Луговський Олександр Васильович

Олександр Луговський аспірант кафедри філософії

Полтавського національного педагогічного

університету імені В. Г. Короленка

(м. Полтава, Україна)

Цифрова культура і її невід’ємне місце в сучасному інформаційному суспільстві.

Цифрова культура – це система правил поведінки людини, яких вона дотримується під час використання інформаційно-комунікаційних технологій. В сучасному інформаційному суспільстві раціональне споживання інформації є не менш важливим ніж споживання їжі людиною. Так Клей Джонсон у своїй книзі «Інформаційна дієта» пише ― «Ми замислюємось над тим, яку їжу ми їмо, але не звертаємо уваги на те, яку ми споживаємо інформацію». Звісно цілком відмежуватись від неякісної інформації здається неможливо, бо кожну людину, що перебуває в інформаційному просторі, час від часу переслідуватимуть спливаючі реклами, чорний PR, спами. Для вільної орієнтації в інформаційному просторі людина повинна володіти інформаційною культурою як однією з складових культури взагалі. Усім, що має людина зараз, вона зобов’язана вмінню сприймати й обробляти інформацію. Наскільки вміє і володіє людина навичками отримання, обробки та використання інформації, може сказати рівень її інформаційної культури. На формування стилю життя і зразків поведінки сучасної людини передусім впливає порядок комунікативних взаємодій і змін їх соціально-психологічних форм в умовах розвитку інформаційно-технічного світу. Інформаційна культура пов’язана з соціальною природою людини, тут на допомогу приходить критичне мислення, що допомагає автоматично відсіювати хибну інформацію і є незамінним елементом цифрової культури. [1].

Не зважаючи на те, що поняття «цифрової культури» було введено до наукового обігу в 2000-х роках, багато дослідників вже виразили свої підходи до вивчення даної теми. Переважна більшість досліджень акцентує культурологічний та соціокультурний аспекти цифрової культури. У дослідженні Н. Соколової [4] відзначається складність і багатозначність досліджуваного феномена, його стрімкий розвиток і видозмінення. Інші науковці (Д. Галкін [2], С. Черних та В. Паршиков [6]), занурюються до простору цифрової культури, аналізуючи нові практики, які виникли саме завдяки цифровим технологіям (комп’ютерна графіка, комп’ютерні ігри, Інтернет, системи віртуальної реальності, цифрові формати традиційних засобів комунікації, цифрова валюта). Семенюк Н. зазначає, що підготовка людини включає широкий спектр не тільки інформаційних знань, умінь і навичок, а й інформаційних компетенцій, пов’язаних із пошуком, вилученням та критичним аналізом інформації, здатністю самостійно добувати і виробляти нові знання [5, с. 294]. Інші аспекти цифрової культури акцентує К. Літвінова у власному DigitleBlog, розуміючи її як систему правил поведінки людини, яких вона дотримується під час використання інформаційно-комунікаційних технологій [7]. До компонентів цифрової культури авторка відносить:

− раціональне споживання інформації − критичне мислення, що стосується кількості та якості сприйнятої інформації і вміщує пошук (вибір достовірних та надійних інформаційних джерел), інтерпретацію (надання переваги фактам, ніж думкам), дослідження (глибокий аналіз інформації для формування висновків) й оцінку (погляд на інформаційне повідомлення з різних аспектів);

− цифрову грамотність, тобто вміння користуватись сучасними ІТ та програмним забезпеченням, особливо у професійній діяльності;

− ІТ ― волонтерство – використання ІКТ не лише для власних потреб, але й для вдосконалення оточуючого світу;

− «зелене» використання інформаційних технологій («Greening IT»), участь у вирішенні екологічних проблем, спричинених інформаційним прогресом [7].

