80-ЛІТТЯ  ВІД  ДНЯ  НАРОДЖЕННЯ

ПРОФЕСОРА  АНАТОЛІЯ  АНДРІЙОВИЧА  ЖАБОРЮКА


             Вельмишановний Анатолію Андрійовичу !

Ювілейні адреси зазвичай переказують біографію ювіляра, завдяки чому останній в день ювілею три години має слухати про те, коли і де він народився, коли і де працював, що зробив, немов би він і сам цього не знав. До того ж, всім теоретикам  відомо, що не фабула як система подій робить твір, що твір – це сюжет, який стає цікавим для нас настільки, наскільки він здатний  відкрити нам закономірності людського буття, наскільки він здатний узагальнювати. А Ваше життя дає багато матеріалу для узагальнень. Ось чому це вітальне слово від імені деканату філологічного факультету і рідної для Вас кафедри теорії літератури і компаративістики зрештою виписалося не у звичному вигляді послужного списку, а у формі невеличкого есе або есею, як тепер інколи пишуть. Ось чому, відповідно до законів жанру, я буду казати про героя цього твору не в другій, а в третій особі.

Що ж стоїть за подіями життя нашого ювіляра?

Як відомо, він багато написав про великі європейські художні стилі, але і своєму характеру,  своїй  біографії він надав свій особливий стиль, може, не такий пишний та ефектний, як бароко, не такий вигадливий і самозакоханий, як ар нуво, - ні, це скромний стиль, але скромний не від бідності, а від мудрості, це стиль, який тяжіє не до складних візерунків, а до прямоти, а ця прямота пояснюється не відсутністю фантазії, а глибокою моральністю. Цей стиль ближчий, скоріше, до готики, яка прагнула піднятися від землі до неба. Юнак, що народився у тяжкі часи в селі, яке тільки й думало про землю, прагнув піднятися від тієї землі з її насущними інтересами до небесного граду як уособлення знання, духовності та краси.

Дивлячись, як послідовно і стрімко він піднімався цими щаблями (вчительство, директорство, навчання в педінституті, аспірантура, захист дисертації, робота на посаді проректора інституту, перехід до університету, викладацька, адміністративна й наукова робота тут), бачиш якийсь дуже простий, нескладний, але логічний і послідовний рух, немов би на здійснення якогось задуму, що існував заздалегідь. Звідки у сільського хлопця такий потяг до знання, духовності, краси? Може, від воєнного досвіду фронтовика, якому надто часто доводилося відчувати  близькість смерті, адже смерть вміє дуже переконливо доводити нам, щó чого насправді варте. Може, вперше інтерес до європейського мистецтва виник у нього тоді, коли він як командир протитанкової гармати з боями просувався палаючою землею Румунії, Болгарії, Югославії і бачив, як гинула ця краса у страшному вирі війни, як гинули живі молоді люди, щоб врятувати цю красу для майбутнього життя?

Він воював у складі 3-го Українського фронту. Здавалося б, Перемога зробила його, як і більшість інших, суто цивільною людиною. Але у мене таке враження, що він і після цього лишився бійцем українського  фронту – рядовим великої армії  патріотів України. Її солдати по-різному боролися за свою Батьківщину: хтось піднявся на Голгофу мучеництва аби запалити вогонь любові до України у тисячах молодих сердець, а хтось роками й десятиліттями щодня працював для віднайдення, збереження й примноження національних духовних багатств. Україні було потрібно і те, і друге.

Цим другим способом боровся за свою Україну Анатолій Андрійович Жаборюк. Він міг би, як робили інші, писати про вплив чергового з’їзду комуністичної партії Радянського Союзу або України на радянське мистецтво, він міг би писати про героя-комуніста чи передового робітника. Натомість він досліджує історію українського живопису від Середньовіччя до початку ХХ ст. Його монографії «Український живопис доби Середньовіччя» (1978), «Мистецтво живопису і графіки в Україні в першій половині і середині ХІХ століття» (1983), «Український живопис останньої третини ХІХ – початку ХХ століть» (1990), пишуться в кінці радянської доби. Вони відзначаються справжньою науковістю. Вони цінні не лише тим, що в них є, але й тим, що в них багато чого немає: немає викривлення фактів на догоду компартійній догматиці, немає лакейської готовності довести власну меншовартість, т.п. Водночас у них немає, як у деяких нинішніх опусах, намагань показати, що малярство виникло саме в Україні і що Ван Гог належить до старовинного українського козацького роду.

Це були не просто академічні праці – це були труди, які народжувалися в процесі викладацької роботи і які апробовувалися в студентській аудиторії. Вони не просто збагачували молодих людей знаннями – вони відкривали їм духовні багатства українського народу, стверджували віру в його світле майбутнє.

                 Бог дав Анатолію Андрійовичу  життя довге і  повнокровне. Багато чого пережив наш ювіляр – і не лише важкого й трагічного. Гадаю, набагато більше було в його житті успішного, радісного, щасливого. Його не оминула любов жінки, і мені по-сусідськи приємно бачити на прогулянках Анатолія Андрійовича та Ніну Максимівну. Бог дав йому прекрасних дочок, які пішли його ж стопами. Багато років ця людина займається творчою роботою, яка чи не щодня сповнює його життя натхненням і наснагою. Це і є щастя мудрої людини.

Він має надзвичайно високий авторитет у колективі кафедри й факультету. І це вже не дар Божий, це його власна заслуга. Чи хтось колись чув, щоб Анатолій Андрійович вимагав для себе якихось привілеїв як для учасника війни? Ніхто й ніколи. Чи хтось колись чув, щоб Анатолій Андрійович  з кимось повівся недоброзичливо, брутально, жорстоко? Ніхто й ніколи. Чи хтось колись чув негативні відгуки про його заняття від студентів? Ніхто й ніколи. Я працюю з цією людиною 32 роки на одній кафедрі, і досвід дає мені право впевнено відповідати на ці питання. Це і є щастя моральної людини – щастя жити у злагоді із своєю совістю, із своїми ідеалами.

Вельмишановний і дорогий Анатолію Андрійовичу !

Якщо ми не казали цього раніше, то лише тому, що в будні не прийнято казати такі слова. Та, слава Богові, в житті є не лише будні. І сьогодні, відзначаючи Ваш славний ювілей, я хочу сказати Вам від імені всього факультету і рідної Вам кафедри, що ми щиро любимо Вас, що ми глибоко поважаємо Вас, що ми від усіх наших сердець зичимо Вам здоров’я, родинного благополуччя, творчого натхнення і душевної гармонії. Будьте ще багато-багато років разом з нами!

2009.