Система адрес Інтернет

1. Протоколи Інтернету

Ранні експерименти по передачі і прийому інформації за допомогою комп'ютерів почалися ще в 50-х роках і мали лабораторний характер. Лише у кінці 60-х років на засоби Агентства Перспективних Розробок міністерства оборони США була створена мережа національного масштабу. Вона дістала назву ARPANET. Ця мережа зв'язувала декілька великих наукових, дослідницьких і освітніх центрів. Її основним завданням була координація груп колективів, що працюють над єдиними науково-технічними проектами, а основним призначенням став обмін файлами.

Мережа ARPANET запрацювала в 1969 році. Нечисленні вузли, що входили в неї у той час, були пов'язані виділеними лініями. Прийом і передача інформації забезпечувалася програмами, що були встановлені на комп'ютерах. Мережа поступово розширювалася за рахунок підключення нових вузлів, а на початок 80-х років на базі найбільш великих вузлів були створені свої регіональні мережі, що відтворили загальну архітектуру ARPANET на нижчому рівні.

По-справжньому народженням Інтернету прийнято вважати 1983 рік. Цього року сталися революційні зміни в програмному забезпеченні комп'ютерного зв'язку. Днем народження Інтернету в сучасному розумінні цього слова стала дата стандартизації протоколу зв'язку TCP/IP, що лежить в основі Всесвітньої мережі по нинішній день.

Основою функціонування будь-яких комп'ютерних мереж є мережева модель OSI (Open Systems Interconnection). Згідно моделі OSI різні функції мережі розподілені між сімома рівнями, кожному з яких відповідають різні операції. На кожному з рівнів OSI працюють різні частини програмного забезпечення (протоколи) і різні види мережевого устаткування.

На кожному з рівнів OSI працюють свої протоколи. Протоколи, які працюють на фізичному рівні, забезпечують проходження даних через мережевий адаптер і кабель. Протоколи, що працюють на транспортному рівні, підтримують сеанси зв'язку і відповідають за безпомилкову передачу даних.

Протоколи – це правила і технічні процедури, що дозволяють декільком комп'ютерам при об'єднанні в мережу обмінюватися інформацією один з одним.

Три основні моменти, що стосуються протоколів.

• Існує безліч протоколів. І хоча усі вони беруть участь в реалізації зв'язку, кожен протокол має свої функції і певні обмеження.

• Протоколи працюють на різних рівнях моделі OSI. Функції протоколу визначаються рівнем, на якому він працює.

• Декілька протоколів можуть працювати спільно. Це так званий стек (набір) протоколів.

TCP/IP – це стек протоколів, що лежать на різних рівнях  мережевої моделі OSI. TCP / IP складається з двох найважливіших протоколів сімейства – Transmission Control Protocol (TCP) і Internet Protocol (IP).

Він є основним транспортним протоколом передачі даних в Інтернеті та складається з двох частин:

1. ТСР (Transmission Control Protocol) – протокол управління передачею даних, який відповідає за те, як документи розбиваються на пакети і як потім збираються в єдине ціле. Протокол ТСР, розбиваючи інформацію на пакети, присвоює кожному пакету номер, щоб при отриманні можна було правильно відновити інформацію.

2. ІР (Internet Protocol) – протокол Інтернет, який відповідає за те, як пакети досягають адресата. Протокол ІР добавляє до кожного пакета службову інформацію з адресою відправника і отримувача і забезпечує доставку всіх пакетів. Він забезпечує зв’язок між різними типами комп’ютерів, які можуть працювати під різними операційними системами.

У стеці TCP/IP використовуються три типи адрес:

• локальні (які також називаються апаратними);

• IP-адреси;

• символьні доменні імена. 

2. ІР - адресація

У термінології TCP/IP під локальною адресою розуміється такий тип адреси, що використовується для доставки даних у межах підмережі, яка є елементом складеної інтермережі. У різних підмережах припустимі різні мережеві технології, різні стеки протоколів, тому при створенні стека TCP/IP передбачалася наявність різних типів локальних адрес. Якщо підмережею інтермережі є локальна мережа, то локальна адреса – це Мас-адреса.

