Засоби Масової Інформації вже довгі роки служать політикам для промивання мізків громадянам України. Привласнити і закріпити монопольний вплив на більш менш з аудиторією телеканал олігархократи готові завжди. З кризою політиканства і перед президентськими виборами захопити усе-для них стає необхідністю. Беззахисний «Перший Національний», де люди могли відпочити від нав’язуваних лиць спікерів партій, опинився в полі зору піар-жадності. Під приводом несплати коштів за ліцензію наглядовий орган від політичного середовища «Національна Рада з питань Телебачення і Радіомовлення» вимушує до послуху єдиний залишок всеукраїнського державного телебачення.

Перший Національний не є надважливим для забезпечення рейтингів будь-яким кандидатам. Основна аудиторія дивиться новини і політичні програми в студіях ближчих і частіших відвідуваних різною владою каналів. Його намагаються прихопити як погано лежачого і практично нічийного. Недоприхватизували в 90-х роках, а зараз випала можливість це виправити. Вибори скоро і окупація всього українського телеефіру без залишків не завадить. Перший Національний своєрідний канал, а з нього хочуть зробити чергового клона популярніших розважальних або просто заткнути, зайнявши телеефірну частоту.

Що втратять глядачі? Читаючу з листочка новини старшу тьотю з Інтера; недоладний переклад з російської на українську, наче знати російську це погано; глухий звук як з труби, де схоже обрізані усі високі частоти і жіночого голосу не зовсім чути; близькофокусні камери з малою панорамою у студіях; мала кількість сюжетів власних кореспондентів; відсутність Першого Національного серед супутникового телебачення. Недоліків по якості трансляції достатньо. Причини їх в даному разі нецікаві. Та чи лиш це зникне разом з сьогоднішнім Першим Національним?

Неправі в Нацраді з питань телебачення і радіомовлення, кажучи що немає різниці між комерційним і державним телебаченням. На останнє, як і на непопулярне проводове радіомовлення, покладений обов’язок сповіщати про всі надзвичайні події в країні. Наприклад у разі війни з Росією, чи бомбардувань натівською Румунією, приватні загальноукраїнські телеканали можуть собі повідомляти про цю події у розважальному стилі з рекламою. Зникнення загальнодержавного офіційного телеканалу-це удар по безпеці країни і попередженості населення.

Тільки Перший Національний повністю висвітлює офіційні державні заходи. Побачити Парад усій країні і погордитись за силу і єдність України на хвилі омоднення економії на армії та інших державотворчих речах громадянам України цілком могло й не пощастити. Олімпіади, Євробачення, Чемпіонат України з Футболу-також відрізняють Перший Національний. По одному футболі він разом з собою тягне непопулярні, але змагання українських команд. Перекуплених в Росії і прокатаних по всій Європі шоу і серіалів вистачає з лихвою на інших телеканалах.

Економічна недоцільність Першого Національного, визначена насправді самою державою, а не ринком. Проблемним питанням навколо якого сконцентрувалось протистояння Нацради і Першого Національного є ліцензія і оплата за неї. За право мовлення телекомпанія має сплатити 3 мільйона. З іншого боку ці гроші йдуть з бюджету. Який зміст такої операції коли держава сама собі платить за нею ж назначену ліцензію? Абсурдність могла б бути поясненою сплатою витрат телекомпанією на перевірку в тому числі і технічних характеристик її мовлення. Проте Нацрада цим не займається. Ліцензія служить одноразовим податком на декілька років. Назвавши її так, то й не було б розмов про неправильність застосування її неоднаково до комерційних і державних каналів. При цьому суті ліцензії присвоїти значення сертифікату.

Нерівні умови для Першого Національного чи будь-якого іншого державного телеканалу зрівняти доцільно тільки в питанні отримання прибутків за рекламу. Право на мовлення для державних ЗМІ має керуватись суто технічними ліцензіями. Акцизи-це для економіки надлишку, що ніяк не спостерігається в Україні. Давка державного каналу ціною на ліцензію веде до одного-продажу телеефіру котромусь олігарху. Свого часу вони уже позахоплювали телеканали і не сплачували ніяких великих ліцензій, поки не мали заробітку. Тепер ситуація змінилась і вони маючи можливість платити великі для інших суми банкротять Перший Національний. Забирають його в Держави.

Передвиборча версія

Склад Національної Ради з питань Телебачення і Радіомовлення здавалось не мав би допускати зникнення образу «критикуючого Президента» з інформаційного поля. Четверо з восьми призначаються Ющенком. Що сталось з тими, які створили більшість і прийняли рішення на користь тиску на Перший Національний не зрозуміло. Несплата по ліцензії усім говорить, що це тільки привід. Перший внесок зроблено, на дворі криза і плату вимагають практично з бюджету, куди ці кошти й повинні повернутись. Банкам і підприємствам борги розділяють, а державному телеканалу чомусь ні.

Неважливо відстоювання Першого Національного як майданчика для рейтингової війни Секретаріату Президента, з використанням як портрету Ющенка, проти Тимошенко. Цей канал вартий захисту через державний статус. Державна власність і функція донесення прямої офіційної інформації, якій довіряють, можуть бути втраченими у політиканських розбірках. Після виборів і БЮТ і Секретаріат покинуть і відстануть від Першого Національного. Потрібно щоб щось залишилось, на чому будувався б розвиток українського телебачення.

19 вересня 2009 р.