Чи такий вже «наш Шахтар»?
 Неодноразово протягом фінального матчу «Шахтар»(Донецьк)-«Вердер»(Бремен) коментатори кричали що «це свято українського футболу», «ми довго йшли до цього», «українці атакують і мають шанс». 2:1 і останній ювілейний Кубок УЄФА в руках футболістів Шахтаря-радості коментуючих не було меж. Ще до матчу політики і журналісти участь «Шахтаря» у фіналі Кубка УЕФА намагались представити об’єднуючим країну навколо вболівання за «українську» команду.
На другий день, при випусках новин про перемогу, вчувається пояснення як команда олігарха Ахметова стала «нашою». Маєм тішитись з запису про перемогу «Шахтаря», де буде вказано «Ukraine». Належність донецької команди до української прем’єр-ліги і не до національних чемпіонатів інших країн добавила це слово. Без чого українське в «Шахтарі» закінчується. Нема його там настільки багато, щоб можна було говорити про «нашу команду за яку вболіває вся Україна».
Президент України, президент ПФЛУ(професійної футбольної ліги України), всі ЗМІ, тисячі на стадіоні в Стамбулі, 10-ятки тисяч на вулицях Донецька та інших міст, сотні тисяч перед телевізорами заперечують мої сумніви в українському святі. Присутність на стадіоні керівника UEFA, турецького Прем’єр-міністра, ну й сам фінал Кубку свідчать про важливість події немісцевого масштабу. Подумати, вся ця публіка може аналогічно по цифрам вболівальників в Україні, наявністю поважних персон на ключовому футбольному матчі збиратись і задля якогось клубу з іншого національного чемпіонату.
Признаюсь, не бажав перемогу нікому спочатку і просто дивився фінал Кубка УЄФА. Після чергового повторювання з наголошуванням «наша команда» і несказанною радістю забитому голу потроху схилявся до непрограшу «Вердера», згоден був дочекатись пеналькової лотереї. Дармова жовта картка за неіснуючий фол проти гравця «Шахтаря», непоставлена пеналька за відкидання м’яча рукою, незарахування відіграшного голу з боротьби і коментаторські окрики «Капут Вердер» підказали що можна було вболівати за «Вердер».
Можливо це відновилась стара звичка переживати за побитих «у кіно і німців» та захоплюватись їх добрій зорганізованості та кращим технологіям, на відміну від якихось шмотковинних і розгульних червоноармійців як їх зображено в кіно. На матчі з «Шахтарем» гравці «Вердера» здавались героями сучасних молодіжних фільмів, які викликають і співчуття і нерозуміння чого так слабо, необов’язково виграють фінали, але виносять для себе уроки. Вердерці виглядали наївними людьми зі світу цивілізації і культури, яких зупинили за крок до фіналу «чорні сили» у вигляді грошовитого «Шахтаря».
 Обдерши людей і вкладаючи гроші у престижну забавку, найперше радіє власник клубу «Шахтар» Ренат Ахметов. Ще б не радіти-і іграшка мільйона вдала, і люди частину яких обікрали вболівають. Модернізація прихватизованих заводів, гідна заробітна плата, реалізовані державні проекти типу аеропорту в Донецьку, робочі місця на Західній і по всій Україні не обміняні на дешевий газ з Росії-подивіться і шукайте все це у Кубку УЄФА, в руках «Шахтаря».
Завтра переїде Ахметов у Лондон погостити до Абрамовича, узявши разом з собою свій «Шахтар», і що тоді ви мені покажете «українського», «нашого» у «команді за яку вболіває вся Україна». Винесений прапор Тимощуком минулого року при перемозі російського "Зеніта" в Кубку УЄФА буде рівнозначне виграшам «лондонського Шахтаря». Хорватський прапор Даріо Серна, Польський Левандовського, ну й про український Гладкого напишуть газети нашої країни, що світились біля Кубка 2009 року. Перемогу в якому забезпечують не футбольні школи різних схожих і талановитих випрацюваних людьми регіону, міста, країни, континенту, а кількість трансферів по скуповуванню гравців і тренерів.
21 травня 2009
|
Чи такий вже «наш Шахтар»? |
Переміщення по ресурсуПогода і Курс USD  Статистика |