Мас-адреса призначається мережевим адаптерам і мережевим інтерфейсам маршрутизаторів. Мас-адреси призначаються виробниками обладнання і є унікальними, тому що управляються централізовано. Для всіх існуючих технологій локальних мереж Мас-адреса має формат 6 байт, наприклад 11-A0-17-3D-BC-01.

Однак протокол IP може працювати й над протоколами більш високого рівня, наприклад над протоколом IPX або Х.25. У цьому випадку локальними адресами для протоколу IP відповідно будуть адреси IPX і Х.25. Варто врахувати, що комп'ютер у локальній мережі може мати кілька локальних адрес навіть при одному мережевому адаптері. Деякі мережеві пристрої не мають локальних адрес. Наприклад, до таких пристроїв відносяться глобальні порти маршрутизаторів, призначені для з'єднань типу «точка-точка».

ІР адреси використовуються для ідентифікації комп’ютера у мережі. Вони складаються з 4 частин, які називаються октетами, кожен октет відокремлюється крапкою. Наприклад, 198.162.201.204. Ліва частина IP-адреси визначає конкретну мережу в Інтернет і називається ідентифікатором мережі. IP-адреса призначається адміністратором під час конфігурування комп'ютерів і маршрутизаторів.

IP-адреса складається із двох частин: номера мережі й номера вузла. Зазвичай постачальники послуг Internet одержують діапазони адрес у підрозділів InterNIC, а потім розподіляють їх між своїми абонентами. Номер вузла в протоколі IP призначається незалежно від локальної адреси вузла. Маршрутизатор по визначенню входить відразу в кілька мереж. Тому кожен порт маршрутизатора має власну IP-адресу. Кінцевий вузол також може входити в кілька IP-мереж. У цьому випадку комп'ютер повинен мати кілька IP-адрес, по числу мережевих зв'язків. Таким чином, IP-адреса характеризує не окремий комп'ютер або маршрутизатор, а одне мережеве з'єднання.

Схема поділу IP-адреси на номер мережі й номер вузла заснована на понятті класу, що визначається значеннями перших біт адреси. Саме тому, що перший байт адреси 185.23.44.206 потрапляє в діапазон 128-191, можна сказати, що ця адреса відноситься до класу В, а значить, номером мережі є перші два байти, доповнені двома нульовими байтами – 185.23.0.0, а номером вузла – 0.0.44.206.

Для того, що б більш гнучко встановлювати границю між номером мережі й номером вузла використовують маску мережі. Маска – це число, що використовується в парі з IP-адресою; двійковий запис маски містить одиниці в тих розрядах, які повинні в IP-адресі інтерпретуватися як номер мережі.

Позначаючи кожну IP-адресу маскою, можна відмовитися від понять класів адрес і зробити гнучкішою систему адресації. Наприклад, якщо розглянуту вище адресу 185.23.44.206 асоціювати з маскою 255.255.255.0, то номером мережі буде 185.23.44.0, а не 185.23.0.0, як це визначено системою класів.

Механізм масок широко розповсюджений в IP-маршрутизації, причому маски можуть використовуватися з різною метою. Наприклад, адміністратор може структурувати свою мережу, не вимагаючи від постачальника послуг додаткових номерів мереж. На основі цього ж механізму постачальники послуг можуть поєднувати адресні простори декількох мереж шляхом введення так званих «префіксів» з метою зменшення обсягу таблиць маршрутизації й підвищення за рахунок цього продуктивності маршрутизаторів.

Призначення IP-адрес вузлам мережі навіть при не дуже великому розмірі мережі може займати дуже багато часу. Протокол Dynamic Host Configuration Protocol (DHCP)  автоматизує процес призначення IP-адрес.

