Кожне діло хтось має виконувати. За всім стоять люди їх долі. Звиклі до політиканства громадяни України не помічають і не усвідомлюють, що полонених «комусь» потрібно визволяти. «Звільнили з полону» прозвучало як «покращилась погода». Максимум, що прив’язали до цього,-спроби політиканів здобути рейтингу і граючись на труднощах полених моряків з їх сім’ями.

Забутими виявились люди, які безпосередньо визволяли Фаїну. Неназвані по службі імена не похвалили навіть загально, не відзначивши їх. Москва отримала психологічний плацдарм для вербування службовців українських спецслужб, «кинутих і використаних Україною». Не Україною насправді-а олігархократами, захопившими державну владу. За факт чого-присутності паскуд при владі відповідають разом з суспільством і самі спецлужбівці. Останні не викривали та мовчали-і люди з острахом, як менше зло, легалізували політиканів при владі.

Не про патріотизм зараз йдеться. Звісно, хто налаштований відповідно до своєї Держави, тому забуття лиш прикрість часу і не більше. Проте зараз в Україні ходить інше розуміння держави. Її виставляють у виді чинуш і політиканів. Громадян України ретельно намагаються відділити від держави і державності, яку насправді вони творять і є її молекулами. Паразити захопили кермівну роль і зрозуміло поставили запитання до решти: «як бути по відношенню до Держави?»

Нехай хоч один націоналіст, скаже, що ніколи не ображався на народ, який підтримує чи підтримав в якомусь виді «еліту», гнобителів того ж таки народу тільки по частинам? Нема таких. Ідеалізований варіант, який намагаються всунути величного і правильного народу, спільноти громадян-міф і фантом. Спіткнеться тут будь-хто, побачивши наслідки цієї величі при олігархократії чи іншій антинародній і антилюдській владі. Спецслужбівці, які займались питанням «Фаїни» з великою ймовірністю перечепились на цьому.

Немає суспільства і народу розумного і величного у всьому. Людські якості при рішеннях дають збій. В сумі отримуєм народні помилки, що ведуть до трагедій мільйонів. Народ величний лиш сам по собі-своїм існуванням. Все інше справа рук системи-державної системи і її втілювачів. На яких якостях людей будуються і до чого звертаються державотворці й створює атмосферу, забезпечує розвиток суспільства в певному напрямку. Ставлення до будь-чого попадає в пряму залежність від набутого суспільством в результаті організовування.

«Сам за себе» і «улюблений політик від якого хоч гречка буде» поширені в Україні з давніх часів бездержавності зачіпають багатьох. Нажаль, швидко зменшити вплив пристосуванської філософії не вдасться. Ще не один «спецслужбівець», який визволятиме «фаїни» відчує образу… Іншого народу нам, українцям, не дано. Як і життя громадян ставить перед вибором-здатись і податись шукати кращий народ і державу чи показати приклад і повести свій.

Можливо, хтось скаже, що неукраїнські ті спецслужби: СБУ та Контррозвідка. Або, якщо відкинули Україну, щойно про них забули і неуважили, то туди їм і дорога. «Грішні» є ці думки. Аналогічно можна спитати з усіх заробітчан та інших ображених олігархократами від імені України. Україна ще є і спецслужби її не руйнують-значить українські. Проклясти теперішню Україну не штука в часи невпорядкованості, нерозбудованості і неукраїнізованості нашої Держави.

Розібравшись з патріотизмом залишається інше питання «до народу». Неоцінивши працю на благо громадян, держави, просто людей постає сумнів у здатності суспільства відрізняти очевидне добро і зло. Поправка на необхідність уважнішого ставлення до моральних норм громадян, їх випрацювання в хороший бік взаємодопомоги, не знімає проблем теперішніх при їх частковій відсутності.

Виступ Голови Служби Розвідки України Миколи Маломужа в програмі «Свобода на Інтері» 13 лютого 2009 особисто мене зачепив. Неочікувано, врівноважені вислови викликали емоційне хвилювання серед монотонно заїждженої на той час теми про «Фаїну».

Спочатку наче нічого: «Піднятий шум і розголос значно ускладнив перемовини про визволення Фаїни». Та коли почались докори непрофесійності українських спецслужб відповідь була дана однозначно вірна політиканам: «Крім того, що через політиків зривались перемови, розголос сприяв підняттю ціни» бо «пірати діяли не самі по собі, вони були поінформовані про те, що говориться у світі і тут на Україні».

Ближче до безпосередньо емоційного моменту: «За викраденням Фаїни стояло 12-ть злочинних угруповань, де голос кожного мав право вето. Кожен раз, почувши про більшу ціну, він спрацьовував» і «в час практично неіснування держави було дуже важко організовувати будь-яку діяльність закордоном. В Сомалі ми просто не маєм можливості здійснювати розвідувальну діяльність через відсутність економічних та інших зв’язків».

Враз стало дуже прикро і образливо, не знаю на кого і за кого, коли на продовжуючі закиди прозвучало: «Ви не знаєте, постраждало дуже багато інших людей, наших розвідників, які намагались вийти на контакт, ми понесли значні втрати». Звідкись нахлинув гнів і роздратування, щось в середині почало стискатись.

Наочно і викритим виявилось балакунство політиканів з прибацаними хлопальниками. Та сама погоня за рейтингами, що здавалась безпечною і кумедною, раніше при визволені Фаїни додала зайвих людських жертв. Не спрацювало СБУ, яке мало заткнути піарщиків і біляполітиканських журналістів. Звісно, російську пропаганду не заткнути, але ціну міжнародна мафія набивала дивлячись «по Україні».

Не знаю, може близько до серця пристав епізод видумано і нічого страшного насправді не сталось. Але приглушене часом і опрацьоване розумом відчуття якоїсь образи повністю не зникло навіть тепер під час написання цих рядків. Після слів «постраждало багато інших людей» мозок намалював нечіткі картини вбитих і замордованих розвідників, які змушені були ризикувати і викриватись через політичний тиск довкола «Фаїни». І що, яка подяка їм за врятування «фаїнівців»-улюбленців цих самих тиснучих політиків і журналістів?

Домисли? Підґрунтя до них в людини, якій поміняли буквар на український, є-це відсутність сприйняття за норму тотальної брехливості радянського часу та невстиглість відречення від України пізніших поколінь, залишення такими собі романтиками Незалежної України, бандерівцем, який звик, що самопожертву Героїв шанують у нас на Західній Україні. То і зреагував на те, що багато пустили повз вуха.

Остаточно добив написати статтю і не залишитись на комп’ютері їй незавершеною заміткою загального розчарування і непотрібності більшості,-нема кому читати, допоміг фільм «Пограбування на Бейкер-стріт». Де в кінці фільму, розкриту агентку спецлужб Великобританії знайшли ледь прикиданою землею у садочку, де їй завчасно приготували були яму. Неосновний сюжет відновив закинуту ідею написати про «забуте визволення Фаїни».

Возня політиканів вже по вступленню американців на борт Фаїни і покидання судна піратами з викупом не могла додатково неосоромити «українську» «еліту». Олігархократична РНБО, завдання якої воювати з Тимошенко і відмазуватись від приставучого Ющенка, зокрема Гавриш, наказовим тоном вимагали від знесиленої команди довести вантаж в Кенію: «вони мають»-починався відповідний коментар. Події розвивались закономірно не під контролем таких-Фаїну потягли на буксирі.