Ще з дитячих років почала писати вірші. Перші спроби пера друкувалися в газетах „Молодий комунар”, районній газеті, в таких виданнях як „Молодь України”, „Магія”, „Борисфен”, „Поріг”, „Вечірня газета” та інші.

Основні поетичні напрями – природа, громадська, філософська та інтимна лірика.

Багряні зорі Теклі Зорівниці

Наворожили віщого тебе.

В глибинах одинокої криниці

Холоне моє небо голубе.

На брукові троянда усихає -

Усе на світі опада на брук…

Я від життя скарбів не вимагаю,

А просто щастя –

                   без журби й розлук.

Хай нас минають біди й колоброди

І хоч нова зима розгін бере,

Та квітне і червоним сонцем родить

Посаджений тобою айдаред…

В раю

 В моїм раю цвіли півонії,

Троянди й хризантеми одночасно.

В моїм раю ряснів бузок,

Жар-птиця розгубила пір’я.

Акація духмяна гірляндами

Звисала майже з неба.

Я – Єва.

На коси сипалося листя -

Іще зелене.

Тепло із  тишею змішалось

Крізь суміш цю сочилось світло.

Я слухала дерев прадавніх шепіт.

І був Адам.

Як вивершеність мрії

Як мед травневий

Для утіхи губ. Він тільки мій,

Один на цілий Всесвіт.

Сто тисяч сонць сховалося в руці…

Сум’яття почуттів, вершина щастя,

Найвища  і найвишуканіша поезія.

І, як не дивно в розрізі літератури -

Адам – це просто мій чоловік.

 Торги

 

О, місяць, безперечно,  був вампір!

Він душу пив, затим сміявся п’яний.

Ніч накладала вогняні рум’яна

На білі щоки досвіткових зір.

Буянив місяць небом, гуркотів –

Усе живе примушував злякатись,

Віт так хотів із  сонцем об’єднатись,

Аж хабара підсунув темноті.

Ах скарби – переможниці стихій!

Утихомирять грім і дощ із неба,

Насиплять зір і райдуг скільки треба,

Замолять найсмертельніші гріхи.

Світ – торжище суцільне без кінця!

Чи є в нім те, що ще не продається?

Вже й лев продав своє хоробре серце

Й зробився полохливим, як вівця…

………………………………………..

І байдуже, що звірам вже не цар…

 

Душа

 

Слава Богу, світом ще не нудить

І від бруду утіка душа.

Пада сонцем степові на груди

І радіє, мов мале лоша.

Слава Богу, що не заскорубла

І не розмінялась на срібняк.

Обминає ще зміїні кубла

І ніяковіє від подяк.

Не пече святкові короваї

У вогні славетності пожеж

І любов’ю серце не вбиває,

Не штурмує недосяжних веж.

Над проваллям іноді ступає

Розриває струни і вузли,

Не бажає дивосвітів раю,

Так як і пекельної смоли.

А Господь збирає з душ податки

На бенкеті плоті і спокус.

І якась відбудеться завдатком –

Господарка ремесла і муз.

А моя – бунтує і співає

Поміж розвеселих посіпак.

Хай хоч що попереду чекає!

Та її не виправиш ніяк…

 

*  *  *

Подарував мені перлину –

І з чайками до хмар полинув.

Цей світ мені безмірно винний,

Що не вберіг тебе…

Не хочу більше пити каву,

Бо ти не вимовиш ласкаво:

«Тобі її у постіль, паво?»

Тепер я п’ю лиш чай.

А іноді таке буває –

Тебе я поруч відчуваю,

Мов хвиля берег обіймає

В Алушті восени.

Кохаю, назавжди кохаю!

І липа золота палає

У новомиргородськім краю.

І я уже напевне знаю:

Мою душу в льодяній росі ?

Вечори, немов холодні змії,

Обвивають тіло звідусіль.

Осінь, може, мудрості настачиш ?

А то знову зроблю невпопад.

На руїнах любощів гарячих

Помирає ранній виноград.

Осінь, я нічому не навчилась –

То такій збираю врожаї.

Знаєш, я у вирій попросилась –

Відлечу в незвідані краї.

Як ота всіма забута птаха,

Об минуле зими розіб”ю.

Під чиїмсь осиротілим дахом

В чужині гніздо собі зів”ю.

 

 

Фабула життя.

Ростиметься билиною у лузі.

Зітхатиметься вітром у полях.

Гадатиметься рискою у смузі –

Та де він, де мій призабутий шлях ?

Там ніч вервечку зоряну теребить,

Там світ торішнім листям кружеля.

Там я, мов неприкаяна, без тебе,

Там слабкість, як невинне янголя

Там відчайдушно огортає плечі,

Щасливим дням немає вороття

Там шротом зірстріляє в сонце вечір,

Прицілившись у фабулу життя....

 

***********

Я,може,калина

В цвіту безупиннім ?

Ні, я не калина.

А , може, я птиця

Примарна жар-птиця ?

Та ні, не жар-птиця.