Протокол DHCP працює відповідно до моделі клієнт-сервер. Під час старту системи комп'ютер, що є DHCP-клієнтом, посилає в мережу широкомовний запит на одержання IP-адреси. DHCP-сервер посилає повідомлення-відповідь, що містить IP-адресу. При цьому DHCP-клієнт й DHCP-сервер мають знаходитися в одній IP-мережі.

При динамічному розподілі адрес DHCP-сервер видає IP-адресу клієнту на обмежений час, який називається часом оренди (lease duration). Це дає можливість згодом повторно використати цю IP-адресу для призначення іншому комп'ютеру. Основна перевага DHCP – автоматизація рутинної роботи адміністратора по конфігуруванню стека TCP/IP на кожному комп'ютері. Іноді динамічний розподіл адрес дозволяє будувати IP-мережу, кількість вузлів у якій перевищує кількість наявних у розпорядженні адміністратора IP-адрес.

При автоматичному статичному способі DHCP-сервер присвоює IP-адресу з пулу наявних IP-адрес без втручання оператора. Границі пулу призначуваних адрес задає адміністратор при конфігуруванні DHCP-сервера. Адреса дається клієнту з пула в постійне користування, тобто з необмеженим строком оренди. Між ідентифікатором клієнта і його IP-адресою як і раніше при ручному призначенні, існує постійна відповідність. Вона встановлюється в момент першого призначення DHCP-сервером IP-адреси клієнту. При всіх наступних запитах сервер повертає ту ж саму IP-адресу.

DHCP забезпечує надійний і простий спосіб конфігурації мережі TCP/IP, гарантуючи відсутність дублювання адрес за рахунок централізованого управління їх розподілом. Адміністратор управляє процесом призначення адрес за допомогою параметра «тривалість оренди», що визначає, як довго комп'ютер може використовувати призначену IP-адресу, перед тим як знову запросити її від DHCP-сервера в оренду.

DHCP-сервер може призначити клієнту не тільки IP-адресу клієнта, але й інші параметри стека TCP/IP, необхідні для його ефективної роботи, наприклад, маску, IP-адресу маршрутизатора за замовчуванням, IP-адресу сервера DNS, доменне ім'я комп'ютера й т.п.

3. Система доменних імен DNS

Символьні імена в IP-мережах називаються доменними й будуються по ієрархічній ознаці. Складові повного символьного імені в IP-мережах розділяються крапкою й перераховуються в наступному порядку: спочатку просте ім'я кінцевого вузла, потім ім'я групи вузлів (наприклад, ім'я організації), потім ім'я більшої групи (піддомену) і так до імені домену найвищого рівня (наприклад, домену об'єднуючої організації за географічним принципом: UA – Україна, US – США).

Прикладом доменного імені може служити ім'я base2.sales.zil.ua. Між доменним ім'ям й IP-адресою вузла немає ніякої алгоритмічної відповідності, тому необхідно використовувати додаткові таблиці або служби, щоб вузол мережі однозначно визначався як по доменному імені, так і по IP-адресі. У мережах TCP/IP використовується спеціальна розподілена служба Domain Name System (DNS), що встановлює цю відповідність на підставі створюваних адміністраторами мережі таблиць відповідності. Тому доменні імена називають також DNS-іменами.

Перевагою доменної адресації є те, що вона полегшує запам’ятовування і має чітку логіку. Щоб користувачам Інтернет було простіше зв’язуватись один з одним, адрес розбитий на області – домени. Найправіший – домен першого рівня, наступний зліва – домен другого рівня.

База даних DNS має структуру дерева, званого доменним простором імен, в якому кожен домен має ім'я і може містити піддомени. Ім'я домену ідентифікує його положення в цій базі даних по відношенню до батьківського домену.

Корінь бази даних DNS управляється центром Internet Network Information Center.

