм свого вчителя Іллі Рєпіна), створивши свій неповторний мистецький стиль. Олександр Мурашко - художник, мистецтво якого «народжувалось на зламі епох», коли митці докорінно переосмислювали естетичні ідеали і погляд на закони творчості.

У творчій манері митця поєдналися напрями, які естетично різнилися між собою і навіть суперечили один одному, - імпресіоністична пленерність, і ескізність із чіткою організацією форм і декоративною модерною витонченістю. Український митець стає одним з перших, хто пішов шляхом живописних експериментів, пощуків виразної кольорової інтонації в портретах, жанрових композиціях на народну тематику.

За картину «Карусель» він одержав золоту медаль на Х.Мюнхенській міжнародній виставці. Національний художній музей України володіє великою збіркою творів художника. Це дає можливість простежити тенденції мистецьких пошуків Олександра Мурашко від дипломного епічного полотна «Похорон кошового», імпресіонистичних «Благовіщення», «Парижанок. Біля кафе» і «Портрета дівчини у червоному капелюсі», до суто української за естетикою і глобально філософською за світосприйняттям «Селянської родини».

«Карусель»

«Похорон кошового»

«Парижанки. Біля кафе»

«Благовіщення»

«Портрет дівчини у червоному капелюсі»

Селянська родина

Тетяна Нилівна Яблонська

Тетяна Нилівна Яблонська (1917 – 2005) - українська художниця-живописець. Свою творчу діяльність починала як послідовниця соціалістичного реалізму, переважно в сюжетних композиціях. Її приваблювали теми активного руху, праці, спорту. Але чимало робіт сповнені ліризмом, особливо присвячених материнству, тонким психологізмом у портретах, автопортретах. Стилістично манера письма Т. Яблонської зазнавала змін за весь період її довгого й плідного творчого життя, зокрема, у багатьох творах відчувається її захоплення імпресіонізмом (наскільки це було можливо у межах офіційно затвердженого соцреалізму).

Картини: «Тиша», «Льонище. Етюд», «Ранок в Перуджі», «Юність», «Життя триває» тощо.

«Тиша»

«Льонище. Етюд»

Самотність

Юність

«Життя триває»

Разом з батьком

Глущенко Микола Петрович

Глущенко Микола Петрович (1901 - 1977). Український живописець, народний художник, автор портретів і краєвидів. У 1924 році закінчив Берлінську вищу школу образотворчого мистецтва. До 1936 року жив за кордоном. Працював переважно в жанрах пейзажу, натюрморту, портрета.

Найвідоміші твори: "Відлига"; "Весна на перевалі"; "Карпати", "Кримські виноградники", "Блакитний березень", «Березневий ранок»...

Шишко Сергій Федорович

Шишко Сергій Федорович (1911 – 1997) - український художник, Народний художник Української РСР, Народний художник СРСР. Найбільш відомі у його творчості цикли самаркандських і загорських етюдів (1942), фронтових етюдів і етюдів зруйнованого Києва (1944), цикл карпатських краєвидів (1947), пейзажі шевченківських місць, кримські етюди (1956), індустріальні пейзажі і полотна, присвячені колгоспному життю, сільські краєвиди. Головним здобутком творчого життя Сергія Федоровича є зображення Києва. Це місто найбільше надихало художника. Понад 40 років він створював серію «Київська сюїта», в яку увійшло більше 100 картин і етюдів. Одним із найулюбленіших мотивів творчості митця була вулиця з її виром життя. Він малював міські вулиці в різні пори року, у свята і в будні. Постаті людей на його картинах — це обов’язковий, творчо обумовлений елемент композиції. Його картини є рідкісним в українському мистецтві 1950-1970-х рр. прикладом імпресіоністичного підходу до зображення натури, який вирізнявся з-поміж творів пануючого в той час соцреалізм.

«Київські далі» (1964), «Берег Дніпра» (1950), «Весняна блакить» (1964), «Нова вулиця» (1966), «Хрещатик» (1973), «Натюрморт з гранатами» (1988) і т.д. Живопис цього митця дійсно життєстверджуючий, життєлюбний. Проте, їх творчість вже належала іншій епосі.

Першотравневий парк

«Хрещатик»

«Київські далі»

«Берег Дніпра»

СКУЛЬПТУРА

Франсуа Огюст Рене Роден (1840 – 1917) — французький скульптор. Один із засновників імпресіонізму у скульптурі.

Мармурова скульптура «Мислитель» наповнена внутрішньою силою і духовною величчю (1888). Вона надихнула Ф.Ліста на створення однойменного музичного твору. Скульптура «Поцілунок», як і попередня - це композиції до семиметрової «Брами пекла» (більше 180 фігур).

Імпресіонізм робив своєрідну художню революцію в живописі. У його надрах зародилися постімпресіонізм, неоімпресіонізм.

Мислитель

Поцілунок

Три тіні із композиції "Брами пекла"

Словничок

Імпресіонізм (від фр. impression — враження) – стиль останньої третини ХІХ – поч. ХХ ст., представники якого прагнули природно ц невимушено відобразити навколишній світ у його мінливості, передаючи свої враження.

Пленер ((від фр. en plein air — «на відкритому повітрі») — у живописі термін, який позначає передачу у картині всього багатства змін кольору, зумовлених дією сонячного світла й атмосфери під час роботи художника на відкритому повітрі.