НАТО-відплило від України. Далека перспектива участі нашої країни в Альянсі стала ще дальшою. Антинатовці можуть порадіти. Тільки що далі? Що з того, що нас не розглядатимуть як кандидата в члени НАТО?  Жити від того краще не станем, це точно. Зовнішньополітична проблема з Росією-залишається без цього напрямку вирішення.

 

Саме існування України  як Незалежної Держави дратує Москву. Тому не знайдеться того, щоб не викликало осуджуючу реакцію Кремля при виявах самостійності українців. Тузли і постійне російське незадоволення Україною не зникне разом з нереалізацією кандидатства України в НАТО.  Тільки повний послух Москві по прикладу Білорусії і зневаження всього національного на користь вищості московитської  зможе задобрити Росію. Та тоді не варто було й Незалежність добувати.

 

Боротьбі з якою і присвячені російські заходи проти можливого вступу України в НАТО.  Заслуги антинатовців з числа української громадськості тут третьосортні. Кремль переграв кандидатство України в Альянсі на міжнародному рівні. Тому тішитись противникам НАТО серед громадян України нема чого. Москва вирішила за них. Захоче і навпаки запхає в НАТО. Як пропонує жителів Придністров'я в Молдавію в обмін на невступ останньої до Альянсу.

 

Якщо ж хто скаже, що просто "він завжди з Росією", то не варто тоді аргументами проти вступу в НАТО називати неправильність посилати солдат в Ірак і Афганістан, неслов'янськість блоку в значені заправляють там інші. Бо при потребі Кремль може вирішити по іншому. Незадоволення згортанням НАТО співпраці з Росією уже було висловлено тимчасовим Президентом Російської Федерації Медвєдєвим.

 

Неправильно вважати, що вина лежить тільки на Росії, яка співпрацює з Альянсом коли їй вигідно і категорично  проти такого самого підходу в Україні і Грузії. Програш кандидатства України в НАТО був прогнозований. Проте відбулось це з попусканням міжнародного іміджу України. Прозахідні політики взявшись за курс вступу нашої Держави в НАТО перетворили цей шлях на суцільну поразку України в зовнішній політиці.

 

Поведінка Росії при урізанні можливостей України вступити в НАТО була адекватною її імперському інтересу. Те саме і Європа, найбільше "Стара Європа", що залежить від російських енергоносіїв і побоюються Росії у військовому плані. Прозахідні українські політики знехтували цими факторами. Наслідки ж їх впливу не тільки на кандидатство України в НАТО, а й на зовнішню та внутрішню політику виявились мало що не катастрофічними.

 

Панічна спішка Франції та Німеччини в очолені переговорного процесу з Росією з приводу її військового вторгнення в Грузію яскраво показала слабість Євросоюзу. "Новій Європі" усунути на ділі залежність від російськість енергоносіїв не вдалось- прокладання альтернативного їх шляху транзитом через Грузію провалилось. Стара Європа тут же відреагувала і подалась залагоджувати конфлікт з Росію миром.

 

Ціною спокою Старої Європи виявилось остаточне відхилення кандидатства України в НАТО і перспектив вступу в Євросоюз. Невелика втрата для них з огляду на здобуток заспокоєння озброєного звіра і стабільність поставок енергоносіїв. Незважаючи на таку ситуацію прозахідні політики ніяк не очухаються, коли треба запропонувати нову стратегію щодо питань євроатлантичної перспективи України.

 

Тому що хоч нам і закрився шлях в НАТО і вступ до Євросоюзу, можливості розвивати торговельні стосунки ще не прикриті. Подальша біготня з попрошайничанням у виді "ну візьміть нас в НАТО" і сліпа агітація за Альянс в Україні в нинішніх умовах перетвориться не лиш на сором, а й на даремне витрачання зусиль.

 

Момент, коли потрібно було давити на Німеччину і Францію щоб Україна змогла реалізовувати можливість вибору вступу чи невступу в Альянс пройшов. Не зуміли повернути політичну думку в Німеччині і Франції таким чином щоб їх відмова Україні і Грузії в Бухаресті виглядала як наслідок злягання фашистів(Меркель могла б зійти за нащадка когось) і жидів(Саркозі наполовину єврей з несвітлим життєвим шляхом) з червоними комісарами(Путін колишній працівник КГБ).

 

Розповідання казок в Україні про надчарівний Альянс і про райське життя, яке він має принести, також зробило свій внесок. Зроблена ставка на це, замість переконання в потрібності НАТО  як допоміжного способу убезпечитись від російського вторгнення, залишила громадську думку на поталу сильнішій російській антинатовській пропаганді. Завдяки чому німцям і французам не довелось шукати виправдань здачі України Росії, а достатньо було послатись на громадську думку, яка будучи розрідженою, трактується вільно, тобто на свою користь.

 

Продовжувати програшну лінію в зовнішній політиці Україна не має права. Помилки лежать на поверхні і призводять до втрат можливостей нашої Держави. Не зважати на нові обставини навколишньої ситуації, значить поглиблювати впровадження помилковості. Не даваймо вести нас, а намагаймось контролювати ситуацію. Тоді й появиться можливість вибирати вступати в Альянс чи ні.