Домен першого рівня визначає країну або тип організації, до якої належить комп’ютер. Домени верхнього рівня умовно можна розділити на організаційні та "географічні. Приклад "організаційних" доменів:

• com commercial (комерційні)

• mil  military (військові)

• edu educational (освітні)

• net  network (організації, що забезпечують роботу мережі)

• gov goverment (урядові)

• org  organization (некомерційні організації)

  Кожна країна має свій географічний домен з двох букв:

• au   Australia (Австралія)

• br    Brazil (Бразилія)

• by   Belarus (Білорусія)

• ca    Canada (Канада)

• de   Germany (Німеччина) 

• es    Spain (Іспанія)

• fr    France (Франція)

• ua   Ukraine (Україна)   

• uk   United Kingdom (Великобританія)

Домен другого рівня визначає організацію, яка володіє або керує мережею, що містить даний комп’ютер. У більшості випадків ім’я цього домену збігається з назвою відповідної фірми.

Кожен домен (верхніх рівнів) DNS адмініструється окремою організацією, яка зазвичай розбиває свій домен на піддомени і передає функції адміністрування цих піддоменів іншим організаціям. Кожен домен має унікальне ім'я, а кожен з піддоменів має унікальне ім'я усередині свого домену. Ім'я домену може містити до 63 символів. Кожен хост в мережі Internet однозначно визначається своїм повним доменним ім'ям (fully qualified domain name, FQDN), яке включає імена усіх доменів по напряму від хоста до кореню. Приклад повного DNS-імені – www.zsu.zp.ua

Отже, комп’ютери передають інформацію за допомогою цифрових адрес, а користувачі при роботі з Інтернет використовують доменні адреси. Для того щоб мережевий комп’ютер «зрозумів», куди слід передати повідомлення, доменна адреса має бути перетворена на ІР-адресу. Таким чином, в Інтернеті повинні зберігатися таблиці відповідності доменних і ІР-адрес. Такі таблиці зберігаються на спеціальних серверах, які називаються DNS-серверами (Domain Name System – система доменних імен).

Доменна система імен (Domain Name System, DNS) – це розподілена база даних, яка містить інформацію про комп'ютери (хости), включені в мережу Internet. Найчастіше інформація включає ім'я машини та IP-адрес.

Коли користувач набирає в адресному рядку браузера адресу сайту (доменне ім'я), комп'ютер відправляє запит до DNS-серверу, який вказує за якою IP-адресою  розташований комп'ютер з потрібним сайтом. Сигнал передається іншому DNS-серверу і так поки не досягне необхідного комп'ютера.

У одного доменного імені може бути декілька IP адрес. Це робиться для розподілу навантаження. 

4. Система універсальних ідентифікаторів ресурсів URL

Гіпертекстовий зв'язок в Інтернет не міг би існувати, якби кожен документ в цьому просторі не мав своєї унікальної адреси. Кожен файл одного локального комп'ютера має унікальне повне ім'я, в яке входить власне ім'я файлу (включаючи розширення імені) і шлях доступу до файлу, починаючи від імені пристрою, на якому він зберігається. Адреса будь-якого файлу у всесвітній мережі визначається уніфікованим покажчиком ресурсу – URL (Uniform Resourse Locator – унiфiкований локатор ресурсiв). URL вміщує інформацію про метод доступу, сервер доступу, номер порту (інформація про порт може бути опущена) і шлях до файлів.

Адреса URL складається з трьох частин:

1. Вказівка служби, яка здійснює доступ до цього ресурсу (зазвичай позначається ім'ям прикладного протоколу, відповідного цій службі). Так, наприклад, для служби WWW прикладним є протокол HTTP (HyperText Transfer Protocol – протокол передачі гіпертексту). Після імені протоколу ставиться двокрапка (:) і два знаки "/" (коса риска):

http://..

2. Вказівка доменного імені комп'ютера (сервера), на якому зберігається даний ресурс:

http://wmw.abcde.com..

