Повні тексти книг, які ви можете вільно завантажити
Формат файлів: chm-справка Windows(зручний для читання), doc-документ Word в архівах rar.
На цій сторінці знаходиться тільки зручний список з тематичними і хронологічними розділами. Самі файли розташовані на сайті-супутнику Файловий склад та на безкоштовному сервісі iFile.it Знайти потрібне на попередньо вказаних сторінках важко, в останньому випадку нереально. Тому для пошуку і підбору матеріалів користуйтесь цією сторінкою з українськими і російськими назвами книг. На сайтах, де вони розташовані, імена файлів містять латинські букви і частково перекладені на англійську.
Щоб завантажити (скачати) книгу просто натисніть на назву-посилання. Якщо вибраний файл розташований на Файловому складі, то завантаження почнеться одразу. У випадку сайту безкоштовного місця під файли iFile.it матимуть місце дві переадресації:
Спочатку з'явиться нова сторінка в якій для продовження потрібно нажати на текст з назвою файла Request Download Ticket (переклад:запит квитка на завантаження)
Через декілька секунд(без таймера затримки) у цьому ж вікні відбудеться переадресація на безпосереднє посилання для завантаження файлу. Зміни на сторінці завантаження матимуть наступний вигляд
Натиснувши Download над назвою файла, розпочнеться завантаження.
Розмір більшості файлів 1-4 MB. Значно більшого, великого розміру понад 10 MB,-супроводжуватимуться вказуванням відповідного об'єму файлу. Характерно для цілих окремих бібліотек у вигляді сайтів призначнених для автономного перегляду. Усі книги будуть під рукою незалежно від наяності підключення до інтернету.
Щоб почати пошук по Бібліотеці скористайтесь сервісом вашого браузера "Знайти на сторінці". Або структорою, яка веде до цілі:
Хронологічні і тематичні розділи
Вміст - 1 Історичні книги, спогади учасників
- 1.1 Україна
- 1.1.1 Незалежна Україна 1991-2004
- 1.1.2 Дисиденти, 1960-1991
- 1.1.3 УРСР, 1945-1991
- 1.1.4 УПА 1943-1955
- 1.1.5 ОУН 1921-1955
- 1.1.6 Друга Світова Війна 1939-1947
- 1.1.7 Червона Армія 1941-1945
- 1.1.8 Дивізія "СС Галичина" 1943-1944, УНА(Українська Національна Армія)-1945
- 1.1.9 Галичина, Волинь, Закарпаття, Буковина, УРСР 1922-1939
- 1.1.10 УГА 1919-1922
- 1.1.11 Січові Стрільці 1914-1922
- 1.1.12 ЗУНР, УНР, Директорія, Гетьманат, Донецько-Криворізька Республіка, Гуляйполе 1918
- 1.1.13 Перша Світова Війна 1914-1918
- 1.1.14 Галичина, Волинь, Закарпаття, Буковина, Малоросія 1711-1917
- 1.1.15 Гетьманщина Виговський, Дорошенко, Мазепа, Орлик
- 1.1.16 Визвольні війни 1648-1652 Хмельницький
- 1.1.17 Українські землі 1500-1648 Сагайдачний, Козацтво
- 1.1.18 Русь
- 1.1.19 Литовсько-Руська доба
- 1.1.20 Галицько-Волинське Князівство
- 1.1.21 Київська Русь
- 1.1.22 Скіфія, Сарматія
- 1.2 Загальна Історія України, від найдавнішого часу до новітнього
- 1.2.1 Видавництво Івана Тиктора, Львів 1935
- 1.3 Окремі питання довших періодів історії, які не вписуються в рамки попереднього поділу на розділи
- 1.3.1 «Афіша», Львів 2003
- 1.3.2 Львівська наукова бібліотека ім. В. Стефаника НАН України, Львів 2001
- 1.3.3 Союз Українських Політв'язнів. Ню Йорк - Торонто - Лондон, 1982
- 1.4 Росія
- 1.4.1 Российская Федерация (Російська Федерація) 1991-2008
- 1.4.2 СССР 1945-1991
- 1.4.3 Великая отечественная война(Друга Світова) 1941-1945
- 1.4.4 СССР 1922-1941
- 1.4.5 Революционная Россия 1917-1922
- 1.4.6 Первая Мировая Война 1914-1918
- 1.4.7 Царская Россия 1542-1917
- 1.4.8 Московское Царство 1400 до 1654(березневих статей Хмельницького після яких цар став іменуватися "Великой и Малой России")
- 1.4.9 Общая история России (Загальна історія Росії)
- 2 Художня література
- 2.1 Українська
- 2.2 Зарубіжна
- 3 Бібліотеки для автономного перегляду
- 3.1 Бібліотека Зустріч(Канада)
- 4 Просто перелік книжок, не структуровано по розділам
Історичні книги, спогади учасників
Україна
Незалежна Україна 1991-2004
Вибрати будь-який вартісний характерний абзац цього матеріалу не вдалось. Наскрізна брехня і лицемірство зібраних прийнятих документів Верховною Радою та повідомлень про події тих років аж відкидає. Чого варте трактування подій біля Софії та Закон про ядерне роззброєння під "контролем" України...
Дисиденти, 1960-1991
Іменем Української Радянської Соціялістичної Республіки, 1972 року, вересня, 7 дня. Судова колегія по кримінальних справах Київського обласного суду в складі: голови – Дишель Г.А., народніх засідателів – Войтенко А.П., Самченко І., при секретарі – Кухарській Т.Г., з участю прокурора – Погорілого В.П., адвоката – Кржепіцького С.М.,
розглянула в закритому судовому засіданні в м. Києві справу по обвинуваченню Стуса Василя Семеновича. 8 січня 1938 року народження, уродженця села Рахнівки Гайсинського району Вінницької области, з селян, українця, громадянина СРСР, безпартійного, з вищою освітою, одруженого, що має сина 1966 року народження, мешканця м. Києва, вул. Львівська 62, кв. 1, що працював старшим інженером відділу технічної інформації республіканського об'єднання Укроргтехбуд матеріяли, раніше не судимого, – в злочині, передбаченому ст. 62 ч. 1 КК УРСР.
Похорон був як похорон: з хрестами і корогвами, з священиком і хором. Молоді хлопці несли на плечах дві чорні домовини. Та не було в тих домовинах покійників. Замість покійників у домовинах лежало по купці брудного піску, перемішаного з кров'ю.
За домовинами вели під руки чорну, як ніч, немолоду жінку. Вона не плакала, і очі її були сповнені не стільки скорботою, скільки гнівом.
Це мати. Вона ховає своїх синів. Позаминулої ночі облавники вбили їх на околиці села.
Цілий день їхні трупи лежали на подвір'ї сільради. І мати приходила, благала, щоб їй віддали мертвих синів для поховання, та червонопогонник з зіркою кольору крові на картузі у відповідь ударив її автоматом у груди.
Мене поселили в гуртожитку в кімнаті на п'ять осіб. У кімнаті жило три українці і зрусифікований німець. У той же день познайомився з міліціонером старшим лейтенантом Балашовим П. А. Він перевірив мою посвідку, і ми обмінялися для знайомства кількома фразами. Він розповів трохи про Березівку.
У Березівці є одне підприємство — ЛЗП (лісозаготівельний пункт) і, можна сказати, одне виробництво — лісозаготівля, а все інше — допоміжні служби.
Журнал Верховної Ради РФ «Родина», № 6-7, 1991 р. пише: «Аресты и депортации, предпринятые НКВД сразу же после вступления Красной Армии в Западную Украину, продолжались вплоть до вступления немецко-фашистских войск в эти районы. По некоторым данным, лишь в 1939-1940 годах без суда и следствия было выселено в восточные районы СССР 1400000 жителей Западной Украины и Западной Белоруссии». Кондратьев у статті згадуваного журналу «Родина» наводить розповідь одного фронтовика, який пояснив, що «находился в спецподразделении, созданном из энкаведешных войск. Таким образом, эти фальшивые бандеровские отряды возбуждали недовольство населения против Бандеры».
В УПА існували такі відзначення:
— Відмічення.
— Похвала.
— Бронзовий Хрест Бойової Заслуги.
— Срібний Хрест Бойової Заслуги II-ої кляси.
— Срібний Хрест Бойової Заслуги I-ої кляси.
— Золотий Хрест Бойової Заслуги II-ої кляси.
— Золотий Хрест Бойової Заслуги I-ої кляси.
УРСР, 1945-1991
101. Розпорядження члена ради у справах РПЦ при раді міністрів СРСР Мероприятия по укреплению православной церкви и воссоединению униатской церкви с православной в закарпатской области УССР 1946 р.
В отношении православной церкви:
2. Организовать миссионерскую работу Православной церкви среди верующих греко-католиков: а) беседы и религиозные чтения миссионеров и священников православной церкви верующих греко-католиков;
...
В отношении униатской церкви:
1. Взять линию на создание стеснительных условий деятельности униатской церкви и духовенства: а) изъять у униатов храмы, отнятые у православной церкви; б) закрыть униатскую семинарию; в) подвести под налоговое обложение без всяких льгот все источники доходов униатской церкви и духовенства; г) национализировать часть имущества (большие дома, производственные предприятия и т. д.) униатской церкви Закарпатской области.
2. Развернуть в советской печати разоблачения профашистской деятельности униатского духовенства и разъяснить значение унии для трудящихся Закарпатья.
Євген Грицяк Історія Норильського Повстання
«Внимание, заключённые! Идти — не растягиваться, назад не оглядываться, в строю не разговаривать, не курить, из ряда в ряд не переходить! Шаг влево, шаг вправо считается побег — конвой применяет оружие без предупреждения! Взять всем руки назад! Вперёд марш!»
