Авраменко Владислав Іванович

Авраменко Владислав Іванович аспірант І року навчання

Полтавського національного педагогічного

університету імені В.Г. Короленка

Культурна трансформація інформаційної епохи

Зміни, які відбуваються в суспільстві, яке не стоїть на місці а постійно змінюється. І на сьогодні суспільство знаходиться в новому етапі свого розвитку, дослідники назвали його інформаційним суспільством. Трансформація культурних змін відбувається різних сферах, використання високих технологій в економіці, політиці, соціокультурній сфері останні десятиліття можна назвати періодом інформаційного суспільства. Процеси інформатизації, орієнтовані на формування інформаційного суспільства, породили культуру, якісно відмінну від культури попередньої епохи.

Цей новий тип культури нині виявляє свої перші риси й тому навіть називається по-різному: інформаційною культурою, кіберкультурою, комп'ютерною культурою. Більшість дослідників вважає за краще називати новий тип культури культурою інформаційного суспільства або культурою суспільства, що інформатизується.

Культурна трансформація дуже складна як за змістом, так і за структурою. Вона включає в себе не тільки культуру індустріального суспільства у вигляді елітарної, народної та масової культур, а й різні субкультури, а також інформаційну культуру з такими її елементами як екранна, комп'ютерна культури і культура Інтернету. Найбільш наочно паростки культури інформаційного суспільства помітні у матеріальній сфері. Це пов'язано з появою автоматики, електроніки, робототехніки, інформаційної техніки, глобальних систем зв'язку.

«Єдність культурних форм інформаційного суспільства, - відмічає А. В.

Соловйов, - визначається його технологічною основою, тобто інформаційнокомунікаційними технологіями. Таким чином, становлення і розвиток культурних форм інформаційного суспільства укладено в якомусь просторі, архітектура якого складається з комп'ютера як наріжного каменю, інтернету, як всепоглинаючої основи трансформації суспільства, навколо них сформована структура інших технологічних елементів соціокультурного комунікаційного процесу, таких як електронні мережі, супутникові системи, телевізійні, радіо - і телефонні мережі. Проте, в рамках цієї технологічної єдності ми спостерігаємо колосальне різноманіття культурних форм, яке пов'язане з тим, що інформаційне суспільство являє собою культурну систему, яка не була сформована в культурному вакуумі і не є герметичною культурною системою. Інформаційне суспільство - це етап розвитку культури, культурний феномен, що органічно пов'язаний і розвивається паралельно й послідовно з іншими культурними феноменами, а не стоїть з ними в опозиції» (Соловйов, 2009, с.8-9).

Особливо потрібно наголосити на віртуалізації культурних форм. Остання є однією з основних характеристик інформаційного суспільства в сфері масової культури й полягає в тому, що сучасні засоби масової інформації фактично перестають відбивати дійсність і починають творити образи, симулякри, які й визначають реальність культури постмодерну, або, користуючись термінологією Ж. Бодріяра, її гіперреальність.

(Бодрийар,2001,с.71). Останню можна інтерпретувати як «соціальну віртуальну реальність». Це віртуальне середовище можна розглядати як специфічну форму дискурсу світу постмодерну.

Віртуалізація сучасної культури характеризується свободою доступу, відкритістю для тих, хто володіє електронними ресурсами; дистанційністю; здатністю до участі в формуванні змісту інформації; ліберальністю і відсутністю жорстких правил і норм; кліповістю й домінуванням візуального над смисловим; розважальним, рекреаційним, ігровим характером; стандартизацією та уніфікацією, пов'язаних із програмуванням варіантів дій суб'єкта й вирішення завдань (Павлова, 2008, с. 17-19).

Обмеження інтелекту людини рамками інформаційної культури в її технікотехнологічному аспекті робить негативний вплив на її духовний світ. Цей вплив на свідомість людини формує обмеження мислення і діяльності їх строго раціональними формами, технократизм мислення, ослаблення міжособистісного спілкування людей, обмеження її свободи. Як наслідок всього цього - переродження культури в технологію.

Як бачимо, трансформація культуру в нову інформаційну епоху відбувається стрімко, можна сказати кожного дня, ми спостерігаємо ці інновації в культурній системі з появою комп’ютера та інтернету. В Європі ці процеси інформатизації суспільства можна сказати успішно діють, і Україна не відстає від цих процесів трансформації. Таким чином, культура нового суспільства є неоднорідною й суперечливою. Вона перебуває в процесі формування, і завершення цього процесу слід чекати, очевидно, дуже скоро, бо ми відчуваєм плоди цієї трансформації.

