Авангардизм

Перейти до проекту Артема Супруна

Виконати тест

Авангардизм (від фр. avant — попереду та garde — охорона), або («передовий загін») — одна зі світонастанов модернізму,скерована на руйнування традиційних художніх законів,форм. Термін для означення так званих «лівих течій» у мистецтві, радикальніших, ніж модернізм.

Авангардизм — умовний термін для позначення низки художніх течій у літературі й мистецтві, що зародилися на початку XX ст. і рішуче поривали з попередньою літературною традицією. Вихідним пунктом естетичного пошуку митців-авангардистів було прагнення зламати усталені принципи побудови художнього твору та норми смаку публіки.

До авангардистських стильових течій відносять

  • футуризм,
  • експресіонізм,
  • конструктивізм,
  • дадаїзм,
  • сюрреалізм,
  • імажинізм,
  • абстракціонізм,
  • кубізм.

Попередниками авангардизму є пізній Ренесанс і романтизм. Із пізнім Ренесансом авангард зближує соціальний і мистецький утопізм, з романтизмом — суб'єктивізм, агностицизм, заглибленість в ірраціональне, динамізм, фрагментарність, націленість на майбутнє, розуміння інтуїції як основного творчого джерела, критичне ставлення до раціонального світосприйняття, опозиція до світогляду Просвітництва. З модернізмом авангард пов'язує неприйняття реалізму. Для модернізму характерне вибірково критичне ставлення до традицій, авангард — в опозиції до минулого.

Авангардизму властива атмосфера бунту, апокаліптичність світовідчуття, експеримент з формою. Авангардисти створили новий тип героя — людини вольової, духовно активної. Вони декларували активне чоловіче начало, успадкувавши від Ніцше зверхнє ставлення до жінки як "неповного" чоловіка. Ніцше вважав, що жінка — недосконала істота, здатна реалізувати себе тільки через дітонародження.

Постімпресіонізм започаткував нові художні течії, для як головним стала відмова від простого відтворення видимої поверхні реальних об'єктів і бажання проникнути в суть явищ, виразити внутрішній світ, характер людини.

Нове мистецтво було названо авангардизмом. В ньому виділялися абстракціонізм і експресіонізм.

Різновидом абстракціонізму був кубізм. Засновниками його вважають іспанського художника П. Пікассо, який з 1900 року працював у Парижі, і французького художника Ж. Брака.

Кубісти відмовилися від властивих імпресіоністам форм передачі кольору й світла і намагалися створити нові форми багатовимірної перспективи, розкладаючи об'єкт на геометричні форми (кола, півкола, трикутники, куби). При цьому об'єкт зображувався з різних боків, навіть невидимих, що давало змогу зрозуміти його внутрішній зміст.

Прикладом кубізму можуть бути картини П. Пікассо «Авіньйонські дівчата» «Скрипка», Ж. Брака - «Будинок в Естаці».

Дещо виходив за межі кубізму французький художник Р. Делоне. На відміну від Пікассо і Брака, які головну увагу приділяли малюнку, композиції, що передбачала геометричну деформацію з незначним використанням кольору, Делоне підходив до створення геометричних зображень як колорист. За допомогою кольорових плям, розташованих у певному ритмі, він намагався посилити емоційний вплив своїх полотен. Найвідоміша його картина - «Симультанні вікна» (1912).


Пабло Пікассо

Жорж Брак

П. Пікассо «Авіньйонські дівчата»

П. Пікассо «Скрипка»

Ж. Брак - «Будинок в Естаці»

Робор Делоне

Найвідоміші художники

Вважається, що у світі є три найвідоміші художники:

  • Леонардо да Вінчі – геній італійського Відродження;
  • Вінсент Ван Гог – великий нідерландський постімпресіоніст;
  • Пабло Пікассо – іспанець, лідер модерністів.

Пабло Пікассо

Пабло Пікассо (1881 – 1973) – в тісній співпраці з французьким художником Жоржем Браком заснував новий авангардний напрям – кубізм, який відображав кардинальну зміну уявлень про простір у мистецтві. Назва напрямку виникла після критичного зауваження з приводу робіт Ж. Брака, що він зводить «міста, будинки і фігури до геометричних схем і кубів», і нібито це – «кубічні примхи».

