Масованість обслуговуючої імперський інтерес російської пропаганди, направленої проти української держави і проти українського народу, зростає пропорційно "усилению роли России в мире". Коли при недостатньості відомих тем голодомору і українського націоналізму, використовуються будь-які приводи для плювка в українську сторону. Штучно створені провокації за допомогою п'ятої колони і агентури також є постійною складовою інформаційних нападів на Україну.

Позиція представників Росії в ООН, в Парламентській Асамблеї, на міжнародних конференціях неодмінно є засуджуючою в чомусь Україну. Згадки про Україну Путіна, Медвєдєва і російського МЗС обов'язково містять хамське повчання чи неприхований натяк на нього. Проросійські депутати різного рівня, як і інші  політичні та масмедійні організації, що належать до складу п'ятої колони Росії в Україні, задихаються, якщо не виносять на світ якусь соромлячу нашу Державу брехню чи напівправду.

За відносно короткий час, терміном місяць, Україна неодноразово відчула таку "братську" діяльність Росії. Більша ніж звичайно концентрація нападок за останній час пояснюється післягрузинським ефектом.  До звичного рівня чмирення України російська сторона добавила необхідність офіційно виправдати  своє вторгнення в Грузію. На Америку все спирати не вигідно, бо треба  якось співпрацювати далі в міжнародних структурах. Але й зробити "винуватцем" збройного конфлікту на Кавказі тільки "маленьку Грузію" також політично програшно. Як тут не накинутись на Україну, виставляючи її основним "підбурювачем" і "взагалі"? 

В сумі підраховуєм статистику:

- Виступ представника Росії в ООН Чурікова в Нью-Йорку з приводу голодомору відбувся в традиційному антиукраїнському стилі. За його словами виявляться це вже не просто природній голод посилений радянськими прядками, а наслідок колективізації. Тобто старе пояснення позиції Росії хоч трохи і зсунулось, але сама вона не змінилась-геноциду направленого власне на винищення українського народу не було. Страждали мовляв усі від колективізації, в тому числі і на території Російської Федерації. Для нью-йоркців і решти далеких таких аргументів, звісно, вистачає. Тут же українці, які піднімають це питання, виглядають політикуючими, а після слів співчуття Чурікова трагедії загиблих-ошарашеними жертвами, які не розуміють що сталось.

Розрахунок вірний. Тому що звідки міжнародній спільноті знати, що колективізація з заганянням в колгоспи немає за логічний наслідок вимирання людей з голоду. Бо хто тоді в колгоспах працюватиме? І що це за колективізація і якими потребами в новому колгоспному господарстві пояснюється забирання всієї їжі до чиста в людей і військові оточення навколо сіл? І чому на території Російської Федерації "голод від колективізації" проходив в місцях компактного проживання українців? Якщо це не геноцид, то що ж значить це поняття?

Натомість, замість вияснення деталей процесу колективізацій в СССР і особливостей проведення її в регіонах та співвідношення національного складу загиблих, Чуріков запропонував осудити героїзацію пособників фашистів. До яких зачислив Шухевича.  Підхід той самий, що й у випадку представлення питання голодомору. Нацисти  погані і всі хто з ними співпрацював теж. А нехороші українці йдуть проти лінії осудження всіма визнаного зла.

Тільки от Пакт Молотова-Рібентропа і співпрацю Сталіна з Гітлером в розділі Польщі під таке поняття не підводив, як і учасників присвяченого цій події параду в Брест-Литовську. За те в Шухевича право бути в німецькому батальйоні Нахтігаль і воювати проти совєтських окупантів України забрано і названо пособництвом. Насправді, це до московитів можуть бути претензії по пособництву, але не до українців, державу яких в 1920 захопила нова московська імперія. А Західну Україну взагалі в 1939 р. Тож чи мав Шухевич, як свідомий негромадянин комуно-московської імперії, питатись совєтів де швидше постане Воля України?  І чи в праві такі претензії висуватись до будь-якого українця, що воював з неукраїнськими арміями в ті часи?

- З іншого боку накинувся на нашу державу один з неприхованих п'ятиколонних депутатів Верховної Зради Коновалюк, звинувачуючий Україну в збройному конфлікті на території Південної Осетії, Абхазії. Цікаво чи ще десь такі є,  що риють на свою країну компромати, будучи депутатами? І роблять це гордо, наче ні в чому не бувало і велику справу?  Думаю, що не багато знайдеться Коновалюків поза Україною, які будучи незадоволені діями своєї країни і перебуваючи у досить високому ранзі біжать скаржитись сусіднім країнам. Причому постраждалій. Бо українська зброя і українці вбивали росіян, які вторглись на територію Грузію, і саме Росія є постраждалою від неї. Підконтрольні їй Південну Осетію і Абхазію також варто вважати Росією в цьому питані, доки там їх війська.