3. Вказівка повного шляху доступу до файлу на цьому комп'ютері. Як роздільник використовується символ "/" (коса риска):

http://www.abcde.com/Fllea/New/abcdefg.zip

Саме у формі URL і зв'язують адресу ресурсу з гіпертекстовими посиланнями на Web-сторінках. При натисканні на гіперпосиланні браузер посилає запит для пошуку і доставки ресурсу, вказаного в посиланні. Якщо з якихось причин він не знайдений, видається повідомлення про те, що ресурс недоступний (можливо, що сервер тимчасово відключений або змінилася адреса ресурсу). 

5. Алгоритми пошуку в Internet

Сучасний Інтернет є унікальним безмежним сховищем знань, за допомогою якого можна отримати відповідь практично на будь-яке питання. Проте поява такої величезної бібліотеки знань може привести до перевантаженості інформаційного простору і складності пошуку певних даних. За час існування Інтернет було здійснено багато спроб організації пошукових засобів.

Пошукові системи зазвичай мають три компоненти:

1. Агенти, павуки, кроулери (роботи) – це спеціальні програми, які займаються пошуком сторінок в мережі, збирають гіпертекстові посилання з цих сторінок і автоматично індексують інформацію, яку вони знаходять для побудови бази даних. Кожний пошуковий механізм має власний набір правил, якими визначається збір документів.

Агенти – найінтелектуальнішими з пошукових засобів, можуть окрім просто пошуку, виконувати ще й транзакції від імені користувача. Вони збирають та індексують різні види інформації. Деякі, наприклад, індексують кожне окреме слово у документі, у той час як інші індексують тільки 100 найбільш важливих слів в кожному документі, а також індексують розмір документу і кількість слів в ньому, назву, заголовки, підзаголовки. Вигляд побудованого індексу визначає, який пошук може бути проведений пошуковим механізмом і як отримана інформація буде інтерпретована. Агенти знаходять інформацію, після чого її розміщують в базі даних пошукового механізму.

Павуки – здійснюють загальний пошук інформації в Інтернет, повідомляють про зміст знайденого документа. Вони також переглядають заголовки, деякі посилання і відправляють проіндексовану інформацію до бази даних пошукового механізму.

Кроулери – переглядають заголовки і перше гіперпосилання.

Роботи – запрограмовані таким чином, щоб переходити по різним гіперпосиланням різної глибини вкладеності, виконувати індексацію і перевіряти посилання в документі. Існують методи, що забороняють роботам пошук по сайтах, власники яких не бажають, щоби вони були проіндексовані.

2. База даних  містить інформацію, зібрану павуками. Для того, щоб визначити порядок, у якому перелік документів буде показано, база даних застосовує алгоритм ранжування. В ідеальному випадку, розташованими першими в списку будуть документи, що є найбільш релевантними до запиту користувача.

Релевантність – міра відповідності, тобто це відповідність змісту знайденої сторінки до запиту користувача. Пошукові системи використовують спеціальні алгоритми для визначення релевантності. Теоретичних методів визначення релевантності більш ніж 20. Але виділяють два основні напрями: лінгвістичне (Rambler, ЯNDEX) і статистичне (Google).

Різні пошукові системи використовують різні алгоритми ранжування, однак основними принципами визначення релевантності є наступні:

• кількість слів запиту у текстовому вмісті документу (тобто в html-коді);

• теги, у яких ці слова розташовуються;

• місцезнаходження слів у документі;

• питома вага слів, відносно яких визначається релевантність, у загальній кількості слів документу;

• час, як довго сторінка знаходиться в базі пошукового сервера. В Інтернет існує багато сайтів, час життя яких складає близько місяця. Якщо ж сайт існує досить довго, це значить, що його власник є досвідченим за даною темою і користувачу більше підійде сайт, що існує вже кілька років, ніж той, який з’явився тиждень тому за цією ж темою.

• індекс цитованості, який визначає частоту посилань на дану сторінку у базі пошуковика.

3. Пошуковий механізм, який користувачі використовують як інтерфейс для взаємодії з базою даних. Різні пошукові механізми вибирають різні способи показу отриманого переліку – деякі відображають лише посилання, інші виводять посилання з декількома першими реченнями документу.