Чотириста змучених і виголоджених в'язнів важко зашаркали своїми керзовими черевиками по твердій казахській землі. Довгий робочий день на будівництві пивзаводу закінчився, і нас повели додому, тобто в табір. Йшли як звикли і як того вимагав конвой — мовчки. Кожний замкнувся в собі й думав про своє.
Мене всього полонила ідея організації всегулаґівського політичного страйку, що її кілька тижнів перед тим піддав мені Степан У.
УПА 1943-1955
Для ілюстрації тодішньої ситуації і пристосованої до неї тактики відділів УПА наведемо опис переходів сотні, а опісля куреня "Сіроманці", що входила в склад групи УПА-Південь, а після боїв у гурбенських лісах була прилучена до УПА-Захід:
"...В дуже тяжке положення потрапили "Сіроманці" біля Нового Яричева. Довкола ворог скупчував великі сили. Підходили танки і гармати, силкуючись здушити маленьку горстку українських повстанців. Сонце ніби злякалось і сховалося за темні хмари. Дув різкий вітер і накрапав дощ. Надходив вечір. Вийти з кільця не було кудою. Що робити? Як вийти зі страшного лиха? Вояцтво напружено дивилося на Яструба.
Майже у кожнім селі залога від 30 до 100, або і більше чоловік. Довкола будинку залоги заздалегідь викопані, укріплені безчисленні окопи та кулеметні становища. А дальше і колючі дроти.
В поясі до 30 кілометрів звичайній людині тяжко пройти, бо за документами як пічнуть тебе щокрок випитуватись, то й світ цілий обридне. Де тільки не подайсь від свого дому, то вже хтось потихеньку на віддалі стрілу за тобою безнастанно чигає. Прийшов знайомий у твою хату, то вже цим агент НКГБ цікавиться.
Нас, членів ОУН та вояків УПА, засуджених воєнними трибуналами на довгі роки ув'язнення, везли в далеке та холодне Заполяр'я за те, що ми боролися проти двох світових імперій — гітлерівської Німеччини та більшовицької тюрми народів, — боролися не на життя, а на смерть на своїй прабатьківській землі з лютими ворогами, які загрожували існуванню нації, нищили все для нас святе, українське, русифікували, морили голодом, розстрілювали, вивозили на далеку холодну північ, щоби там нас "порізати без ножа", як писав Шевченко. Це вони вміли досконало робити, бо мордувати, вбивати, грабувати, ґвалтувати вони навчились протягом століть, завойовуючи сусідні народи, спираючись на багнети, насаджуючи страх і покору силою зброї, винищуючи провідні сили нації, щоби пізніше зробити з людей безбатченків, безрідних яничарів та перевертнів.
Ніколи не забуду тих блідих півдитячих облич, що їх я бачив на переходовому пункті ОУН в Зальцбургу, 1947 р. Це були вояки геройської УПА, що щойно вийшли з місця свого недавнього інтернування, їхні очі, що горіли неспокійним вогнем, говорили більше, як напівзамкнуті уста.
Довкола партійна пропаганда підіймала хмари пороху на тему "організованих рейдів УПА на Захід". А очі бійців, що прорвалися з ворожого кільця, говорили про пережиту трагедію, про пройдені труди, про нерівні й незчисленні бої, про війну всього українського народу, що змагається проти величезної поліційно-військової машини кремлівської бестії, яка окупувала нашу незламну Батьківщину.
Ворог почав щораз більше зміцнювати свої гарнізони. Було загадковим, чому саме під зиму він так чисельно зміцнює свої сили. Ворог робив це дуже конспіративно. Розвідка доносила, що ворог зміцнює залоги, бо сподівається нападу УПА. А інші казали, що приготовляються до великої переселенчої акції.
Вже минуло чимало часу після війни, але польський уряд не міг збройно знищити УПА. Заплановано було вивезти українське населення, яке стояло рамено до рамена, і таким засобом знищити повстанців.
1. Завдання і праця підпільної організації
Підготовчий період вимагає від підпільної організації:
— виростити та ідейно виховати своїх членів, які в час всенаціонального повстання творили б авангард збройного виступу;
— військове вишколити провідні кадри;
— нагромадити зброю та виряд на початок збройного виступу (з тим, що опісля зброя буде здобута у ворога);
— шляхом пропаганди освідомити маси в необхідності збройного виступу.
Словацькі частини вже давно не вступали в бої з українськими повстанськими відділами, а угорське військове командування підписало навіть таємний договір з УПА про взаємний ненапад. Зате наступ радянських військ створював серйозну загрозу для УПА. Місцевий люд з жахом чекав повернення більшовицьких вандалів, пам'ятаючи репресії 1939—1941 рр.
Двомісячні великі бої УПА, в яких червоні війська наступали цілими дивізіями, застосовуючи важкі гармати, літаки і танки, спричинялися до значних людських втрат. Влітку 1944 р. всі загони УПА отримали наказ Головного командування розчленуватись на відділи не більше як по дві сотні і перейти в Карпати або більші масиви лісів, а в менш лісистих районах розділитись на чоти або рої.
Рейди проводили рiзнi вiйськовi одиницi УПА. Так в 1943-1944 роках, тобто в час найбiльш масового розвитку збройної повстанської боротьби в Українi, вiдомi випадки рейдування таких великих з'єднань як куренi. До прикладу, в червнi 1943 року в розвiдувальному донесеннi радянських партизан є згадка про рейд в Київську область повстанського куреня чисельнiстю 500 осiб; вдругiй половинi жовтня того ж року на терени Житомирщини рейдує часшна УПА в силi шести сотень; у вiдомому Карпатському рейдi брали участь три сотнi куреня "Євгена" та iншi.
Успешность боевых действий отделов УПА обеспечивали многие факторы, среди которых надо выделить следующие:
— повстанческие отделы всегда сохраняли полную боевую готовность;
— вели постоянное наблюдение за противником, сохраняя при этом в тайне от него свои передвижения и действия.
Инициатива действий обычно принадлежала повстанцам, а не их противникам.
Розташовані на цьому відтинку повстанці вже добре бачили ворожі обличчя. Деякі з них мали зляканий вигляд, на інших, після півторагодинного маршу, видніла впевненість, що в лісі нікого немає. Лише з віддалі не більше п'яти кроків наступаючі зауважили повстанців і грізне виблискування цівок їхніх автоматів. Завмерли, наче спаралізовані, й тільки один крикнув несамовитим голосом:
— Бандєровци!..
На його крик, немов би на команду, заговорила повстанська зброя. Першими почали вогонь рої Лози й завзятого Рубача, а їх підтримала ціла сотня. Федір Кондрат Ми стали на сторожі Волі
Тоді я закинув ремінь на плече і з криком «Вороги прокляті, я вас все одно переб'ю!» почав стріляти стоячи. Дехто з наших, що не встигли далеко відбігти, побачили, що я стріляю, повернулися, заклали диск у той кулемет, який я кинув, і погналися за місюрівцями. То ще вбили п'ятьох. Після бою посходилися наші, але не всі. Вартовий був поранений в обидві ноги, вбили також молодого повстанця, який пробув у загоні лише один день. Ми привезли з Вичівки вбитого в нічному бою повстанця. Він упізнав Місюру, взяв його в полон і вів до Ворона.
Іван Дмитрик У лісах Лемківщини(спомини вояка УПА)
Дорога була дощенту забльокована німецькими військовими транспортами. Вояки виснажені і невиспані та такі брудні, що ледве було видно очі з-під пилюки, волоклися, наче тіні по шляху. Вони нічим не нагадували тих, що в 1939 році маршували на Польщу, ані тих, що в 1941 році йшли на СРСР. У тій збиранині, що втікала тепер панічно на Захід, не було вже тих загартованих, енергійних, рухливих вояків, що тоді. Дух войовничости давно вже вивітрився із цієї, здавалося, непереможної армії.
В Коростенку я зустрівся з хлопцями, які довший час мали зв'язок з УПА і тепер тільки чекали доброї нагоди, щоб шмигнути до лісу.
Степан Хрін(Степан Стебельський) Зимою у бункері
Бій за Лемківщину ми закінчили. Тепер ідемо продовжати боротьбу на схід, за Сян. Наш курінь в складі трьох сотень, моя, к-ра Стаха і к-ра Бора 29.6.47 р. з завзятим, бравурним боєм переходить большевицький кордон біля села Сянки. Відтак через три тижні пробивається, уже розчленований, крізь 20-тисячну большевицьку армію, кинену проти нас. Інші відділи, під час коли Москва в нутрі і закордоном своєю брехливою пропагандою горлала, що «банди українських націоналістів уже зліквідовані, що в СССР іде мирна праця, а в світі будується демократичний лад», під час, коли до Москви з'їхалися міністри закордонних справ на конференцію — через середню Европу пробилися до американської окупаційної зони Німеччини.
Марія Савчин. Тисяча доріг(Спогади жінки-учасниці підпілля)
По всьому видно було, що це бункер зв'язкових, які затримувались у ньому тільки на короткий час. Навіть у сорок дев'ятому році не був він відповідним місцем для перебування провідника. Як виявилось, Уліян опинився тут непляновано, після того, як вирвався живим зі свого бункеру в Здолбунівському р-ні. Він розповів нам свою зимову пригоду.
Господарі, на хуторі в яких мав приготовлений бункер на зимування, були прекрасні люди. Ця родина помагала УПА і підпіллю ще з часів німецької окупації.
