Школи і лідери модерну

Школи і лідери модерну

Перейти до проекту Маланчій Тетяни

Виконати тест. Тест підготувала Маланчій Тетяна

Модерн

Моде́рн (від фр. moderne — новітній, сучасний) — стильовий напрям у мистецтві (переважно в архітектурі, образотворчому й декоративно-ужитковому мистецтві) кінця XIX — початку XX століття. У Бельгії й Франції — «нове мистецтво», у Німеччині — «молодий стиль», в Італії — «квітковий стиль» або «Ліберті» («стиль Ліберті»), у Великій Британії — «сучасний стиль», у США — «стиль Тіфані», в Австрії, Україні — «сецесія».

Характерні риси стилю модерн в архітектурі: плавність, пластичність, декоративність. Основними його елементами є використання синусоїдальних ліній, стилізованих квітів, язиків полум'я, хвилястих ліній, запозичених у природи.

Модерн постав як мистецтво молодих людей на противагу домінуючому на той час історицизмові. Звідси походить німецький варіант назви — Jugendstil, що означає стиль молоді. Архітектурні пам'ятники, створені у стилі сецесія, внесені до світової спадщини ЮНЕСКО

Прагнучи створити новий стиль, представники модерну відмовлялися від історичних запозичень стилю еклектики, використовували умисно примхливі, мінливі форми, вигадливі лінії, принципи асиметрії і вільного планування, нові технічні та конструктивні засоби для створення незвичайних, підкреслено індивідуалізованих будівель, де всі рішення підпорядковані єдиному образно-символічному задумові й орнаментальному ритмові.

Архітектура в стилі модерн

Виникнення та розповсюдження стилю модерн (сецесія) збіглося з широким використанням призабутих будівельних технологій та відновленням ремесел, широким використанням промислових технологій в будівництві суспільно значущих об'єктів (виставкові комплекси, вокзали, театри тощо). Важливу роль у популяризації та розповсюдженні стилю сецесії зіграли саме міжнародні виставки та будівництво виставкових павільйонів у нових формах. Масова забудова деяких вулиць чи районів створила нове архітектурне середовище в історичних містах, серед яких: Париж, Мілан, Барселона, Манаус, Відень, Петербург, Берлін, Москва, Львів, Рига, Київ, Прага, Харків, Вінниця, Чернігів, Маріуполь тощо.

Звернення до хвилястих, природних форм стало найхарактернішою ознакою стилю, хоча повної відмови від прямокутних об'ємів в архітектурі досягти не вдалося. Мали місце компромісні варіанти, що не погіршило образну та функціональну складові стилю. В архітектурі модерну широко використовували як дерево (дерев'яний модерн), так і звичайну та глазуровану цеглу, бетон, металеві конструкції, скло, їх комбінації. Дерев'яний модерн переважав у будівництві заміських помешкань та вілл в країнах, багатих лісом і з давньою традицією дерев'яної архітектури (Швеція, Фінляндія, Росія, Україна).

Одним з перших, хто почав працювати в стилі сецесія, був архітектор Віктор Орта (Бельгія). Дещо компромісні позиції займав російський архітектор Шехтель Федір Осипович, який широко використовував як елементи історичних стилів (готики, класицизму), так і елементи стилю сецесії та нові будівельні матеріали. Більш міливим був архітектор Олександр фон Гоген, що дотримувався стилістики еклектика. Тонкий стиліст, від проектував нову споруду в залежності від його функції, тому міг створити фасади в будь якому історичному стилі, як і її інтер'єри. Тендітні, надто елегантні, вишукані форми притаманні його споруді особняка Матильди Кшесінської, що небув небаченої, графічної краси і став шедевром декоративного модерну. Грубі, скелеподібні, завеликі архітектурні об'єми притаманні його проекту Дворянського земельного банку, вибудованому в містах Пенза та Чернігів, варіант в стилі північний модерн в місті Самара. Стиль інтер'єрів міг бути на вибір замовника, тобто від пафосного буржуазного до стримано неокласичного чи бідняцькі функціонального.

Найбільш незвичні, сміливі зразки стилю сецесія створив каталонський архітектор Антоніо Гауді у місті Барселона, що став відомим архітектурним центром в Іспанії. Стилістика декоративного, перенасиченого декором модерну, запанувала в Іспанії , Франції та в Італії.