Пошук необхідної інформації в Інтернет можна здійснювати різними способами:

• за допомогою пошукових машин за ключовим словом;

• за допомогою класифікаторів пошукових машин;

• за каталогами і колекціями посилань;

• за рейтингами;

• за конференціями, чатами;

• за сторінками посилань (“Links”) на тематичних сайтах;

• немережевими способами (поради друзів, знайомих; реклама).

Багато систем дають змогу обмежувати пошук за датою створення документів, шукати ключові слова тільки в позначених елементах web-сторінок (назві, заголовках, електронній адресі і т.д.), а також вести пошук точного словосполучення. Також можна шукати файли певного виду (наприклад графічні або аудіо). Усе це дає можливість складати пошуковий запит з великим ступенем точності, що звичайно підвищує релевантність одержаних результатів.

В Інтернеті пошукових систем досить багато, і потрібно чітко розрізняти їх для того, щоб більш ефективно шукати необхідну інформацію.

Найбільш популярними і відомими пошуковими системами на сьогодні є: Google.com.ua, Яndex.ua, Meta.ua, Altavista.com, Yahoo.com.

Існують також альтернативні пошукові системи. Наприклад, Mp3.com, Youtube.com і т.д. 

Пошукова система GOOGLE http://www.google.com

Ця пошукова машина, основана на принципово новому алгоритмі пошуку, відрізняється гранично аскетичним інтерфейсом і прекрасними результатами пошуку, який відрізняється високою релевантністю. На відміну від інших пошукових систем, в „першій десятці” результатів, виданих Google, буде представлено найбільш рейтингові сайти.

Переваги Google:

• використання механізму PageRank, який відображає "важливість" сайту і впливає на видачу результатів пошуку. PageRank залежить від кількості і якості посилань на ресурс;

• Google шукає не лише гіпертекстові файли (html), але і файли у форматі PDF, DOC, PostScript, Corel Word Perfect і ін.;

• пошукова система Google має можливість пошуку зображень. При цьому у запиті можна вказати бажаний розмір, глибину кольору, формат файлу;

• на відміну від багатьох пошуковиків, роботи Google індексують всі сторінки, а не лише найголовніші;

• всі сторінки Google кешує (заносить в свою базу), і дозволяє користувачеві переглядати документ у кеші Google, не відкриваючи його в першоджерелі (що зазвичай є набагато швидше);

• Google дозволяє обрати мову інтерфейсу, мовні зони для пошуку, кількість повідомлень при видачі результатів та ін.;

• користувачі Microsoft Internet Explorer, Mozilla Firefox і Opera можуть встановити собі програму Google Toolbar, яка створює нову панель інструментів, що дозволяє шукати в Google, не заходивши на сам сайт;

• рядок пошуку в Google можна використати і як калькулятор. Якщо ввести (48-26)*21, Google видасть правильний результат. 

Пошукова система Мета http://www.meta.ua

Пошукова система "МЕТА" надає цілий ряд сервісних можливостей, які дозволяють вести більш прицільний пошук. Повнотекстовий пошук відбувається з урахуванням української морфології. Це означає, що незалежно від граматичної форми ключових слів, будуть отримані документи, які містять шукані слова у всіх формах. Щоб покращити пошук можна використовувати ряд службових операторів. 

Пошукова система ЯNDEX http://www.yandex.com

Основною перевагою Яndex є здатність знаходити задані слова незалежно від форми, у якій вони використовуються в документах. Система підтримує логічні операції І, АБО та НЕ, логічні групи, пошук за фразами. Пошук можна вести як за всіма формами ключових слів, так і за конкретно заданою формою. Спеціальний пошук можна вести за заголовками документів і посиланнями, що в них знаходяться.

Логічні оператори та їх функції при пошуку інформації:

+ Логічне І. Даний оператор функціонує за замовчуванням, тобто запит  коледж сервісу є рівнозначним до  запиту коледж + сервісу.

