Вірші друкувала в журналах „Дніпро”(Київ), „Вежа”(Кіровоград),„Борисфен”(Дніпропетровськ) , „Нові дні” (Торонто, Канада), „Зерна” (Цвікау, Німеччина).

Учасниця нарад молодих літераторів у Кіровограді та Ірпені.

Переможець обласного етапу Міжнародного літературного конкурсу „Гранослов”2000 року.

Першазбірка авторки „У кольорі грози”(2000) – призерська, від „Гранослову”. Друга„Засмаглим димом пахне вечір”вийшла в 2002році, у 2010 році - збірка "Осені кораблики кленові"

 

Я буду жити

На межі бажань,

Піднесена й відкрита

Перед веснами,

Щоб відшукатись

В хаосі безмежності,

У слові, вірі ,

В суєті чекань.

Я буду жити

У молитвах, снах,

Вустами притулятися

До святості,

Дажбогу у благаннях

Поклонятися,

Сховавши душу від рутини зла.

Я буду жити

В болі та журбі,

Ніколи і ніким повік

Не знищена,

І доросту, щоб

Нарівні з нацвищими,

Як ще до тебе

Я клялась тобі.

***********

 

Душапоета

Поэты ходят пятками по лезвию ножа

И режут в кровь свои босыедуши.

Владимир Высоцкий

Стражданняп”єтонкадушапоета

Із легкакривди,ізуривківфраз,

Тапишешкров”ювінсвогосонета,

Поранившисьобчерепкиобраз.

Йоговустазастиглилезослова,

Живогослова,якемітитьвціль.

Авінміж нелюбовіталюбові

Полюєрими- ловитьвласнийбіль.

Йомунестерпнезрадичорнесвітло,

Брехнітачванствавсюдисущийбруд...

Йогодуша- товідчуттяпалітра ,

Розіп”ятапродажністюіуд.

Лікує болемдивнийсвіт поет-

Це хрестйогоівіковічнийлет.

****************

 

Сьогодні склалось тільки так.

На завтра все інакше буде.

Здивує успіх – і ще б пак.

День приголомшить велелюдом.

 

Вражатиме тугим кільцем

Непередбачених етюдів,

Калейдоскопом барв і тем,

Які спіткатимуть повсюдно.

 

Сьогодні все – не знати як –

Незвично, необачно, поспіль.

Те ж саме й завтра, бо однак

Та ж неймовірність ходить в гості.

**************

 

Як випада побути сам на сам –

Думки зі мною, що давнішня повість.

Вони, мов кулі – кожна «дев»ять грам»,

І наскрізь пробивають мою совість.

 

Коли втікаю в ірреальний світ –

Куток собі знаходжу вільний «п»ятий».

Я замуровую в мовчазність плит

Безумну ношу всіх своїх апатій.

*********************

 

Навіщо нам, жінкам, велика сила ?

Змогти, збороти, вирватись вперед,

Пройти дистанцію, немов атлет,

І в той же час зломитися від пилу.

Зломитися від розпачу і болю,

Утративши свою набуту міць.

Оману шляху і лукавість лиць

Сприймати, як приреченість і долю.

 

Щоб цим себе навчать і катувати.

Забувши, що у слабкості вся суть

Жінки з чоловіками врівні йдуть,

 

І сила з ніжності зриває лати.

Даремно манять висі незнайомі –

У них самотність, втрати та утома.

****************

В житті так небагато треба-

Любові, що старіша за цей світ,

Тяжіння душ і мислі моноліт,

Спізнати дно і зійти на гребінь

 

Цунамі – хвиль, рідну руку – вчасно,

Змісту й суті розмаїстих клумб,

Смак цілунків молодості губ,

Кожну радість, усмішку і щастя,

 

Просто тиші – повної, без міри,

Світла й темряви, гріха і віри,

На землі стоять і бачить небо,

 

Чути шелест і куплять надію,

Нею пломеніть благовійно –

У житті так небагато треба !

************

 

Я більше не боюся перешкод,

Хай вороги до строку не радіють –

Вони не поламають мої мрії,

А змусять йти до інших нагород.

 

Я не боюся падать з висоти –

В стрімкому польоті виростають крила –

Усі, кого жаліла і любила,

Простягнуть руку, прірву перейти.

 

Я не боюсь загрузнути на дні,

Хоча б мене в бетон замурували,

Щоб з головою, чи й цього замало ?

Бо йзвідти,знайте,вирватисьмені

 

Небуде тяжко .Язавждинадвами

Душеючистою,стражданнямийвіршами.

 

12березня2002року.

******************************************

ПРОЖИТИХ ДНІВ СВІТЛИНИ

(цикл)

Н.І. Снісарприсвячується

Веснавдяглазаквітчануспідницю,

Ізпроменівкульбабинаплела ,

Знайшлатихцемусонячнусвітлицю...

Читовесна ,чи дівчинабула ?!

Вонатуманомпахла світанковим,

Підсніжниками,рястомросяним,

Якрайдуга всміхаласькольорово

Надяснимснігом йвічнозолотим.

Пташинимспівомналивалосьнебо...

Адесьміжберегів -років сліди...

Налівім-зрілістьзакликадосебе,

Імолодістьпливетуди.

Дівчинасталалітомугосподі,

Абілянеїтроєдіточок...

Вонавжежінка,всеж , мовсонцесходить

Ісяєвкожнійпригорщідумок.

Ніхтонезнає ,якродивсявітер ,

Колипогаслизорінадвікном.

Ніхтонезнає ,де черпаєсвітло

Душажіноча-юна,якзело.

Долалабіль,сміяласьнаджурбою,

І прагнулажуравкоюувись,

Якпрагнелипеньзустрічізвесною,

Щовперше абрикосовопроливсь.

Тавжейне липень позбиравсніжинки,

Щовпалиіросталинакосах...

Теперонуки... Їйнемаспочинку

Ційжінці,якзавше,яквесна.

 

*****************

 

Волосся впало на чоло,

Немов прожиті роки,

Хоча життя.... ще й не було –

Воно промчало збоку.

 

Упала тінь його до ніг,

Неначе мертва птаха,

Надривний тільки чути біг

Від спокою до страху.

 

Життя – одвічний водоспад.

В нім спогад пожовтілий...

Ще бачитьхочеться світ-сад,

І там розправить крила...

Але вже темінь йде до віч.

Не стало світла. Всюди ніч !