Список використаних джерел:

Баева Л.В. Виртуальная коммуникация: особенности и этические принципы.

Философские науки. Москва: Издательский дом «Гуманитарий», 2015. №10. С.94110.

Бодрийар Ж. Система вещей /Пер. с фр. С.Н. Зенкина. Москва: Рудомино, 2001. 216 с.

Павлова Е. Д. Формы культуры информационного общества. Обсерватория культуры: журнал-обозрение. 2008. № 5 (сентябрь-октябрь). С. 11-16. [Електронний ресурс]. URL: http://infoculture.rsl.ru/NIKLib/althome/news/nis.htm?2008_05_1jok

Соловйов А. В. Динамика культуры информационной епохи. РГУ: Редакционное издание, 2009. 236с.

Передумови соціокультурних змін, це тяжкий багаторівневий процес. Він має безліч різних аспектів, кожен з яких може стати самостійним предметом дослідження соціальної динаміки, і увагу дослідників може бути зосереджено то на одному, то на іншому його аспекті. Аспекти соціокультурного зміни, що знаходяться в центрі уваги сьогодні, вже не ті, що інтенсивно вивчалися в XVIII і XIX століттях. Загальнонаукова думка XVIII і XIХ століть була зайнята переважно вивченням різноманітних лінійних тенденцій розвитку, що розгортаються в часі і в просторі. Вона оперувала головним чином поняттям людства взагалі і прагнула відшукати "динамічні закони еволюції і прогресу "[7, ст.113], що визначають магістральний напрям людської історії. Порівняно мало уваги приділялося соціокультурним процесам, що повторювалися в різних суспільствах. На противагу інтересу, який домінував в XVIII і XIX століттях, головний інтерес філософії суспільних і гуманітарних дисциплін в XX столітті змістився в бік вивчення соціокультурних процесів і зв'язків, що залишаються незмінними всюди і завжди або повторюваних в часі і просторі або в часі і просторі ритмів флуктації, осциляцій, "циклів" і їх періодичності[8,ст. 226].

Типові в цьому сенсі концепції Гердера, Фіхте, Канта и Гегеля. І Гердер і Кант бачили головну тенденцію історичного процесу в прогресивному скороченні насильства і воєн, стабільному розширенні сфери світу и зростанні справедливості, розуму и моральності. Для Фіхте людська історія в цілому представляє собою послідовність 5 стадій - дедалі повнішу реалізацію свободи, істини, справедливості і краси. За Гегелем, основний напрямок історичного процесу полягає в прогресуючому зростанні свободи: «Від свободи для нікого на зорі людської історії, через стадії свободи для одного, свободи для деяких закінчуючи свободою для всіх»[8, ст.189].

Більшість соціологів і вчених-суспільствознавців XIX століття зводили вивчення динаміки соціокультурних явищ навіть у чисто фактографічних дослідженнях головним чином до виявлення і визначенню різних лінійних тенденцій, послідовних стадій розвитку, історичних тенденцій і законів еволюції досліджуваних явищ. У цих та інших суспільних і гуманітарних науках гучно "відкривалися" все нові і нові вічні історичні тенденції та їх стадії розвитку: від фетешизму або тотемізму до монотеїзму і іррелігіозності; від релігійних і магічних забобонів до раціонального наукового мислення; від етичної дикості до розумного моральному людині; від первісного каліцтва до зростаючої і всевдосконалюваної краси і т.д. і т.п. Соціологія і всі суспільствознавчі науки XX століття знайшли вивчення ритмів, циклів, темпів і періодичності більш продуктивним, що дає більш багаті і певні результати, ніж пошуки одвічних історичних шляхів розвитку, якими вони займалися в XIX столітті. Чи не залишається сумнівів, що ритми і повторювані процеси будуть вивчатися ще ретельніше, старанніше, інтенсивніше в наступні десятиліття і, цілком ймовірно, на цьому шляху громадські науки чекають набагато більші досягнення, ніж в XIX столітті. Такі почалися основні зміни у вивченні "що таке" соціальна динаміка, що відбулися зміни в соціокультурній думці XX століття в порівнянні з XIX. Відомий французький соціолог Абраам Моль розглядає консолідацію і мінливість соціальних, економічних, політичних систем в соціальному часі і соціальному просторі як необхідна умова існування культури. При цьому свої регулятивні та інтегративні функції, як вважає Моль, сучасна культура може реалізовувати в рамках чотирьох основних моделей: демагогічною, догматичної, культуролістичної і соціодинамічної[6, ст. 73]. Демагогічна модель розглядає процес соціального і культурного впливу на суспільство з позиції економічного і споживчої поведінки. Догматична модель також націлена на регуляцію поведінки людей (але не економічного, а політичного і ідеологічного) здійснювану за допомогою різних маніпулятивних технологій і прийомів впливу. Суть культуролістичної моделі полягає в тому, щоб сформувати у кожного індивіда свого роду «хорошу вибірку» з загальнолюдської гуманітарної культури. Соціодинаміка сучасного культурного процесу має, за поданнями Моля, явно виражену тенденцію переходу від класичної «гуманітарної культури» індустріальних товариств до «мозаїчної культури» постіндустріальних, інформаційних суспільств. Якщо перша носить в основному чітко вибудуваний і ієрархічний характер, то друга має скоріше мережеву природу, утворюючи свого роду «соціокультурну таблицю», в якій хаотично перемішані утворюють її елементи. Саме тому жодна модель соціокультурного впливу, як вважає Моль, що не реалізується в чистому вигляді. Кожна з них створює певний «контур» соціокультурного взаємодії, який визначає весь культурний цикл розвитку[6, ст. 82].