Період кубізму в творчості Пікассо, одним із винахідників якого він власне і був, і який є одним з визначальних у доробку митця, охоплює, згідно з дослідженнями мистецтвознавців, доволі значний проміжок від 1908 або 1909 до 1917 року. Традиційно виокремлюють декілька етапів (іноді з підетапами) кубізму Пікассо, які втім не мають чітких розподілів у датах:

  • перший етап, т. зв. «сезанівський кубізм» — застосування в структурі малюнку простих геометричних форм (переважно трикутників), з яких формуються предмети, які виразно знаходять подібність із реально існуючими; у кольоровій гамі переважають також «сезанівські» тони, щоправда більш «розмиті» — зелений та його відтінки (від салатового до брунатного), коричневий (болотяний), ліловий;
  • другий етап, т. зв. «аналітичний кубізм» — предмети або особи поділяються на геометричні форми (зазвичай велике число маленьких, переважно тих же трикутників); межі і обриси предметів/осіб розмиті і нечіткі.
  • третій етап, т. зв. «синтетичний кубізм» — носить декоративний і контрастний характер, близький до символізму; переважно зображувані предмети (музичні інструменти, посуд, різні прилади та пристосування, напр. люльки для паління тощо) мають дещо спільне з реальними предметами, але водночас фактично є алегорією до якихось понять, настроїв, ситуацій тощо.

Картини П. Пікассо вважають найдорожчими у світі, тому не дивно, що за популярністю вони посідають І місце не лише у відвідувачів музеїв, а й у викрадачів картин.

Олександр Архипенко

Засновником кубізму в скульптурі став митець Олександр Архипенко (1887 – 1964). Формування художника відбувалось у рідному Києві, потім він жив і творив у Москві, Парижі, Берліні, Нью-Йорку.

Його творчість перевернула традиційні уявлення про мистецтво скульптури.

Більшості його композицій властива манера кубізму, конструктивізму та абстракціонізму.

Творчість Архипенка мала великий вплив на розвиток модерністського мистецтва, у тому числі архітектури та дизайну в країнах Європи та Америки. Твори Архипенка перевернули світові уявлення початку XX століття про скульптуру. Саме Архипенко вперше «склав» єдину форму з різних нееквівалентних форм, вводячи у композиції скло, дерево, метал, целулоїд. Пластика, рух, проявлена конструкція і конструктивність, ліричність — основні якості його творів, які були високо оцінені сучасниками — Г. Аполлінером, П. Пікассо, Ф. Леже, М. Дюшаном, Р. і С. Делоне, А. Родченко, П. Ковжуном, послідовниками і дослідниками.

Його твори визначаються динамізмом, лаконічністю композиції й форми; запровадив у скульптуру поліхромію, увігнутість і отвір, як виражальні елементи скульптури, синтетичні об'ємні рухомі конструкції (Медрано); «Танок», «Анжеліка», бюсти Т. Шевченка, І. Франка.

Ряд творів, зокрема «Танок», серії жіночих скульптурних портретів, скульптурні портрети князя Володимира Святого, Т. Шевченка, І. Франка, виконано в реалістичній манері.

Реалістичні тенденції знайшли вияв у серії пластичних жіночих торсів (1916, 1922) та портретів (Т. Шевченка, 1923, 1933; І. Франка, 1925; диригентів В. Менгельберга, 1925; В. Фуртвенглера, 1927).

Ім'я О. Архипенка посідає гідне місце в шерензі Митців XX століття: Матісс, Пікассо, Брак, Лєже, Малевич. Його вважали вчителем майстри світової скульптури: Манцу, Джакометті, Мур, Колдер, Кавалерідзе.

Футуризм

Кубізм підготував художників і глядачів до сприйняття таких напрямів авангарду, як футуризм, кубофутуризм.

Футуризм виник у Італії. Творцем його вважають італійського письменникка Філіппо Марінетті, який 1909 року опублікував у французькій газеті "Ле Фігаро", «Маніфест футуризму».

Можна сказати, що футуризм в живописі - це легка прінебрежітельность академізму, сприяюча прояву нестатічность та унікальності. Початковими лідерами в живописі були такі художники, як Уго Боччоні, Карло Карра, Джино Северіні, Джакомо Балла. Метод виконання вельми подібний кубізму і експресіонізму, але відмітності стала візуалізація суспільно-політичного руху. Художники-футуристи прагнули відтворити таку картину, яка змогла б глядача перенести на ту сторону вимірювання, перенести в центр зображення, щоб просторовість стала відчутною, а рух гостріше. Найчастіше на полотнах відображалися геометричні фігури, які були досить багатогранною. Створювалася якась ілюзія калейдоскопа, колірна гама якого була надзвичайно універсальна.

Головне завдання нового напряму Марінетті бачив у нищенні панівних у ХІХ ст. мистецьких форм, особливо реалізму і класики, та в безконтрольному індивідуалізмі, який у малярстві виявився фантастичними формами й кольорами, а в літературі, особливо в поезії, т. зв. «заумною мовою» — творенням нових звуків-слів, часто без жодного глузду. Характеристичною прикметою Філіппо була тематика урбанізму й індустріалізації, що мала віддати ідеї й дух майбутнього космополітичного суспільства, протиставлені усталеним естетичним смакам, часто з метою «епатажу буржуа», провокувати його всілякими вигадками й деформаціями.