- Логічне НЕ. Дозволяє виключити із списку результатів документи, у яких міститься слово, що йде після оператора.

Приклад, за запитом принтер - купити будуть знайдені тільки ті документи, у яких є слово принтер, але немає слова купити.

| Логічне АБО. дозволяє знайти документи, які містять хоча б одне слово в запиті.

Приклад, за запитом принтер | плотер будуть знайдені документи, які містять або слово принтер або плотер.

( ) Порядок дії логічних операторів. Приклад, за запитом принтер | плотер струминний виводяться документи, які містять або слово принтер або слова плотер струминний. Якщо ж необхідно знайти документи у яких зустрічаються слова принтер струминний або плотер струминний, запит повинен бути таким: (принтер | плотер) струминний.

Окрім логічних виразів можна визначати відстань між словами запиту.

"..." Подвійні лапки дозволяють знаходити точне словосполучення, що в них вказано. При цьому фіксується граматична форма слів.

{...}  Фігурні дужки дозволяють знаходити словосполучення, що є близькими до вказаного в них.

[n, ...] Цей оператор використовується в тому випадку, якщо необхідно обмежити відстань між словами запиту.

Title Даний оператор здійснює пошук тільки за назвою документа.

Heading Даний оператор дозволяє проводити пошук по назвах розділів документів.

Питання для перевірки:

1. Що таке протокол?

2. Що розуміють під поняттям «стек протоколів»?

3. Охарактеризуйте принципи адресації у глобальних мережах.

4. Чи є відмінності принципів адресації у глобальних мережах та в локальних? Якщо так, то в чому вони полягають?

5. Що таке статична і динамічна IP адресація в мережі Інтернет? У чому їх відмінність?

6. Охарактеризуйте функції IP протоколу.

7. Охарактеризуйте функції ТСР протоколу.

8. Як забезпечується передача даних за протоколом ТСР?

9.  Які існують види адресації в ІР мережах?

10.  Що являє собою ІР адреса? Який розмір ІР адреси?

11. Скільки є класів адрес? Поясніть різницю між ними.

12.  Поясніть, як клас ІР адреси визначає тип мережі і можливу кількість вузлів в ній.

13.  Який протокол необхідний для визначення локальної адреси за ІР адресою?

14.  Що таке маска підмережі і яким чином вона створюється?

15.  Що являє собою DHCP сервер?

16.  Яке призначення протоколу НТТР?

17.  Як працює системаDNS?

18.  Назвіть складові пошукової системи.

19.  Назвіть відомі вам пошукові системи.

20.  Як працюють логічні оператори при пошуку інформації?

1. Воробієнко П.П. Телекомунікаційні та інформаційні мережі [Навчальний посібник] / П.П. Воробієнко, Л.А. Нікітюк, П.І. Резніченко – К.: Самміт-книга, 2010. – 708 с. (електронний варіант, формат pdf)

2. Городецька О.С. Комп’ютерні мережі: навчальний посібник / О.С. Городецька, В.А. Гикавий, О.В. Онищук. – Вінниця : ВНПУ, 2017. – 129 с.

3. Струтинська О.В. Інформаційні системи та мережі [Навчальний посібник для дистанційного навчання] /За наук.ред.М.І.Жалдака – К.: Університет «Україна», 2008. – 211 с. (електронний варіант, формат pdf)

4. Азаров О.Д. Комп’ютерні мережі [Навчальний посібник] / О.Д. Азаров, С.М. Захарченко, О.В. Кадук, М.М. Орлова –Вінниця: ВНТУ, 2013. – 371 с.

5. Міхунін С.В. Комп’ютерні мережі. Загальні принципи функціонування комп’ютерних мереж [Навчальний посібник] / С.В. Міхунін, С.В. Кавун, С.В. Знахур – Харків: Вид. ХНЕУ, 2008. –  210 с.