Віктор Орта

Архітектор Шехтель Федір Осипович

Ф.О. Шехтель. Ярославський вокзал в Москві

Особняк Рябушинського. Москва. Архітектор: Федір Шехтель

Архітектор Олександр фон Гоген

Державний меморіальний музей А.В. Суворова

Особняк балерини М.Ф. Кшесинської

Дворянський земельний банк, Чернігів

Відділення селянського земельного Селянського та Дворянського земельного банків в Полтаві

Архітектурні чудеса Антоніо Гуаді

Парк Гуель

Парк Гуе́ль (кат. Parc Güell, при відкритті називався Park Güell) – великий парк з численними будівлями, який знаходиться у Барселоні. Був спланований архітектором Антоні Гауді, побудований між 1900 та 1914р.р., як громадський парк відкритий у 1926 р. Займає площу 17,18 га (0,1718 км2), є одним з найбільших парків Південної Європи.

Парк Гуель побудовано у характерному для Гауді стилі, йому притаманні звивисті форми (пр., змієвидна лавка), криві лінії тощо. Парк розміщений у центрі міста, але чітко відокремлений від нього і протистоїть йому – він знаходиться на узвишші, над центральною частиною міста, і його спокійна умиротворена атмосфера протиставлена метушні ділових кварталів Барселони.

Для парку Гуель за приклад Гауді взяв принцип англійських парків, однак наповнив свій сад архітектурними роботами у стилі ар нуво. У Гауді колони перетворюються на стовбури дерев, які нахилені під непрямими кутами до поверхонь, стелі побудов зроблені з каміння, що створює враження непевності та хисткості.

Центральне місце у парку займає нерівна площа, краї якої є ста п’ятдесяти метровою змієвидною лавкою, створеною співробітником Гауді Жузепом-Марією Жюжолем (кат. Josep Maria Jujol). Як і багато інших елементів парку, ця лавка вкрита маленькими шматочками різноколірної кераміки.

Під площею знаходиться Зала 100 колон (кат. Sala de les cent columnes), у якій знаходиться 85 колон, що підтримують площу.

Емблемою парку є ящірка-дракон (кат. el Drac), яка насправді є уособленням елементу вогню в алхімії.

Назва парку походить від прізвища багатого каталонського імпресаріо з відомої барселонської родини Аузебі Гуеля (кат. Eusebi Güell). Гуель став справжнім меценатом Гауді – його фінанси допомогли здійснити багато проектів майстра, включаючи парк Гуель.

Сам парк є результатом нездійсненого проекту забудови цієї місцевості 86 будинками для великої буржуазії міста. Насправді з 86 було продано лише 2 ділянки (на одній з них зараз знаходиться Будинок-музей Гауді (кат. Casa Museu Gaudí)). У 1926 р., після смерті Аузебі Гуеля, мерія міста викупила всі ділянки і на їхньому місці було створено громадський парк, відкритий для публіки. Сам Гауді від цього моменту повністю присвятив себе проекту свого життя – побудові Храму Святого Сімейства.

Пам’яткою історичного значення парк Гуель став у 1969 р. У 1984 р. ЮНЕСКО проголосило парк спадком людства.

Антоніо Гауді. Будинок Міла

Буди́нок Міла́ (кат. Casa Milà, читається Ка́за Міла́), відомий також під назвою Ла Педре́ра або Ла Падре́ра (кат. La Pedrera - «кар'єр»), — житловий будинок, побудований каталонським архітектором Антоні Ґауді у 1906–1910 р.р. (будівництво офіційно закінчилося у 1912 р.). Будинок Міла розміщений за адресою пр. Ґрасія, 92 у районі Барселони Ашямпла.

Будинок Міла — житловий будинок. Запроектував його Антон Гауді для промисловця Пере Міла і його дружини і побудував у Барселоні у 1906-1910 роках. Це одна з визначних пам'яток каталонської столиці та найбільш зрілий і останній "світський" проект цього архітектора. Кам’яниця Міла, як задумав Гауді, мала бути відповіддю на брак цікавих будинків у місті. З погляду на презентабельність (будівля має вигляд потужного скелястого блоку) жителі Барселони назвали його Ля Педрера, що означає Каменярня.

