Постімпресіонізм

Постімпресіонізм та неоімпресіонізм

Імпресіонізм зробив своєрідну художню революцію в живописі. У його надрах зародилися постімпресіонізм та неоімпресіонізм.

Постімпресіонізм (фр. postimpressionisme) — напрям в образотворчому мистецтві. Виник у 1880-х роках. Він охоплює період з останньої виставки імпресіоністів 1886 року до 1910-х років. Художники цього напрямку не дотримувалися тільки зорових вражень, а прагнули вільно та узагальнено передавати матеріальність світу, вдавалися до декоративної стилізації. До видатних представників постімпресіонізму в живопису відносяться Вінсент ван Гог, Поль Гоген, Поль Сезанн, Анрі Тулуз-Лотрек.

Поль Сезанн

Поль Сезанн (1839 – 1906) - французький художник. Імпресіоніст і постімпресіоніст, його творчість мала великий вплив на живопис ХХ сторіччя, зокрема на розвиток кубізму.

Ранні твори Поля Сезанна позначені впливом Паоло Веронезе, Оноре Дом'є та ін. («Чернець», 1865-67; «Пастораль», «Піч у майстерні», 1865-68.

На противагу розпливчатості, нетривкості форм, властивих імпресіонізму, Сезанн прагнув до відтворення матеріального світу, до вагомості й об'ємності форми («П'єро і Арлекін»; 1888, «Персики і груші», 1888-90; «Акведук», 1889; «Гравці в карти», 1890-92, «Натюрморт з апельсинами та яблуками», 1895-1900, та ін.).

Принципи мистецтва Сезанна мали великий вплив на живопис ХХ ст., зокрема на розвиток кубізму.

П.Сезанн, Автопортрет

Пейзаж в Ексе

П'єро і Арлекін

Вінсент Віллем ван Гог

Вінсент Віллем ван Гог (1853 – 1890) - нідерландський художник, постімпресіоніст. Його творчий спадок мав величезний вплив насамперед на французький живопис.

Картину «Соняшники» вважають візиткою художника. Одним із творчих досягнень живописця стало опанування секретами колірного контрасту. Численні варіанти соняшників, які він малював 11 разів, змінюючи їхню кількість, розташування та кольори тла, свідчать про пошуки митцем досконалості. На картині з домінуванням у палітрі насичених відтінків жовтої фарби цей колір набуває особливого сяйва, а квіти наче живі. Улюблений художником жовтий колір був втіленням радості й сонячної енергії.

Картини художника: «Їдці картоплі», «Задній двір в Антверпені», портрет «Тулуз-Лотрек», «Осінь. Пейзаж із чотирма деревами», «Міст де л'Англуа», «Нічна тераса кафе», «Пшеничне поле з круками» і ін.

Анрі Тулуз-Лотрек

Анрі Тулуз-Лотрек (1864–1901) — французький живописець, постімпресіоніст. Основна тема творчості – розваги і побут паризької богеми. Ці сценки він відтворював майстерно, іронічно, гротескно. Він одним з перших почав малювати афіші співачок і танцівниць кабаре. Вони вражають динамізмом і виразністю. Картини: Цирк Фернандо (1888), Мулен Руж — Ла Гулю, постер (1891), Мулен Руж, постер (1891), Ла Гулю приїздить у Мулен Руж (1892), Арістід Брюан (1892), Вінсент ван Гог (1887) і ін.

Таким чином, конструктивність бачення світу Сезанна, символізм і декоративність Гогена, пронизлива виразність кольору Ван Гога, графічна стихія майстра плаката Тулуз-Лотрека – стали сполучною ланкою між мистецтвом ХІХ і ХХ ст., поштовхом для розвитку низки інших художніх стилів і течій.

Як вважають дослідники, до постмодернізму належить також творчість неоімпресіоністів. Головним методом неоімпресіоністів став дивізіонізм — накладання різних барв з таким розрахунком, щоб з певної відстані барви сприймалися злитими в певний колір. Тіні також малювали за допомогою основних кольорів, без ужиття чорного. Дивізіонізм не став однак обов'язковим правилом, як і жодне інше правило. Тому ця засада застосовувалася більшою чи меншою мірою.

Неоімпресіоні́зм — течія в живописі. Неоімпресіонізм виник у Франції наприкінці XIX ст. Неоімпресіоністи використовували відкриття наукового кольорознавства й оптики для створення своїх картин, застосовували прийоми розкладання складних тонів на чисті кольори, систему письма дрібними мазками правильної форми — пуантилізм.

