Системи підготовки текстів

1. Класифікація систем підготовки текстів

Під текстом розуміють будь-яку інформацію, зображену символами ASCII-коду. Текстом може бути, наприклад, стаття, розклад, звіт, наказ, лист та інші документи.

Для роботи з текстовою інформацією є ефективними спеціальні програми – системи підготовки текстів. На сьогодні існують сотні програмних засобів і їх кількість продовжує зростати. Функціональні можливості різних систем підготовки текстів істотно відрізняються одна від одної. Але разом з тим більшість має багато спільних властивостей.

Текстові процесори можна класифікувати за багатьма ознаками. До основних відносять:

• кількість алфавітів, які можна використовувати;

• форма представлення тексту;

• спосіб використання;

• призначення.

За кількістю алфавітів, що використовують одночасно, розрізняють одно- та багатоалфавітні системи. Одноалфавітні системи допускають одночасну роботу з текстом тільки однією мовою (наприклад, українською, російською та ін.). Найчастіше їх використовують в операційних системах та їх оболонках.

У багатоалфавітних системах робота може одночасно вестись різними мовами. Але робота з ієрогліфічними текстами (китайським, японським), а також з текстами деякими іншими мовами (наприклад, арабською, яка допускає введення символів справа наліво) досить важка.

За формою представлення тексту системи поділяють на лінійні та нелінійні.

В лінійних системах подається тільки текст, що складається із символів алфавіту та синтаксичних знаків. Такі системи не допускають індексів, показників степеня, математичних формул тощо. Лінійні процесори особливо інтенсивно використовують у журналістиці, при створенні сайтів і т.д.

Нелінійні системи допускають запис складних математичних виразів, індексів, складних малюнків та ін. Ці системи використовують в основному для роботи з науковим текстом.

За способом використання системи можна розділити на автономні та мережеві.

Автономні системи використовує користувач окремо для розв'язування своїх специфічних задач. Текстова інформація в таких системах є індивідуальною.

Мережеві системи використовують підприємства, установи, фірми. Текстова інформація може передаватися по локальній мережі, вона доступна багатьом користувачам. Право внесення змін у той чи інший документ може здійснюватися за спеціальними паролями, що присвоюються користувачам. Такі паролі визначають права доступу до документу. Такі системи скорочують паперовий документообіг.

За призначенням системи підготовки текстів поділяють на системи загального та спеціального призначення.

Системи загального призначення орієнтовані на широке коло користувачів. Вони прості у роботі і не потребують спеціальних знань.

До систем спеціального призначення перш за все відносять системи, орієнтовані на роботу з науковим текстом, а також видавничі системи. Робота з такими системами потребує спеціальної підготовки. Вони мають великий набір символів різних алфавітів, шрифтів і спеціальних знаків.

Для роботи з текстом на комп’ютері використовують: текстові редактори, текстові процесори та видавничі системи. У загальному їх називають системами обробки текстів – програми, що призначені для створення, редагування й друку текстових документів.

2. Об’єкти текстового документа

Основне місце в текстовому документі займає текст – саме тому ці документи й називаються текстовими. Найпростіші текстові документи складаються тільки з текстових об’єктів: символів, слів, речень, рядків, абзаців, сторінок. З удосконаленням систем опрацювання текстів у текстові документи почали включати й нетекстові об’єкти: графічні зображення, таблиці, формули, діаграми, схеми, карти тощо. З появою мультимедійного обладнання та комп’ютерних мереж список об’єктів текстових документів поповнився відео і аудіоінформацією, звуковим супроводом, посиланнями на різні мережні ресурси. Кожен з цих об’єктів має свої властивості.

Об’єкти текстового документа та їх властивості:

Об’єкти документа можуть створюватися як засобами самої програми, так і імпортуванням в документ з інших програм або файлів.

3. Формати файлів текстових документів

Формат файлу (або тип файлу) – це усталений стандарт запису інформації у файлі даного типу. Спосіб кодування інформації або даних залежить від комп'ютерної програми. Формат файлу визначається його розширенням.

Розширення імені файлу (англ. Filename extension) – послідовність символів, що додаються до імені файлу і призначених для ідентифікації типу (формату) файлу.

Розширення в імені файлу є головним джерелом інформації для операційної системи, щоб вона могла визначити відповідну цього файлу комп'ютерну програму і почати з ним працювати. При цьому в операційній системі Windows встановлена пріоритетність використання програми. У першу чергу оброблюваний файл буде завантажений в так звану програму за замовчуванням, яку ОС Windows призначила головною для роботи з файлами даного типу.