Не зрозуміло залишаться чого Коновалюк й далі носить депутатський значок України. України, що за його висловлюваннями була обов'язковим елементом грузинсько-російського конфлікту. Зокрема Президента, вибраного всенародного, тисяч чиновників, військовослужбовців, які представляючи Українську Державу озброювали Грузію. Совість Коновалюків не мучає. У них є обов'язок перед демократом Путіном боротись з навколишніми демократично обраними "гітлерами", що засіли навколо Росії у лиці президентів Грузії, України, Польщі, Литви, Латвії, Естонії. Тому йти з влади "осоромленої" ним самим країни Коновалюк принципово не буде.

Тим більше, що політичну кришу і блат з боку Росії мав би заробити. Але Москва ніколи не цінила своїх холопів… Питання в іншому, в отриманні Росією права шантажувати Україну за рахунок Коновалюків. Де останні, називаючись депутатами України, наче мають щось значити більше, ніж те, ким вони є насправді. Бо не Європейським структурам поніс нариті "докази" проти України, а Росії. Москва достовірність і об'єктивність інформації перевіряти не буде, стиль у неї не той, а залюбки включить пропагандивну машину. Для цього власне й замовили Коновалюка, шукаючого злочини України проти Росії, щоб сюжети відповідні підкріпив посадою голови Парламентської комісії.

Безглуздість аргументів тут не грає ролі. Основне, щоб емоції викликались відповідні. Бо кому там буде діло до "братського" індійського народу, коли Коновалюк натякав, що Пакистану треба було продавати зброю, а не Грузії. Чим заробили б більше грошей і не образили "братськіший" російський народ. Наче в Пакистані за зброю не прийшлось б відповідати, як в Грузії. Тобто, там хай вбивають якихось індійців, олігархи з Партії Регіонів в них газ не купують і їм метал не продають. Одночасно турбота за обороноздатність України Коновалюка справді європейська. В значені несприйняття відкриття фронту для України в Грузії, подібно як Європа не сприймала відкриття Гітлером фронту проти себе в Чехословаччині. Тож  і зброю надлишкову на чергуванні постачати до Грузії не по-європейськи.

- Ще один добрабажаючий Недоросії, Дмитро Табачник,  носиться по російським каналам розповідаючи про диктатуру галичан і називаючи одночасно їх мийщиками унітазів, добавляючи це до всякого наговореного на нас тими, кому галицька правда дорогу переходила. Цьому жиду все нейметься прислужитись Кремлю. Особливо в час, коли той значно посилився і нафтогазогрошики там водяться. Табачнику замало здалось вкрасти перемогу в Степана Бандери і купити місце Великого Українця Ярославу Мудрому.

Не знайшовши значнішої підтримки своїй ненависті до українського в Україні він подався до російської публіки. Корчачи з себе інтелігента, спішить запевняти в вірності Партії Регіонів проросійському курсу. Ще й користуючись можливістю виступати перед русскими капає на керівництво Партії Регіонів, що в певних моментах на роги не стає проти прозахідних сил. Та улюбленими винуватцями у всьому для цього жида залишаються галичани. В якій це обстановці відбувається можна зрозуміти з наступних запитань з залу в програмі "Национальный интерес" за участю Табачника: "Что делают пророссийские силы на Украине чтобы вернуть ее в орбиту России? Есть ли шанс на восстановление не псевдоукраини с националистами во главе? 

- Ініціативу повчити Україну і розповісти в чому наш національний інтерес висувають не абихто. Путін називає поставки зброї в Грузію злочином.  Медвєдєв обіцяє в своїй практичній політиці не забути про "позицию некоторых близких нам стран". Таким чином провідники кремлівського курсу показують, що не тільки дерегують хором, а можуть і нотку потягти перед усіх солістів. 

- Не дрімають і звичайні російські засоби масової інформації, придумуючи відповідні сюжети про Україну. Заробити антиукраїнські бали на загальновідомій історії з захопленою Фаїною вони не забарилися. Виставили Україну постачальником зброї до Південного Судану, куди заборонено її продавати ООН, демонстрували накладну, довільно розшифрувавши три букви.  Одні такі, згадували, що Кенія на рівні Президента і Уряду підтвердила заказ у виді: "не подтверждают информации", замісь спростовують. Інші без церемоній, мовляв хіба Україна може бути іншою, об'являють: "вже доказаний факт-Фаїна везла зброю до Південного Судану".

Отака то в нас виявляється Держава за версією московитів-найгірша в світі. Тільки чогось вони не перестають нами турбуватись. І русских не спішать з України в Росію забирати. А все розповідають що Україна це їх територія. Землі в них не бракує, але відірвати кусок чужого, ще й з можливістю холопами скількох зробити,-від такого в москалів нема сил відмовитись.

Звісно, влада в нас не настільки народна і в багатьох речах нікчемна. Й Держава наша успіхами не радує. Та все таки краще погана своя влада, ніж добрезорганізована чужа. Бо поміняти свою власну набагато легше, ніж чужу. І думка українців є набагато важливішою для своєї влади, хай якої. А от для чужої "братської" чи "супербратської" другорядна роль українцям забезпечена. І який нормальний народ захоче, щоб за нього вирішували в більшості інші?

7 листопада 2008 р. 18:36