А,може, я квітка

Чи в небі лебідка ?

Та ні,я не квітка.

Я-тиха затока,

Я-небо високе,

Я-осені очі сумні....

---------------------------------

Уповний місяць білого латаття

 

Хіба в цім річ ?

Нехай я буду нею.

Туман схова і образ мій, і стан.

І ми підем з тобою по лілеї.

І ти забудеш те, що я-обман.

Розправить тиха нічка поли плаття,

Це квітень заманив тебе сюди.

У повний місяць білого латаття

Я,як русалка, вийду із води....

А ти лиш встигнеш руки простягнути-

Мене підхопить срібна течія.

А ти усе гадатимеш – як бути ?

Змирившись вкотре, що вона – не я.

-----------------------------------------------

 Кафе„Крижинка”

 Ковзає пух тополі по бруківці,

Рахує місто сни по ліхтарях,

Все, що тепер замре на фотоплівці,

Назавтра перетвориться у прах.

А тут,в кафе,вершки і конфітюри,

І ми у фресках відтворили рай.

З”юрмились роки, писані з натури,

За дерев”яним столиком на чай.

Ми поки не розщеплені на дрібки

У каламутній заздрості глясе.

Як золоті акваріумні рибки,

У крихтах цвіту не знаходим сенс.

Нам так привільно в золоті гравюри,

Над нами місяць мріє, як фантом.

Печерні духи, писані з натури,

Дні з часу бочки черпають відром.

 

Страта

Ота в мереживах-

То я.

Ота,ота-

То я у хутрі.

В моїх очах

Свічасія,

В живих очах

на фоні пудри.

То я-

Ота німа й бліда.

Рум”ян ,можливо,

Забагато.

То він-

Скажи йому, вода-

Отой,приречений на страту.

То я у білім і вквітках.

Він сам клав голову на плити...

То я -

Той гострий меч в руках,

То я та кров,

Водою змита.....

-------------------------------------

 

У тім вікні.....

У тім вікні, де хтось живе химерами,

Я хочу розпізнать сама себе.

Та суть зника за білими порт”єрами

І не впускає небо голубе.

На те вікно дивлюсь я зачаровано,

Обличчя вимальовую сумне.

А в глибині кімнати поліроване

Вечірнє сонце зраджує мене.

Воно, як кволий дух, ковзає меблями,

Воно не хоче правди відкривать.

Чиясь печаль густіє поміж стеблами –

Про щось забуте лілії мовчать.

У тім вікні ловлю несправжні обрії

І видаю за щастя неземне.

.......................................................

У тім вікні колись між снами добрими

Світ намагався розпізнать мене .

------------------------------------------------------------

Батькові Володимиру Петровичу

 

Як зріла груша, соком самоти

Стікаю в день гуашевих зображень,

Де пензлик літа зміг переплести

Тіла вагань і кволі душі зважень,

Де він вмочає айстру в сонця схід,

Малює день червоно – золотавим.

Де він вмочає айстру в сонця схід,

Малює день червоно-золотавим.

Де м”якоть ранку розсікає плід,

Тілаваганьі кволі душі зважень,

Де він вмочає айстру сонця схід,

Малює день червоно – золотавим.

Де мякоть ранку розсікає плід,

І розчиняє ніч у кухлю кави .

А я тебе виглядаю з весни,

Хоч осінь завмира у винограді...

Летять зірки з небес височини,

Щоб приземлитись десь у Ленінграді.

-------------------------------------------------

Осіннісльози

Знов осінь сиплетьсяна мене

Дощами .Й гадки про весну....

Влітає жовтий лист в зелений,

Як доля в коси сивину.

ХХХ

Зажовтіла . Задощила. Затужила.

Чорним голубом на білім полотні,-

В моїм серці осінь голову схилила

Теплим льодом у холодному вині.

ХХХ

Я вже не та . Не зви мене .не клич.

В житті казкових рибок не буває .

В моїм житті одна суцільна ніч

І не світає.

ХХХ

Осіння свічка догорає ,

Зітлів , як сон, багряний лист.

Німим узгоджень час минає-

Ти на землі ,а я у вись.

Кружляє жовтень мідним кругом ,

У жовтім небі –білий слід .

Не простягай до мене руки-

Я-лід.

----------------------------------------------------

 

Карячунка

У мушлю малини схавався зеніт ,

Притомлений день зачептвсь бородою

За стиглий , рожевий, як мак небрзвід.

І вечір крадеться , як вуж, над водою.

Про що він задумавсь , старий осокір?

З якої ви казки ,лелеки і гуси ?

Я вірю у чудо ,де пригоршу зір

Фіалкове небо на коси натрусить .

Окраєць хлібний і кухоль води –

Дитинство мого першородні клейноди .

Всечасний як світ ,талісман від біди ,

Як єдності сув”язь від роду до роду .

Я панна .Я донна у вихорі літ...

Та теплиться радість малої дитини

У серці, коли помережиться слід

Дитинство у мушлі малини.