Солодкі слова про підвищення кому зарплати, кому пенсії, наче відповідаючи на «хочу»-і Янукович сказав «будь-ласка», ось-ось матеріалізуються. В пробному разі, не за абищо і не якусь там обіцянку передвиборчу, а його величність Закон проголосувала більшість Верховної Ради. Як справжні політики при другому разі навколо такого серйозного закону голосувавші можуть і коаліцію створювати, відповідальність узяти. Не тут то було. Коаліційно неповним бютівцям, від яких спробували вимагати грошей, не проблема розповісти потім що виконали, подібно до всього раніше. Зла на регіоналів Уряд не тримає, розуміють-кожен лопошить електорат як вміє.

Мабуть, ніхто в країні не вірить в здатність Уряду провести підвищення зарплат і пенсій, як опозиція. Не дивлячись на бажання відправити Тимошенко у відставку, Янукович виявив їй честь виконати його доручення по збільшенню соціальних стандартів. Віктор Віктору не рівня. Регіонали знайшли спосіб довести необхідність прислухатись Прем’єрші до їх ініціатив. Реформа 2004, яка передала владу по ближче до місця сидіння Партії Регіонів, Верховної Ради, щераз з часів антикризової коаліції згодилась у значній справі. Країна знову заплуталась хто влада. Коаліція офіційно оформлена інша, а діє, пропонуючи впливові законопроекти, під керівництвом «опозиційної» Партії Регіонів.

Люди сподівались на хоча б не погіршення того рівня життя що є, в перспективі роботу якусь знайти, а тут, ну просто казка на яву. Підняття мінімальної зарплати і прожиткового мінімуму, пенсій-в багатьох з’являться гроші, а значить попит зі створеними робочими місцями. Нарешті Україна, що прожила без антикризової програми на відміну від усіх сусідів, прийняла «свою», на що не осмілювались інші. Радість ілюзії зупиняється інфляцією через купу додаткових папірців у всіх, а не грошей. Найбільш постраждають робітники небюджетники, які не доплати, а скорочення годин до сталої зарплати від дефіцитних роботодавців побачать.

Лячно, з якою легкістю Тимошенко обіцяла показати населенню реальне втілення «закону для народу від Януковича». Після характеристики «фінансова міна» без паузи-доведеться її «підірвати», включити друкарський станок. Мовляв, бачите бюджет і гривні, беріть собі, я вам ще намалюю, приймайте закони-Уряд не боїться. Прем’єр не оголосила другого бачення виходу з цієї ситуації. Наприклад розірвати коаліційний договір з Литвином за те, що проголосували проти загальної лінії коаліції. Нерекламний Уряд мав би відповісти своїми цифрами можливості зібрати кошти і розподілити їх. Натомість вся проблема для Тимошенко звелась до гарного виду. Хто повірив Януковичу-то нехай, купимо потім підвищенням чогось перед виборами, а решті досить пояснення, що грошей нема.

Третя президентська рука виконавчої влади, підраховуючи своїх прихильників, самоусунулась. Голосно виступати на одній зі сторін з тими самими політиканськими аргументами в обох випадках принесе мінус. Оточення Ющенка, утримуючи його мінімальні рейтинги, відвело Президента від цього конфлікту в сторону, щоб випадково він не вник у стан справ на Україні. Подумаєш там, наслідки закону про підняття соціальних стандартів для якоїсь там України. Заступитись і роз’яснити людям в якій державі приймається закон і кому доручають виконувати за що самі братись не дуже хочуть немає кому.

Політикани безкарно дразнять «електорат-собачку». Є надія, що цього разу розчаровуючись збільшиться розуміння, що підпригуючи за пустою рукою і реагуючи в сотий раз на ті самі слова-це не означає отримати «їжу». Але що обманюватись, електорату як такого в Україні дуже мало. Люди підтримують політиків по сукупності і головне проти когось. Проте зарахувати в плюс позицію по закону щодо підняття зарплат і пенсій політикам зараз не вдасться. В Януковича були шанси, доки Тимошенко відверто не заявила про печатання гривень. Зрозуміло ж, що лідер Партії Регіонів знав про такий варіант впровадження закону.

На користь населенню боротьба між «вона працює-вони ще щось хочуть» і «краще б не працювала, ми кращі» не йде. Передвиборча вимога найбільшої олігархічної партії, якій тільки відсутність закону заважає підняти зарплати сотням тисяч людей, і відповіді розрекламованого Уряду, який боїться сказати чому «йому-супермену» це не по силам, на ніяку демократію не схоже. Це до української «демократії» скоро будуть рівняти африканських невдах-псевдодемократів. Сподівання на конкурентну боротьбу партій з демонстрацією праці при владі розтанули в надіях минулого.

Жоден український політик не збирається основуватись на тих ресурсах, що є в країни. Соромно і неприбутково нагадувати про результати своєї діяльності чи участі в доведені до неіснування економіки України. Кандидати в Президенти і до Верховної Ради провірено малюють майбутнє і ще більше викривають конкурентів. Закон про підняття соцстандартів ефективно виконував кандидатське завдання. Недовіра людей до намірів, якими очевидно є прийняття закону, гарні враження забрала. Незабезпечені товарами і послугами гривні не послужать людям підвищенням соціальних стандартів. Українські політики не церемоняться за владу пропонувати обман на короткий термін. Що потім.

9 жовтня 2009 р.