У той же час циклічність соціокультурної динаміки не означає будь-яку фатальну визначеність, детермінованість і жорстку заданість тієї чи іншої фази суспільного розвитку. В абсолютному вираженні і в чистому вигляді, як показано в концептуальній моделі Кондратьєва[8, ст. 46], не існує тільки одних спадів або підйомів. Регрес в одному секторі суспільної системи

супроводжується прогресом в іншому, рецесія в одній галузі соціальної життя - зростанням і відродженням в інший,таким чином, в рамках циклічної моделі розвитку вибудовується пояснювальна гіпотеза дії механізму соціокультурної динаміки як свого роду «мотора», «локомотива», забезпечує безперервний рух суспільства від одного стану до іншого.

Ряд соціологів і суспільствознавців, розмірковуючи таким чином, протягом останніх 20 років намагаються створити систематичну теорію соціокультурної причинності. Деякі з них спробували застосувати цю теорію до конкретного аналізу соціокультурних систем - як широких, так і вузьких, що не уникаючи навіть передбачень, що стосуються подальшого розвитку цих малих і великомасштабних соціокультурних процесів.

Література:

1. Алешина И. Постиндустриальное общество и международные коммуникации /И. Алешина // Международное сотрудничество. – 2000. – №1. – С. 22-26.

2. Вершинская О. Н. Информационно-коммуникационные технологии и общество / О. Н. Вершинская. – М. : Наука, 2007. – 203 с.

3. Гальчинський А.С. Глобальні трансформації: концептуальні альтернативи. Методологічні аспекти: Наук. вид. / А.С. Гальчинський. – К.: Либідь, 2006. – 312 с.

4. Журавлева И.А. Информационное обшество: учебное пособие / И. А.

Журавлева. – Иркутск: Издво Иркут. гос. ун-та, 2013. – 141 с.

5. Маруховський О. О. Метаморфози влади в умовах формування інформаційного суспільства (за Е. Тоффлером) / О. О. Маруховський // Держава і право: Зб. наук. праць. Юридичні і політичні науки. – Вип. 29. – К.

:Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2005. – С. 652-657.

6. Моль А. Социодинамика культуры / А. Моль. – М.: Политиздат, 1973. – 341 с.

7. Соловьёв, А.В. Динамика культуры информационной эпохи : монография / А.В. Соловьёв ; Ряз. гос. ун-т им. С.А. Есенина. — Рязань, 2009. — 228 с.

8. Соціально-економічні проблеми інформаційного суспільства : [монографія] / під ред. д.е.н., проф. Л. Г. Мельника, к.е.н., доц. М. В. Брюханова. – Вип. 2.

– Суми : Університетська книга, 2010. – 896 с.

9. Уэбстер Ф. Теории информационного общества / Ф. Уэбстер. – М. : Аспект Пресс, 2004. – 400 с.