Існує багато форматів файлів, в яких системи опрацювання текстів зберігають результати роботи. Кожна з цих систем використовує певний набір форматів, які користувач може вибрати для запису файлів залежно від потреб. У кожній із програм один із форматів є стандартним і встановлений за замовчуванням.

Найпоширеніші формати файлів текстових документів та їх характеристики:

4. Системи підготовки текстів

4.1 Текстовий редактор

Текстовий редактор – комп'ютерна програма, призначена для створення й зміни текстових файлів (вставки, видалення та копіювання тексту, заміни змісту, сортування рядків), а також їх перегляду на моніторі, виводу на друк, пошуку фрагментів тексту тощо.

Деякі текстові редактори мають більш розширену функціональність: підсвічування синтаксису, сортування рядків, шаблони, конвертацію кодування символів тощо. Така функціональність часто характерна для редакторів коду, призначених для написання коду комп'ютерних програм.

Ще один клас програм цієї групи – текстові середовища – по суті, повноцінні робочі середовища, в яких можна вирішувати найрізноманітніші завдання: за допомогою надбудов вони дозволяють писати й читати листи, веб-канали, вести щоденник, керувати списками адрес і завдань. Приклади таких програм: Emacs, Archy, Vim та Acme з операційної системи Plan 9. Такі програми можуть служити середовищами розробки програмного забезпечення.

Види текстових редакторів:

1. Порядковий текстовий редактор (англ. line editor) працює з текстом як послідовністю пронумерованих рядків, виконуючи операції над текстом у вказаних рядках. Прикладом такого редактора може бути edlin, що входив у склад MS-DOS.

2. Контекстний редактор (англ. context editor), прикладом якого може бути ECCE (англ. Edinburgh Compatible Context Editor), виконує операції над текстом у даній позиції.

3. Екранний текстовий редактор дозволяє користувачу пересувати курсор у тексті за допомогою клавіш або інших пристроїв вводу.

Популярні текстові редактори:

• Notepad – входить до складу Windows.

• Professional Notepad – текстовий редактор для заміни стандартного блокнота. Забезпечує підсвічування синтаксису PHP, HTML, CSS, JavaScript, Perl та ін. Не обмежує розмір тексту.

• Notepad++ – має зручний інтерфейс для роботи з html кодом.

• Vim – відкрита програма. Розділяє процес редагування на режим уведення й командний. Дає необмежені можливості налаштувань і автоматизації.

• GridinSoft Notepad – перевіряє орфографію текстів, написаних 7 мовами.

• BDV Notepad – замінник блокнота для Windows, містить додаткові функції для редагування тексту, безкоштовний.

• EditPlus – текстовий редактор для Windows, призначений для програмування й веб-розробки.

• Emacs – Відкрита програма. Має потужний і дуже гнучкий у налаштуванні інтерфейс, що підтримує макроси.

• Jedit – відкрита програма – крос-платформний редактор, написаний мовою Java.

• Kate – відкрита програма – потужний розширюваний текстовий редактор із підсвічуванням синтаксису для маси мов програмування й розмітки (модулі підсвічування можна автоматично обновляти через мережу) та з гнучким у налаштуванні інтерфейсом.

• GNU nano – редактор для командного рядка.

4.2 Текстовий процесор

Текстовий процесор – комп'ютерна програма, що окрім стандартних операцій набору та редагування, виконує функції форматування та автоматизації обробки тексту. Загальноприйнятим стандартом текстового процесора давно став Microsoft Word.

Текстові процесори виникли на основі текстових редакторів, що їх у 70-х роках використовували для набору текстів програм. Вони не давали змоги виділяти елементи структури видання (рядки, абзаци, сторінки та розділи) й форматувати їх. З часом ці текстові редактори пристосували до канцелярських потреб (автоматизували поділ тексту на рядки, абзаци, сторінки тощо), у результаті й виникли текстові процесори. Таким чином, комплекси "персональний комп'ютер + текстовий процесор" замінили друкарські машинки. Від середини 80-х років, особливо після переходу на комп'ютери четвертого покоління (персональні комп'ютери), ця тенденція набула такого широкого розповсюдження.