ОУН 1921-1955
15 червня 1934 року, о годині 3.40, міністер Пєрацький, після закінчення свого урядування, приїхав автом на обід до льокалю „Товариського Клюбу” при вулиці Фоксаль число 3. Дверник клюбу, побачивши крізь вікно, що міністер висів з авта і ввійшов у сіни, вийшов йому назустріч і відчинив двері до їдальні. Та в ту хвилину він завважив, що ззаду до Пєрацького підбіг якийсь молодий мужчина і вистрілив до нього кілька разів із револьвера. Поцілений кулями, Пєрацький упав до їдальні, обличчям до землі. Переляканий дверник заалярмував присутніх у залі криком „міністра Пєрацького вбито!”
Життєвий шлях, біографія, статті про нього, автобіографія, видані ним праці легальні і нелегальні, інтервю журналістам з приводу боротьби Українського Народу за свою Свободу. А також праця "Перспективи Національно-Визвольної Революції на Україні".
“На Заході не люблять націоналізму, не люблять революції, не люблять фанатизму. Непопулярність нашої справи і багато труднощів на зовнішньому відтинку походять з того, що сучасні визвольні змагання організують і ведуть українські націоналісти, які мають марку фанатиків, і що ці змагання окреслюються як національно-революційну боротьбу, а визвольну концепцію—як національну революцію. Якщо хочемо знайти прихильну поставу західніх держав до нашої справи, мусимо все це змінити. Не треба виступати з націоналізмом, з революцією, не підкреслювати постуляту державної суверенности, тільки надавати нашій боротьбі характер резистансу — боротьби проти большевизму, як проти системи диктатури й тоталізму, за демократичний державно-суспільний лад...“
В такому сенсі і з такою аргументацією ідуть постійні атаки на сучасний революційно-визвольний рух за кордоном, їх ведуть різні чинники, українські й чужинецькі, різними дорогами і способами — з середини й ззовні, від тонкого ідейного проникання, аж до грубих наклепів, провокації і засобів безпосереднього натиску. При цьому різні чинники мають різні цілі.
У контексті зазначеного не важко побачити, що об'єднана організація українського стрілецтва могла б стати альтернативою існуванню УВО. Однак з'їзд УСС, який відбувся на початку квітня 1921 р. у Празі, не вирішив питання об'єднання УСС і Січових Стрільців.
Далися взнаки розбіжності в стрілецькому середовищі. Одна частина стрілецтва схилялася до співпраці з урядом Є. Петрушевича, інша ставала на радянофільські позиції, зв'язувала себе з Комуністичною партією Східної Галичини (з 1923 р. - Комуністична партія Західної України). Чимало старшин і стрільців зайняли сторону Є. Коновальця, який на згаданому з'їзді виступив з промовою.
Машини зупинилися, ми негайно з них вискочили та підбігли до тих молодих мужчин у чорних уніформах, щоб довідатися, хто вони є і для чого стільки їх сюди прибуло, з якою метою. Яке ж було наше здивування, коли вони, побачивши нас, самі заговорили по-українськи. Від них ми довідалися, що вони переважно є колишні члени "Карпатської Січі", які під натиском мадярів відступили під проводом сотника Степана Сулятицького до Румунії, а коли перейшли річку Тису, румуни відібрали в них зброю і, незважаючи на всі серйозні запевнення, усіх негайно передали мадярам, а ті запроторили їх до концентраційного табору, спочатку в Бичкові, а потім в Ніредьгазі, де їх страшенно били та мучили голодом. Тяжко бідуючи, вони там перебули майже три місяці.
Через кілька днів об'єднані сотні «Бурлаки» та «Ластівки» провели ще один спільний напад: цього разу на село Дилягова, жителі якого - поляки - здійснювали реґулярні напади на українські села. 23 вересня 1945 року сотня «Ударники-4» під командою Володимира Щиґельського розгромила станицю міліції в селі Войткова. "Згадана міліція, - читаємо у звіті сотні, - мала на своєму конті десятки помордованих, сотні пограбованих українців. Під час акції 12 міліціянтів вбито, двох здалося в полон, а крім того покарано карою смерті сім польських донощиків. Спалено станицю міліції, пошту і більшу частину виселених господарств".
В Чернівцях записом добровольців займалася група під проводом Балюка, в містах і селах Буковини — це робили'уповноважені на те члени ОУН. Один з учасників Буковинського Куреня, арештований в грудні 1944 р. органами НКДБ після повернення з Франції, так описував процес формування чернівецької групи:"Коли німецько-румунські війська окупували Північну Буковину, я перебував в місті Чернівці. Наприкінці липня 1941 р. в м.Чернівці мене зустрів Олесь Микитюк і запитав, чим я займаюся. Я відповів, що нічим не займаюся і не знаю, що мені робити. Микитюк сказав мені: "Їдь з нами на Україну; зайди до Балюка, і він розповість про все детально".
Коли я зайшов до нього увечері, то він сказав: "Ми записуємо членами в ОУН і запрошуємо їхати на Україну створювати Українську Самостійну Державу"
Конституційний закон звучить:
1. Карпатська Україна є незалежна держава.
2. Назва держави є Карпатська Україна.
3. Карпатська Україна є республика, на чолі з президентом, вибраним соймом Карпатської України.
4. Державна мова Карпатської України є українська мова.
5. Барва державного прапору Карпатської України є синя і жовта, при чому синя є горішня, а жовта долішня.
6. Державним гербом Карпатської України є дотеперішній краєвий герб (медвідь у лівім срібнім пів-полі і чотири сині і три жовті смуги у правому пів-колі) та тризуб св. Володимира Великого. Переведення цього місця закону полишається окремому законові.
7. Державний гимн Карпатської України є “Ще не вмерла Україна”.
8. Цей закон обов'язує зараз од його прийняття.
Лев Ребет Світла і тіні ОУН
ОУН у своїй концепції мала стати понадпартійною організацією (тому назвалася організацією, не партією), організацією, яка мала гуртувати людей не до боротьби за здійснення тієї чи тієї партійної програми, але яка поставила собі за мету об'єднати всіх українців, охочих боротися за основну національну мету: за державну самостійність.
Відси походить велике наголошування «ідеологізму» в організації, з одного боку, і відсування детальних програмових питань на дальший плян, з другого.
ДОКУМЕНТ № 106
НАКАЗ ПРО СТРАТУ БЕЗ СУДУ ЧЛЕНІВ ОУН БАНДЕРИ
ОН, 25 листопада 1941 року.
Айнзацкоманда С/5 поліції безпеки і СД.
На зовнішні пости: Київ, Дніпропетровськ, Миколаїв, Рівне, Житомир, Вінниця.
Об'єкт: ОУН (Рух Бандери).
Незаперечне встановлено, що Рух Бандери готує повстання у Рейхскомісаріаті (Україна), мета якого - створення незалежної України. Всіх активістів руху Бандери треба негайно арештувати і, після ґрунтовного допиту, таємно знищити як грабіжників.
Протоколи допитів мають бути послані айнзацкоманді С/ 5. Цей лист має знищити командофюрер негайно після прочитання.
Оберштурмбанфюрер СС.
Олег Жданович На Зов Києва (про Олену Телігу)
Слідуючі зустрічі були зовсім інші. Олена Теліга стала членом ОУН і приступила до праці в культурній ділянці. Не треба було довгих розмов. Вони розумілись, бож віддавна йшли вже спільним шляхом. Тепер тільки закріплено формально те, що віддавна існувало фактично. І потрібне було лише устійнення зовсім конкретних справ.
Олена Теліга перебрала провідництво мистецького товариства "Зарево".
Друга Світова Війна 1939-1947
Надвечір другого дня я входив у Київ. Значних руїн не видно — все як і колись. Людей на вулицях мало. До центру міста не пропускала застава. На Маріїнсько-Благовіщенській (Саксаганського) вулиці я побачив на стінах великі друковані оголошення. В них пропонувалося всім жидам завтра (якщо мене не зрадила пам'ять), 29 вересня, з'явитись до так званого урочища "Бабин-Яр", біля Лук'янівського грабовища. При чому жидам пропонували мати з собою теплий зимовий одяг та всі свої цінності. Там же було попередження, що хто не з'явиться на цей збірний пункт — буде розстріляний.
Після деякої перерви знову почалися виклики на букву «К». Часто-густо — по два-три рази на день. Мого першого слідчого замінив інший, старший віком, який розмовляв українською мовою. Він, як і перший, намагався довести, що хоче мене врятувати від тюрми і смерті. Крім тих же самих звинувачень («націоналістичне зібрання в клуні Олекси Приступи»), він вишукував нові: немов я ночами стрічався з підпільними «хлопцями-бандитами», допомагав їм ховатися, вже дехто з них спійманий і вони про мене все розповіли... Ми хочемо, щоб ти щиро в усьому зізнався, став нашою людиною, і тоді відпустимо додому.
У Львові й багатьох містах Галичини німецька поліція, повідомляв журнал «Ідея і чин» у січні 1943 р., провела масові полювання на людей до роботи. При цьому виловлювано також політично підозрілих осіб, причому акції, проведені проти українського населення, нічим не відрізнялись від подібних акцій, спрямованих проти єврейського населення Галичини. У селі Любича Королівська Рава-Руського повіту з невідомих причин згоріла стайня з трьома кіньми. Негайно після цього прибув відділ гестапівців та вчинив криваву розправу. Розстріляно на місці 45 невинних селян. Варто зауважити, зазначалось у журналі, що саме в тому часі це село було відзначене за взірцеве виконання контингенту.
Тарас Бульба-Боровець Армія без держави
Самостійник, як колишній вояк Петлюри, стояв на позиціях Самостійної України, а матрос проповідував комунізм. Обидва дружно боролися проти всіх злочинів польської влади, але поза конторою обидва були непримиренні вороги.
