В Нью-Йорку на 64-тому засіданні ООН Україна і Росія, косо дивлячись одна на одну, розсадниками світових загроз назвали не називаючи сусідню країну

Зібрання Асамблеї ООН в 64 раз дало змогу лідерам держав висловити своє бачення світових проблем і спробувати вписати в загальносвітовий рівень власні. За Україну і Росію слово тримали в Нью-Йорку недавні заочні дискусанти Президенти Ющенко і Медвєдєв. Кожен говорив про своє, але обминути політику один одного не могли. Успішне для Кремля рішення США зі скасування планів розміщення ПРО в Європі зменшило кількість слів присвячених Україні через приступання до справ. Український Президент відреагував пропорційно російській діяльності, а не словам.

Не називаючи назв країн «Росія» і «Україна», Медвєдєв і Ющенко обмінялись претензіями, де негативне і проблеми, на які вважають за потрібне звернути увагу Президенти, базувались на поведінці сусідньої країни. Звична річ на засіданнях ООН для країн, які перебувають у конфлікті. Київ і Москва покищо не оголосили власним країнам мобілізацію до ширшого протистояння, що відповідало б сказаному. З української сторони в практичних економічних і політичних відносинах з РФ ніякого опору викритим імперським зазіханням не спостерігається. Жаліємось на програну холодну війну.

Медвєдєв на відміну від Ющенка був більш почеснішим і званим гостем на засіданні в ООН. Президент України, обраний Майданом, розтратив на пусті розповіді і перетасуванні в царських двориках усю світову повагу найбільшого помаранчевого лідера. Медвєдєв навпаки, активною позицією і жорстким ставленням на місце незгідних з Кремлем країн Східної Європи і Азії заслужив повагу сильного. Ще важливішим на нью-йоркському засіданні ООН він став після відмови США від ПРО і необхідності підписання СНВО. До Росії стали прислухатись більше звичайного. Вуха грузин ще раз подавила згадка про події в Південній Осетії, як наче це достатньо відомий акт військової агресії Грузії.

На Грузії російський Президент не зупинився в видаванні своєї оцінки за загальноприйняту. «Націоналізм» в його промові звучало чимось однозначно поганим. Привид неофашизму для Медвєдєва справжній і живий. Біда тому в чиїй країні його задумає вбивати Кремль. Висловлювання з цього приводу, далеким від Росії, могло здатись особистим емоційним зацікавлення Медвєдєва, чужою світовому зібранню темою. Але не Україні, на яку тиск і виправдання втручання здійснюється саме завдяки звинуваченням у «фашизації» і применшені перемоги у «Великій Вітчизняній».

Підтримування дружнього тону зі США від Медвєдєва вимагало ствердження готовності до підписання договору скорочення ядерних арсеналів. Пункт про це став центральним текстом промови Президента Російської Федерації. Звертаючись у ядерному питанні до інших ядерних і неядерних Медвєдєв закликав не чекати прогресу в американо-російських відносинах і самим підтримувати в себе неядерні статуси. Живим запереченням і як не потрібно було цього робити є Україна. Втративши ядерні арсенали, ядерна Росії спокійнісінько наплювала на гарантії Україні. І навіть не думає виводити Чорноморський Флот Російської Федерації з Криму, даючи зрозуміти, що силою зброї його там залишить.

Про що натякнув Ющенко в своїй промові, запитавши про гарантії неядерним сьогодні державам від ядерних. І додав про Україну-«які відмовились від цього виду озброєння». Крім України більше ніхто свої арсенали не здавав. Неважливо примус і заслабка Україна тоді щоб відстояти ядерну зброю. Наслідок факту втрати-беззахисність перед ядерним недругом. З іншого боку, справді вручати нашій «політичній еліті» ядерні кнопки не можна. Не хочеться відповідати за натискання і шантаж ядерними кнопками по мотивам користолюбства дурості і пихи. Проте така «еліта» й не могла щось важливе для України відстояти під тиском і спокусами сильних держав.

Не присвячена Росії частина промови Президента як завжди викликає здивування. Ющенко розповів і світу про «демократичну Україну», де демократія розвивається. Країни, в поле зору яких попадає Україна, нажаль мали привід посміятись з нашого Президента. Фактичне неіснування демократії по всіх показниках, постійне падіння з 2004 року виборчого авторитету в громадян України, масова недовіра до усіх виборчих і залежних від них інститутів влади-не схоже на «точку початку нового витка розвитку демократії в Україні». Нехай наш Президент народ України називає «ідеалістами, які розчарувались», але довести що у нас панує і розвивається народовладдя(влада демосу) він нікому не може. Аргументи розлітаються в суворій правді життя України.

Неактуальною в світі виявилась поставлена Президентом проблема піратства. Україна, без флоту і авторитету, переконати когось що треба її такою зробити не має змоги. 70 тисяч працюючих десь по морях –це багато і важливо. Мільйони сухопутних заробітчан-ще більше, і проблеми навколо них в Європі не значаться другими на порядку дня. Ющенко міг би висловити якусь позицію щодо цього питання. З кризою мігранти і заробітчани заважають економічно і соціально країнам куди вони їдуть забирати робочі місця і везуть свій рівень криміналу та несоціалізованості. Політика протидії нелегальній міграції європейських урядів навмисно перегинає палку, відвертаючи увагу від неефективної роботи по інших вагоміших для подолання кризи проблемах.

Багато українських питань не отримали голосу на цьому засіданні Асамблеї. Такі вже обставини, що Україна і Президент обмежені певним колом українських проблем і бачень на світову політику. Все починається з внутрішньої сили, з чим за спиною представник України їде говорити до Світу. Гарними словами цю публіку не візьмеш. Переклад не дозволить оцінити літературну красоту промови. Якщо вона не по ділу, то й слухати не будуть. Проте, сильна Росія взяла неперспективну та противну декларованій місії ООН лінію. Зі своїм зверхнім поглядом вона переконує лиш слабких. Намагання постійно давити когось, як Грузію, від якої і сьогодні при забраних територіях Росії ще щось потрібно, не викличе одобрення в небажаючих звикати хилити голову країн.

Пустота непроголошених українських світових проблем і не нові просто скарги на Росію на нью-йоркському засіданні ООН володіють новинкою. Ніхто крім Ющенка з нинішніх і давнішніх реальних кандидатів в статусі Президента не осмілились би сказати правду про російську політику щодо України на засіданні Асамблеї ООН. Відверто перелічені пункти російських нападок важко уявити в лиці Тимошенко, Януковича, Кравчука, Кучми, Литвина чи Яценюка. Загально визнати погіршення відносин-це так, але не на світову громадськість практично звинуватити в імперіалізмі. Тиск якого Україна відчуває фізично.

Тому не все сказане в Нью-Йорку від імені України було неважливою формальністю. Хоча б по Росії для самої Росії Україна показала свою позицію. Президент продемонстрував, що не має колоніального страху і готовий в будь-який момент назвати ім’я Кремля, який несе неспокій всупереч миротворчим ініціативам. На 64 асамблеї ООН в Нью-Йорку Україна не висловила мовчазну терплячість нападкам Москви. Український Президент не зрадив українське. Розкрились би йому очі на соціальне-бідність країни. І підозр, що все сказане ним було тільки для свого гарного іміджевого виду, було б менше.

Дивитись

тексти промов Президентів з виділенням цитат, які відносяться до цієї статті:

Промова Президента Ющенка на 64 сесії ООН в Нью-Йорку

Промова Президента РФ Медвєдєва на 64 сесії ООН в Нью-Йорку

25 вересня 2009 р.