Функції текстових процесорів зазвичай включають компонування і форматування тексту, широкі можливості роботи зі змістом і сторінками, розширений набір доступних символів, перевірку орфографії, впровадження в документ гіперпосилань, графіки, формул, таблиць й об'єктів. Деякі текстові процесори мають власну вбудовану скриптову мову для автоматизації операцій з обробки документів.

Текстові процесори були одними з перших додатків для підвищення продуктивності роботи в офісі, і разом з розвитком комп'ютерів пройшли значний шлях еволюції зі збагачення функціональністю і зручністю роботи. Текстові процесори на ринку програмних продуктів і досі за кількістю продаж та сумою прибутку посідають одне з головних місць.

Типовими функціями текстових процесорів є:

• використання шаблонів;

• індексація ключових слів та їх сторінок;

• автоматичне співставлення змісту документу і його секцій з відповідними сторінками;

• перехресні посилання із вказівкою сторінок;

• оформлення виносок за номерами;

• підтримка версій документу;

Мовна підтримка з боку текстового процесора часто включає:

• перевірку орфографії;

• повідомлення про граматичні помилки, де такий висновок може зробити програма;

• «тезаурус», тобто пропозиція варіантів правильного написання для слів, які програма вважає набраними помилково.

Інші поширені функції текстових процесорів, це:

• групова робота над документом;

• коментарі й анотації до документів;

• підтримка малюнків, ілюстрацій і діаграм;

• підтримка внутрішнього взаємопосилання.

Більшість існуючих текстових процесорів пропонують можливість зібрати статистику про редагований документ. Вона зазвичай включає: кількість символів, слів, речень, рядків, абзаців чи параграфів, кількість сторінок, довжину слів, речень і абзаців, час редагування.

Останнім часом до текстових процесорів дедалі частіше додають також функції редагування. Тобто контроль лінгвістичних і психолінгвістичних норм (автоматичну перевірку орфографічної правильності тексту, синтаксичної зв'язності слів, знаків пунктуації, наявності пасивних синтаксичних конструкцій, визначення складності тексту за кількома методами тощо). Крім того, до найпотужніших текстових процесорів для полегшення роботи редакторів часто підключають ще й різні лінгвістичні словники (наприклад, синонімів та антонімів).

Поряд із автоматизацією контролю лінгвістичних норм у текстові процесори включають процедури, що дають змогу автоматизувати конструювання видання, забезпечуючи при цьому дотримання видавничих норм. Сюди належать:

• автоматичне нумерування і перенумерування будь-яких компонентів видання (рубрик, приміток, таблиць тощо);

• автоматичну зміну нумерації в посиланнях при зміні номера компонента видання;

• автоматичне укладання змісту видання із зазначенням номерів сторінок, на яких розташовані рубрики;

• автоматичне укладання покажчиків видання з зазначенням номерів сторінок, на яких розташовані ключові слова;

• автоматичне розташування й нумерування колонтитулів;

• створення розділів і підрозділів у формі ієрархічної структури.

Найпопулярніші текстові процесори:

• Microsoft Word;

• LibreOffice Writer;

• OpenOffice Writer;

• AbiWord;

• Corel WordPerfect;

• KWord.

4.3 Настільні видавничі системи

Комп'ютерна верстка (англ. Desktop publishing або DTP) – використання спеціального програмного забезпечення для створення макету друкарського видання для подальшого його тиражування.

Верстка – це процес формування друкарських видань визначеного формату із заздалегідь підготованого основного і додаткового тексту, таблиць, ілюстрацій, формул, декоративних елементів, колонтитулів.

Комп'ютерна верстка використовується не лише створення макету сторінки для книг та журналів, але і для створення макетів рекламних оголошень, упаковки, дизайну виставкових стендів, роздаткових матеріалів тощо.

Комп'ютерна верстка була започаткована в 1985, коли вийшла програма PageMaker і персональний лазерний принтер LaserWriter компанії Apple Computer. Можливість створення WYSIWYG макетів сторінки на екрані монітора і потім роздруковувати на принтері було новим як для комп'ютерної індустрії, так і для друкарської справи.

Покращення та розширення інструментів для роботи з текстом та графікою для комп'ютерів привернуло увагу поліграфістів до систем комп'ютерної верстки. Переломним моментом стала поява програми Quark XPress в 1990-х, а також розширення бази комп'ютерних шрифтів. Quark XPress була домінуючою системою на ринку. На початку 2000-х набрала популярності програма Adobe InDesign. Це сталося завдяки великим можливостям програми, а також інтеграції з іншими програмами від Adobe, що були домінуючими в сфері комп'ютерного дизайну, обробки зображень та фотографій, аудіо та відео редагування.