Сьогоднішній світ перейшов на новий етап життя, де головну роль виконує інформація. Сучасний розвиток інформаційного суспільства пов’язаний з необхідністю обробки і передачі величезних об’ємів інформації. Це стало причиною глобального переходу від індустріального суспільства до інформаційного. Інформаційний простір став небезпечною зброєю, тому цифрова культура покликана захистити людину від недостовірної інформації, яка кожного дня ніби ураган змітає усе на своєму шляху. Зараз особливо гостро відчуваються, інформаційні війни і саме тут людині на допомогу повинна прийти система вироблених правил поведінки, яка має розрізняти недостовірну інформацію шляхом аналізу і порівняння її з іншими джерелами, і лише потім формувати думку. Інформаційний простір на сьогоднішній день здатний на все від спілкування у соцмережах і програм, які забезпечують власний банк в кишені, так і до розв’язання і припинення війни. Маніпулювання, яке зараз є у інформаційному просторі стає зброєю, яке здатне забрати більше життів ніж стихійне лихо. Як приклад можна навести терористичні акти, які здійснюються у різних країнах, але за допомогою інфопростору отримують великий резонанс, що лише допомагає терористам досягти своєї мети. Тероризм спричиняє величезні політичні, економічні, моральні втрати, призводить до великої кількості жертв ні в чому не винних людей, загрожує безпеці в усьому світі. Тим часом мас-медіа, поширюючи у певний спосіб інформацію про тероризм, чинять потужний психологічний тиск на людей, насаджують страх у їхні душі. І попри позицію багатьох країн не вести переговори із терористами, під впливом великих мас населення їм доводиться іти на поступки.

Економічні системи дедалі вправніше добирають під себе соціальні медіа, перетворюючи їх на комерційні осередки, не кажучи вже про часті випадки заволодіння персональними даними користувачів. Достатньо щось кількома кліками вподобати, як потрапляєш на гачок рекламних корпорацій, які регулярно подаватимуть тобі чергову порцію товарів. Саме тут цифрова культура отримує своє пряме використання, людина через помилки, які вона допускала у мережі виробляє власні правила поведінки, що в майбутньому мають її уберегти від їх повторення. Політична реклама, хоча частішою є навіть антиреклама опонентів, формує думку мешканців мережі. Комусь може здаватися, що соцмережа позбавлена впливу заангажованої думки. Та комерційний важіль легко прибирає такі перепони. Мобілізувати чи генерувати думку виборця покликані новини. Лише на самому початку існування соціальні медіа видавалися оплотом конфіденційності й незалежності, однак поволі мережу заполонили боти й тролі здатні фейками подати недостовірну інформацію за належну. Особливо гостро це відчувається на передодні виборів, коли одна новина на різних каналах і сайтах подається у різному ключі. Звісно у цьому випадку неможливо виробити чіткий план дій, бо кожна особа має власну думку і власні погляди на ту або іншу інформацію, яку вона часто висловлює у дописах стаючи носієм часто недостовірної інформації нав’язуючи уже свою думку. Інформаційна техніка таїть у собі не тільки гуманістичні можливості, але й може здійснювати не гуманістичний вплив на особистість і суспільство в цілому. Будучи в руках людини потужним знаряддям осягнення світу, інформаційна технологія разом з тим замінює традиційний вербальний спосіб усвідомлення світу, створює у людини ілюзію занурення у штучний світ, світ чистої уяви, який сприймається як реально існуючий світ. Цей вимір стає для людини місцем де вона здійснює усе те, що не може в реальності. Культура створення, обміну та споживання інформації стрімко розвивається. І людину необхідно підготувати до швидкого сприйняття й обробки великих обсягів інформації, оволодіння нею сучасними засобами і методами. Нові умови роботи породжують залежність інформованості однієї людини від інформації, набутої іншими людьми. Тому вже недостатньо вміти самостійно накопичувати інформацію, а необхідно опанувати таку технологію роботи з нею, коли готуються і приймаються рішення на основі колективного знання. Це говорить про те, що людина повинна мати певний рівень культури щодо поводження з інформацією.

Отже, сучасне суспільство висуває низку вимог до особистості стосовно рівня її інформаційної культури, використання нових інформаційних технологій у своїй життєдіяльності, спроможність ефективно використовувати сучасну комп’ютерну техніку та інформаційні технології. У наш час це можна співставити у один рівень із навичками людини ходити і розмовляти, так як уявити сучасне життя без інновацій неможливо. Саме тому цифрова культура, яка органічно поєднує в собі культуру мислення й мовлення, культуру комунікацій, культуру організації праці, культуру роботи з інформацією у всіх її виявах є невід’ємним атрибутом сучасного світу.

