*******************

Чому мами так мало живуть,  

Поспішають за сині тумани,

Пробачають дитячі обмани

І, мов ангели, вас бережуть ?

Ні докорів з небес, ні розрад,

Лише дощ, теплий дощ - ваша купіль.

Ми зухвалі й надміру розкуті.

Як нам жити без ваших порад?

На калину - краплина сльози -

Намистинка срібляста упала.

Чому мами так рано не стало -

Зникла світу частина краси.

То не синій туман - чорна даль 

Розлучає нас, мамо, з тобою.

Твоя ласка остання з журбою.

Заповзає до серця печаль.
       ****************

Ранок України

Сонце виграє на срібних росах
Світанкову пісню чарівну,
Ллє проміння на дівочі коси,
А дівчина схожа на весну.
Чи то дівчина, чи Україна
Йде широким степом до Дніпра,
В неї очі волошково – сині
Світяться іскринками добра.
В неї серце щире і відкрите,
І надія душу осіва:
Наш народ нікому не скорити,
Бо любов до волі ще жива!
Буде ще і в нашом домі свято,
Залунають сумри і пісні,
І здійсняться мрії всі крилаті
В українській рідній стороні.
Сонце виграє на срібрих струнах
Чарівну мелодію небес.
Україно, і свята, і юна,
Хай Господь оберіга Тебе!
****************

Сад дитинства

Знову я прийду в край дитинства,
До хатини рідної прийду.
А мене ж ніхто тут не зустріне
В цьому яблуневому саду...
І лише калина у намисті...
Яблуко під деревом знайду.
Знову осінь. Опадає листя.
Я, не озираючись, піду,
Залишивши тут своє минуле,
Всі дитячі радощі, пісні.
Осінь знову спогади вернула,
Тільки маму не вернуть мені.
**************

Приходить ніч у зорянім суцвітті
Із піснею дзвінкою солов’я.
Ми будемо одні на цілім світі
Під небом весняним: лиш ти і я.

У пахощах конвалій білосніжних
Нам будуть вигравати цвіркуни.
Хіба вони знайдуть ще вірних, ніжних?
Таких, як ми, не бачили вони.

А небо нам насипле діамантів,
Я зоряне намисто з них зроблю.
І першу премію „ Талант талантів ”
Під ранок нічка вручить солов’ю.
*****************

Був і день в промінні сонця,
Ніч була в перлинах зір.
На відчиненім віконці
Зупиняли ми свій зір.
Там весна буяла цвітом
І ходила по стежках.
Йшла вона назустріч літу.
... Час летів, неначе птах .
Зараз день в осінніх хмарах,
Ніч – темнішої нема.
За вікном – одні примари.
Наближається зима.
****************

Сторінку за сторінкою гортаючи,
Немов з троянди обриваю пелюстки...
Жила собі я, лишенька не знаючи,
Допоки не з”явився грішний ти .
Немов із тіні, з попелу минулого,
Жаринка спалахнула у серцях.
Кохання до кінця ще не збагнули ми,
Та вже воно злетіло наче птах.
І білий світ почув оту мелодію,
Що тільки двом судилося почуть...
Стояла я над прірвою-безоднею,
Де злі плітки на павутину тчуть.
І вітер гнув додолу, ніби вербоньку,
Із уст молитви звук чи каяття.
Гадала, що не витримає серденько,
Та лиш міцніли наші почуття.
... Сторінку за сторінкою гортаючи,
Читаю книгу нашого буття.
Ти жив, ніколи лишенька не знаючи,
Допоки не з”явилась грішна я.
******************
Грайливий промінчик
Сховала хмарина –
Останню надію
На дні осяйні.
Чому твоя радість
З сумними очима,
Чому твоє сонце
Не світить мені?

Поглянь, зашарілась
Без листя калина,
Від погляду клена
В чеканні весни.
Чому твоя радість
З сумними очима,
Чому не приходиш
У зоряні сни ?

Минуле мережить
Зима за плечима,
До тихого щастя
Нема вороття.
Чому твоя радість
З сумними очима ?
Не треба журитись,
В тобі – все життя.
*************

Щире слово
Втішаюсь словом матері-землі
І гордістю наповнюється серце.
Є мова. Є народ мій, що не гнеться,
Шукає правди у рясній імлі.

Втішаюсь словом в радості й журбі,
Дарую друзям пісню променисту.
Нехай все буде сонячне и чисте !
О щире слово, дякую тобі !

І розквітають в посмішці уста,
І мама молодіє біля квітів,
У мові оживає тепле літо,
Відверта щирість, вічна доброта.
... Буваєш ти гострішим від списів,
Коли до злості голос озоветься.
Не зрань мене зневірою у серце,
О щире слово прадідів-батьків !..
*****************