Вибір громадян України обмежується разом з політичними правилами першим ділом Засобами Масової Інформації. Закінчений короткий список з відомих давно політиків Ющенко, Тимошенко, Янукович та з їх "двориків" не пропускає жодного нового імені з новим поглядом. Нам пропонують сміятись, обурюватись, радіти але навколо тих самих. Очевидну потребу в нових людях замінили наче "молодим Яценюком" і розширенням списку знайомих  "кандидатів" Литвин, Симоненко, Богословська, Семенюк.  Спрацьовує  ефективно протягом18-ти років дермократії.

Жорстокі політиканські баталії повикривали декілька імен олігархів одночасних спонсорів партій і телеканалів. Вдаривша і розкривша багатьом очі криза, змусила різні "Свободи" відверто працювати на найнемислячих з майже незамаскованою політичною рекламою політичних друзів власника телеканалу. У літній період заспокоїлись і готуються до фінального передпрезидентського забігу. Нового не буде. Для людей точно відводять стару роль вічно обманутих, але так цікаво спостерігавших за дискусіями політиків.

Хто немає свого телеканалу, той вилітає з політичної боротьби за владу в країні, не маючи шансів. Партія Регіонів групи Януковича-Ахметова володіє ТРК "Україна", "Інтер" працює на нинішню внутрішню опозицію цієї політичної сили Фірташа і Бойка. ISTV-знаходиться у власності Пінчука. К1, Новий Канал не самостійні і належать до Інтерівського холдингу. На "1+1" має вплив Президент. Перший національний малоцікавий, проте і його БЮТ намагається поділити з пропрезидентськими силами. І ще всякі СТБ, Тоніс, КРТ, київські телеканали, 5-й, які усі переповідають одні й ті самі новини від УНІАН або Інтерфаксу.

Решта невинного часу займає представлення та інтерв'ю політиків кого як потрібно. Кожного разу після факту "обрання громадянами" влади журналісти загальнонаціональних телеканалів починають демонструвати чудеса прозріння. Викривальні матеріали, розслідування, сенсаційні інтерв'ю. Результати не міняються. Починає здаватись, що народ в Україні просто дурний і ходить голосує за тих самих на яких стільки самі в сюжетах жаліються і від сваволі яких страждають. Розгадка проста-ЗМІ позбавляють людей вибору.

Свобода Слова в Україні не спрацювала. Відповідальні за донесення різних точок зору з пошуком найбільш правдивішої українські ЗМІ проміняли на підполітиканство. Вони дружать з ненависними людям політиками. Важливість і першоджерела не потрібно здобувати розслідуванням і мисленням. Запросив, пообіцяв ефір політику і отримуєш думки вищих посадових осіб держави без зайвої мороки.  Рекламодавці платять, люди дивляться, бо й так усюди одне й теж з різними обличчями. Доля Гонгадзе при розвитку такої системи їх чомусь не лякає.

Ніяк людина не зможе зробити правильний вибір без інформації за що і кого вона йде голосувати. Українські ЗМІ, не добуваючи небажані для політиків і потрібні громадськості відомості, відомістю обдаровують давно дискредитованих. Реальні шанси бути десь обраними загалом в Україні є тільки у загальновідомих персон. Назбирана купа електоральних дурників по країні переважить будь-яку хорошу людину знану лиш в регіоні.  Місцеві ЗМІ не відстають від загальноукраїнських і орієнтуються на свиту київських політиків.

Незмінний стиль праці українських ЗМІ підказує подивитись по іншому на масмедійний спротив коаліції Партії Регіонів і БЮТ. Виступаючи проти обрання Президента в Парламенті і підняття процентного бар'єру для партій телеканали переживали не за узурпацію людського права впливати на владу. По новому поділена влада не потребувала б послуг телеканалів в оцінці їх діяльності. На місце щоденних пустих речей і коментарів політиків мала прийти проста і дешева мовчанка влади. Спонсорам не вигідно платити за рекламу у ЗМІ, яке не світиться важливістю знайомості з владою.

8 серпня 2009 р.