Я довго не міг збагнути в чому річ, чому вони ворогують? Від ранку до вечора при станках та по цілих ночах у гуртожитках тривала палка дискусія на тему: нація, Інтернаціонал, капіталізм, соціялізм, комунізм, матеріялізм, ідеалізм, Самостійна Україна, федерація, „жовтень", „березень", революція, контрреволюція, Петлюра, Маркс, Ленін, Енгельс, Троцький, Сталін, Москва, Київ, Варшава, НЕП, індустріялізація і т.п
Дмитро хотів зупинити верескливого німця, але раптом схопився з лавиці угорський капітан, він вклав усю свою тисячолітню ненависть до німців у віртуозну мадярську лайку, тріснув есесівця в зуби, ліг на лаву і захропів. Німець сполотнів, від люті йому відняло мову, тремтячими пальцями він дряпнув кобуру на череві.
Вб'є мадяра, подумав Дмитро і владно поклав долоню на німецьку руку. Німець далі верещав, він кричав, що мадяра мусить убити, бо на це є воля великого фірера, що він як арієць мусить пролити кров кривдника, що його місія — нищити недолюдків, до яких належать мадяри, румуни, слов'яни...
Данило Шумук За східнім обрієм
Звідтам ми переїхали в Коритницький ліс, і раптом за лісом зачувся бій. Ми зупинились у лісі біля розташування сотні, яка там була на постої з Бровою та командиром сотні і його чотовими, а згодом вийшли на край лісу. Бій розгорнувся не на жарт. Над селом Загорів літало три німецьких літаки і обстрілювали манастир. Танки і артилерія били по манастирі так часто, що вогні вибухів мигтіли безустанно. Бій тривав чуть не цілу добу. Ми повернулись до сотні й вислали розвідку. Повернувшись, розвідка доповіла, що манастир оточили німці, які приїхали машинами й танками з Луцька, Ковля і Володимира. Німців бере участь у бою коло півтори тисячі. А з ким саме вони ведуть бій — невідомо.
Григорій Стецюк Непоставлений Памятник
Усім видно, що ось-ось війна буде. Щодня совєтські війська прибувають, уже їх повно у лісі над границею. Німці мають маневри і коли стріляють, то до нас добре чути. Уже совєтські пограничники ходять понад Бугом скрито, бо німці як тільки візьмуть на приціл так і пішов. Також німецькі літаки перелітають кордон і низенько летять над тими бункерами і тим ровом і напевно усе фотографують, а совєтські політруки лають і проклинають їх, „...Дивись німецькі фриці зовсім спускаються над землю і нічого не бояться, а нам нема приказу до них стріляти," і вживає політрук жахливих слів.
Червона Армія 1941-1945
Дивізія "СС Галичина" 1943-1944, УНА(Українська Національна Армія)-1945
Файл містить збірку книжок про Дивізію "СС Галичина":
- Василь Верига "Дорогами Другої Світової Війни"
- Ярослав Овад "Бо війна війною"
- Євстахій Загачевський "Спогади фронтовика"
- Олег Лисяк "Відламки шибки у вікні"
- General Pavlo Shandruk "Arms of Valor"
- Павло Грицак "Вежі і Кулимети"
- Збірник статей і нарисів "Броди"
- Wasyl VERYHA "ALONG THE ROADS OF WORLD WAR II"
- Євген Побігущий-Рен "Мозаїка моїх споминів"
Зі Львова «Нахтіґаль» пішов далі на Схід. Його старшини, підстаршини і вояки відзначились у боях своєю відвагою, і кілька з них були нагороджені медалями. Курінь дійшов аж до Вінниці, й звідти його стягнули до Австрії. Там, у порозумінні з сотником Романом Шухевичем ми опрацювали меморандум ДУН до німецької влади, і цей меморандум підписали всі леґіонери.
Вичувалось непевне положення ДУН. У нас не було ніякого зв'язку з нашим проводом, тобто з тими, що мали зв'язки з вермахтом, бо всі вони були ув'язнені...
З бігом часу нам населення щораз менше зголошувало про рухи партизанських частин, щораз менше було вісток, слабла наша співдія з населенням. Ми знали, в чому причина, й добре розуміли, що перестаємо бути в очах населення борцями за їх мир, за їхнє життя й майно, чого це населення сподівалося від нас.
А що ми могли вдіяти супроти брутальної безглуздої політики німецьких нацистів?! Наші відносини з Мохом щодень погіршувалися. Він паралізував майже кожну нашу дію, свідомо чи несвідомо. Вкінці листопада 1942 року ми, старшини, відбули нараду, що нам діяти далі. Наші вояки одержували жахливі листи від своїх родин про арешти, розстріли членів ОУН, ловлю людей на примусову працю в Німеччині й посилений терор німецької окупаційної влади. Вирішили ми, що Леґіон мусить; закінчити свою службу.
Стоїть питання, як це зробити. Сотник Шухевич пригадав нам, що на його пропозицію ми підписали зобов'язання, що залишаємося в Леґіоні лише до кінця 1942 року. Отже, маємо право з кінцем грудня того року звільнитися з військової служби.
Якби на наше бажання, приїхав другого дня до нас командир дивізії і розпорядив скликати всіх вояків. Це було 22 листопада 1942 року.
Пам'ятний день Леґіону.
Дивізійний командир прийняв звіт і відтак довго промовляв до вояків.
...Я переказав по-українському.
Всі хвилюються. Ми й німці.
Боїмося, що, може, знайдеться хтось такий, що схоче залишитися.
Мовчанка.
Не виступив ніхто. Сотник Шухевич підготував усе добре заздалегідь.
...Старшини виїхали 5 січня 1943 року, а останній вояк ДУН виїхав додому аж 14 січня 1943 року, коли-то старшини ДУН уже були ув'язнені у львівській в'язниці при Лонцкого.
...Після кількох днів нас ніби звільнили, щоб таким чином спровокувати сотника Романа Шухевича, який утік німцям з-під рук у Львові зразу ж після нашого приїзду та пішов у підпілля. Німці конечно хотіли його схопити. Коли цей трюк не вдався їм, нас усіх знову заарештували й посадили у в'язницю, в якій ми пробули аж до Великодня 1943 року.
- Вольф-Дітріх Гайке "Sie wollten die Freiheit" («Вони хотіли волі»)
- Роман Лазурко "На шляхах Європи"
- І. Нагаєвський "Спогади польвого духовника"
- Олег Ляско "За стрілецький звичай"
- Василь Сірський "УПА й Дивізія Галичина; факти і фантазії"
- Юрій Тис-Крохмалюк "Щоденник національного героя Слепка Лавочки"
Дивно, як молоді сільські хлопці, які ніколи не вивчали і не знали німецької мови, могли за три місяці успішно пройти вишкіл. Практичні заняття, а фактично охорона летовища, проходили в бойових умовах. Зенітні устави були прилаштовані на дерев'яних вежах на рівні верхівок дерев, тобто на висоті 3-5 метрів.
Крім галичан на території цієї військової частини було багато Юнаків зі східних теренів України. Про це свідчили нарукавні опаски і пісні, які вони співали на маршах. Якщо галичани перевагу віддавали пісням: "Там на ставі", "Подай, дівчино...", "Гармати грали...", то вони здебільшого співали "Марусю".
Галичина, Волинь, Закарпаття, Буковина, УРСР 1922-1939
Доба лицарських вчинків із зброєю в руках минула. Тепер українець, який хоче прислужитися майбутньому своєї нації — мусить іти на чорну роботу: готовити підвалини і матеріял для нового зриву. Майбутню нагоду створення власної держави — не сміємо зустріти так непідготовленими, як зустріли минулу. Не буду вам говорити про керівників-вождів, — історія їх вчить, хоч дорого каже собі за те платити, а зрештою може й правда те, що народи мають таких вождів — на яких собі заслуговують. Але ми мусимо працювати над тим, щоб зробити свій нарід наскрізь національне свідомим, здібним до організованої боротьби. Не знаємо, коли знову проб'є «дванадцята година», чи ще для нас, чи вже для тих, що ростуть. Коли всі мілійони українців стануть дійсно — українцями, коли кожний селянин зрозуміє «тезу» — Москва — Україна, — ми не будемо чекати від історії «дарунку». Ми видерем у неї те, що нам належиться.
Зважте самі, там—"еміґрація", люди роками відірвані від краю, не розуміють його і його потреб, не вчуваються в ритм революційного життя, чужі їм поняття риску й небезпеки. Щось інше ми тут, на місці, ми — "крайовики", кожного дня і кожної години в огні й у центрі революційних зусиль, тут, де кується революційна зброя, де гартується бойовий дух, де родяться живі ідеї і в конфронтації з живою дійсністю себе утверджують і виправдують…
Перше, що вдаряє в вічі—це самі галичани. Нема між ними ні одного наддніпрянця, ні одного волинця чи холмщака, ні одного буковинця чи закарпатця. Диверсія зродилася на чисто галицькому ґрунті і виляглася тільки в галицьких головах. Це пересуджує її долю, український націоналізм в її інтерпретації і під її прапорами ніколи в Україні не заволодіє. Його похід спиниться на Збручі.
...одним з головних арґументів виступу проти ПУН був закид духового земіґрантщення, в той час як самі вони вважали себе "крайовиками", чи, в термінології з п'ятнадцять літ пізніше, представниками "воюючої України"…
Від самого початку в нас ще була одна перевага над бандерівцями—ми мали в своїх руках або прихильно зневтралізували всю українську пресу.