У цьому проекті Гауді не використовував, або використовував мінімально, прямі лінії. Тому фасад будівлі нагадує схвильоване море. Виглядає важко і монументально хоч зведена з тонких вапнякових плит. Балкони прикрашають унікальні ковані з заліза балюстради у формі дикої гущавини. Прикрасами головного фасаду є також спеціально розміщені птахи, які мають створювати враження таких, що готуються до відльоту. Всередині будівлі видно, якого значення Гауді надавав деталям; кожна стеля має власну гіпсову форму. Заслуговують уваги також численні мозаїки і столярка. На даху архітектор створив димарі що формою нагадують дим. Проект цієї будівлі Гауді став новаторським для свого часу. У будинку продумана система природної вентиляції, що дозволяє відмовитися від кондиціонерів. Міжкімнатні перегородки у кожній з квартир будинку можна переміщати на свій розсуд , є підземний гараж. Будівля представляється собою залізобетонну конструкцію з тримальними колонами без тримальних і опорних стін. Усі вікна кімнат виходять на вулицю або у внутрішній двір кварталу, а вікна господарських приміщень і кімнат прислуги виходять в три внутрішніх дворики.

Будівництво Каса Міла не було закінчено повністю через суперечки з інвестором. Попри це будівля повсюдно вважається за найкращий витвір Гауді, в якому повністю зреалізував плоди свого досвіду.

Квартира на сьомому поверсі будівлі оформлена у стилі 20- х років XX століття і разом з горищним поверхом і терасою на даху доступна для відвідувачів. На інших поверхах розміщуються офіси , деякі квартири як і раніше займають жителі. У 1984 році будинок Міла став першою із споруд XX століття, яка була включена до Списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.

Антоніо Гауді. Будинок Бальо

Буди́нок Батйо́ (кат. Каза Батйо, Casa Batlló, будинок, розміщений у Барселоні за адресою пр. Ґрасія, 43 у кварталі Ашямпла. Збудований за проектом всесвітньо відомого каталонського архітектора Антоні Ґауді.

Будинок Батйо виконаний у стилі каталонського модерну і є одним з найяскравіших прикладів цієї мистецької течії. Іноді будівлю називають «будинком з кістками» через те, що балкони віддалено нагадують черепи з дірками на місці носа і очей. Деякі мистецтвознавці порівнюють балкони з венеційськими карнавальними масками та вказують на те, що фасад будинку нагадує морські хвилі.

Насправді така форма елементів фасаду є алегоричною оповіддю легенди про Святого Юрія(Георгія) Переможця, що вбиває дракона: Св. Юрій (каталанською Сан Жо́рді) є покровителем Каталонії. Форма даху будинку нагадує спину дракона, дерев'яні сходи всередині будинку нагадують його хребет, а дахівка на даху — луску на шкірі тварини. На даху встановлено хрест — цей елемент для дизайну житлових приміщень Ґауді використовував досить часто.

Саму будівлю було збудовано у 1877 р. за проектом Амілі Сали Куртеса. У 1901 р. барселонський підприємець Жузеп Бал Бо-льо-тнобас замовив Ґауді перебудувати фасад, але архітектор запропонував зробити реконструкцію будинку не лише зовні, але і в середині. Власник будинку погодився — Ґауді було поставлено нову задачу : зробити так, щоб будинок Бальо перевершив своєю оригінальністю вже реалізовані будинок Бісенс, Палац Ґуель та будинок Калбет. У тому ж 1901 р. до мерії було подано прохання зруйнувати попередній будинок, щоб на його місці побудувати новий. Цьому запитові було відмовлено, тому було ухвалене рішення докорінно перебудувати стару будівлю.

Роботи проводилися з 1905 р. до 1907 р. Стару будівлю було перебудовано майже повністю : до зовнішнього фасаду додано трибуну, балкони, дах з керамічною черепицею та два додаткові поверхи. Середину будівлі перебудовано таким чином, щоб туди надходило більше свіжого повітря та щоб він краще освітлювався. Центральне подвір'я також було збільшене.

Разом з Ґауді над фасадом працювали архітектори Жузеп Марія Жужол та Жуан Рубіо-і-Бальбе, над металевими елементами — брати Бадья (кат. germans Badia), теслі Казас (кат. Casas) та Бардес (кат. Bardés), над керамічними елементами працював Себастья Рібо (кат. Sebastià Ribó), вітражі зроблені майстрами з родини Палагрі (кат. Pelegrí).

Художню цінність мають не лише фасад будівлі та її дах, але і деталі інтер'єру : фойє, меблі, сходи, вітражі та дерев'яні вікна.