Розквіт пуантилізму припадає на період між 1889 та 1910 роками. Визначними представниками пуантилізму були такі художники, як Жорж Сера, Поль Сіньяк, Анрі Кросс, Тео ван Рейссельберге і певний час Каміль Піссарро.

Жорж-П'єр Сера

Жорж-П'єр Сера (1859 — 1891) — відомий французький художник-неоімпресіоніст, засновник течії дивізіонізму і пуантилізму, творець пуантилістської манери малювання.

На картинах живописця всі деталі були складені з крапок чистих кольорів, композиції ретельно продумувалися, вивірялися до дрібниць. Картини: Прогулянка на острові Гран-Жатт, Купальщики у Ан'єрі, Парад, Вид на Сену, Кошення трави, Садівник тощо.

Поль Сіньяк

Поль Сіньяк (1863 — 1935) — відомий французький художник-неоімпресіоніст, пейзажист, мариніст, історик та теоретик мистецтва. Один з засновників (1884 рік) та президент Товариства Незалежник художників (1908—1934 роки). Автор монографії «Йокінд» (1927 рік).

Картини художника можна було розглядати тільки здалеку, бо зблизька вони перетворювалися на мозаїку. Проте це було нове слово у мистецтві живопису, яке дало імпульс для розвитку авангардних напрямів. Відповідно до теорії єдності живописної та музичної гармонії П.Сіньяк нумерував свої твори як музичні опуси, назвав серію пейзажів «алегро» (весело, життєрадісно) і «адажіо» (повільно, спокійно).

Картини: Червоний буй, Марсельський порт, Неділя, Модистки, гранд-канал у Венеції тощо.

Музика

Клод Ашіль Дебюссі

Клод Ашіль Дебюссі́ (1862 — 1918) — французький композитор, піаніст, диригент, музичний критик, основоположник музичного імпресіонізму. Писав у стилі, який називається імпресіонізмом, терміном, який він ніколи не любив. Дебюссі був не тільки одним з найзначніших французьких композиторів, але також однією з найзначніших фігур в музиці на рубежі XIX і XX століть; його музика є перехідною формою від пізньої романтичної музики до модернізму в музиці XX сторіччя.

Музику імпресіоністів зближує з живописом прагнення до втілення швидкоплинних вражень і ледь вловимих відчуттів. У жанровому відношенні вони надавали перевагу програмним мініатюрам, сюїтам. У Дебюссі́ деякі назви творів перегукуються з тематикою художників: «Естампи» для фортепіано, симфонічні ескізи «Море», ноктюрн «Хмари» для оркестру.

Свого роду маніфестом музичного імпресіонізму вважають симфонічну прелюдію «Післяполудневий відпочинок фавна» (за С. Малларме), у якій проявилися характерні для музики Дебюссі́ примхливість вишуканої мелодики, колористичність гармонії, витонченість барвистої оркестровки. За музикою прелюдії було створено одноактний балет, хореографом і головним виконавцем у якому виступав відомий танцівник Вацлав Ніжинський (український артист балету польського походження, видатний танцівник і хореограф зірковоі трупи Сергія Дягілєва).

Моріс Жозеф Равель

Моріс Жозеф Равель (1875 — 1937) — французький композитор. Яскравий представник світової музичної культури 1-ї половини 20 століття, Равель продовжив і розвинув пошуки Дебюссі в царині імпресіоністичного звукопису, колористичної гармонії й оркестрування та екзотичної ритміки. Він створював романси на вірші поетів-символістів; програмні твори, у яких відчутний інтерес до фольклору («Іспанська рапсодія» для оркестру). Картин природи («Гра води», цикл «Відображення» для фортепіано»). Загалом у стилістиці М.Равеля домінують енергійні, нерідко екзотичні ритми, барвиста гармонія, милування прекрасною миттю.

Таким чином, імпресіонізм став рубіжним явищем в історії мистецтва. Він завершував традиції реалізму і дав старт напрямам і течіям модернізму з постійним оновленням художньої мови і техніки.

Словничок:

Іімпресіонізм – стиль останньої третини ХІХ – поч. ХХ ст., представники якого прагнули природно й невимушено відобразити колірний світ у його мінливості, передаючи свої враження.

Постімпресіонізм – після, тобто після імпресіонізму – збірна назва кількох напрямів фр. Мистецтва кінця ХІХ ст., що винкли слідом за імпресіонізмом, зокрема неоімпресіонізм.

Дивізіонізм — метод живопису, заснований на розкладанні складного колірного тону на чисті кольори. Які наносили на полотно окремими мазками.

Пуантилізм – (крапка) – живописна техніка - нанесення фарб на полотно у вигляді маленьких точок або квадратів, які під час сприймання картини з певної відстані оптично зливаються.