Од найвидатніших і до найнепомітніших, од геніяльних творців, людей політичної акції, філософів, письменників, учених з світовим ім'ям і визнаною славою і до найпоміркованіших пасивних і байдужих хуторян, позбавлених будь-яких претенсій, політичних або соціяльних, однаково – чи були це представники старшої ґенерації, що склалися й проявляли себе ще до революції, чи, навпаки, представники молодшої й навіть наймолодшої ґенерації, народжені вже за революції, революцією виховані й революцією висунені вперед, вся українська інтеліґенція, в цілому її обсязі, незалежно од віку, соціяльного походження, поглядів, того або іншого ставлення до совєтської влади була приречена на згубу.
Під час захоплення в Росії влади комуністичними заправилами в 1917 році постало питання, що робити з заарештованими та засудженими. Одна частина членів РКП(б) стояла за тим, щоб усіх арештованих масово знищити, друга — засилати до концтаборів, як дармову робочу силу, використовувати там на невільничій праці, а режим в концтаборах створити такий, щоб засуджені протягом терміну свого ув'язнення поступово вимирали. Таке використання засуджених було визнане за доцільне і в квітні 1919 року було ухвалено декрет «Про табори примусової праці в РСФСР»
Харчі на тиждень, по 600 грамів хліба і риби, ми дістали авансом, з тим що як ми не виправдаєм покладених на нас завдань, ці 600 грамів денних будуть поділені на два дні, і наступного тижня ми дістанемо тільки по 300 грамів, бо триста грамів обов'язковий законний приділ для кожного в'язня. Закон цей на Соловецькій мові зформульовано так: урожай чи не урожай, а триста грамів віддай.
Коссак-Охримович-Тураш У визвольно-революційній боротьбі(короткі мемуари)
Пізніше мені доводилось кілька разів зустрічатися та провадити розмови з Бандерою, Коссаком і Охримовичем у Стриї, Львові й під час замешкання Коссака в „Стаховій Волі", а Бандери у „Білля Моя" в Гребенові.
Степан Охримович помер у 1931 р., його передчасну смерть спричинила польська поліція, знищивши його, як провідника українських націоналістів, який був також співробітником ЛНВ у Львові. Степан Бандера й Зенон Коссак були співробітниками „Вістника" у Львові (редактором ЛНВ і „Вістника" був д-р Донцов) і постійно приходили відбирати після виходу з друку „Вістник", „Квартальник Вістника", книжки д-ра Донцова та іншу літературу, яку видавало Видавництво „Вістник", для розповсюдження, тому я, працюючи адміністратором у Видавництві, мав змогу часто з ними бачитись.
УГА 1919-1922
Під кінець 1919 року відроджена Українська Держава вступила в стан затяжної смертельної кризи. Уряд УНР подався в Польщу шукати азилю для себе, а може й союзника для дальшої боротьби з червоною Москвою. Рештки Армії УНР під командуванням генерала Михайла Омеляновича-Павленка перейшли в денікінське, потім большевицьке запілля, у зимовий похід. Галицький диктатор Є. Д. Петрушевич виїхав з Кам'янця Подільського разом із штабом своїх урядовців до Відня на еміґрацію.
Галицька Армія залишилася без державно-політичного проводу (формально зв'язана т. зв. "зятківським" союзом з Денікіном), без запілля і без засобів до життя.
...Епідемія висипного тифу перейшла вже була, щоправда, свій апогей, захорувань було щораз менше, але лікарні, касарні й приватні квартири були вщерть заповнені тими, що видужували з тифу всяких видів — людськими кістяками, що потребували особливої опіки, щоб прийти до сил. Про їх переміщення (транспорт) не могло бути й мови. По бриґадах гинула худоба, бо не було кому подати їй паші й води.
...Думка про військову конвенцію УГА з большевиками, що виринула серед старшин при Начальній Команді в грудні 1919 р., не була новою.
Официально авиация УГА была основана распоряжением Государственного Секретариата Военных Дел (ГСВД — военное министерство ЗУНР) от 1 декабря 1918 г. Этим актом командиром «летунского отдела» был назначен поручик Украинских Сичевых Стрельцов Петр Франко (старший сын известного украинского писателя Ивана Франко), окончивший в 1916 г. лётную школу в Сараево и получивший квалификацию воздушного наблюдателя.
Як правило, на звичайному залізничному ешелоні, що складався з кількох площадок та вагонів, встановлювалися одна-дві гармати, декілька скорострілів й така імпровізована панцерка, як тоді казали, вирушала в бій. З часом площадки стали зміцнювати дубовими брусами, а потім будували на них своєрідні броньовані будки. Паротяг та вагони обкладали листами товстої бляхи, у деяких випадках це робили лише з боків. Згодом на озброєння Галицької Армії надійшли справжні панцерні потяги, збудовані на заводах Дрогобича.
Січові Стрільці 1914-1922
Вслід за цим закликом, представники Союзу, як амбасадори українського національного проводу під час війни, почали в багатьох европейських столицях живу пропагандивну і дипломатичну працю в інтересі українського народу. Отсим започатковано новий період в розвитку української справи, як міжнародної проблеми. Уже найближчі місяці принесли несподівані успіхи в цій праці.
А тою силою, що пригадала світові про існування українського народу та була кріпкою моральною основою для дипломатичної праці Союзу, - була збройна боротьба та пролита в Карпатах кров Українських Січових Стрільців.
Микола Лазарович. «Гей, ви, стрільці січовії…». Формування українського стрілецького руху в Галичині причини, передумови, наслідки
Чи не єдиною органiзованою силою в Галичинi, що бiльш-менш реально оцiнювала тодiшню мiжнародну ситуацiю, було сiчове стрiлецтво, яке розглядало Австрiю тимчасовим союзником. Про це свiдчила як його попередня дiяльнiсть, так i активнiсть у першi днi свiтового конфлiкту. Вже 30 липня львiвськi органiзацiї «Січові Стрільці I» i «Січові Стрільці II» об’єдналися «для спiльних дiй», а їхнiй провiд видав усiм своїм членам наказ негайно прибути до Львова та закликав добровольцiв зголошуватися у стрiлецькi ряди130. Водночас було створено стрiлецький мобiлiзацiйний комiтет (Володимир Старосольський, Іван Чмола, Олена Степанівна та Михайло Гаврилко), який протягом кiлькох днiв зорганiзував першу бойову сотню пiд командою Iвана Чмоли.
Безпосередня пiдготовка до здобуття влади в краї українцями розпочалася в стрiлецькому середовищi ще в період перебування леґiону в Надднiпрянськiй Українi. Так, у травнi 1918 р. в Жмеринцi вiдбулася стрiлецька нарада (найiмовiрнiше, пiд керiвництвом сотника Вiтовського), на якій обговорювалося полiтичне майбутнє Схiдної Галичини. Її учасники, наголошуючи на тому, що Австрiя вводить в оману українцiв i вiддає всю Галичину полякам, пiдкреслювали, що доведеться власними силами визволяти свiй край, але слід визначити час i спосіб дій.
Першою допомiжною формацiєю, що офiцiйно, хоч i з великими труднощами постала в стрiлецькому леґіонi, була так звана «кадра» — «Запасна сотня УСС» (самi ж стрiльцi називали її за козацькою традицiєю «Сiчовим Кошем»). Вона почала свою дiяльнiсть наприкiнцi березня 1915 р. пiд керiвництвом сотника Никифора Гiрняка i була обмежена до 250 чоловік. Її головним завданням було вербувати й вишколювати нових добровольцiв, бо в умовах неприхильного i навiть ворожого ставлення австрiйського командування до Українського Січового Стрілецтва виникла загроза подальшого iснування леґіону.
В той час між студентами були панівні два протилежні табори: т. зв. "культурників", що проповідували конечність займатися виключно студіями, "творити культурні цінності", а ними вже збудується власна держава, та - "мілітаристів", які визнавали, що тільки збройною силою можна вигнати ворога з українських земель і встановити українську державу. І Галя пристала до останніх, що присвячували свої сили творенню мілітарних організацій і праці в тому напрямі по селах, у "Просвітах", "Січах", "Соколах".
ЗУНР, УНР, Директорія, Гетьманат, Донецько-Криворізька Республіка, Гуляйполе 1918
Зорганізувавши сильну й численну Вапнярську групу - біля 10 тисяч багнетів і шабель - большевики намагалися за всяку ціну прорватися на Вапнярку і далі на Жмеринку. В той же час 58-ма дивізія мусіла наступати на Голованівськ і далі на Христинівку-Теплик. 47-ма дивізія підтримує Вапнярську групу. Бригада цієї дивізії і вела бої з Північною і 2-ою дивізіями.
Але ця спроба скінчилась катастрофічно.
З 15 січня завдання переслідування махновців було покладено на літучий корпус на чолі з В. С. Нестеровичем. Новий "могильщик махновщини" виконував наказ з особливим завзяттям. 24 дні корпус переслідував повстанців, роблячи по 80 верст і відпочиваючи 3—4 години на добу. Бої точилися щоденно. Нестеровичу інколи доповідали, що банда оточена і вирватися не має жодної можливості. Комбриг вірив, що ось-ось покінчить з махновщиною. Але не так міркував Махно. Він з жалем дивився на своїх бійців, які у хвилини затишшя збивалися невеликими групами біля кострів і пошепки обговорювали своє майбутнє. Зрештою "батько" запровадив нову тактику: віддав наказ ховати зброю і розходитися по селах, а потім збиратися у встановленому місці й у визначений час. Там на махновців чекатиме і зброя, і коні, і тачанки.