Антоніо Гауді. Палац Ель-Капріччо

Ель-Капріччо - це літній особняк на кантабрийському узбережжі в містечку Комільяс поблизу міста Сантандера, Іспанія. Химерний маленький палац, побудований в стилі «модерн», відноситься до раннього періоду творчості Гауді. Для зовнішнього оздоблення будівлі були обрані різнокольорові фарби. Цоколь оформили рустикальним каменем жовтувато-сірого кольору; фасад виклали смугами кольорової цегли, яка чергується з яскравими майоліковими кахлями. Рельєфна майоліка зображувала витончені квіти і листя соняшника.

Ель Капріччо – так названа літня резиденція сімейства плантатора Максімо Діаз де Куаяно в місті Комільяс, розташованого недалеко від Сантандера. Якщо дивитися на будівлю здалеку, вона може здатися не справжньою, іграшковою. Але підійдіть ближче і ви побачите: Ель-Капріччо – це справжнісінький «каприз» генія від архітектури Антоніо Гауді. У першу чергу, капріче відомий як перша і єдина будівля, в будівництві якої Гауді не приймав особистої участі. Фактично будівництвом займався друг архітектора – Крістоф Касканте. Але креслення, сам задум належали, безумовно, самому великому архітекторові.

Отто Вагнер. Майоліковий будинок

Одним з лідерів нового руху в архітектурі ХІХ - ХХ століть був видатний віденський архітектор Отто Вагнер. Проекти і будівлі О. Вагнера другої половини 1890-х років, які роботи його бельгійських, французьких та англійських сучасників, відображали становлення нового стилю - модерну (югендстилю, сецесії, ар-нуво).

Отто Вагнер довго був членом Віденського Сецесіону (1897 - 1905). Ще більшу роль у розвитку нового руху він відіграв, як педагог. З 1894 по 1917 рік він був професором Віденської академії мистецтв і керував створеною ним архітектурною майстернею. У ній навчалося понад 190 студентів, вихідців з різних регіонів величезної Австро-Угорської імперії.

До найвідоміших творів Вагнера відносяться житлові багатоквартирні будинки № 38 і № 40 на вулиці Linke Wienzeile.

Майоліка-хаус спроектований Отто Вагнером у 1898 році. Його фасад перетворений на величезне майолікове панно. Він виглядає, як різнокольорова шаль з рослинно-квітковим узором. На карнизах будинку - загадкові жіночі фігури. Досить строга конструкція фасаду будівлі майстерно декорована яскравими прикрасами з майоліки. Тому цей будинок називають майоліковим.

Майо́ліка — різновид кераміки, виготовляється з випаленої глини з використанням розписної глазурі.

Віктор Орта. Будинок Сольве

Вікто́р Орта́ — бельгійський архітектор, один із засновників стилю модерн в архітектурі. Чотири брюссельських споруди — всі житлові будинки авторства Орта включені в список об'єктів Світової спадщини ЮНЕСКО в Бельгії.

Віктор Орта народився 6 січня 1861 року в бельгійському місті Генті. У юнацькі роки поїхав до Франції. У Парижі вивчав прикладні ремесла і технології, працював декоратором.

У 1880 році помер батько Віктора і він повернувся в Бельгію. У Брюсселі Орта навчався в Академії мистецтв. Придворний архітектор короля Леопольда II Альфонс Бала найняв молодого Віктора Орта для зведення палацових оранжерей.

Від 1885 року — Орта самостійно будує декілька приватних будинків, а трохи згодом віддав перевагу зведенню громадських будівель.

Починаючи з 1892 року Віктор Орта спроектував і спорудив в стилі модерн будинок професора Едмона Тасселя (1893), що вважається першою у світі спорудою в стилі модерн і викликав цілу хвилю наслідування; в Скарбеке займався зведенням будинку Отрік, а також брюссельських будинків, що увійшли до списку ЮНЕСКО: будинок Сольвей, свій власний будинок (зараз музей Віктора Орта), будинок ван Етвельде.

У 1897 році Орта здійснював будівництво Народного дому (був зруйнований в 1950-х) у більш стриманому і раціональнішому стилі.

Під час окупації Бельгії німцями Орта жив у Великій Британії та США. Повернувшись у Брюссель, активно взявся продовжувати працювати. Так, у 1928 році провадив будівництво музею в Турне та Палацу мистецтв у бельгійській столиці.

Віктор Орта помер 9 вересня 1947 року в Брюсселі.

