НОВИНИ

Районне управління юстиції

Home‎ > ‎

Володимир Бровченко

Серед відомих людей нашого краю одне з почесних місць займає наш видатний земляк письменник і громадський діяч, автор 40 збірок, лауреат премій ім. Винниченка та ім. П. Тичини, заслужений діяч мистецтв України  Вололодимир Якович Бровченко, який 1 червня відмічає своє 80-ліття.
             Саме цій даті присвячені ряд заходів, які були проведені в Маловисківській районній бібліотеці. Працівники сільських бібліотек  прийняли участь  в заході, який проводили працівники  районної бібліотеки Ольга Кудря та Оксана Діденко, «погортали» Книгу життя поета «Твоє життя і правда і крило». На зустріч був запрошений брат поета Павло Якович, який «із перших вуст» розповів про життя і творчу діяльність Володимира, відповідав на численні запитання присутніх. Слова вітання  передала ювіляру директор бібліотеки Т. Малашенко. Вірші поета читали учениці ЗШ №3 Данілова Катя та Рутецька Тетяна. Пісню, яку автори Володимир і Павло Якович подарували спеціально для неї, виконала Влада Ільїна (керівник Віталій Дегнер). І на завершення Павло Якович на прохання присутніх виконав власну пісню на слова брата.

 

 

      
Продовжили святкування визначної дати в дитячому віділенні бібліотеки. Де проведено презентацію книги В. Бровченка «Вікнина». Бібліотекарі розповіли про життєвий та творчий шлях поета. Викладачі школи мистецтв виконали пісні на музику Павла Бровченка і на вірші Володимира Бровченка. П.Бровченко подарував районній бібліотеці книги брата.
 
 
 
 
Окремі слова вдячності працівники бібліотеки виражають постійній читачці бібліотеки Кудря Надії Олександрівні, яка в переддень свята передала свою підбірку книг Володимира Бровченко, з автографами автора сімї Кудрів. Бібліотечка унікальна і включає в себе самі перші видання, яких на жаль в бібліотеці й не було. Тепер всі бажаючі зможуть користуватися цими книгами довгий час.
         А      основним      дійством вшанування творчого доробку поета-земляка став літературно- художній   вечір,   що   відбувся третього    червня     у    залі Маловисківської дитячої школи мистецтв. Хоч він і мав певний відтінок офіційного заходу, адже проходив за участю керівників району і міста, та атмосфера вечора      була      щирою     і незаансажованою, як і поезія та проза Володимира Яковича. Вела    вітальний    концерт велика шанувальниця творчості Бровченка поетеса Валентина Кондратенко-Процун. З ювілеєм поета земляка привітав керівник районного літературно-мистецького об'єднання   "Степова   криниця"
Володимир Тільнов. Голова районної ради   Світлана   Сосновська   та перший заступник   голови
райдержадміністрації    Людмила Бровченко нагородили ювіляра грамотами.
Заступник  міського  голови Леся   ГІостолюк   та   секретар міської ради Олександр Ткаченко
підготували    для    Почесного громадянина міста В.Бровченка відзнаки     і     скриньку    для рукописів.   Величальне  слово поету-ювіляру  висловила  член Національної Спілки письменників України    кіровоградка Антоніна Корінь.  
У концертній програмі прозвучали вірші та пісні на слова Володимира Яковича у виконанні викладачів дитячої школи мистецтв та вокального ансамблю районної лікарні "Мальви" (керівник П.Бровченко)
 
 
 
 
 
Володимир Якович Бровченко народився 1 червня 1931 року в с. Мала Виска в Кіровоградських степах.

 

Родовід – селянський, хліборобський.
Першого вірша опублікував 1951 року в районній газеті. Він звався дуже просто – «Хліб».
Вчився в Одесі. За освітою – інженер-механік. Працював на Херсонському консервному комбінаті, викладав у технікумі, був засновником і першим редактором херсонської обласної молодіжної газети (тепер «Новий день»). З 1961 року – в Києві: тривалий час на партійній роботі, головний редактор журналу «Дніпро» (1973-1979 рр.).
Перша збірка «Шумлять жита» вийшла 1956 року в Одесі. Член Спілки письменників 1958 року. Видав 34 книжки: збірники поезій та поем, три пісенники, роман у віршах «Як Мамай до Канади їздив». Фірма «Мелодія» випустила платівку «Згадай мене. Пісні на вірші Володимира Бровченка». Твори друкувалися в перекладах різними мовами народів колишнього Союзу, англійською, німецькою, іншими. Три збірки поезій вийшли в перекладі російською в Москві.
Протягом 1979-1991 рр. – голова правління Товариства культурних зв’язків з українцями за кордоном (товариства «Україна»). Активно працює в громадських організаціях: Українському фонді культури, Українській раді миру, товаристві «Україна - світ», входячи до складу їх президій.
У творчій співпраці з відомими композиторами О. Білашем, Б.Буєвським, Л.Дичко, О.Левицьким, С.Козаком, братом Павлом Бровченком, К.Мясковим, В.Мовчаном написав низку пісень, які звучать в концертах, по радіо і телебаченню, входять до репертуару знаних співаків, хорових колективів.
За збірку поезій «Страсний четвер» 1994 року удостоєний міжнародної премії імені В.К.Винниченка. За вагомий особистий внесок у примноження національних духовних надбань, високий професіоналізм йому надано почесне звання Заслужений діяч мистецтв України, нагороджено Орденом «За заслуги» ІІІ ступеня.