Наприкінці 1990-х майже вся верстка стала комп'ютерною. Гнучкість та швидкість комп'ютерної підготовки до друку значно скоротили часові та трудові витрати для всіх типів публікацій.

Системи електронної верстки передбачають можливості експортування тексту і графіки з інших програм. Проте самі вони не розраховані на створення тексту або графіки. Готова до друку сторінка може включати різноманітні оформлювальні атрибути – рамки, виділення окремих слів або блоків тексту і т.п. Текст можна компонувати в межах сторінки по-різному: виводити на декілька колонок, створювати підписи, використовувати різноманітні рамки і т.п.

Основна особливість автоматизованої видавничої системи – це представлення сторінки на екрані у вигляді образу, готового для редагування і друку. Обов'язковими вимогами для такої системи є режим WYSIWYG. Простір макету допускає будь-які переміщення сторінки і її частин.

Автоматизовані видавничі системи потребують:

• високоякісного графічного програмного забезпечення;

• використання маніпулятора;

• високоякісного виводу.

Програмне забезпечення комп'ютерних видавничих систем повинне виконувати такі функції:

• забезпечувати, наскільки це можливо, простоту і легкість роботи;

• бути добре документованим (видавнича справа має багато спеціалізованих термінів);

• працювати в режимі WYSIWYG, тобто сторінка на екрані повинна бути ідентичною роздрукованій;

• підтримувати Postscript (Postscript дає можливість користувачам працювати з безліччю різних пристроїв друку, як для перевірки структури сторінок і їх вмісту так і для друку кінцевої продукції);

• підтримувати можливості імпортування тексту і малюнків з різних текстових процесорів і графічних пакетів;

• передбачати певні можливості редагування тексту;

• підтримувати виведення інформації в кольорі;

• передбачати використання стандартизованих стилів, форматів, шрифтів у режимі WYSIWYG, що істотно економить час визначення зовнішнього вигляду документа;

• підтримувати роботу зі сканером.

На підприємствах настільну видавничу систему можна використовувати по-різному, наприклад:

• для підготовки управлінських звітів з малюнками і діаграмами, що сприяє кращому сприйняттю інформації;

• для підготовки зовнішньої документації, такої як: прес-релізи, буклети, рекламні проспекти, річні звіти;

• для випуску фірмового журналу або збірки;

• для розробки стандартної виробничої документації (наприклад, бланків замовлень).

Найпопулярніші видавничі системи:

• QuarkXPress;

• Adobe InDesign;

• Microsoft Publisher;

• Apple Pages.

4.4 Хмарні редактори документів

На даний час все більшої популярності набувають хмарні технології. Це пов’язано з бурхливим розвитком Інтернет технологій. На багатьох підприємствах люди працюють у віддаленому режимі, передаючи всю необхідну інформацію через Інтернет. Хмарні технології надають споживачам рішення, повністю готові до роботи. Достатньо володіти будь-яким пристроєм, підключеним до Інтернету, і можна отримати доступ до віддаленої бази, яка розташовується на віддаленому сервері.

Хмарні технології – це технології обробки даних, в яких комп’ютерні ресурси надаються Інтернет користувачеві як онлайн сервіс.

Хмарні технології пропонують масштабовану інфраструктуру і програмні засоби без прямої прив’язки до фізичних машин, при цьому економлячи витрати, серверні потужності і енергоспоживання.

В цілому, сервіси хмарних обчислень є додатками, доступ до яких забезпечується через Інтернет за допомогою браузера або інших мережевих застосувань. Головна відмінність від звичного методу роботи з програмним забезпеченням полягає в тому, що користувач використовує не ресурси свого комп’ютера, а потужності, які надаються йому як Інтернет-послуга. При цьому користувач має повний доступ до власних даних і можливість роботи з ними з будь-якої точки світу і з будь-якого пристрою.

Таким чином, необхідність встановлювати необхідні оновлення програмного забезпечення, проводити перевірку на віруси й інше обслуговування покладається на провайдера хмарного сервісу. Це також означає, що загальний доступ, управління версіями, спільне редагування стають набагато простішими.

Перевагами використання хмарних технологій є те, що користувачу не потрібно купувати потужні комп’ютери. Зокрема, і організації можуть відмовлятися від придбання потужних серверів і йти “в хмари”. Для розробника – контрольованість усього процесу. У разі виникнення проблеми їм істотно простіше буде змоделювати ситуацію, що викликала помилку, – адже усі дані і так зберігаються в них. Користувач оплачує послугу тільки тоді коли вона йому потрібна, а найголовніше він платить тільки за те, що використовує.