Список використаних джерел

1. Воронкова В. Г. «Формування інформаційної культури особистості як умова успішної адаптації людини до життя в інформаційному суспільстві» / В. Г. Воронкова // Гілея: науковий вісник: зб. наук.

праць. – К. : Вид-во УАН ТОВ «НВП» «ВІР», 2014. – Вип. № 86 (7). – С. 198 - 203.

2. Галкин Д. В. “Digital Culture: методологические вопросы исследования культурной динамики от цифровых автоматов до техно-биотварей”,Международный журнал исследователей культуры, № 3(8),c.

11-16, 2012. [Электронный ресурс]. Доступно:

http://culturalresearch.ru/files/open_issues/03_2012/IJCR_03(8)_2012_Galk in.pdf

3. Кириченко М. О. Інформаціоналізм як складова формування ідеології інформаційного суспільства / М. О. Кириченко // Гуманітарний вісник Запорізької державної інженерної академії» : збірник наукових праць /

За ред. В. Г. Воронкової. - Вип. 69. – Запоріжжя, РВВ ЗДІА, 2017. - С. 105-111.

4. Соколова Н. "Цифровая культура или культура в цифровую эпоху? " [Электронный ресурс]. Доступно:

http://culturalresearch.ru/files/open_issues/03_2012/IJCR_03(8)_2012_Soko lovaN.pdf

5. Семенюк Н. Необхідність інформаційного супроводу освіти впродовж життя / Н. Семенюк // Гілея : наук. вісн. : зб. наук. пр. / голов. ред. В.

М. Вашкевич. – К. : ВІР УАН, 2013. – Вип. 78 (11). – С. 294–297.

6. Черных С. И., Паршиков В. И. “Цифровая культура как гуманитарный феномен”,Профессиональное образование в современном мире, т. 6, № 4,с. 601–607.

7. Litvinova К. “Про компоненти цифрової культури”, Digitle Blog. [Електронний ресурс]. – Доступно:

https://digitle.wordpress.com/2016/10/04/12499875/.

Олександр Луговський аспірант кафедри філософії

Полтавського національного педагогічного університету імені В. Г. Короленка

(м. Полтава, Україна)

ФЕНОМЕН ВОЛОНТЕРСЬКОГО РУХУ В УКРАЇНІ

Останнім часом на теренах України значного поширення набув волонтерський рух. Волонтер – людина, яка добровільно здійснює соціально спрямовану некомерційну діяльність шляхом надання волонтерської допомоги. Сплеск волонтерського руху припав на Революцію Гідності. Саме під час революції кожного українця від заходу до сходу, від півночі до півдня, об’єднала спільна ціль жити в цивілізованому демократичному суспільстві. Про волонтерський рух в Україні сьогодні з захопленням говорять у багатьох країнах світу, називаючи це явище унікальним. У надзвичайно складний період саме цей рух об’єднав суспільство, створив дієву структуру громадських організацій, груп людей, готових взяти на себе вирішення найбільш нагальних і болючих проблем держави.

Проблема волонтерства, доброчинної діяльності та милосердя посідає значне місце у сучасних наукових дослідженнях І. Н. Айнутдинової, О. А. Акімової, Т. Ф. Алексєєнко,

З. П. Бондаренко, Л. В. Вандишевої, І. Д. Звєрєвої, О. П. Песоцької, В. І. Пестрикової, С. Я. Харченка та ін. Ці дослідники трактують волонтерство як складову соціальнопедагогічної роботи з молоддю. У дослідженнях О. В. Безпалько, Р. Х. Вайноли, Н. В. Заверико, А. Й. Капської, В. С. Петровича розкрито технології залучення й підготовки молоді до волонтерської діяльності, у працях Ю. Й. Поліщука волонтерство обґрунтовано як складову соціальнопедагогічної діяльності молодіжних організацій. Також увагу волонтерству приділяли зарубіжні науковці, такі як: Р. Лінч, С. Маккарлі, Л. Питка, М. Харріс, Дж. Девіс Сміт, Р. Хедлі, С. Елліс, К. Кемпбел.