Авраменко В.І. «Культурні виміри інформаційної епохи»

З приходом інформаційної епохи, з усіма її проявами, інноваціями, з приходом телебачення, інтернету, формується «віртуальна реальність», з’являються нові напрямки нової культури, яка почала трансформуватися, почали утворюватися нові виміри, напрямки в різних сферах, але можна сказати відбулася трансформація від традиційної (народної) культури до інформаційної (масової) культури.

Ряд науковців займалися даною проблемою, такі як: : Д. Белла; Ф. Вебстер; С. Джонса; А. Соловйова; Г. Спенсера; П. Сорокін. Вони більш грунтовно досліджували специфіку становлення інформаційного суспільства, етапи його розвитку, тенденції, які впливали на суспільство з культурної сторони. Зараз є актуальним дослідження даних суспільно – культурних відносин в контексті розуміння, значення та впливу даного середовища на людину.

Останні десятиліття можна назвати періодом інформаційного суспільства в розвинених країнах, використовують переваги високих технологій в економіці, політиці, соціокультурній сфері. Цілком природно, що процеси інформатизації, орієнтовані на формування інформаційного суспільства, породили культуру, якісно відмінну від культури попередньої епохи. Виникає нова культура - культура інформаційної епохи, що має прогресивний, але разом з тим і суперечливий характер.

Глибинною причиною, є споживчий характер сучасної західної цивілізації що входить в протиріччя з фундаментальними законами природи. Сама ж споживча цивілізація, в свою чергу, не є результатом якогось об'єктивного процесу, що протікає поза і незалежно від волі людей, це прояв внутрішнього світу сучасної людини, наслідок споживчої структури особистості.

Разом з тим, стало очевидним, що інформатизація бере свій початок саме в сфері культури, розвивається на широкому історико-культурному тлі і викликає якісні зміни, перш за все, в сфері культури. Інформаційна революція не зводиться до винаходів на зразок персонального комп'ютера та інтернету. Ці чисто технічні нововведення самі по собі не означають радикальної зміни характеру суспільних відносин.

Формується новий тип культури, нині набуває свої перші риси і тому навіть називається по-різному: інформаційної культурою, кіберкультурою,

комп'ютерною культурою. Більшість дослідників вважає за краще називати новий тип культури: культурою інформатизації суспільства[4, c.15].

Ця культура дуже складна, по-своєму змісту та структурі, і включає в себе не тільки культуру індустріального суспільства у вигляді елітної, народної та масової культур, а й різні субкультури а також інформаційну культуру з такими її елементами як екранна, комп'ютерна культури і культура інтернету. Найбільш наочно паростки культури інформаційного суспільства видно в матеріальній сфері. Це пов'язано з появою автоматики, електроніки, робототехніки, інформаційної техніки, глобальних систем зв'язку.

Кожне суспільство складається з політичної, економічної, культурної, ідеологічної та інших систем або сфер. В рамках системного підходу культурні форми інформаційного суспільства умовно можна поділити на етапи, що виділяються в економічній сфері (економічна, господарська культура, культура праці); в сфері політичної культури; в сфері масової культури;

Одна з основних характеристик інформаційного суспільства в сфері масової культури полягає в тому, що сучасні засоби масової інформації фактично перестають відбивати дійсність і починають творити образи, симулятори, які і визначають реальність культури постмодерну, або, користуючись термінологією Ж. Бодріяра, її гіперреальність. Останню можна інтерпретувати як «соціальна віртуальна реальність». Це віртуальне середовище можна розглядати як специфічну форму дискурсу світу постмодерну [2]. Весь зміст інформаційної культури розвивається, породжуючи не тільки нові форми культурного освоєння реальності, а й протиріччя і проблеми - обмеження мислення, технократизм мислення, ослаблення міжособистісного спілкування людей, втрата ідентичності, відчуження особистості від світу духовних цінностей.

Разом з тим, обмеження інтелекту людини рамками інформаційної культури, в її техніко-технологічному аспекті робить негативний вплив на його духовний світ, веде, врешті-решт, до формування того «одновимірної людини», про який писав Г.Маркузе - людини, губиться в «обезличенном мире

повседневности »[3, c.112]. Це вплив на свідомість людини формує такі феномени, як обмеження мислення і діяльності їх строго раціональними формами, технократизм мислення, ослаблення міжособистісного спілкування людей. Звідси їх відчуження і, як наслідок всього цього, переродження культури в технологію.

