Тисячі років люди вдивлялися в нічне небо. Вони помічали,
як яскраві вогники рухаються по небу, і мріяли хоч щось ді-
знатися про них. Вивчення планет почалося давно, коли перші
астрономи помітили, що п’ять зір (планети, які можна бачити
без телескопа) яскравіші за інші.
Стародавні греки саме ці зорі назвали планетами, що озна-

чає «мандрувати».

Римляни назвали ці 5 планет на честь своїх богів:
Меркурій;
Венера;
Марс;
Юпітер;
Сатурн.
Інші планети було відкрито пізніше.
Закони руху планет навколо Сонця відкрив німецький учений Йоган
Кеплер, а пояснив цей рух Ісак Ньютон. Саме завдяки дії на планети
сил всесвітнього тяжіння вони не можуть полетіти в космічний
простір, а рухаються навколо Сонця по еліптичним орбітам.
9 планет, що обертаються навколо Сонця, і саме Сонце утворюють
Сонячну систему.
Одна з планет Сонячної системи більша за нашу Землю в 11 разів, а
друга — розміром з Місяць. Одна планета оточена кільцями з льоду,
а на другій температура поверхні сягає 482 С. У однієї планети є
21 супутник, подібний до нашого Місяця, інші ж узагалі не мають
супутників. Деякі — тверді й кам’янисті, інші складаються з газу.

Сучасні вчені поділили планети на «зовнішні» і «внутрішні».
Внутрішні планети називають земними, оскільки вони щільні,
кам’янисті й тверді. До цього класу планет належать:
1. Меркурій;
2. Венера;
3. Земля;
4. Марс.
Зовнішні планети газоподібні, вони більші за
розміром за земні, але менш тверді. До зовнішніх планет
належать:
1. Юпітер,
2. Сатурн,
3. Уран,
4. Нептун,
5. Плутон (із 2006 року не вважають планетою).
Остання зовнішня планета — Плутон — найбільш унікальна,
оскільки вона не земна і не газоподібна.