Волонтерство в Україні виникло задовго до подій на Майдані і війні на Донбасі. Але пік волонтерської діяльності припадає саме на час, коли в Україні відбувались трансформаційні події. 2014 рік став значимим роком у розвитку волонтерства в Україні, він дав потужний поштовх для формування ряду волонтерських організацій, які стали яскравим прикладом високого рівня громадянської свідомості українців та їх здатності ефективно самоорганізовуватись. Починаючи з надання допомоги учасникам Революції Гідності, волонтерський рух перетворився на складний і великий механізм, який пізніше забезпечив українську армію всім необхідним. Під час подій на Майдані волонтерство було стихійними і хаотичним явищем, проявом турботи і занепокоєння, це була неструктурована допомога, коли вже під час військових подій на сході України, спираючись на минулий досвід волонтерська діяльність була чітко організована. Представники волонтерських організацій забезпечили наших військових усим необхідним: одягом, продуктами харчування та медикаментами. Волонтерський рух в Україні на сучасному етапі є проявом певної зрілості громадянського суспільства, він доповнює функції державних органів, сприяє стабілізації та регулюванню суспільних відносин в умовах децентралізації.

Феноменом волонтерського руху в Україні є те, що за доволі короткий час великі маси населення: різні за віком, соціальним положенням, політичними поглядами, стали злагодженим механізмом ― цілю якого є людське життя. І внесок кожного із них неможливо оцінити, хоч це школяр, який передав свій малюнок і тим самим підняв дух наших військових, або бізнесмен, що купив і обладнав автомобіль для фронту. Кожин з них вніс свій внесок і цим волонтерство є унікальним воно не спирається на матеріальні блага людини, а залежить від особистісної позиції по відношенню до своєї місії у суспільстві, що формується під впливом конкретно-історичних умов, суспільних відносин і запитів, які визначають соціальну активність особистості та її спрямованість. Соціальна відповідальність – це перш за все усвідомлення особистістю своєї причетності до реалізації інтересів суспільства, зацікавленість у його прогресивному розвитку. Особистість самореалізується у декількох видах діяльності, або тільки в одній з них – у трудовій, громадській, духовній сферах життя суспільства. У сучасному світі є безліч можливостей участі у волонтерській діяльності, завдяки сучасним технологіями і поширеному використанню соціальних мереж одним із найпопулярніших видів волонтерства стає інтернет-волонтерство. Тобто поширення інформації щодо некомерційних волонтерських організацій через соціальні мережі та інші інтернет ресурси. Така форма роботи допомагає швидко і ефективно дізнатися про необхідну потребу в допомозі. Микола Міхновський колись говорив: « Як не можна спинити річку, що, зламавши кригу навесні, бурхливо несеться до моря, так не можна спинити націю, що ламає свої кайдани, прокинувшись до життя». Саме ця цитата характеризує все те, що сталося в Україні протягом останніх років, вся країна стала на боротьбу зі спільним ворогом, а волонтери стали міцною опорою для наших військових.

Отже, волонтерська діяльність в Україні набула важливого значення, що особливо важливо у важкий період, вона спрямована на зняття соціальної наруги шляхом підтримки найбільш потребуючих сфер і верств населення. Ідея соціального служіння, надання безоплатної допомоги тим, хто її потребує, активне залучення громадян до суспільнокорисної діяльності, зокрема надання допомоги постраждалим в результаті стихійних лих, екологічних, промислових, гуманітарних катастроф, соціальних, національних, релігійних конфліктів і протистоянь, сприймаються зараз як цілком буденне явище, що лише наближує нас до розвинутої демократичної країни.

Список використаних джерел

1. Волонтерський рух: світовий досвід та українські громадянські практики : аналіт. доп. Київ: НІСД, 2015. 36 с.

2. Матвієнко Л. І., Алексейченко К. С. Особистість волонтера у психологічному вимірі: ціннісно-мотивацій аспект (надання соціальних послуг вразливим верствам населення). Ринок праці та зайнятості населення. 2016. №1. С. 50-59.

3. Пуля І. Волонтерський рух в Україні (на матеріалах колекції Національного музею історії України). Емінак. 2016. № 3. С. 67–71.