Технікотехнологічна інформаційна культура, заснована на раціональних думках і діях, сковує думки і дії особистості, обмежує його свободу. Разом з тим, раціональний характер інформаційної культури обмежує і емоційну сферу мислення особистості. Дослідження негативного впливу інформаційної технології на особистість є найважливішою умовою аналізу ролі раціональної складової сьогоднішнього свідомості людини. Тому без пильного розгляду специфічних моментів впливу нових інформаційних технологій на людську свідомість будь-яку розмову про раціональні і ірраціональних складових цієї свідомості прийме абстрактний характер. Об’єднання раціоналізму в свідомості і діяльності, в кінцевому рахунку, призводить до формування технократичного мислення особистості. У полі уваги людини потрапляють не звичні для нього теми та категорії, а дана в вигляді символів інформація, і людина спілкується з машиною на штучній мові. Вона символізує себе в інформаційній технології, комп'ютер виступає системою, яка ізоморфна людині. Це може привести до втрати індивідуальності і зниження загальнокультурного рівня особистості, до дегуманізації праці і маніпуляції людьми. «Хоча ми створили чудові речі, нам самим не вдалося стати надбанням вживаються гігантських зусиль» - з гіркотою констатує Е. Фромм [2].

Нова - телевізійна культура, - має всі ключовими характеристиками постмодерну: фрагментарністю, мозаїчністю, серійністю і дискретністю. Мозаїчність - це спосіб конструювання як телепрограм, так і самого телезображення. Структура телепрограми, складеної з різнорідних за своєю тематикою, якості і тривалості передач, являє собою скоріше колаж, ніж якусь цілісність. Процеси формування нової інформаційної культури, перебуваючи під значним впливом телебачення, посилюються і коригуються за рахунок використання інтернету та цифрових засобів зв'язку. Феномен глобальної мережі генерує тексти принципово нових форматів, створює умови для формування специфічної форми культури – кіберкультури[3, c.22]. На початку третього тисячоліття інтернет придбав найважливіше соціальне значення, цей феномен розглядається не як інформаційна технологія, а як соціальний факт. Людина, залишає себе в соціальній реальності, сприймає її всерйоз, як природну даність, в якій доводиться жити. Людина, занурений у віртуальну реальність, захоплено «живе» в ній, усвідомлюючи її умовність, керованість її параметрів і можливість виходу з неї. У будь-якого роду віртуальної реальності людина має справу не з річчю (розташовуваним), а з симуляцією (зображуваним).

Отже, перехід до інформаційного суспільства накладає істотний відбиток на основні елементи культури: мораль, освіту, науку і техніку, мистецтво. Перш за все, не дивлячись на те, що в еру комп'ютерів, здавалося б, взяли гору ідеї прогресу і раціональності, відбувається відхід від раціоналізму в суспільному житті, робляться спроби знайти опору соціальності не в розвитку технологій, а в «рухах» культури. На зміну політичним і соціальним рухам прийшли культурні рухи, які ширше за своїми цілями і набагато менш прив'язані до створення і захисту інститутів і норм. Ослаблення норм може означати і посилення культурних ціннісних орієнтацій, які сьогодні відокремлені від соціальних норм.

Кожного дня, ми бачимо цю трансформацію в моральних, культурних, соціальних нормах, які людство поглинає, і відмовитися від них вже неможливо. Поки що, культура нового суспільства являє собою дуже неоднорідну масу, вона знаходиться в процесі формування. І завершення цього процесу слід чекати, по всій очевидності, до середини XXI століття.

Список використаних джерел

1.Бжезинский, З. Великая шахматная доска. Господство Америки и его геостратегические императивы [Текст]. — М. : Международные отношения, 2000.

2.Бодрийар Ж. Система вещей. – М.: Рудомино, 1995.

3. Сорокин П.А. Социальная и культурная динамика: Исследование изменений в больших системах искусства, истины, этики, права и общественных отношений.

СПб.: ЗХГИ, 2000. 1176 с.

4.Соловйов А. В. Динамика культуры информационной епохи. РГУ.: Редакционное издание, 2009. 236с.

5.Шанин, Т. Социальная работа как культурный феномен современности [Текст] //

Взаимосвязь социальной работы и социальной политики. — М. : Аспект Пресс, 1997.

6. Шведков, Ю.А. Что сулит миру потребительское общество [Текст] // США—Канада.

— 1999. — № 1.