ІСТОРИЧНІ АСПЕКТИ СТАНОВЛЕННЯ ТЕХНОЛОГІЧНОЇ
ОСВІТИ В ГЛУХІВСЬКОМУ УЧИТЕЛЬСЬКОМУ ІНСТИТУТІ
НАПРИКІНЦІ ХІХ СТОЛІТТЯ

Технологічна освіта в закладах вищої освіти  України почала свій розвиток з 1888 року і була пов’язана з відкриттям у Глухівському учительському інституті класу ручної праці.  Тогочасні керівники Російської імперії розуміли важливе значення зазначеного шкільного предмета як для особистого розвитку дитини, так і для підготовки молодого покоління до життя, забезпечення промисловості кваліфікованими робітниками, які сприяли економічній розбудові держави. З метою поширення навчального предмета «ручна праця» в народних школах державні органи надавали вагому  фінансову підтримку як закладам середньої освіти, так і вищої, усіляко сприяючи підготовці високопрофесійних  педагогів.

22 жовтня 1888 року ознаменувалося для Глухівського учительського інституту датою відкриття і посвячення класу ручної праці. На теренах тогочасної Російської імперії це був другий навчальний заклад після Санкт-Петербургського учительського інституту,  а на теренах сучасної України –  першим, де «обучение педагогическому ручному труду поставлено на твердую почву» [1, с.154]. Таким чином, без перебільшення можна констатувати, що з цієї дати відбулося становлення і почався розвиток технологічної освіти у закладах вищої освіти на території сучасної України, а Глухівський національний педагогічний університет імені Олександра Довженка є її альма-матір’ю.

Для початку на облаштування класу ручної праці було виділено 1000 рублів і придбано 15 верстатів, усі необхідні інструменти та 2 металевих токарних верстати для точіння по дереву і металу. На утримання класу ручної праці було заплановано  асигнувати з державного казначейства щорічно 1600 рублів, починаючи з року заснування. Новий клас ручної праці в Глухівському учительському інституті був розташований в окремому кам'яному будинку і займав шість кімнат, дуже світлих і чистих. Зразкове оснащення класу ручної праці  справило на викладачів, вихованців інституту й учнів зразкового міського училища, присутніх на освяченні, надзвичайно приємне враження. «День этот был событием для Глуховского учительского института» [1, с.154].

На перших порах ручна праця викладалася в інституті як предмет необов’язковий. У рік відкриття класу бажаючих працювати виявилося 60 осіб (39 вихованців інституту і 21 учень міського училища). Вони працювали  щодня з 16.00 до 20.00 год., по суботах – з 16.00 до 18.00, а в неділю –  після богослужіння. Для зручності усі учні були поділені на 4 групи по 12-15 осіб. Кожна група відвідувала майстерню 3 рази на тиждень і працювала кожен раз по 2 години. Учням надавалася можливість вибору зручного часу для заняття ручною працею. З початку відкриття майстерні ручної праці учні займалися роботами по дереву: столярними, токарними, ложкарними, різьбленими та ажурними. Тогочасний куратор  Київського навчального округу в своєму звіті за 1891 рік зазначав, що «занятия ручным трудом не преследует целей утилитарных. Удовлетворение стремления к деятельности и творчеству, развитие воли, глаза, руки и вообще внешних чувств, любви и охоты к физической работе – вот ближайшая польза от обучения ручному труду» [2, с.12].

Навчальні заняття з ручної праці в Глухівському учительському інституті проводив викладач С. Солошенко, який був відряджений за два роки до відкриття класу до Санкт-Петербургського інституту, де протягом двох місяців ознайомлювався з теорією та методикою навчання ручної праці. Влітку  1888 р. С. Солошенко керував курсами ручної праці, які проводилися  для  вчителів м. Києва. Він «сумел повести дело надлежащим образом и возбудил к педагогическому ручному труду доверие в местном обществе» [1, с.154].

Перший випуск учителів ручної праці відбувся у Глухівському учительському інституті в 1892 році.  Є відомості, що один із випускників влаштувався викладати ручну працю  в Оренбурзькому учительському інституті, два – в міських училищах Одеського округу, ще один – в парафіяльному міському училищі м. Києва та два – у майстернях при дитячих притулках Імператора Олександра ІІ в м. Києві [3, с.14].

Достеменно невідомо з якого часу, але в звіті куратора Київського навчального округу за 1897 рік зазначено, що ручна праця викладається у Глухівському учительському інституті як обов'язковий загальноосвітній предмет. На викладача ручної праці було покладено обов’язки проведення практичних робіт у майстерні (23 години на тиждень), уроки технічного креслення (6 годин на тиждень), історії та методики викладання ручної праці, технології обробки дерева і металу (1 година на тиждень) [4, c.12].

Щодо території сучасної України, то за даними 1896 року, ручна праця викладалася в таких навчальних закладах: Київський навчальний округ – Глухівський учительський інститут, Харківський навчальний округ – Волчанська учительська семінарія, Одеський навчальний округ – Новобугська учительська семінарія [5, c.156].

Незабаром при Міністерстві Народної Освіти було засновано особливе відділення для завідування справами з питань ручної праці. Метою роботи даного відділення була організація  єдиного спільного керівництва навчання ручної  праці, а також вживання належних заходів щодо подальшої практичної та теоретичної підготовки освічених педагогів, бо «только такие преподаватели, как показала практика преподавания названного предмета, могут поставить это дело вполне правильно» [5, c.155]. До моральних якостей викладачів ручної праці та рівня їхньої професійної підготовки висувалися високі вимоги. Так, претенденти повинні були мати освіту не нижче учительського інституту,  успішно пройти спеціальний курс ручної праці по роботах з дерева і металів,  бути здатними успішно проводити уроки креслення [5, c.158].

Як бачимо, навчальний предмет «ручна праця» посідав важливе місце в системі  освіти кінця ХІХ століття, але в умовах сьогодення ми можемо констатувати недооцінку значення технологічної освіти для розвитку підростаючого покоління  з боку державних органів. Це виявляється у зменшенні кількості годин, відведених на вивчення трудового навчання (технологій) у школі,  варіативності змісту навчальних програм, занедбаності матеріально-технічного забезпечення майстерень. Залишається сподіватися, що держава врахує історичний досвід розвитку технологічної освіти з метою вирішення проблем цієї важливої освітньої галузі.

Список використаних джерел та літератури

1. Общепедагогический журнал для школы и семьи «Русская школа» / под ред. Я. Г. Гуревича. №1. С-Петербург, 1889.

2. Отчет попечителя киевского учебного округа о состоянии мужских гимназий и прогимназий за 1891 год.  Киев:  Типо-Литография Высочайше утвер. Товарищ. И. Н. Кушнерев и Ко. Киевское отделение, Бибиковский бульвар, д.№8б. 1892.

3. Отчет попечителя киевского учебного округа о состоянии учебных заведений округа за 1892 год.  Киев: Типо-Литография Высочайше утвер. Товарищ. И. Н. Кушнерев и Ко. Киевское отделение, Бибиковский бульвар, д.№8б. 1893.

4. Отчет попечителя киевского учебного округа о состоянии учебных заведений округа за 1897 год.  Киев: Типо-Литография Высочайше утвер. Товарищ. И. Н. Кушнерев и Ко. Киевское отделение, Бибиковский бульвар, д.№8б. 1898.

5. Указатель к Циркуляру по Киевскому учебному округу за 1896 год.  Киев. 1897.