У реформованій УГА належне місце зайняли розвідка і контррозвідка, хоча й були віднесені до "помічних формацій". Необхідно зауважити, що керівництво ЗУНР створило у збройних силах розвідувальну й контррозвідувальну служби значно оперативніше, ніж керівництво УНР. Це можна пояснити більш конструктивним підходом проводу Західноукраїнської держави до питань військового будівництва порівняно із заклопотаною політичною демагогією та "соціальними експериментами" Директорією. Зрозуміло, що збір важливої розвідувальної інформації й контррозвідувальне обслуговування військ були життєво важливі для Збройних сил ЗУНР під час запеклої війни з шовіністичною Польщею.
Юрко Тютюнник Революційна стрихія
До Звенигородки долетіла вістка, що у Київі наше військо бється з росіянами. Вільне Козацтво з власної ініціятиви вирушило на допомогу. В забраних силою чотирьох потягах, захопивши на ст. Цвіткове гармати, прибуло козацтво під Київ. На ст. Мотовилівка довідалися, що сама українська влада зліквідувала виступ, і повернули назад; на ст. Городище стрінули ще потяги з козаками; - то їхали куріні, що одержали наказ штабу коша пізніше.
Майбутній голова Радянського уряду України Г. Л. Пятаков у 1917 році відверто заявляв, що "й думки не може бути про якусь там Україну, тому що все це - вигадки націоналістів" (Літопис революції. - 1929. - №4. - С.141).
..."Следует отметить чрезвычайно осторожное отношение СНК РСФСР к Ц. Раде, исходившее из ленинской установки в национальном вопросе, из стремления не нарушать "права" наций на самоопределение вплоть до отделения, с одной стороны, и с другой - из стремления взорвать Ц. Р. изнутри, привлечь на сторону пролетарской революции революционные элементы из ее среды и, расколов таким образом антипролетарский национальннй фронт, значительно облегчить разрешение национального вопроса и, следовательно, победу пролетарской революции" ("К отчету о I Всеукраинском съезде Советов Р., С. и К. Д.". - Летопись революции. - 1928. - №1. - С.265).
КП(б)У, Советское правительство Украины, приступая в конце 1918 г. к решению вопроса о создании вооруженных сил республики, рассматривали его как часть общего процесса строительства Красной Армии страны. Было сразу же определено, что Красная Армия Украины является составной частью общероссийских вооруженных сил и на нее распространяются все соответствующие законоположения.
Серед гетьманських охоронних установ другого напрямку варто назвати, насамперед, Державну Варту, яка безпосередньо виконувала поліцейські функції і складалася з освідомчих, карно-розшукових, залізничних і загальних підрозділів. Департамент Державної Варти у складі міністерства внутрішніх справ було утворено 18 травня, тобто відразу після приходу до влади П.Скоропадського.
Сама назва «1-ий Гуцульський полк морської піхоти» повстала з того, що морський міністр М. І. Білінський, шукаючи для майбутніх морських частин здорового поповнення, ще не зараженого партійною хворобою розкладу, і, підводячи головну базу національно-державного виховання цих частин, зупинився на гуцульському племені, як найменш зачепленому червоною заразою одного боку і як здатному з гір і гірських річок майбутних моряків, тим більше, що лише тимчасово маявся їх узяти до морської піхоти. Для того міністр, Одержавши дозвіл від Військового Секретаріату ЗОУНР на можливість такого набору гуцулів, побував сам на Гуцульщині, нав'язуючи також контакт з місцевими діячами.
Але, знов підкреслюю: ми не збройною, не фізичною силою хотіли доводити своє право. І як це ні здасться на перший погляд протирічивим, а як раз на військовій справі це найкраще й виявлялося…
З моменту гетьманського перевороту, коли владу захопила руська буржуазія, української держави й того невеликого сліду, що ще лишався при Ц. Раді німецького періоду, вже не стало. Вся Гетьманщина була тільки закінченням формації контрреволюційної буржуазної державности на Україні, початою Ц. Радою за допомогою німецького мілітаризму. А поскільки українська нація своєї буржуазії не мала, то й буржуазна викінчена державність перестала бути українською.
...Найбільша одзнака українського характеру державности, українська мова, скрізь, як відомо навіть гетьманофільським патріотам, сістематично й планомірно нищилась по всіх інстітуціях, урядуваннях, урядових актах, виступах. Од влади навіть у дрібних адміністративних орґанах українці свідомо відсувались...
Коли б це маси виразно бачили й відчували, то за що могла би йти боротьба між нами й руськими комуністами? Тільки за той чи инчий національний характер влади. А тут, я був певен і тепер та певність у мене тільки побільшилась, вони не мали би ніякого успіху. Але переважна більшість членів Директорії на чолі з С. Петлюрою поставилась неґативно до мого внесення. Основною причиною цього був, розуміється, їхній "поміркований", дрібно-буржуазний світогляд, псіхіка обивателів, яких національне чуття втягло в революцію, а обставини зробили політичними діячами.
...Насамперед, казав С. Петлюра, військові ні за що цього не приймуть. ("Військові" - це не салдатські маси, а штаб січових стрільців, ґен. Осецький й ще два-три офіцери.)…
Тоді я свідомо пішов на хитрість. І члени Директорії, й більшість партій у своїх промовах виявляли згоду рішуче боротись з буржуазією...
Треба зазначити надзвичайно шкодливу ролю полковника Балбачана на Харьківщині. Цей виразний і свідомий український реакціонер зразу підірвав і навіть убив на всьому лівобережжю авторітет і вплив Директорії. Виставляючи себе, як офіціального представника Директорії на Харьківщині, він поводився там, як найлютіший противник і ворог її. Не кажучи вже про те, що він наставляв скрізь таку адміністрацію, яка нічим майже не відріжнялась від гетьманської (а часто лишав на місцях і самих гетьманців), він учиняв ще такі річи.
В Харькові як раз під час повстання меньшевиками скликався робітничий з'їзд. По всім даним з'їзд мав бути не большевицький…
Це мусіло лякати парламентські, кулуарно-канцелярські душі галицьких рутенців-проводирів. Вони зовсім не мали на увазі ніяких соціальних чи навіть глибоких політичних революцій, їм ходило переважно оте, щоб вирвати з під польського національного панування Галичину, зробити з неї маленьку українську державу, забезпечити національні права українського народу й "шлюс".
...Але що робити: маси тяглися до тої "азіатщини", галицький забитий селянин почував пробуджену соціальну й національну рідність з наддніпрянським братом своїм, галицький робітник клясовим інстінктом своїм тягнувся туди, де йшла велика, народня, дійсно визвольна з під усякого ярма боротьба. І через те Національна Рада мусіла піти на уступки й згодитись на з'єднання. Але це було тільки формальне поєднання.
...І тільки сила вікової ненависти до польського пана та природна слухняність галицького селянина й звичка коритись начальству тримали в дісціпліні й послуху оті босі й голі селянські війська. Ці галицькі "патріоти", не допускаючи "партійних" полків і глушачи революційні пориви свого народу, все виставляли свою любов до держави, - тільки, мовляв, у ім'я державних інтересів вони вели свою акцію. Добре. Чом же вони не врятували тої державности, коли це можна було зробити?
...Адже большевики (в червні 1919 р.) пропонували цим "патріотам": ми вам дамо зброї, одежу, всієї амуніції, навіть свого війська, коли треба, -вступайте з нами в союз, давайте разом бити поляків, вам потрібна ваша країна, а нам треба пробитись до Угорщини. Тільки одна умова: ліквідуйте Петлюрівщину. Кулуарні "патріоти" від цього відмовились.
...Бо, перш усього, - як вони кажуть, - вони не могли орієнтуватись на "труп", се-б-то Совітську Росію. А друге, вони не могли зрадити наддніпрянців, особливо тоді, як приїхав Петлюра з сьома міністрами й "десять годин виплакував помочи" проти большевиків і благав не вступати з ними в союз, не ліквідувати його.
...Коли большевики вже підходили до самого Кам'янця й от-от мали взяти цей останній закуток, диктатор Петрушевич, здавшись на сльози Головного Отамана Петлюри, вислав проти большевиків кільки бриґад свого війська й врятував на кільки місяців владу отаманщини...
Коли ж галицька армія перейшла зовсім на теріторію кам'янецького Правительства, то виявилось, що всі петлюрівські обіцяння лишились обіцяннями.
Перша Світова Війна 1914-1918
Виступили на світанку, пройшли кілька кілометрів широким полем, що все було засіяне слідами недавніх боїв - вибоїнами від "чемоданів", міленькими шанцями, частинами солдатського обіхідку: там патронташ, у грязюку втоптаний, там баклажка розбита, там дивно покручений велосипед, лопатка - з тих, що кожен другий піхотинець має носити при собі з правого боку.
Ранок був холодний, дорога важка, бо до чобіт прилипала пудовими тягарами добре розмішана обозами грязюка; хотілося спати, хотілося не заглядати вперед, назустріч грізному, невідомому майбутньому, а думки настирливо лізли й лізли надокучливими роями, примушуючи тіло тремтіти, а зуби ганебно цокотіти.
Несподівано - метушня в голові колони, крики команди - од роти до роти:
- На обрії ворожа кіннота! Забігали півротні, фельдфебелі, унтери, переказуючи метушливо накази:
- Праворуч уздовж дороги - в цеп!
Галичина, Волинь, Закарпаття, Буковина, Малоросія 1711-1917
Ближчим приводом провалу було таке: На Різдво 1893 р. М. Байздренко поїхав по літературу до Галичини. Накупив там книжок та доручив жидові перепачкувати їх через кордон і вислати баґажем до Харкова. Жид це зробив, але дав знати жандармерії. Транспорт прийшов до Харкова, члени гуртка ходили з дублікатом на залізницю, а жандармерія за ними стежила і таким чином пізнала декількох „Тарасівців”. Жандарми дали транспорт одержати, простежили, куди книжки порозділювано, й викрили цілу організацію. Зробили труси, і у В. Степаненка найшли записну книжку, де докладно зазначувалася діяльність громади, бо писалася вона в виді щоденника.
