Чарівна Мала Виска!  Серце рідного краю!  Гомін тихої Висі, л егкий подих  прохолоди  посилюють відчуття  обіймів, ніжності і душевної щедроти чарівного куточка.  Малолюдні і просторі вулиці подарують вашому серцю відпочинок, а душі – спокій .

        Мала Виска – місто Кіровоградської області, районний центр. Розташоване на р. Мала Вись, притоці Великої Висі, в басейні Південного Бугу. Населення – 16,9 тисячі чоловік.Площа міста – 1845,6 га.

 

        Назва міста походить від назви річки ( “вись” у перекладі з давньослав”янської означає “вода”).

        Засновано місто в 1752 році.

       Територія, на якій розміщене сучасне місто, була заселена в глибоку давнину (20-40 тисяч років до н.е.) Про це свідчать археологічні знахідки в лісостеповій та степовій Україні.

         В дуже давні часи край заселяли кімерійці, потім – скіфи.

        Першими до Висі прибули переселенці з Молдавії. Рік їх прибуття (1752) прийнято вважати роком заснування поселення, що пізніше одержало назву – Мала Виска. У 1768 році знайшовся господар на маловисківські землі - цариця Катерина подарувала їх багатій поміщеці, княгині Кудашевій , містечко мало назву Кудашеве. І тільки у 1867 році, коли його власником став дворянин Улашин, село отримало сучасну назву.

        До 1899 року основний промисловий господарський потенціал містечка складали паровий млин , два водяні млини, декілька вітряків, олійня, два десятки магазинів. В 1899 році вступає в дію цукровий завод. У 1908 році припинив роботу винокурний завод побудований в 1860 році , вступив у дію спиртовий завод.

        Значно оживила життя містечка залізнична колія прокладена в 1910 – 1915 роках.

       Жителі нашого міста не раз були учасниками багатьох історичних та революційних подій. Його представники брали участь в турецьких війнах, Вітчизняній війні 1812 року, в революційних подіях. Не обминув їх і вирій Жовтневої революції та громадянської війни.

        В січні 1918 року в Малій Вискі було встановлено радянську владу.

        В 1923 році Мала Виска стала адміністративним центром новоутвореного Маловисківського району.

        Жителі міста пізнали колективізацію та лихоліття 1932-1933 років. Перші роки становлення були періодом важкої праці.

        Мирна праця була перервана окупацією, яка тривала із серпня 1941 року по березень 1944 року. Дорогою ціною заплптили маловищани за Перемогу : з фронтів не повернулось 4445 осіб. Понад 6тис. жителів району на фронтах Великої вітчизняної війни нагороджені орденами та медалями.

         Після війни місто росло і міцніло. Вступили знову в дію цукровий та спиртовий заводи, було збудовано завод сухого молока, теплова електростанція, комбікормовий завод, станцію тех. обслуговування автомобілів, залізничну станцію, будинок культури, бібліотеку, кінотеатр, 6 шкіл, 6 дитячих садків, комплекс приміщень системи охорони здоров”я, навчальне містечко СПТУ №16.

         Зріс житловий фонд міста. Завершено будівництво мікрорайну “Вись”, зведено більше 10 багатоповерхових будинків.

        Люди шанують і поважають рясні таланти Маловисківщини в поезії, музиці, танцях.

        Далеко за межами області відомий заслужений працівник культури України Павло Бровченко. Великою популярністю користуються у громадян міста колективи:хореографічний,театральний,

концертна група, яким присвоено звання народних. Міські самодіяльні колективи не раз виступали на сценах обласних та столичних театрів.

         З історією Маловисківщини пов”язане життя багатьох видатних людей: письменника – драматурга І.Карпенка – Карого, піонера космічної техніки Ю.В.Кондратюка, народного художника СРСР П.П.Оссовського, відомого українського поета В.Я.Бровченко.

          В місті діє історико-краєзнавчий музей.