У живописі та скульптурі італійський футуризм став предтечею багатьох наступних художніх відкриттів і течій. Так, Умберто Боччоні, який використовував у своїй роботі одразу кілька матеріалів (скло, дерево, картон, залізо, шкіра, одяг, дзеркала, електричні лампочки і т. д.) став попередником стилю поп-арт. У своїх футуристичних роботах Джакомо Балла прагнув до об'єднання форми, кольору, руху і звуку.

Філіппо Томмазо Марінетті

Умберто Боччоні

Сміх

У.Боччоні. Стан душі

Симультанні образи

Карло Карра

Трамвай

Демонстрація

Майстри авангарду

Джино Северіні

Джакомо Балла

Кубофутуризм

На основі поєднання й переосмислення ідей кубізму і футуризму в образотворчому мистецтві виник напрям кубофутуризм.

Термін «кубофутуризм» виник з назв двох живописних напрямків: французького кубізму та італійського футуризму, які, здавалось би, важко синтезувати. Адже кубізм, хоча й розкладав (на «аналітичній» стадії свого розвитку) предмети і фігури, в цілому прагнув до конструктивності, до архітектоніки.

Футуризм же – це надзвичайна динаміка, що руйнує конструкцію. Його кумири – рух, енеогія, швидкість, він схиляється перед сучасною машиною, в якій бачить втілення естетичного ідеалу. Однак саме українські авангардні живописці – при більшому тяжінні до кубізму – об’єдналися під назвою кубофутуризму. Звільняючись від прямого наслідування натури, художники одержали певну свободу по-своєму інтерпретувати світ.

Першу виставку нового мистецтва в Україні, названу «Ланкою», за спогадами художника Д. Бурлюка, громадськість не сприйняла, а критика «зухвало обілляла брудом».

1914 року новоутворена група «Кільце» влаштувала свою (через світову війну першу і останню) виставку, в якій взяв участь 21 художник. У передмові до каталогу виставки, крім маніфестації основних теоретичних положень, було сказано: «Ми доводимо існування в нашому місті творчих сил».

Художник О.Богомазов – поет за світовідчуттям і аналітик за складом мислення – вже у 1913–1914 роках створив десятки картин, акварелей та рисунків, в яких відчутний подих різних течій початку століття – експресіонізму, неопримітивізму, абстракціонізму. Та будучи прихильником і теоретиком кубофутуризму, він пише трактат «Живопис і елементи» – блискучу теоретичну розвідку про те, як темп і ритм зовнішнього життя перекладається художньою особистістю на мову живопису.

«Світ виповнений енергією руху, – розмірковує автор, – і спостережливе око бачить динаміку навіть у статичному предметі («гора насувається», «рейки біжать», «стежка в’ється»)». Предмет для кубофутуриста – не інертна матерія: «Київ у своєму пластичному об’ємі виповнений прекрасного і розмаїтого глибокого динамізму. Тут вулиці впираються у небо, форми напружені, лінії енергійні, вони падають, розбиваються, співають і грають».

Художник, розуміючи це, може зімітувати своє переживання за допомогою ліній і форм. «Людина штовхає тачку вулицею додолу, – тлумачить О. Богомазов свою картину з подібною назвою. – Довгі прямі лінії дерев’яних ручок, кут, утворений ящиком, рухлива постать людини і коліс творить такий натиск руху, що викликає в сусідніх будинках опір та ілюзію руху, протилежного тачці.

Ясно спостерігається, як лінії чотириповерхового будинку наче пручаються, змінюють свій напрямок, щоби встояти і не бути зметеними концентрованим рухом тачки і людини.»

О.Богомазов

ФУТУРИЗМ В МУЗИЦІ

Винайдення інструменту інтонарумор (intonarumori) – звукового модулятора.

Руссоло розділяє всі шуми на 6 категорій, щоб створити по інструменту на кожен шум:

  1. Грохіт, Вибух, Шум падіння води, Шум пірнання, Гарчання.
  2. Свист, Сопіння, Хропіння.
  3. Шелестіння, Бурчання, Рохкання, Булькотіння.
  4. Шипіння, Тріщання, Тірлікання, Тупотіння.
  5. Шум ударів по металу, дереву, камінню, шкірі, глині та ін.
  6. Голоси людей, тварин, галас, сміх, стогін, хрипіння та ін.

ЛУЇДЖІ РУССОЛО «МАНІФЕСТ ШУМІВ»