З Мотронинського манастиря вирушило, мабуть, триста повстанців. Курінні отамани Неживий, Бондаренко, Швачка й Журба подались із невеличкими загонами, як зав'язком їхніх частин, на призначені їм терени. Полковник Максим Залізняк із головною частиною подався до Лебедина, а звідси його похід ішов через міста: Медведівку, Жаботин, Смілу, Черкаси, Корсунь, Канів, Богуслав, Шайки, Камінний Брід, Межин, Лисянку.138 В усіх тих містах, по здобутті їх, Залізняк винищував поляків і жидів, роздавав залишене панське майно міщанам і селянам, установляв українську управу й доручав зберігати лад та порядок. Коли відділ Залізняка проходив через села, назустріч йому виходили селяни із хлібом-сіллю: це значило, що вони на вістку про повстання вже самі впоралися зі своїми панами.Коли цього не було, то це означало, що в селі є ще польські пани.
Гетьманщина Виговський, Дорошенко, Мазепа, Орлик
Після смерті І.Скоропадського Петро І взагалі заборонив вибори нового гетьмана. Тимчасово його заступив, тобто, став наказним, чернігівський полковник П.Полуботок (1660-1724 pp.), якому судилося відіграти велику роль в українській історії. Народившись у відомій на той час сім'ї козацького старшини Леонтія Полуботка (у різні часи був переяславським полковником, генеральними осавулом і бунчужним), Павло, як довів сучасний дослідник О.Коваленко, замолоду поділяв політичну програму гетьмана І.Самойловича в обстоюванні автономного устрою Гетьманщини в складі Російської держави. До самого кінця він так і не позбувся ілюзій щодо можливості досягнення на цьому ґрунті компромісу із сюзереном. Будучи одним із ймовірних претендентів на гетьманський уряд у 1708 р., Полуботок не став керманичем козацької держави тільки тому, що Петро І запідозрив у ньому можливого зрадника своїх інтересів в Україні. "Этот очень хитер, он может Мазепе уравняться", - нібито сказав цар. Проте в 1712 р.
З числа тих, хто тримав гетьманську булаву, героями дослідницьких есе даної книжки обрано шістьох. Авторка зупиняється саме на цих особах тому, що їх об'єднувало найважливіше — вони були носіями ідеї незалежної самостійної Української держави. Втіленню цієї ідеї в дійсність вони присвятили все своє життя, поставивши за мету попередньо вибороти звільнення українського народу від панування чужинців. Діяти цим гетьманам довелось у найскладніших, найтяжчих, іноді найтрагічніших для України історичних умовах. Такі великі держави, як Польща, Османська імперія — Туреччина, Кримське ханство, Московія (пізніше Російська імперія), домагалися повного загарбання України, вели між собою війни за оволодіння її землями.
Визвольні війни 1648-1652 Хмельницький
Насправді ж бойовий стан польського війська під Корсунем вагався в межах 6 000 люда, як не враховувати сюди кількакратно вищого ще числа чурів і обозної служби.
Польська артилерія була доволі сильна. Усіх гармат було 18, з того вісім у розпорядженні самого Потоцького, чотири в полку Денгофа, чотири у Сєнявського, а дві в інших піхотних відділах. Припаси харчів і паші буди достатні і достосовані до плянів польської кампанії.
11-го травня 1648 р. Потоцький одержав від команданта Кодаку Ґродзіцького вістку про перехід відділу, що плив Дніпром, на сторону Хмельницького.
Українські землі 1500-1648 Сагайдачний, Козацтво
Під самою Москвою прийшло до сутички запорожців із царською ґвардією; у бій ходив і сам Сагайдачний. У боротьбі московському воєводі Бутурлинові видер із рук копя, ударив його булавою і звалив із коня. Але головному наступові на Москву 11 жовтня 1618 р. не поталанило; запорожці й так не брали у ньому участи, бо стояли в запасі й мали завдання пізніше заатакувати відкриті брами петардами й добувати вулиці. При повороті Сагайдачний добув іще Калуґу, а козацькі загони знищили всю сусідню околицю. Ця кампанія немало спричинилася до того, що Московщина мусіла скласти з Польщею мир…
Під Хотин над Дністром надійшла велика козацька армія, — 41.520 козаків, як записано у докладному реєстрі під проводом Сагайдачного. Все це була кіннота з рушницями. Артилєрія складалася з 22 пушок. Запорожці укріпилися в оборонному таборі. Турки обстрілювали їх артилєрію й кілька разів робили дуже сильні наступи, але табору добути не могли. Запорожці знов робили випади зі своїх укріплень, доходили аж до турецьких шатер, знищили туркам пушки й придбали добич і забрали бранців. Боротьба тривала 39 днів. Війна не довела до нічиєї перемоги. Обидві сторони помирилися; у мирі турки обіцяли спиняти татар від нападів на Україну, зате поляки пообіцяли, що запорожці понехають походів на Чорне море.
Найбільш славетним запорозьким кошовим був Іван Сірко. Не було на Січі чоловіка більш популярного, але вкупі з тим не було й більш короткозорого, як він. Він відживив старі запорозькі традиції й ідеали: майже ввесь час веде він. боротьбу з татарами та турками, і в цьому добачає найважніше завдання Запорожжя.
На початку XVIII ст. був ще видатний отаман — це Кость Гордієнко, сучасник гетьмана Мазепи. Він один серед усієї старшини найближче узяв собі до серця і зрозумів автономні забаги Мазепи. Він бачив, що гетьман бажає дати Україні самостійність, пригорнувся до нього і до самого кінця підтримував його із усім Запорозьким військом. Тоді як українські козаки і посполиті покинули Мазепу, одне Запорожжя лишилося йому вірним.
Походження козаків. - Козаки татарські; козаки південноруські; козаки низові або запорізькі. - Причини появи південноруського козацтва. - Початок відділення запорізьких козаків від українських. - Шість періодів історичного життя запорізьких козаків. - Змішування запорізьких козаків з українськими у Москві й чітке розрізнення їх самих від гетьманських козаків. - Перші вожді, що об'єднували козаків для спільної мети. - Князь Дмитро Вишневецький, його похід на Низ Дніпра, перша спроба заснування Січі на острові Хортиці, служба російському цареві, польському королю, похід у Молдавію і трагічна загибель у Царгороді.
Історія Війська Запорозького з малюнками, картами й планами. Сім великих оповідань охоплюють добу 1483-1828 років: від початків козаччини до останніх часів Задунайської Січі. Додаток до оповідань: пам'ять про запорожців в народній образотворчості пізніших часів - малюнки на теми козацького та гайдамацького життя. Реєстр кошових отаманів Війська Запорозького за добу 1652-1775 рр.: від Лутая до останнього кошового Нової Січі - Петра Калнишевського.
Були серед козаків різні ремісники, в тому числі суднобудівники.
Для будівництва використовували липу, вербу, ситник, яких у районі Дніпра було вдосталь. Так, великі бори тягнулися правим берегом Дніпра, в районі порогів та на багатьох його островах.
Щодо самої чайки, то слід сказати, що був це великий морський човен, у якому могло вміститися від 50 до 70 чоловік, — з оснащенням, озброєнням та провіантом. Головною його частиною, як свідчить французький інженер Боплан, був кіль-човник довжиною близько 15 метрів, видовбаний з липового або вербового дня, поширюваний вгору. Від нього розбудовували корпус, прибиваючи дошки цвяхами, розширюючи і видовжуючи його із зростанням висоти, а човен забезпечували жердинами. Міцно спаяні дошки обводили колодою з липової кори і обливали їх смолою.
Русь
Та ось помалу «пільгові роки» минали. Більшість земель по лятифундіях була роздана дрібній шляхті в оренду або в застав. Панщина щільніше присувалася до селян, які вже були звикли до повної волі; шляхта, яка тепер безпосередньо мала діло з селянами, почала вимагати від них щораз більше праці на свою користь. Зростала сіть панської адміністрації й щораз тісніше обхоплювала життя селянина з усіх боків. Відновилася з появою римо-католицького духовенства й колишня нещаслива політика навертання православних на унію. Все це дратувало народ і викликало з його боку реакцію.
В уяві широких кол українського суспільства представляється власна історія і досі в виді розірваних епізодів Київського й Галицько-Волинського князівства та Козаччини. Тих добрих 250 літ між смертю останнього нащадка короля Данила (1340) та першими потужнішими виступами козаків якось немов зникають із нашої свідомости й з того скарбу історичних традицій, на якому витворюється сучасне національне обличчя Українця. Революція 1917 року і слідуюча за нею національна боротьба, оживили інтерес суспільности до історичних епох, коли живіше проявлялось власне державне життя, але часи, коли Україна творила складову частину Великого Князівства Литовського, опинились поза дужками зацікавлення. Очевидно, зовсім не заслужено.