Із збірки Бровченко В.Я. Мала Виска. Степова книга. Поезії. – К.: Парламентське вид-во, 2004. – 208 с.


Ви не дивуйтесь, добрі люди,
Що я усе про неї не вгаваю...
Про Вись мою, що в”юниться за обрій, -
Маленьку жилку степового краю.

Мені приплине тепла хвиля в серце –
Хлюпне бродіння молодого хмелю.
У кожного ж десь є його джерельце –
У вічній мерзлоті а чи в пустелі...

Моє ж отам, де медоносять липи,
Де роси в сизих травах, наче зорі.
Там, де тополь зелені смолоскипи
Над злібним царством світять неозорим.

Моє отам, де мати на причілку
Щолітечка чеканням душу крає.
Там річечка – ота маленька жилка
Від мого серця – до мойого краю.

Палахкотить єство і денно й нічно:
О земле рідна, будь мені такою,
Щоб я тією річечкою вічно
Гордився, як великою рікою.


************************

 

Не сумуй, не тужи за літами,
Ти їх, брате, не марно прожив.
Світить сонце одвічне над нами,
Щоб на світі ніхто не тужив.
Проминають літа,
Та живе доброта,
Щоб на світі ніхто не тужив.

Не печалься, що листя черлене
Тихоплином відносить вода.
В надвечір’ї до тебе й до мене
Засміється зоря молода.
Серед нив та дібров,
Де не згасла любов,
Засміється зоря молода.

В безгоміння осіннього поля
Засівають журу журавлі,
Сподівання на кращую долю
Залишаючи нам на землі,
Тільки туги зерно
Та свободи вино
Залишаючи нам на землі…


**********************


Богиня Берегиня

Попід білими садами,
Де нас молодість водила,
Таємничими словами
Ти до мене говорила.
Нас богиня Берегиня
На любов благословила.

А як дружки чорноброві
На весіллі відспівали,
Охоронноця любові
У зеніті сонцем стала.
Нам богиня Берегиня
Тихо сина колисала.

Золота пора цвітіння
Юних років не поверне,
Та над нами Берегиня
Білі крила розпростерла.
Бережім свою богиню,
Щоб кохання не померкло.

В ночі світлі, в ночі сині,
Освятившись небесами,
Ходить наша Берегиня
Попід білими садами.
Ходить наша Берегиня
Попід білими садами....


*******************


Замріялась над берегом стежина,
І згадка босоного лопотить.
І юний голос з верболозів лине,
Щоб празником до мене прилетть.

І плід від сонця зачинає нива,
І неба синь, і яблуні в диму...
Все, як тоді, моє весняне диво,
Коли любив тебе
Сто літ тому.


***********************


Де вечір, літом обігрітий,
У річці сонце напував,
Там все живе несамовито
Мороз в лещата закував.

Там сіре небо важко висне
Над сухостоєм осоки,
Там день і ніч шукають кисню
Під льодом чорні косяки.

Там зупинився я в тривозі,
Як перед вильотом пілот,
Там горобці на верболозі
Розцвірінчались без турбот...

За далиною-пеленою
Сніги без краю і кінця...
Піду по кризі, щоб за мною –
Все ополонки, як сонця.


*****************


Я до тебе прийду, не заклямчуй ворота !
Не зупинить ніяка мана-очмана,
Ані наша лиха хутірська парубота,
Ані наша дурна містечкова шпана.

Я до тебе прийду горобиної ночі,
Днем ясним, в заметіль чи сльозаву сльоту.
Прилечу, коли навіть нечистий захоче
Вбити душу мою одчайну на льоту.

Я до тебе прийду крізь хулу й реготання,
Принесу на Великдень любов, не біду.
Хай там буде мені та дорога остання,
Я до тебе прийду, я до тебе прийду....


******************************


Із збірки В.Я.Бровченко. Перед покровою.- К.: Преса України, 2006.- 88 с.

Що було – побуло, відбулось, відбувалось, -
Й не згадати усього тепер до пуття.
Пропливає, мов хмарка у небі життя.
Але щось у мені незгасиме зосталось,
Не відійде з бувальщини у небуття.

Незнищима любов, що мене породила,
Слово й пісня, що з рідного б”ють джерела,
Материнська молитва, дали мені крила,
Берегли у борні проти лютого зла.

Встане сонце свободи, горьований люде,
Я тоді коло тебе пребуду чи ні,
Але мамине Слово усіх нас розбудить
Нині, прісно і в будучині.


************************ 


Знову місяць молодик
Замахнувся ятаганом...
Полюби. Я чоловік
Не такий уже й поганий,

Не такий уже й старий,
Як самому видається.
Коло серця обігрій –
Сумовиння засміється.

Серед злиднів та вельмож
Всі гармидери полишим.
Полюблю тебе також,
І постане світ милішим.


********************* 


Копанка
По асфальту ноги відносили
Нелегку поклажу щедрих літ.
Ось зберусь поволеньки на силі
Та й гайну в степи, у рідний світ.

І ніщо не стане на заваді,
Ні хвороба, ані суєта,
Походить босоніж по леваді,
Що мене ще змалку пам”ята.

Копанка...Колись тут воду брала
Мама, щоб городину полить.
Я гадав, що вже її не стало,
Але ж ні, джерельце жебонить.

Здаленів міський гендлярський галас.
Все живе зі мною тут родалось.
Притлумивсь болючий серця щем.
З копанки до мене засміялась
Жабка із червоним черевцем.