В період з 1895 до 1898 архітектор виконує замовлення сім’ї промисловця Сольве і створює унікальний п’ятиповерховий особняк зі злегка зігнутим фасадом, декорованим функціональними елементами із любимих матеріалів Орта – сталі і скла. Всередині є характерні світлові колодязі, зимовий сад, багато вільного простору і кімнати організовані з максимальною зручністю для проживання. З 2000 року дім Сольве також став частиною спадщини ЮНЕСКО.

Будинок Сольве

Будинок професора Едмона Тасселя, нині готель

Будинок Орта, тепер його музей

Владислав Городецький. Будинок з химерами

Буди́нок із химе́рами (1901–1902) — цегляна споруда з прикрасами міфологічних та мисливських сюжетів, є головною архітектурною спорудою раннього декоративного стилю модерн міста Києва, столиці України. Свою назву отримала завдяки скульптурним прикрасам, тематика яких — тваринний наземний та підводний світи, атрибути полювання, казкові істоти.

Розташована по вулиці Банковій, 10. Архітектор — Владислав Городецький, який збудував її у 1901–1903роках як прибутковий будинок із помешканням для своєї родини. Місце для будови обрав над крутим урвищем на Банковій вулиці. Скульптурні прикраси за власними ескізами виконав скульптор Еліо Саля.

Будинок спроектовано у формі куба: з боку вулиці Банкової він має три, а з боку площі Івана Франка — шість поверхів. У вільному плануванні використано принцип функціонального взаємозв'язку ізольованих груп приміщень (парадних, житлових, господарських), що притаманно розкішним помешканням початку ХХсторіччя. У будинку було сім електрифікованих квартир: дво- та трикімнатні на першому поверсі (для служниць, кімната для гувернантки, запасна кімната, буфетна, посудомийна, два клозети, дві комори), шестикімнатна — на другому, восьмикімнатні — на третьому та шостому, дев'ятикімнатна — на п'ятому та десятикімнатна — на четвертому.

Доволі скромна за розмірами земельна ділянка використовувалася проте раціонально. На подвір'я в'їжджали повз подвійні арки пандусом, з'єднаним з цегляною підпірною стіною. Ліворуч від центрального фасаду тішив око камерний садок з альпійською гіркою та фонтаном

Фасади оздоблені з характерним для модерну використанням різних стилів. «Будинок з химерами» отримав у народі таку назву завдяки скульптурним прикрасам на міфологічну та мисливську тематики на фронтоні. Цікавим є використання високого парапету на даху, що дозволило практично сховати покрівлю — перша будівля «без даху» в українській столиці.

Скульптурні прикраси за власними ескізами Владислава Городецького виконано його незмінним компаньйоном, міланським скульптором Еліо Саля. Над скульптурною битвою орла і левиці надряпано автограф майстра: «E. Sala. 1902». У стіну будівлі вмуровані бетонні голови слонів, носорогів, антилоп та крокодила. На колонах причаїлися ящірки. За водостоки правлять голови слонів. На даху гігантські жаби, морські чудовиська та нереїди. Замість волосся на голові вони несуть ланцюги, фантастичне листя та квіти. На розі будівлі велетенський пітон.

Владислав Городецький — особистість непересічна та загадкова. Окрім захоплення архітектурою, він полюбляв і полювання. Стояв біля витоків створення мисливського товариства у Києві, мріяв взяти участь в африканському сафарі. Тому, можливо, він і оздоблював фасад власними мріями для себе, на своє 40-річчя. Ось як описував будинок мистецтвознавець Сергій Гіляров:

"З кутків даху спускають свої вуса-щупальця потворні дельфіни, їхні хвости, переплітаючись, чітко профілюють на тлі неба. На спинах дельфінів сидять оголені жіночі фігури з тризубами в руках; уздовж карнизів розмістилися величезні жаби; стовбурами колон, обабіч парадного входу, вилазять бадьорі ящірки; в орнамент капітелей уплетені морди носорогів, а лиштви вікон зображають слонячі голови..."

Парадні сходи не менш дивовижні, ніж зовнішнє убрання будинку. Еліо Саля прикрасив їх ліпним фризом, рельєфами, в центрі помістив колону із зображенням обвитого рослинами величезного дельфіна. На п'єдесталі кутової огорожі орел роздирає здобич — пораненого лева.

Ніде у світі немає споруди, схожої на Будинок з химерами. Майстрові вдалося «оживити» важкий матеріал – бетон, перетворивши його в об’ємні зображення рослин, міфічних тварин і людей.