Микола Аркас. Історія України-Русі
Про руську державу у Полянській землі, з столицею Київом, згадують чужі письменники IX та Х століття. Але почалася вона багато раніш – напевно вже на початку VIII віку були в Київі і сильне військо і князь із значною властію. Що початок русько-української держави стався у Київі, в тому нема нічого дивного. Се було найстарше, найбільш торговельне й багате місто на всім тім просторі, що пізніш став зватись Руською державою. Сюди зїздилися й купці з чужих країв з усяким крамом. Тих багатих і торговельних людей треба було захистити, треба було оборонити їх од сусідів, ласих на їхні товари та багацтво. Тому то київські люде, особливо значнійші, більші, що прозивалися боярами, здавна позаводили при собі ватаги людей сильних, одважних, військових. Згодом у Київі зібралося чимале військо і воно обороняло місто од сусідів та ходило з купцями, як вони везли свої товари в чужий край. Старший над тим військом був київський князь.
Литовсько-Руська доба
Галицько-Волинське Князівство
Київська Русь
Скіфія, Сарматія
Загальна Історія України, від найдавнішого часу до новітнього
Видавництво Івана Тиктора, Львів 1935
Велика Історія УкраїниРік, що пронісся над престолами й народами Европи, мов весняний хмаролім, розторощив неодну спорохнявілу вербу та неодного дуба розбурхав з віковічного сну. На чорному небосклоні тогочасної, реакційної Европи заблис той рік і погас, мов метеор, але одна з його іскор попала в серце забутого Богом і людьми українського народу в Галичині та пробудила його до нового життя. «Русалка Дністрова» залишилася датою літературного відродження, 1848 рік став роком політичного пробудження українського народу.
Революційна заграва спалахнула в перших днях січня 1848 р. в Медіоляні. Італійці збунтувалися проти австрійської влади, в Парижі повстали республиканці проти короля Люі-Пилипа, з кінцем лютня тогож року. З черги прокотився гомін революції по Німеччині, а дня 13 березня 1848 р. виросли перші вуличні барикади у Відні. Два дні згодом проголошено першу австрійську конституцію, що була останньою дошкою рятунку для габсбурської династії.
Окремі питання довших періодів історії, які не вписуються в рамки попереднього поділу на розділи
«Афіша», Львів 2003
Теоретична основа російських міфів базується на твердженні, що населення середнього Подніпров'я перекочувало в XI-XII століттях у регіон Волго-Окського межиріччя і дало початок формуванню «великоросійського» народу.
Проаналізуємо уважно запропоноване великодержавною історіографією бачення цього процесу. Звернемося ще раз до найдавнішого історичного джерела «Літопису Руського». Повторимо призабуті і не усвідомлені до кінця відомості про розміщення на східноєвропейських просторах руських племен.
З XIV–XVII ст.ст. у науковому обігу існує велика кількість історичних документів (політичних, юридичних, церковних), які не залишають найменшого сумніву, що і в литовсько-руську і в наступну — козацьку добу національна територія України йменувалася далі Руссю, а її мешканці — русинами. Це підтверджують тогочасні літописи, хроніки, мемуари, поземельні акти, привілеї-данини, заповіти, книги записів Литовської метрики, Руської метрики і т. д. Наприклад, київського воєводу Костянтина Острозького (1526–1608) в тогочасних документах постійно називають русином. Мелетій Смотрицький так писав на порозі XVII ст. про національну ідентичність: “Не віра робить Русина русином, Поляка поляком, Литвина литвином, а народження і кров руська, польська та литовська”. У Смотрицького “русин” — це не хто інший як українець.
Союз Українських Політв'язнів. Ню Йорк - Торонто - Лондон, 1982
Окремою справою, яка вимагала поїздки до Ізраїлю, щоб вияснити її, була справа Митрополита Української Католицької Церкви Андрія Шептицького. Точніше - питання, чому Митрополитові Шептицькому компетентні чинники Ізраїлю ще й досі не признали звання "праведника", щоб цим офіційно висловити подяку всего жидівського народу за те, що український Митрополит одинокий в тодішній Европі окремим листом до Гітлера і Гімлера запротестував проти жорстокого переслідування й винищування жидів, а вслід за тим у своїй резиденції у Львові, в підземеллях катедри св. Юра, врятував життя кільканадцять рабінам з їхніми родинами і доручив усім українським священникам, монахам і монахиням помагати жидам і рятувати їх від смерти.
Росія
Российская Федерация (Російська Федерація) 1991-2008
СССР 1945-1991
Великая отечественная война(Друга Світова) 1941-1945
СССР 1922-1941
Революционная Россия 1917-1922
Первая Мировая Война 1914-1918
Первая Мировая Война
В результате Первой мировой войны карта Европы оказалась полностью перекроена. Возникли новые государства: Австрия, Венгрия, Югославия, Польша, Чехословакия, Литва, Латвия, Эстония и Финляндия.
…
Разрешённый "Браунинг" модели 1906 года сделал популярными карманные пистолеты, и в январе 1912 года на Ружейном полигоне Офицерской стрелковой школы прошли испытания 6,35-мм пистолетов "Маузер" и "Штайер", созданных под явным влиянием "Браунинга" 1906 года и под его патрон (6,35x16 "Эйч Пи" или 6,35 "ауто").
Царская Россия 1542-1917
Московское Царство 1400 до 1654(березневих статей Хмельницького після яких цар став іменуватися "Великой и Малой России")
Общая история России (Загальна історія Росії)
История России Книга Личмана
В результате стрелецкого мятежа первым царем был объявлен Иван, вторым — Петр, а их старшая сестра Софья стала регентшей при малолетних царях. В годы правления Софьи Петр и его мать жили преимущественно в подмосковных селах Коломенском, Преображенском, Семеновском. С трех лет Петр начал учиться грамоте у дьяка Никиты Зотова.
Художня література
Українська
Зарубіжна
Бібліотеки для автономного перегляду
7 MB, оригінальна адреса http://www.geocities.com/zustrich/word.htm
Просто перелік книжок, не структуровано по розділам
Микола Гоголь Вій
ІІрена Книш Життя й легенда Олени Степанів
Уборотьбі за волю під бойовими прапорами УПА
Микола Куделя Під мурами Луцької тюрьми
Іван Стебельський. Шляхами молодости й боротьби (спогади про Леґіон полк. Сушка)
Василь Паливода Спогади українського повстанця і багаторічного вязня ГУЛАГу
Олекса Кобець. Записки полоненого (пригоди і враження учасника Першої світової війни)
Кобзар
Володимир Антонович. Про козацькі часи на Україні
Пантелеймон Куліш Чорна Рада
Левко Лук'яненко. Сповідь у камері смертників
Володимир Сідак. Національні спецслужби в період Української революції 1917-1921 рр
Петро Мірчук. Коліївщина. Гайдамацьке повстання 1768 р
Михайло Масютко Досвітній сполох(оповідання)
Юрій Горліс-Горський У ворожому таборі Спогади
Петро Мірчук. УПА 1942-1952
Микола Лазарович, Наталія Лазарович. «Машерують наші добровольці…»
Юрій Коллард. Спогади юнацьких днів (1897-1906)
Сергей Ткаченко Повстанческая армия (Тактика борьбы)
Микола Лазарович. Культурно-просвітницька діяльність Українських Січових Стрільців у роки Першої світової війни
Степан Ріпецький. Українське Січове Стрілецтво. Визвольна ідея і збройний чин
Микола Гоголь Ніч прото різдва
Туди, де бій за волю Спогади курінного УПА Максима Скорупського
Микола Гоголь Тарас Бульба
Іван Йовик Нескорена армія Із щоденка хорунжого УПА
Українська Партизанка
Юліян Химинець. Мої спостереження із Закарпаття
Віктор Петров. Діячі української культури (1920-1940 рр.) — жертви большевицького терору
Омелян Нестайко. Великі міфи імперії втеча від власної ідентичності
Левко Лукяненко Маршал Жуков і Українці в 2-ій Світовій війні
Володимир Сергійчук Морські походи запорожців
Петро Мірчук Нарис історії ОУН 1920-1939
Михайло Антонович. Історія України (фраґменти)
Зиновій Книш Початки УВО в Галичині. Розбрат
Олена Апанович ГЕТЬМАНИ УКРАЇНИ
Дивізія Галичина
Ген. Микола Капустянський. Похід Українських армій на Київ-Одесу в 1919 році
Іван Франко
Олександр Гуржій, Тарас Чухліб. Гетьманська Україна
Богдан Андрушків Тернистими Стежками
Обмануті надії (спогади колишніх Юнаків протилетунської оборони)
Дмитро Дорошенко Нарис Історії України
Євген Наконечний Украдене Імя чому русини стали українцями
Галина Гордасевич Степан Бандера Людина і Міф
Історія Українського Війська Частина ІІ
Адріан Кащенко Твори
Андрій Дуда, Володимир Старик. Буковинський Курінь в боях за Українську Державність 1918-1941-1944
Сотенний Бурлака
Дмитро Яворницький. Історія запорізьких козаків
Велика Історія України
Василь Стус в житті, творчості, спогадах та оцінках сучасників
Василь Офіцинський. Дистрикт Галичина (1941-1944). Історико-політичний нарис
Василь Кожелянко. Дефіляда в Москві
Антін Лотоцький. Княжа слава історичні оповідання
Валерій Волковинський. Нестор Махно
Олег Романчук Хроніка одного конфлікту між Раднаркомомом РРФСР і Центральною Радою
Степан Бандера Автобіографія, Біографія, Погляди, Інтервю
Юрій Киричук Історія УПА
Володимир Винниченко. Відродження нації
Федір Пігідо-Правобережний. Велика вітчизняна війна. Спогади та роздуми очевидця
Петро Мірчук. Зустрічі й розмови в Ізраїлю (Чи українці традиційні антисеміти)
Никифор Гірняк. Останній акт трагедії Української Галицької Армії
Рейди УПА теренема Чехословаччини Володимир Вятович
Юрій Тис-Крохмалюк. Бої Хмельницького (військово-історична студія)
|
|