Переваги хмарних програмних засобів:

• Хмарні технології дозволяють економити на придбанні, підтримці, модернізації ПЗ і устаткування.

• Маcштабованість, відмовостійкість і безпека – автоматичне виділення і звільнення необхідних ресурсів залежно від потреб додатку. Технічне обслуговування, оновлення здійснює провайдер послуг.

• Віддалений доступ до даних у хмарі – працювати можна з будь-якої точки на планеті, де є доступ в мережу Інтернет.

Недоліки хмарного програмного забезпечення:

• В першу чергу, це, звичайно, повна залежність користувача від підключення до Інтернету. Без Інтернету відразу пропадає все – листи, документи, контакти, ігри, заплановані завдання, встановлені будильники тощо. Ну і, звичайно, зростає ціна помилки. Якщо у виробника виникає будь-який збій, він ризикує втратити або видати у відкритий доступ усі дані.

• Користувач не є власником і не має доступу до внутрішньої хмарної інфраструктури. Збереження призначених для користувача даних залежить від компанії провайдера.

• Загроза інформаційної безпеки. В умовах жорсткої конкуренції, найбільше компанії бояться витоків даних з мережі “хмарного” провайдера внаслідок перехоплення інформації, втрати контролю над даними і додатками, неможливості знищення даних. Для захисту можна використовувати шифрування даних або їх знеособлення. При цьому шифрувати треба не лише ті дані, що зберігаються в провайдера, а й канал зв’язку з ним. Проте доки рішення, які дозволяли б ефективно захищати дані в “хмарі”, не вироблені.

• Ще одним недоліком можна назвати прив’язку “хмарної” технології до конкретного постачальника послуг, збої на стороні провайдера, вихід з ладу інтерфейсу адміністрування, банкрутство і поглинання оператора.

Перші онлайн-редактори документів з’явилися ще в 2005 році і представляли собою перенесену в веб-інтерфейс базову функціональність текстових і табличних процесорів. На даний час концепція збереження і управління документами в Інтернеті підтримується багатьма компаніями – Adobe, Google, Microsoft і багатьма іншими компаніями (Box.net, Dropbox, ADrive.com). Тенденція використання хмарного ПЗ для корпоративного контенту пред’являє і відповідні вимоги до сервісів – вони ускладнюються.

Порівняння основних хмарних редакторів документів:

Питання для перевірки:

1. Охарактеризуйте поняття «тип файлу»?

2. Назвіть основні відмінності текстових редакторів та текстових процесорів.

3. За якими основними ознаками класифікуються системи підготовки текстів?

4. Де використовують системи підготовки текстів загального призначення?

5. З якою метою використовують символи псевдографіки у системах підготовки текстів?

6. Як класифікують системи підготовки текстів за формою представлення тексту?

7. Чим відрізняються системи підготовки текстів мережі від автономних?

8. Вкажіть приклади текстових редакторів.

9. Які основні властивості мають системи підготовки текстів?

10. Охарактеризуйте можливості автоматизації текстових процесорів.

11. Вкажіть приклади текстових процесорів.

12. Які формати файлів підтримують текстові процесори?

13. Дайте визначення поняттю «верстка».

14. Назвіть основні відмінності настільних видавничих систем від текстових процесорів.

15. Які видання можна створювати за допомогою настільних видавничих систем?

16. Вкажіть приклади настільних видавничих систем.

17. Назвіть недоліки та переваги хмарного програмного забезпечення.

18. У яких випадках рекомендують використовувати формат pdf?

1. Баглай Р.Є. Обчислювальна техніка та програмування [фондові лекції] / Баглай Р.Є. (електронний підручник у форматі pdf).

2. Войтюшенко Н. М., Інформатика і комп’ютерна техніка: навч. пос. [для сутд. вищ. навч. закл.]/ Н.М. Войтюшенко, А.І.Остапець. – К.: Центр учбової літератури, 2009. – 564 с. (електронний підручник у форматі pdf).

3. Нужний Є.М. Інструментальні засоби електронного офісу [навіч. посіб.] / Є. М. Нужний, І.В. Клименко, І.В. Клименко, О.О. Акімов. – К.: «Центр учбової літератури», 2016. – 296 с.